Миргородський повіт — адміністративно-територіальна одиниця Полтавської губернії Російської імперії, утворена із сотень Миргородського полку у 1782 році спочатку в складі Київського намісництва. У 1796 р. повіт було віднесено до Малоросійської губернії, а після ліквідації останньої — до складу новоствореної Потавської губернії. Повітовий центр — місто Миргород.

Миргородський повіт
Герб повіту
Губернія Полтавська губернія
Центр Миргород
Створений 1782
Площа близько 253 333 десятин
Населення 147 753 (1897) [1]; 183 791 чол. (1923) осіб 
Попередники Миргородський полк
Наступники Миргородський район, Великобагачанський район, Шишацький район

Історична довідка

ред.
 
Миргородський повіт Полтавської губернії на карті 1821 року

На час входження Миргородського повіту до складу Полтавської губернії, до нього входили волості: Багачанська, Березоволуцька, Довгалівська, Комишнянська, Миргородська, Сорочинська, Устивицька, Шишацька, Яреськівська.

З другої половини XIX століття до 1917 року в складі Миргородського повіту нараховувалось 16 волостей — Багачанська, Баранівська, Березоволуцька, Зубівська, Зуївська, Кибинська, Комишнянська, Миргородська, Петрівцівська, Попівська, Савинська, Сорочинська, Устивицька, Хомутецька, Шишацька та Яреськівська. Цей поділ проіснував до 20-х років XX століття. Протягом 20-х, 30-х років склад Миргородського повіту (району) зазнавав змін.

У 1918 році згідно з адміністративно-територіальним поділом Української Народної Республіки частково входив до Землі Полтавщина із земським центром у Полтаві.

Згідно з тимчасовим Положенням радянського уряду України «Про організацію місцевих органів радянської влади і порядок управління» від 8 лютого 1919 року, в селах утворюються сільські ради. 3 липня 1920 року видано Положення ВУЦВК про сільські ради, які утворюються в населених пунктах, де проживає не менше 300 жителів.

У 20-х роках XX століття в Україні проведено ряд територіальних реформ, в результаті яких адміністративно-територіальний устрій змінювався кілька раз. 1920 року частина Полтавської губернії відійшла до новоствореної Кременчуцької. Миргородський повіт залишався в складі Полтавської губернії.

7 березня 1923 року постановою Президії ВУЦВК прийнято новий адміністративно-територіальний поділ. Ліквідовано повіти та волості, введено округи та райони. Сільські ради на той час існували. Після цієї реформи Миргородський повіт увійшов до складу Лубенської округи.

Протягом 1925 року в лютому та червні проводились чергові адміністративні реформи в Україні. 3 червня 1925 р. постановою ВУЦВК і РНК УРСР «Про ліквідацію губерній і перехід на триступеневу систему управління» було ліквідовано губернії і губернські установи на території Української РСР, а вся територія Української республіки поділена на 41 округ. Таким чином було здійснено перехід від чотириступеневої (центр — губернія — повіт — волость) на триступеневу систему правління (центр — округ — район)[2].

Станом на 1 жовтня 1925 року на Полтавщині існувало 5 округів, 84 райони, 1232 сільських ради. Було утворено Миргородський район.

Географія

ред.

Миргородський повіт було розташовано у центрі Полтавської губернії. На півночі повіт межував із Гадяцьким та Лохвицьким повітами, на сході — з Полтавським та Зіньківським, на півдні — з Хорольським, на заході — з Лубенським та Лохвицьким.

Через повіт текли річки Хорол і Псел.

Серед ґрунтів переважав чорнозем.

Населення

ред.

Згідно ревізії 1795 року, населення повіту становило 45120 осіб. З них козаків-24 275, купців -25, міщан -290, євреїв-147 осіб.

До 1923 року Миргородський повіт мав 17 волостей, населення 183 791, площу 253 333 десятин[3].

Серед населення переважали українці: 97,1 %[4].

Населені пункти: Баранівка, Великі Сорочинці, Малі Сорочинці, Шишаки, Яреськи, Велика Багачка, Кибинці та інші.

Господарство повіту

ред.

Жителі повіту займалися землеробством (жито, пшениця озима і ярова, овес, ячмінь, гречка, просо, горох, картопля, кукурудза, льон і коноплі), утримували худобу (молочне і м'ясне скотарство, кінний завод в Столбино).Землю орали волами. "Господарств таких, які кіньми орють, в селищах повіту немає" - з доповіді земського комісара в 1802 р.

Також було розвинуте гончарство, пивоваріння.

Персоналії

ред.

Примітки

ред.
  1. Weekly. Первая всеобщая перепись населения Российской Империи 1897 г. Наличное население в губерниях, уездах, городах Российской Империи (без Финляндии)
  2. АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНА РЕФОРМА В УРСР. Архів оригіналу за 31 березня 2013. Процитовано 15 квітня 2011.
  3. Кравченко І. К. Історія Миргородщини
  4. Демоскоп Weekly — Приложение. Справочник статистических показателей. Архів оригіналу за 14 жовтня 2013. Процитовано 15 квітня 2011.