Вікіпедія

Порайко Василь Іванович

Васи́ль Іва́нович Пора́йко (12 жовтня 1888(18881012), Устя над Прутом, Королівство Галичини та Володимирії, Цислейтанія, Австро-Угорщина — 25 жовтня 1937, Київ, Українська РСР, СРСР) — український радянський державний діяч, економіст та юрист. Командувач Червоної української галицької армії у 1920 році, народний комісар юстиції УСРР.

Василь Порайко
Василь Іванович Порайко
Василь Порайко
Василь Порайко
Василь Порайко у 1927 році
7-й Народний комісар юстиції УСРР
5 березня 1927 — 3 вересня 1930
ПопередникСкрипник Микола Олексійович
НаступникПоляков Василь Васильович
Народився12 жовтня 1888(1888-10-12)
Устя над Прутом, Королівство Галичини та Володимирії, Цислейтанія, Австро-Угорщина
Помер25 жовтня 1937(1937-10-25) (49 років)
Київ, Українська РСР, СРСР
Відомий якАкадемік Львівський
ГромадянствоАвстро-Угорщина Австро-Угорщина
ЗУНР ЗУНР
СРСР СРСР
Національністьукраїнець
ОсвітаЛьвівський університет
Чернівецький університет
Політична партіяУкраїнська радикальна партія
ВКП(б)
Рід Порайки
БатькоПорайко Іван Григорович
МатиПорайко Марія Федорівна
У шлюбі зМорозова-Порайко Надія Дмитрівна Редагувати інформацію у Вікіданих
ДітиВсеволод Васильович Порайко
Професіядержавний діяч, юрист
Звання УСС:  Стрілець 8-ї сотні (1914—1915)
член Реввійськради 12-ї армії Прапор Червоної армії РСЧА (1919)
ЧУГА: Командувач армією (1920)
Підпис
 Медіафайли у Вікісховищі

Член Всеукраїнського центрального виконавчого комітету (ВУЦВК) V—XIII-го скликань, член президії ВУЦВК та ЦВК СРСР 1-го скликання. Член ЦК КП(б)У в листопаді 1927 — серпні 1937 року. Член Організаційного бюро ЦК КП(б)У в червні 1928 — серпні 1937 року.

Австрійський період

ред.

Народився 12 жовтня 1888 року в багатодітній родині селянина-заробітчанина у селі Устя над Прутом (нині село Устя Коломийського району Івано-Франківської області). Змалку працював в наймах у заможних родинах свого села[1].

24 травня 1910 року закінчив українську цісарсько-королівську гімназію № 2 з відзнакою[2]. 1 липня 1910 року був арештований у Львові за участь в українському студентському страйку, метою якого було домогтися заснування в столиці Галичини окремого українського університету[3].

Учасник політичного судового процесу 101 у лютому — червні 1911 року. Згідно з австрійським кримінальним законодавством, Порайка було визнано винним у так званому «публічному насиллі» та призначено покарання терміном на 1 місяць, що, однак, не завадило йому продовжити навчання[3].

Навчався на юридичному факультеті Чернівецького університету, а з 1911 року — Львівського університету, який закінчив у 1914 році[4].

Протягом 1912—1914 років проживав у Снятині Снятинського повіту Галичини, де займався активною культурно-просвітницькою діяльністю на керівних посадах у місцевих осередках товариства «Січ», у секції Українського студентського союзу[5] та в Снятинській повітовій філії товариства «Просвіта»[6].

Був членом Української радикальної партії з 1908 по 1914 роки, попередньо брав участь в її акціях на Покутті в 1905—1907 роках[7].

Протягом 1912—1914 років працював помічником в адвоката Івана Семанюка (Марка Черемшини) у Снятині[8].

З початком Першої світової війни, в серпні 1914 року мобілізований до австрійської армії. Згідно останніх досліджень, Порайко був стрільцем 8-ї сотні легіону Українських січових стрільців під командуванням сотника Осипа Букшованого[9].

У березні 1915 року потрапив у російський полон і з квітня 1915 по січень 1918 року перебував у таборах для австрійських військовополонених у містах Чорний Яр (рік відбував полон разом з Євгеном Коновальцем) та Астрахань Російської імперії [10].

Військово-політична доба

ред.

Схвально зустрів Жовтневий переворот 1917 року в Росії. Член РКП(б) з жовтня 1918 року. Деякий час працював головою Астраханської губернської ради народного господарства і членом Астраханського губернського виконавчого комітету, однак помітної ролі на Астраханщині не відіграв через недовіру до нього з боку місцевих комуністів[11].

Весною 1919 року відряджений в Україну. У квітні 1919 року очолив Тимчасовий комітет Східної Галичини, згодом реорганізований у Галицький революційний комітет. Від червня 1919 року — член президії Тимчасового комітету комуністів Східної Галичини і Буковини, з жовтня 1919 року — член Організаційного бюро Комуністичної партії Східної Галичини і Буковини[12].

У лютому — квітні 1920 року — командувач Червоної Української галицької армії (ЧУГА), яка потім влилася до радянської Червоної армії[11].

27 лютого 1920 року, як призначений командувач Червоної української галицької армії, прибув до міста Балти для реорганізації Української галицької армії в ЧУГА. Разом із Порайком прибула делегація від XII Червоної армії у складі Володимира Затонського, нового начальника штабу ЧУГА — колишнього полковника російської армії М. Іванова та начальника політичного відділу, політкомісара Михайла Михайлика. Революційний комітет ЧУГА розпустили, всі справи передали крайовому комітету КП(б) Східної Галичини і Буковини[13].

Як і Затонський, Порайко виступав зі словом до вояків на мітингу. Зокрема, таврував як «зрадницьку» політику диктатора Євгена Петрушевича та Симона Петлюри, закликав не довіряти старшинам та висловлював задоволення, що стрілецькі маси взяли долю УГА в свої руки[14].

У процесі реорганізації УГА в ЧУГА виконував суто політичну роль. Після переходу 2-ї та 3-ї бригад ЧУГА на бік армії УНР наприкінці квітня 1920 року, Центральний комітет КП(б)У відсторонив Порайка від усіх справ щодо галицького питання. Тоді ж Порайко ледь не потрапив під революційний трибунал, але був врятований за особистого сприяння Володимира Затонського[15].

Радянський період

ред.

У травні 1920 року працював уповноваженим ЦК КП(б)У по роботі серед селян та інтелігенції, обіймав посаду голови Київської губернської ради народного господарства. З червня 1920 до липня 1921 року — голова виконавчого комітету Полтавської губернської ради та голова Полтавського губернського комітету КП(б)У[7].

У серпні 1921 — червні 1923 року обіймав посаду голови виконавчого комітету Подільської губернської ради у Вінниці. 30 грудня 1922 року став декларантом договору про утворення СРСР[16].

Після переїзду до Харкова в 1923—1924 роках працював заступником голови Малої Ради народних комісарів УСРР. З липня 1923 до січня 1924 року обіймав посади заступника голови правління та голови правління Української спілки кустарно-промислової кооперації. У грудні 1923 — березні 1927 року — голова Українського сільськогосподарського банку[17].

З 5 березня 1927 до 3 вересня 1930 року — Народний комісар юстиції УСРР та генеральний прокурор. Одночасно восени 1927 року призначений головою Всеукраїнського комітету допомоги Криму, де курував питання про надання допомоги населенню, яке постраждало від Кримських землетрусів 1927 року. З травня 1929 до 24 квітня 1932 року обіймав посаду заступника, а потім голови Центральної урядової комісії при Раді народних комісарів по українізації радянського апарату[18].

З 3 вересня 1930 до 9 лютого 1932 року — заступник голови Ради народних комісарів УРСР. У березні — липні 1932 року — голова виконавчого комітету Харківської обласної ради[19]. З 16 липня 1932 до серпня 1937 року — 2-й заступник голови Ради народних комісарів УРСР. Одночасно з 1932 року до 4 серпня 1935 року — постійний представник Ради народних комісарів Української РСР при Раді народних комісарів СРСР[2].

13 серпня 1937 року заарештований НКВС УРСР за сфабрикованим обвинуваченням в участі у «буржуазно-націоналістичній антирадянській організації колишніх боротьбистів» та «Українській військовій організації». 20 серпня 1937 року спільно з Олександром Триліським, Андрієм Хвилею, Миколою Межуєвим та іншими в'язнями етапований в Москву. Опісля всіх допитів повернутий спеціальним поїздом НКВС 17 вересня 1937 року у Київ у спецкорпус Київської тюрми[20].

24 жовтня 1937 року на закритому судовому засіданні військової колегії Верховного Суду СРСР засуджений до розстрілу з конфіскацією всього майна підсудного. Вирок підлягав негайному виконанню, що і було зроблено 25 жовтня 1937 року в спецкорпусі Київської в'язниці[21].

За ініціативи дружини Василя Порайка Надії Морозової-Порайко, в 1954—1957 роках було проведене повторне слідство у Києві та Москві. Рішенням колегії Верховного Суду СРСР від 26 березня 1957 року справу Василя Порайка було закрито «за відсутністю складу злочину». 8 липня 1957 року Порайко був реабілітований й поновлений в членах КПРС посмертно[21].

Увічнення пам'яті

ред.

В селі Устя Снятинського району Івано-Франківської області, де народився Василь Порайко, з вересня 1979 року існував пам'ятник на його честь. У рамках декомунізації погруддя Порайку демонтували в червні 2022 року[22].

Родина

ред.

Дружина — Морозова Надія Дмитрівна (нар. 1891, Санкт-Петербург), син — Всеволод Васильович Порайко (нар. 1927, Харків)[1].

Галерея

ред.
  •  
    Порайко, 1920.
  •  
    Дружина Василя Порайка Надія Дмитрівна Морозова-Порайко (1891 - ?).
  •  
    Генпрокурор УСРР В. І. Порайко, 1927.
  •  
    Погруддя Порайка в Усті, 2010.
  •  
    Демонтоване погруддя Порайка в Усті, 2022.

Примітки

ред.
  1. ↑ а б Бойда А. Родинне походження Василя Порайка (1888—1937 рр.). ХІІІ Буковинська міжнародна історико-краєзнавча конференція Тези доповідей, Чернівці, 27—28 жовтня 2023 р.  Наук. ред. О. В. Добржанський. Чернівці: Технодрук, 2023. С. 102.
  2. ↑ а б Бойда, Андрій (1 грудня 2022). Причини фізичної ліквідації Василя Івановича Порайка в 1937 р. / А. Бойда // Сіверянський літопис. — 2022. — № 4. — С. 100 (укр.). doi:10.5281/ZENODO.7386229. Процитовано 3 липня 2024.
  3. ↑ а б Бойда А. Взаємодія Василя Порайка і Євгена Коновальця в Галичині та під час російського полону (1906—1916). На перетині епох. Перша світова війна: феноменологія, геополітичні та гуманітарні наслідки, історична пам'ять. Міжнародна наукова конференція, присвячена 110-й річниці початку Великої війни 1914—1918 рр., Чернівці, 27—28 вересня 2024 р. Матеріали і тези доповідей / Наук. ред. О. В. Добржанський. Чернівці: Чернівецький нац. ун-т, 2024. — С. 42.
  4. ↑ Дерев’янко С. Порайко Василь Іванович. Західно-Українська Народна Республіка 1918–1923. Енциклопедія : до 100-річчя Західно-Української Народної Республіки. Івано-Франківськ : Манускрипт-Львів, 2020. Т. 3 : П–С. С. 230.
  5. ↑ Бойда А. Участь Василя Порайка та братів Гоївих в роботі секції Українського Студентського Союзу в м. Снятин (1911-1921). Галичина, 2024. Ч. 37. С. 143.
  6. ↑ Бойда А. Джерельна база для вивчення біографії В. Порайка в австрійський період життя (1888—1914). Регіональні студії української історії. Матеріали Другої Всеукраїнської студентської науково-практичної конференції. 11 квітня 2024 р. / відповід. ред. І. М. Романюк. Вінниця: ВДПУ, 2024. С. 60—61.
  7. ↑ а б Воєвідка Я. Славний земляк [Василь Іванович Порайко]. Ленінська правда. 1977. 25 грудня. № 168. С. 2.
  8. ↑ Бойда А. Галицький слід в утворенні СРСР. Травневі студії: історія, міжнародні відносини: Збірка матеріалів IV Міжнародної наукової конференції студентів і молодих вчених «Травневі студії 2022: історія, міжнародні відносини», присвяченої 85-річчю Донецького національного університету імені Василя Стуса і факультету історії та міжнародних відносин Донецького національного університету імені Василя Стуса. Вип. 7 за ред. Ю. Т. Темірова. Вінниця: ДонНУ імені Василя Стуса, 2022. — С. 164.
  9. ↑ Сіреджук П. Січові Стрільці і Старшини Снятинщини і Заболотівщини. Бібліографічний довідник. Л: Галич-Прес, 2024. С. 133.
  10. ↑ Бойда А. Взаємодія Василя Порайка і Євгена Коновальця в Галичині та під час російського полону (1906—1916). На перетині епох. Перша світова війна: феноменологія, геополітичні та гуманітарні наслідки, історична пам'ять. Міжнародна наукова конференція, присвячена 110-й річниці початку Великої війни 1914—1918 рр., Чернівці, 27—28 вересня 2024 р. Матеріали і тези доповідей / Наук. ред. О. В. Добржанський. Чернівці: Чернівецький нац. ун-т, 2024. — С. 42.
  11. ↑ а б Амонс А. І. Абраменко Л. М. Репресовані прокурори в Україні: документи, нариси, матеріали. К. : Істина, 2009. С. 35.
  12. ↑ Арсенич П. І. Голубова Г. Г. Видатний громадсько-політичний діяч (До 80-річчя з дня народження В. І. Порайка). Український історичний журнал. 1968, № 9. С. 120.
  13. ↑ Сірко І. М. Ті незабутні роки. Ужгород: Карпати. 1978. С. 60.
  14. ↑ Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР… — С. 290—291.
  15. ↑ Бойда А. Наслідки російського полону (1915—1918) в долях Ю. Гоїва та В. Порайка. Україна крізь призму війни: матеріали Всеукраїнської наукової конференції (м. Івано-Франківськ, 27 травня 2024 року). ІФКМ. Івано-Франківськ: ФОП Бойчук А. Б., 2024. — С. 20.
  16. ↑ Бойда А. Галицький слід в утворенні СРСР. Травневі студії: історія, міжнародні відносини: Збірка матеріалів IV Міжнародної наукової конференції студентів і молодих вчених «Травневі студії 2022: історія, міжнародні відносини», присвяченої 85-річчю Донецького національного університету імені Василя Стуса і факультету історії та міжнародних відносин Донецького національного університету імені Василя Стуса. Вип. 7 за ред. Ю. Т. Темірова. Вінниця: ДонНУ імені Василя Стуса, 2022. — С. 166.
  17. ↑ Бойда А. Харківський період життя і діяльності Василя Порайка (1923-1934). Матеріали звітної наукової вебконференції викладачів, докторантів, аспірантів університету за 2023 рік Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. 1–5 квітня 2024 р., м. Івано-Франківськ. Електронне видання. Івано-Франківськ : Прикарпат. нац. ун-т ім. В. Стефаника, 2024. С. 47.
  18. ↑ Бойда А. Причини фізичної ліквідації Василя Івановича Порайка в 1937 р. // Сіверянський літопис. — 2022. — № 4. — С. 102.
  19. ↑ Бойда А. Харківський період життя і діяльності Василя Порайка (1923-1934). Матеріали звітної наукової вебконференції викладачів, докторантів, аспірантів університету за 2023 рік Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. 1–5 квітня 2024 р., м. Івано-Франківськ. Електронне видання. Івано-Франківськ : Прикарпат. нац. ун-т ім. В. Стефаника, 2024. С. 48.
  20. ↑ Бойда А. Постать Василя Порайка у свідченнях Миколи Межуєва (за матеріалами слідчої справи) // Сіверянський літопис. — 2024. — № 5. — С. 125.
  21. ↑ а б Бойда А. Причини фізичної ліквідації Василя Івановича Порайка в 1937 р. // Сіверянський літопис. — 2022. — № 4. — С. 112.
  22. ↑ Бойда А. Декомунізація як каталізатор нового витоку досліджень радянських репресій 1930-х рр. (на прикладі життя та діяльності В. Порайка). Наукові горизонти ХХІ століття: мультидисциплінарні дослідження: матеріали Міжнародної наукової конференції, 16—17 травня 2024 р., м. Ужгород / уклад. О. П. Адамчо; УжНУ, УкрІНТЕІ. Ужгород; Київ, 2024. — С. 667—668.

Джерела

ред.
  • Амонс А. І. Абраменко Л. М. Репресовані прокурори в Україні: документи, нариси, матеріали. К. : Істина, 2009. 576 с.
  • Арсенич П. І. Голубова Г. Г. Видатний громадсько-політичний діяч (До 80-річчя з дня народження В. І. Порайка). Український історичний журнал. 1968, № 9. С. 119–120.
  • Бойда А. Від рядового до генпрокурора: життя та діяльність Василя Порайка (1888—1937) // Студентські історичні зошити. — 2020. — Вип. 12. — С. 39–47.
  • Бойда А. Галицький слід в утворенні СРСР. Травневі студії: історія, міжнародні відносини: Збірка матеріалів IV Міжнародної наукової конференції студентів і молодих вчених «Травневі студії 2022: історія, міжнародні відносини», присвяченої 85-річчю Донецького національного університету імені Василя Стуса і факультету історії та міжнародних відносин Донецького національного університету імені Василя Стуса. Вип. 7 за ред. Ю. Т. Темірова. Вінниця: ДонНУ імені Василя Стуса, 2022. — С. 164—167.
  • Бойда А. Причини фізичної ліквідації Василя Івановича Порайка в 1937 р. // Сіверянський літопис. — 2022. — № 4. — С. 99–114.
  • Бойда А. Основні юридичні процеси щодо посмертної реабілітації В. І. Порайка в 1954—1957 рр. // Сіверянський літопис. — 2023. — № 2. — С. 79–90.
  • Бойда А. Родинне походження Василя Порайка (1888—1937 рр.) // ХІІІ Буковинська міжнародна історико-краєзнавча конференція Тези доповідей, Чернівці, 27—28 жовтня 2023 р. наук. ред. О. В. Добржанський. Чернівці: Технодрук. — 2023. — С. 101—104.
  • Бойда А. Постать Василя Порайка у свідченнях Миколи Межуєва (за матеріалами слідчої справи) // Сіверянський літопис. — 2024. — № 5. — С. 121—134.
  • Бойда А. Харківський період життя і діяльності Василя Порайка (1923-1934). Матеріали звітної наукової вебконференції викладачів, докторантів, аспірантів університету за 2023 рік Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. 1–5 квітня 2024 р., м. Івано-Франківськ. Електронне видання. Івано-Франківськ : Прикарпат. нац. ун-т ім. В. Стефаника, 2024. С. 47-48.
  • Бойда А. Взаємодія Василя Порайка і Євгена Коновальця в Галичині та під час російського полону (1906—1916). На перетині епох. Перша світова війна: феноменологія, геополітичні та гуманітарні наслідки, історична пам'ять. Міжнародна наукова конференція, присвячена 110-й річниці початку Великої війни 1914—1918 рр., Чернівці, 27—28 вересня 2024 р. Матеріали і тези доповідей / Наук. ред. О. В. Добржанський. Чернівці: Чернівецький нац. ун-т, 2024. — С. 41—43.
  • Бойда А. Декомунізація як каталізатор нового витоку досліджень радянських репресій 1930-х рр. (на прикладі життя та діяльності В. Порайка). Наукові горизонти ХХІ століття: мультидисциплінарні дослідження: матеріали Міжнародної наукової конференції, 16—17 травня 2024 р., м. Ужгород / уклад. О. П. Адамчо; УжНУ, УкрІНТЕІ. Ужгород; Київ, 2024. — С. 666—670.
  • Бойда А. Наслідки російського полону (1915—1918) в долях Ю. Гоїва та В. Порайка. Україна крізь призму війни: матеріали Всеукраїнської наукової конференції (м. Івано-Франківськ, 27 травня 2024 року). ІФКМ. Івано-Франківськ: ФОП Бойчук А. Б., 2024. — С. 15—25.
  • Бойда А. Участь Василя Порайка та братів Гоївих в роботі секції Українського Студентського Союзу в м. Снятин (1911-1921). Галичина, 2024. Ч. 37. С. 140-149.
  • Верига В. Галицька Соціялістична Совєтська Республіка 1920 р. НТШ, 1986. Т. 203. 202 с.
  • Воєвідка Я. Славний земляк [Василь Іванович Порайко]. Ленінська правда. 1977. 25 грудня. № 168. С. 2–3.
  • Гірняк Н. Останній акт трагедії української Галицької Армії. Нью-Йорк: Видання Укр. Військово-Історичного Ін-ту в США, 1959. 281 с.
  • Горбатенко В. П., Касяненко Ю. Я. Порайко // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2002. — Т. 4 : Н — П. — 720 с. — ISBN 966-7492-04-4.
  • Горліс-Горський Ю. У ворожому таборі: спогади. Нью-Йорк : Українське Видавництво «Говерля», 1977. 159 с.
  • Дерев’янко С. Порайко Василь Іванович. Західно-Українська Народна Республіка 1918–1923. Енциклопедія : до 100-річчя Західно-Української Народної Республіки. Івано-Франківськ : Манускрипт-Львів, 2020. Т. 3 : П–С. С. 230–231.
  • Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР. — Львів : Інститут українознавства НАН України; видавнича фірма «Олір», 1995. — 368 с., іл. — ISBN 5-7707-7867-9.
  • Сеньків Михайло, Думинець Іван: З історії боротьби за соборність українських земель 1917—1945 рр.
  • Сіреджук П. Січові Стрільці і Старшини Снятинщини і Заболотівщини. Бібліографічний довідник. Л: Галич-Прес, 2024. 208 с.
  • Сірко І. М. Ті незабутні роки. Ужгород: Карпати. 1978. 133 с.
  • Скляренко Є. Порайко Василь Іванович. Реабілітовані історією. Полтавська область. Науково-документальна серія книг. Кн. 5 / Упорядник О. А. Білоусько. Київ – Полтава : Оріяна, 2007. С. 472–474.
  • Шокалюк О. І. Порайко Василь Іванович. Від Жовтня до Вересня / Упоряд. О. Г. Мілько; Редкол. : З. В. Куравський (голова), Є. А. Новицький, В. А. Громадський та ін. Ужгород : Карпати, 1989. С. 120–122.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Порайко_Василь_Іванович&oldid=45037411