Відкрити головне меню

Василь Іванович Порайко (*12 жовтня 1888, с. Устя над Прутом нині Снятинського району Івано-Франківської області — †25 жовтня 1937) — український радянський державний діяч, юрист.

Василь Іванович Порайко
Василь Іванович Порайко

Час на посаді:
5 березня 1927 — 10 липня 1930
ПопередникСкрипник Микола Олексійович
НаступникПоляков Василь Васильович

Народився12 жовтня 1888(1888-10-12)
Устя над Прутом, Снятинський район, Івано-Франківська область
Помер25 жовтня 1937(1937-10-25) (49 років)
ГромадянствоАвстро-Угорщина, СРСР
Національністьукраїнець
Політична партіяВКП(б)
Професіяукраїнський радянський партійний і державний діяч, юрист
Особистий підписПорайко Василь Іванович автограф 1936.png

Зміст

БіографіяРедагувати

Навчався на юридичному факультету Чернівецького університету, а потім — Львівського університету, який закінчив 1914 року. З початком Першої світової війни в 1914–1918 роках мобілізований до австрійської армії. 1915 року потрапив у російський полон.

Схвально зустрів Жовтневий переворот 1917 року в Росії. Деякий час працював головою Астраханського губраднаргоспу і членом губвиконкому.

1919 року був відряджений в Україну. В лютому 1920 р. був призначений командувачем ЧУГА. 27 лютого 1920 р. як призначений командувачем ЧУГА прибув до Балти для реорганізації УГА в ЧУГА в складі делегації від ХІІ Червоної армії: В.Затонський, новий начальник штабу ЧУГА — полковник російської армії В.Іванов, політкомісар армії М.Михайлик. Ревком ЧУГА було розпущено, всі справи передано наркомату КП(б) Східної Галичини і Буковини. Як і В.Затонський, мав слово до вояків на мітингу. Зокрема, таврував як зрадницьку політику диктатора Е.Петрушевича, С.Петлюри, закликав не довіряти старшинам, висловлював задоволення, що стрілецькі маси взяли долю УГА в свої руки.[1]

У квітні 1919 року очолив Тимчасовий комітет Східної Галичини, згодом реорганізований у Галицький революційний комітет. Від червня 1919 року — член президії Тимчасового комітету комуністів Східної Галичини і Буковини, з жовтня — член оргбюро Компартії Східної Галичини і Буковини. У лютому-квітні 1920 року — командувач Червоної Української галицької армії, яка потім влилася до радянської Червоної армії. Уповноважений ЦК КП(б)У по роботі серед селян та інтелігенції.

На початку 1920-х років займав посади голови Київської губернської ради народного господарства, голови Полтавського і Подільского губвиконкомів. Після переїзду до Харкова у 19231924 роках працював заступником голови Малої ради нарордних комісарів УСРР, головою Української спілки кустарів, а в 19251926 роках — головою Укрсільбанку. З 5 березня 1927 по 10 липня 1930 — Народний комісар юстиції УСРР та генеральний прокурор. З грудня 1930 по серпень 1937 — заступник голови РНК УРСР. У березні — липні 1932 року — голова Харківського облвиконкому. Член ВУЦВК 5-13-го скликань, член президії ВУЦВК та ЦВК СРСР 1-го скликання, член оргбюро ЦК КП(б)У (1930–1937).

У 1932—1935 рр. — постійний представник РНК Української РСР при РНК СРСР.

У серпні 1937 р. був заарештований НКВС УРСР за сфабрикованим обвинуваченням в участі у «буржуазно-націоналістичній антирадянській організації колишніх боротьбистів» та «Українській військовій організації». Розстріляний. Реабілітований 1957.

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. М.Литвин, К.Науменко. Історія ЗУНР.— Львів: Інститут українознавства НАНУ; видавнича фірма «Олір», 1995.— 368 с., іл. ISBN 5—7707—7867—9 с. 290—291