Кременчуцький повіт
Кременчу́цький пові́т — адміністративно-територіальна одиниця Полтавської губернії Російської імперії з центром у місті Кременчук.
Кременчуцький повіт | ||||
![]() | ||||
Губернія | Новоросійська губернія → Полтавська губернія | |||
---|---|---|---|---|
Центр | Кременчук | |||
Створений | 1776 | |||
Попередники | Миргородський полк, Дніпровський полк | |||
Наступники | Кременчуцька округа |

Географічне положення
ред.Повіт займав південно-західну частину губернії і межував з Золотоніським повітом на заході, Кобеляцьким повітом на сході, Хорольського повіту на півночі і з Київської, Херсонської і Катеринославської губерніями на півдні.
Історія
ред.Утворений 1776 року у складі Новоросійської губернії з Потоцької і Омельницької сотень Миргородського полку, частини колишнього Дніпровського полку (Власівська, Сокольська, Келебердянська, Кішенська і Переволочанська сотні). Повітове місто Кременчук було центром Новоросійської губернії.
- У 1784–1795 роках у складі Катеринославського намісництва.
- У 1796–1802 роках у складі Новоросійської губернії.
- У 1802–1920 роках у складі Полтавської губернії.
- У 1920–1922 у складі Кременчуцької губернії[1].
- У 1922-березня 1923 року у Полтавській губернії де він був скасований і створена Кременчуцька округа.
Кременчук згадується, як житлове місце, тільки в XVII століття, в одного з бродів, за яким татари переходили на правий бік Дніпра. Після Зборівського договору є сотенним містечком Чигиринського полку, після Андрусівського договору відходить до Миргородського полку.
У складі Російської імперії
ред.У 1764 році Кременчук з прилеглою територією включений до складу новоствореної Новоросійської губернії. З 1775 року повіт входив до складу Новоросійського намісництва. У 1789 році Кременчук зарахований до Градизькому повіту Катеринославського намісництва. З 1796 по 1802 рік — у складі Чернігівської губернії. З 1802 року Кременчуцький повіт перебував у складі Полтавської губернії. [2].
Адміністративний устрій
ред.У 1881 р. складався із 9 волостей:[3]
- Горбівська волость
- Келебердянська волость
- Кобелячківська волость
- Кохнівська волость
- Манжеліївська волость
- Недогарська волость
- Потоцька (Потіцька, Потоківська) волость
- Пустовійтівська волость
- Солоницька волость
У 1895 повіт вже складався з 1 міста та 19 волостей:[3]
- місто Кременчук з передмістями Галаїв хутір, Каменоломня, Левада-Павелка, Піщана Гора
- Глобинська волость
- Горбівська волость
- Градизька волость
- Келебердянська волость
- Кобелячківська волость
- Кохнівська волость
- Кринківська волость
- Крюківська волость
- Манжеліївська волость
- Мозоліївська волость
- Недогарська волость
- Пісківська волость
- Пирогівська волость
- Погребівська волость
- Потоцька волость
- Пустовійтівська волость
- Святилівська волость
- Солоницька волость
- Федорівська волость
За даними 1900 р. зустрічаємо ще Омельницьку волость.[3]
Станом на 1915 рік Кременчуцький повіт поділявся на 4 стани, 20 волостей та 20 урядничих ділянок.[4]
1-й стан
ред.- Градижська
- Мозоліївська
- Святилівська
- Горбівська
- Погребівська
2-й стан
ред.- Омельницька
- Пісківська
- Солоницька
- Кобелячківська
- Манжеліївська
3-й стан
ред.- Глобинська
- Пустовійтівська
- Кринківська
- Пирогівська
- Федорівська
4-й стан
ред.- Крюківська
- Потоцька
- Кохнівська
- Келебердянська
- Недогарська
У такому складі Кременчуцький повіт існував до 1917 р.[3]
Населення
ред.Національний склад повіту в 1897 році[5]:
Національність | Кількість, чол. |
Кількість, % |
---|---|---|
Українці | 196 636 | 80,29 |
Євреї | 32 122 | 13,12 |
Росіяни | 13 591 | 5,55 |
Поляки | 1169 | 0,48 |
Німці | 504 | 0,21 |
Білоруси | 342 | 0,14 |
Татари | 266 | 0,11 |
Усього | 244 894 | 100,00 |
Економіка
ред.Одним з головних занять мешканців було землеробство. За відомостями за 1893 рік, в повіті було[2]:
- Садибних земель — 19596 десятин,
- Під садами, городами і іншими — 13398 десятин,
- Орних земель — 207218 десятин,
- Під луками і сінокосами — 59101 десятин,
- Лісових земель — 8164 десятин,
Було 3410 чоловіків і 557 жінок за переписом 1885 року, що займалися різними ремеслами. Більше всього було кравців і шевців — 1023 осіб, обробкою волокнистих речовин (тканини та інше) займалися 783 особи, обробкою дерева (бондарі, колісники та інші) — 321 особа. Багато йшли на відхожі промисли, переважно в Таврійську губернію. У місті Градизьк існував шкіряний промисел (49 господарів-кустарів). Усіх фабрик і заводів у повіті (без урахування Кременчука) налічувалося 31, з оборотом 131 445 рублів: з них: цегельних заводів 14, олійниць 12, по 1 заводу механічному, лісопильному, винокурному, воскосвічковому і свічково-сальному заводу.[2]
В записках про деякі повіти Полтавської губернії 1840 р. генерал Ліпранді П.П. згадував і Кременчуцький повіт. Кременчуцький повіт. він не вважає найродючішим у губернії. "Грунт землі, пише він, частиною чорнозем, частиною піщаний, особливо останні тягнуться вздовж Дніпра та Пслу, є також багато солончаків". Ліпранді відзначає тут заняття приготуванням драні. До 1839 року цим займалися лише росіяни та отримували з тисячі по 5 р. ас. Малоросіяни беруть із тисячі 3 руб. 50 коп. В один день людина надирає 600 до 1000 штук.
"Дніпро і особливо м. Кременчук, який очікує особливої уваги уряду, щоб стати на вищий ступінь промисловості, займає на пристані безліч жителів цього повіту, навіть інших, як гуртуванням плотів, і різними іншими роботами.
Транспортування різних предметів до Кременчука і з того, як приготованого тут сала, розвезення горілки, драні, п'яного насіння, що відправляється до Одеси, коров'ячої олії та вовни, не тільки під час ярмарку, а й завжди; переважно ж із Криму солі, підтримується діяльність у промисловості та полегшує спосіб існування поселян цього повіту і тому вони не стільки відчувають нині нестачу в їжі”. Ціни на хліб у повіті, — житнє борошно від 2 р. 40 к. до 2 р. 60 к. за пуд. 1 р. 80 к. за пуд. На привезених 10 байках, закупленої "у знатній кількості" купцем Слінковим (Був міським головою у Кременчуці, дуже багатий купець. Старообрядник) по 1 р. 45 к. за пуд, продається по 1р. 90 к. за пуд. Чверть вівса 7 р., гречка по 1 р. 80 к. за пуд. Головними маєтками Ліпранді вважає Остроградського та Родзянки.
Відомі люди
ред.- Іван Гнойовий — хорунжий Дієвої армії УНР.
Сучасне становище
ред.На даний час велика частина території повіту входить до складу Кременчуцького району Полтавської області.
Примітки
ред.- ↑ Декрет ВУЦВК № 463 від 30 липня 1920 «Об образовании Кременчугской губернии»(рос.)
- ↑ а б в А. Ф. С. и И. Ж. Кременчуг // Энциклопедический словарь : в 86 т. (82 т. и 4 доп.) / под ред. К. К. Арсеньева и Ф. Ф. Петрушевского. — СПб. : Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефрон, 1895. — Т. XVIa (32) : Коялович — Кулон. — С. 631—633. (рос.) // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: В 86 томах (82 т. і 4 дод.). — СПб.: 1890–1907. (рос.)
- ↑ а б в г редколегія (2012). Адміністративно-територіальний поділ Полтавщини (1648-2012 рр.) довідник з історії адміністративнотериторіального поділу (українська) . Полтава: ТОВ «АСМІ», оформлення, 2012. с. 31. ISBN 978-966-182-203-9.
- ↑ Памятная книжка Полтавской губернии на 1915 год (російська) . Полтава: Изд. Полт. губ. статис. 1915. с. 308.
- ↑ Демоскоп Weekly. Перший загальний перепис населення Російської Імперії 1897 Розподіл населення з рідної мови та повітах 50 губерній Європейської Росії. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 14 квітня 2011.
Джерела
ред.- Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)