Відкрити головне меню
Хабіру давньоєгипетськими
ієрогліфами
a
p W y
r
A1Z2

Хабіру або ж хапіру чи апіру, давньоєгипетське: ˁpr.w; (назва походить ймовірно від хабару — виїжджати, емігрувати; тобто хабіру — чужинці, прибульці, біженці, бездомні) — група людей, соціальна група країнах родючого півмісяця у ІІ тисячолітті до нашої ери.

ІсторіяРедагувати

 
Цей давньоєгипетський малюнок зображує не хабіру, а невіжомих мандрівників чи біженців, однак хабіру приблизно так і виглядали. Певно, жінок в них було менше, а зброї — більше.

Перші згадки про хабіру трапляються в асирійських та вавилонських документах XVIII–XVII століть до нашої ери в яких вони виступають як воїни на утриманні місцевих правителів у Вавилонії, Кападокії, Марі. В документах з Алалаху XV століття до нашої ери перераховуються бойові загони хабіру по сусідніх містах. В джерелах того ж часу з Нузі вказують, що загони та окремі хабіру знаходилися під захистом держави. В акадських документах з Угарита говориться про хабіру хетського царя і про окремий квартал хабіру в місті Халбу. В XV–XII сторіччях до нашої ери вони згадуються і в єгипетських документах як полонені з Ханаану та Сирії та як раби зайняті на важких роботах в каменярнях та руднях і часом в сільському господарстві.

Хабіру ніколи не були якимось єдиним народом. В Марі наприклад відомий допоміжний загін званий іамутбальські хабіру — за назвою західносемітського клану та території в Межиріччі на північ від сучасного Багдаду. В джерелах з Марі та Алалху вказуються міста з яких походять місцеві хабіру. В Нузі вони були вихідцями з Аккаду, Асирії та інших місць. Так само різноманітними є імена хабіру — в ранньовавилонських джерелах вони переважно аккадські та західносемітські, в Аллаласі переважно несемістські, в Нузі як акадські так і несемітські. Характерною ознакою соціальної, а не етнічної природи хабіру є те, що цей термін в джерелах різними мовами ніколи не вживається з закінченнями які вказують, що це назва народу чи племені.

Оскільки хабіру були біженцями та безправиними чужинцями, то в нових місцях мали низький статус і змушені були йти під руку місцевих правителів. Щодо деяких з хабіру прямо вказується, що вони втекли з батьківщини від правителів, власних проблем чи були злочинцями. Зазвичай хабіру наймалися на військову службу, але іноді наймитували на домашніх чи сільських роботах. В часи політичного безладу та занепаду значення хабіру зростало. Згадується, що вони грабували міста, часом в спілці з жителями сусідніх міст. Наприклад в XVXIV століттях до нашої ери послаблення єгипетського впливу в Ханаані та міжусобні війни місцевих князів викликали посилення розбійницьких банд хабіру. Вони діяли чи самі чи в спілці з місцевими, чи як найманці князів або єгипетських намісників — в будь якому випадку це призводило до грабунків та посилювало безлад та беззаконня в країні.

Як явище хабіру виникли на початку ІІ і зникли на початку І тисячоліття до нашої ери. Ні їх поява ні зникнення не були випадковими, а є наслідком соціально-політичних процесів регіону. На початку ІІ тисячоліття суспільство зазнало глибоких соціальних змін — руйнування старої общинної структури суспільства, політична нестабільність, війни та жорсткі боргові умови тощо виштовхували людей зі звичного місця і змушували кидати свої громади та шукати кращої долі на чужині. Натомість на початку І тисячоліття виникли великі національно-територіальні держави які стабілізували ситуацію та поклали край міграціям декласованих людей.

Хабіру та стародавні євреїРедагувати

Вже давно зауважено, що терміни хабіру та біблійна назва євреїв іврім схожі. Тож існує теорія, що друга походить від першої. З одного боку незрозуміло як підкерслено соціальний, позаетнічний термін став назвою народу. З іншого боку в Біблії термін іврім вживається щодо євреїв лише в додержавний період і лише в контекстах де вони є емігрантами та чужинцями, або ж його використовують філістимляни як назву народу з якого виходять найманці правителів філістимлянських міст. Тобто фактично Біблія використовую слово іврім так само як інші давньосхідні джерела хабіру.

ЛітератураРедагувати

  • W.F. Albright, "The Amarna Letters from Palestine," Cambridge Ancient History, vol. 2.
  • Forrest Reinhold, Hurrian Hebrews; Ea as Yahweh; The Origins Of The Hebrews & "The Lord Iowa, 2000.
  • Israel Finkelstein and Neil Asher Silberman, The Bible Unearthed: Archaeology's New Vision of Ancient Israel and the Origin of its Sacred Texts. 2003
  • Moshe Greenberg, The Hab/piru, American Oriental Society, New Haven, 1955.
  • Oxford History of the Biblical World, page 72. ISBN 0-19-513937-2
  • Mirjo Salvini, The Habiru prism of King Tunip-Te??up of Tikunani. Istituti Editoriali e Poligrafici Internazionali, Rome (1996). ISBN 88-8147-093-4
  • Robert D. Biggs, (Review of the above). Journal of Near Eastern Studies 58 (4), October 1999, p294.
  • Mendenhall, George E. The Tenth Generation: The Origins of the Biblical Tradition, The Johns Hopkins University Press, 1973.
  • Mendenhall, George E. Ancient Israel's Faith and History: An Introduction to the Bible in Context, Westminster John Knox Press, 2001.
  • George Roux, Ancient Iraq, third edition 1992 ISBN 0-14-012523-X
  • Daniel C. Snell, Life in the Ancient Near East, Yale, 1997. ISBN 0-300-06615-5
  • Robert Drews, The End of the Bronze Age: Changes in Warfare and the Catastrophe CA. 1200 B.C., Princeton, 1993. ISBN 0-691-02591-6
  • Robert Drews, The Coming of the Greeks: Indo-European Conquests in the Aegean and the Near East, Princeton, 1988. ISBN 0-691-03592-X
  • Ancient Near Eastern Texts Relating to the Old Testament, James B. Pritchard, Ed. Second Edition. Princeton, 1955.
  • Harrelson, Walter (February 1957). Part I. Shechem in Extra-Biblical References. У Wright, G E. Biblical Archaeologist (The American Schools of Oriental Research) 20 (1): 2–10. JSTOR 3209166. doi:10.2307/3209166. 
  • van der Steen, Eveline J. Tribes and Territories in Transition: The Central East Jordan Valley: A Study of the Sources Peeters 2003 ISBN 978-90-429-1385-1