Вікіпедія

Порайко Василь Іванович

Василь Іванович Порайко (12 жовтня 1888(18881012), село Устя над Прутом нині Снятинського району Івано-Франківської області — розстріляний 25 жовтня 1937) — український радянський державний діяч, юрист. Член ВУЦВК 5-13-го скликань, член президії ВУЦВК та ЦВК СРСР 1-го скликання. Член ЦК КП(б)У в листопаді 1927 — серпні 1937 року. Член Організаційного бюро ЦК КП(б)У в червні 1928 — серпні 1937 року.

Василь Іванович Порайко

Василь Порайко, 1927 рік
7-й Народний комісар юстиції УСРР
5 березня 1927 — 3 вересня 1930
Попередник Скрипник Микола Олексійович
Наступник Поляков Василь Васильович
Народився 12 жовтня 1888(1888-10-12)
Устя над Прутом, Снятинський район, Івано-Франківська область
Помер 25 жовтня 1937(1937-10-25) (49 років)
Відомий як державний діяч, адвокат
Громадянство Австро-Угорщина, СРСР
Національність українець
Alma mater Львівський університет (1914)
Політична партія ВКП(б)
Професія український радянський партійний і державний діяч, юрист
Підпис

Біографія ред.

У 1910 році закінчив Коломийську гімназію. Навчався на юридичному факультету Чернівецького університету, а потім — Львівського університету, який закінчив 1914 року. З початком Першої світової війни, в серпні 1914 р. мобілізований до австрійської армії. В березні 1915 р. рядовий Порайко потрапив у російський полон. З квітня 1915 по січень 1918 р перебував у таборі військовополонених в м. Астрахань Російської імперії.

Схвально зустрів Жовтневий переворот 1917 року в Росії. Член РКП(б) з 1918 року. Деякий час працював головою Астраханського губраднаргоспу і членом губвиконкому.

1919 року відряджений в Україну. У квітні 1919 року очолив Тимчасовий комітет Східної Галичини, згодом реорганізований у Галицький революційний комітет. Від червня 1919 року — член президії Тимчасового комітету комуністів Східної Галичини і Буковини, з жовтня 1919 року — член Оргбюро Комуністичної партії Східної Галичини і Буковини. У лютому — квітні 1920 року — командувач Червоної Української галицької армії, яка потім влилася до радянської Червоної армії.

27 лютого 1920 р. як призначений командувачем ЧУГА прибув до Балти для реорганізації УГА в ЧУГА у складі делегації від XII Червоної армії: В. Затонський, новий начальник штабу ЧУГА — полковник російської армії В. Іванов, політкомісар армії М. Михайлик. Ревком ЧУГА розпустили, всі справи передали наркомату КП(б) Східної Галичини і Буковини. Як і В. Затонський, мав слово до вояків на мітингу. Зокрема, таврував як зрадницьку політику диктатора Е.Петрушевича, С.Петлюри, закликав не довіряти старшинам, висловлював задоволення, що стрілецькі маси взяли долю УГА в свої руки.[1]

На початку 1920-х років працював уповноваженим ЦК КП(б)У по роботі серед селян та інтелігенції, займав посаду голови Київської губернської ради народного господарства.

З червня 1920 до 1921 року — голова виконавчого комітету Полтавської губернської ради та голова Полтавського губернського комітету КП(б)У.

У 1921—1923 роках — голова виконавчого комітету Подільської губернської ради.

Після переїзду до Харкова у 1923–1924 роках працював заступником голови Малої ради нарордних комісарів УСРР, головою Української спілки кустарів, а в 1925–1927 роках — головою Укрсільбанку.

З 5 березня 1927 по 3 вересня 1930 — Народний комісар юстиції УСРР та генеральний прокурор.

З 3 вересня 1930 по серпень 1937 — заступник голови РНК УРСР.

У березні — липні 1932 року — голова виконавчого комітету Харківської обласної ради.

У 1932—1935 роках — постійний представник РНК Української РСР при РНК СРСР.

У серпні 1937 р. був заарештований НКВС УРСР за сфабрикованим обвинуваченням в участі у «буржуазно-націоналістичній антирадянській організації колишніх боротьбистів» та «Українській військовій організації». Розстріляний. Реабілітований 1957.

У рамках декомунізації погруддя Василю Порайку в селі Устя було демонтовано в червні 2022 року.

Примітки ред.

  1. ↑ Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР… — С. 290—291.

Посилання ред.

Джерела ред.

  • В. П. Горбатенко, Ю. Я. Касяненко. Порайко // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2002. — Т. 4 : Н — П. — 720 с. — ISBN 966-7492-04-4.
  • Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР. — Львів : Інститут українознавства НАН України; видавнича фірма «Олір», 1995. — 368 с., іл. — ISBN 5-7707-7867-9.
  • Бойда А. Від рядового до генпрокурора: життя та діяльність Василя Порайка (1888—1937) // Студентські історичні зошити. 2020. Вип. 12. С. 39–47.
  • Бойда А. Причини фізичної ліквідації Василя Івановича Порайка в 1937 р. Сіверянський літопис. 2022. № 4. С. 99–114.
  • Бойда А. Основні юридичні процеси щодо посмертної реабілітації В.І. Порайка в 1954–1957 рр. Сіверянський літопис. 2023. № 2. С. 79–90.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Порайко_Василь_Іванович&oldid=40994740