Красноград
Красногра́д (до 1922 р. - Костянтиногра́д) — місто районного підпорядкування в Україні, центр однойменного району Харківської області.
| Красноград | |||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| |||||||||
| |||||||||
| Основні дані | |||||||||
| Країна |  Україна
| ||||||||
| Область | Харківська область | ||||||||
| Район | Красноградський район | ||||||||
| Код КОАТУУ: | 6323310100 | ||||||||
| Засноване | 1731–1733 | ||||||||
| Облікова картка | Красноград | ||||||||
| Статус міста | з 1731 року | ||||||||
| Населення | ▼ 20 914 (01.01.2017)[1] | ||||||||
| Поштові індекси | 63300 | ||||||||
| Телефонний код | +380-5744 | ||||||||
| Координати | 49°22′18″ пн. ш. 35°27′24″ сх. д. / 49.37167° пн. ш. 35.45667° сх. д.Координати: 49°22′18″ пн. ш. 35°27′24″ сх. д. / 49.37167° пн. ш. 35.45667° сх. д. | ||||||||
| Водойма | р. Берестова | ||||||||
| День міста | 19 вересня | ||||||||
| Відстань | |||||||||
| Найближча залізнична станція | Красноград | ||||||||
| До обл./респ. центру | |||||||||
| - залізницею | 110 км | ||||||||
| - автошляхами | 100 км | ||||||||
| Міська влада | |||||||||
| Рада | Красноградська міська рада | ||||||||
| Адреса | 63304, Харківська обл., Красноградський р-н, м. Красноград, вул. Бєльовська, 94 | ||||||||
| Міський голова | Кривенко Світлана Миколаївна | ||||||||
|
| |||||||||
.png)
.jpg)
.jpg)
Географія й основні відомостіРедагувати
Красноград стоїть на правому березі річки Берестової за 101 км на південний захід від обласного центру — м. Харкова. На противному березі лежить село Наталине, з містом з північного боку межує село Піщанка. Через місто проходять автомобільна дорога М18 (E105) та залізничні лінії на Дніпро, Харків, Полтаву, Лозову, залізнична станція Красноград.
Місто лежить на вододільному плато, що круто спускається до правобережжя долини р. Берестової. Загальний схил поверхні спостерігається з північного сходу на південний захід у бік річки.
Клімат — помірно континентальний. Середньомісячна температура січня — −7,2 °C, липня — +20,8 °C. Абсолютний максимум — +37 °C, мінімум — −35 °C. Середньорічна кількість опадів — 536 мм.
Площа міста — 1355 га, з них 58 % забудовано. Населення на 1 січня 1992 р. становило 27,6 тис. осіб. Проти 1979 р. воно зменшилося на 17,9 пункта.
ІсторіяРедагувати
БєльовськРедагувати
Місто засноване як Бєльовськ — десята фортеця у складі Української лінії оборонних зміцнень в 1731—1733 роках, що проходила від Дніпра до Сіверського Дінця. Фортецю заклав генерал Тараканов 11 серпня 1731 року. Вона стала перша споруда прийдешнього міста. Фортецю збудовано 20 жовтня 1731 року. Тут 1733 року розмістився один з 20 ландміліцьких полків, що був сформований у місті Більові Тульської губернії Бєлгородським (Білгородським) військовим столом. Від назви міста Бєльова дістав назву полк, а фортеця, у котрій він оселився, стала називатися Бєльовською (Більовською).
Бєльовськ був центр Азовської губернії в 1775—1778 роках.
КостянтиноградРедагувати
1784 року фортецю перейменовано на Костянтиноград (скорочено Конград) на честь російського цесаревича Костянтина, а 1797 року вона дістала статус міста.
_synagogue.jpg)
На середину XIX століття в Костянтинограді жило 2289 душ, було 2 кам'яні храми, 4 цегляні будинки й 326 дерев'яних.[2] 1842 року для міста було затверджено герб: у зеленому щиті — план Більовської фортеці, під ним — постать озброєного татарина.
Відомо, що 1859 року в місті жило 3258 осіб (1696 чоловічої статі та 1562 — жіночої), налічувалося 935 дворових господарств, були 3 православні церкви, євангелістсько-лютеранський молитовний будинок, єврейський молитовний будинок, лікарня, богодільня, повітове, парафійна та німецька школи, поштова станція, 8 фабрик та заводів, відбувалося 5 ярмарків на рік, були базари.[3]
У березні 1869 року в Костянтинограді відкрили земську фельдшерську школу на 10 учнів.
Красноград, ЧервоноградРедагувати
26 березня 1923 року Полтавський губернський виконком «засвідчив» постанову Костянтиноградського повітового виконкому від грудня 1922-го року перейменувати на знак нагородження орденом Трудового Червоного Прапора УСРР місто й повіт на Красноград і Красноградський. У 1923—1932 рр. разом з назвою Красноград вживали й української відміни Червоноград.[4][5]
12 квітня 1923 р. ВУЦВК затвердив поділ Української СРР на 53 округи та 706 районів. Створена 7 березня 1923 року в Полтавській губернії Красногра́дська (іноді ще Червоногра́дська) окру́га займала 1113 квадратних верств (1266,66 км2) з населенням 49048 осіб.[4] Красноградську округу ліквідовано 15 червня 1925 постановою ВУЦВК від 3 червня 1925 року.
КрасноградРедагувати
З 1932 року місто називається тільки Красноград, однак ще до 1964 року залізнична станція називалася Костянтиноград.
9 лютого 1932 р. ВУЦВК затвердив постанову створити в УСРР п'ять областей: Харківську, Вінницьку, Київську, Одеську та Дніпропетровської. Землі колишньої Полтавської губернії розділили між Харківською, Дніпропетровською та Київською областями. Красноградський район відійшов до Харківської.[4]
Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 1062 жителі міста[6].
Нацистські війська вступили до міста 20 вересня 1941 року. Радянські частини вибили нацистські війська з Краснограда 18 вересня 1943 року.
ЕкономікаРедагувати
Основна галузь економіки міста — промисловість: газовидобувна (представлена підприємством Укргазвидобування), легка (ткацька фабрика), харчова (комбінати м'ясний і хлібопродуктів, маслозавод, завод продтоварів, хлібозавод, овочева фабрика), деревообробна (меблева фабрика), а ще промисловість будівельних матеріалів. З міста до інших поселень на роботу виїжджають 14 тис. чол.[джерело?]
Місто газифіковане мережним і зрідженим газом.
ПеревізРедагувати
Через місто проходить автомагістраль Харків — Сімферополь, залізничні лінії до Дніпра, Харкова, Полтави, Лозової.
Соціальна сфера і культураРедагувати
Житловий фонд Краснограда становить 396 тис. м² з них 56 % — громадський. Забезпеченість житлом 14,3 м² на 1 ос.
Сфера обслуговування й культури представлена 4 загальноосвітніми, музичною, художньою й спортивною школами, 2 лікувальними установами, 16 бібліотеками разом з Красноградською районною бібліотекою, 7 клубними установами, кінотеатром. Є медичний і професійний ліцеї, педагогічний коледж, технікум механізації сільського господарства. Працює краєзнавчий музей, картинна галерея.
Зелені масиви й насадження Краснограда займають 504 га. Там і на з р. Берестовій спочивають городяни.
У місті встановлено пам'ятника воякам, що загинули в боях за звільнення Краснограда в роки війни.
Персоналії, пов'язані з містомРедагувати
- Єстаф'єв Микита Павлович (1814 — 4 (16) серпня 1883) — український лексикограф.
- У 1890 році місто відвідав відомий американський мандрівник Томас Стівенс. Він написав про це в книжці «Через Росію на мустангу» (англ. Through Russia on a Mustang).[7]
- Будяк Юрій Якович (1879—1943) — український письменник та поет, член літературної організації «Плуг».
- Ващенко-Захарченко Олександр Петрович — підполковник Армії УНР.[8]
- Васильєв Вадим Васильович (нар. 1933) — український театральний актор. Народний артист України (1993).
- Крикля Роман Олегович (1991) — український професійний кікбоксер, чемпіон світу.
- Кованько Олександр Сергійович — український та російський математик, професор, доктор фізико-математичних наук.
- Корчак-Чепурківський Овксентій Васильович — народився в Краснограді (Костянтинограді) 28 лютого 1857 року. Міністр народного здоров'я Української Народної Республіки.
- Кудрявцев Павло Омелянович — генерал-поручник Армії УНР (посмертно).[8]
- Толубко Володимир Федорович (1914—1989) — народився в Краснограді. Радянський військоначальник, член ЦК КПРС, Герой Соціалістичної Праці, головний маршал артилерії.
- Мартинович Порфирій Денисович (24 лютого (7 березня) 1856 — 15 грудня 1933, Красноград) — живописець, графік, фольклорист і етнограф, дослідник кобзарства. 1873—1880 навчався в Петербурзькій академії мистецтв. З ініціативи Мартиновича в Краснограді було засновано краєзнавчий музей.
- Копиленко Олександр Іванович (1900—1958) — український письменник.
- Первомайський Леонід Соломонович (справжнє ім'я — Гуревич Ілля Шльомович) (1908—1973) — український письменник. Лауреат Сталінської премії другого ступеня (1946).
- Грінченко В'ячеслав Олександрович (1938—1998) — оперний співак, народний артист СРСР (1980).
- Ревзіна Віра Ісаківна — член Української Центральної Ради.
- Соммер Андрій Йосипович (1897—1966) — Герой Радянського Союзу, генерал майор танкових військ.
- Толубко Володимир Борисович (нар. 1948) радянський та український військовий діяч і педагог, доктор технічних наук, професор, генерал-полковник, ректор Державного університету телекомунікацій.
- Тимошенко Федір Акимович (1915—1945) — Герой Радянського Союзу.[9]
ГалереяРедагувати
Автовокзал
Красноградський районний суд
Красноградське поштове відділення
Будівля громадська (Будинок культури й туризму, кінотеатр)
Будівля громадська (Будинок культури й туризму, кінотеатр). Вид спереду
Пам'ятник Т. Г. Шевченку та О. С. Пушкіну коло Красноградської районної бібліотеки
Гімназія чоловіча (теперішній ужиток — сільськогосподарський технікум)
Гімназія чоловіча (теперішній ужиток — сільськогосподарський технікум). Центральний вхід
Храм Святителя Луки Кримського (Войно-Ясенецького) при Центральній Районній Лікарні
Пам'ятний знак на честь героїчного подвигу земляків, спільників у ліквідації на Чорнобильській АЕС
Пам'ятний знак на честь героїчного подвигу земляків, спільників у ліквідації на Чорнобильській АЕС. Вид збоку
Пам'ятник радянським воїнам-визволителям
Колишня земська лікарня 1914 р.
Могила художника Порфирія Мартиновича
Пам'ятний знак радянським льотчикам
Пам'ятний знак льотчикам-захисникам. Вид збоку
Пам'ятка архітектури «Банк у Конграді»
Банк
Пам'ятний знак на честь міста Краснограда
Земська управа. Панорамне фото
Земська управа (теперішній ужиток — міська рада, міський виконком)
Земська управа. Вид збоку
Земська управа. Центральний вхід
Білівська (Бєльовська) фортеця Української лінії
Білівська (Бєльовська) фортеця Української лінії 1731—1742 рр.
Пам'ятник В. Леніну
Пам'ятник до Дня незалежності на місті колишнього пам'ятника В. Леніну
Присутственні місця (теперішній ужиток — навчальний корпус)
Пожежна башта
Водонапірна башта
-IMG-5477.jpg)
ПриміткиРедагувати
- ↑ Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 22 травень 2011. Процитовано 30 вересень 2011.
- ↑ рос. дореф. Полтавская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніямъ 1859 года, томъ XXXIII. Изданъ Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства Внутренних Дѣлъ. СанктПетербургъ. 1862 — 263 с., (код 6)
- ↑ а б в От Константинограда до Червонограда // Гербы Слобожанщины: Красноград и Красноградский район
- ↑ Іван Сенченко. Подорож до Червонограда
- ↑ Красноград. Геоінформаційна система місць «Голодомор 1932—1933 років в Україні». Український інститут національної пам'яті. Процитовано 18 червня 2020.
- ↑ Through Russia on a mustang. archive.org. Процитовано 2017-08-24.
- ↑ а б Ярослав Тинченко. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917 — 1921). — Наукове видання. — Київ : Темпора, 2007. — 536 с. — ISBN 966-8201-26-4.
- ↑ Сайт Герои страны (рос.).
Джерела та літератураРедагувати
- Я. В. Верменич. Красноград // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 297. — 560 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0855-4.
- В. В. Щепіна. Красноград // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2020. — 10 000 прим. — ISBN 944-02-3354-X.
- В'ячеслав Труш. - Національно-визвольний рух на Лозівщині у двадцятому столітті
- Константиноград (Проект Викизнание)(рос.)
- Інститут історії України, 17 вересня
ПосиланняРедагувати
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Красноград |
- На Конградському (Константиноградському) напрямку. Настрої місцевого населення, добровільна поміч села, підхід Слобідського Коша. Бої під Лозовою та Понятином.