Вікіпедія

Олена Пчілка

українська видавчиня, меценатка, письменниця, перекладачка, етнографка, учасниця національного та феміністичного рухів
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Косач.

Ольга Петрівна Косач
Ольга Косач (Олена Пчілка). Відень, 1891 рік
Ім'я при народженніОльга Петрівна Драгоманова
ПсевдонімОлена Пчілка
Народилася17 (29) червня 1849[1]
Гадяч, Полтавська губернія, Російська імперія
Померла4 жовтня 1930(1930-10-04)
Київ, Українська СРР, СРСР
ПохованняБайкове кладовище, Київ, УСРР
Громадянство Російська імперія→ УНР→СРСР СРСР
Національністьукраїнка
Діяльністьписьменниця, публіцистка, етнограф, перекладачка, громадська діячка
Мова творівукраїнська
ЧленствоНАНУ
РідДрагоманови
БатькоДрагоманов Петро Акимович
МатиДрагоманова Єлизавета Іванівна
Брати, сестриДрагоманов Михайло Петрович і Драгоманов Олександр Петрович
У шлюбі зКосач Петро Антонович
ДітиЛеся Українка, Косач Михайло Петрович, Косач-Борисова Ізидора Петрівна, Косач-Кривинюк Ольга Петрівна, Косач Микола Петрович і Косач-Шимановська Оксана Петрівна
CMNS: Олена Пчілка у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
S:  Роботи у  Вікіджерелах

О́льга Петрі́вна Ко́сач, до шлюбу Драгома́нова, відома під псевдонімом Оле́на Пчі́лка; 17 (29) червня 1849(18490629), Гадяч, Полтавська губернія — 4 жовтня 1930, Київ) — українська письменниця, меценатка, перекладачка, етнографка, фольклористка, публіцистка, громадська діячка (учасниця національно-визвольного та феміністичного рухів), член-кореспондент Всеукраїнської академії наук (1925)[2][3]. В 1887 році з Наталією Кобринською видала у Львові першу в Україні феміністичну збірку: альманах «Перший вінок».

Мати поетеси Лесі Українки, Михайла Косача, Ольги Косач-Кривинюк, Оксани Косач, Миколи Косача та Ізидори Косач-Борисової (у шлюбі з Петром Косачем), старший брат — проф. Михайло Драгоманов.

Життєпис

ред.
 
(1865) Олена Пчілка у ~17 років
 
(1867) Ольга Пчілка (Драгоманова) у ~20 років

Народилася 17 (29 червня) (на могильній плиті вказана дата 17.VII.1849) 1849 року в місті Гадяч Полтавської губернії, в родині небагатого поміщика, дворянина Петра Якимовича Драгоманова. Загальновживана версія дати народження це 17 липня. Проте ця дата суперечить документам родини Драгоманових та спогадам доньки, які вказують дату 17 червня (29 червня). Метричний запис про народження і хрещення подає дату 29 червня (11 липня). Пізніше цієї дати, Олена не могла народитися.[4][5]

З розповідей про місця свого дитинства: «Була та гадяцька садиба на високій, крутій горі і спускалася до річки Псла. Під самим Гадячем впадає у Псьол річка Грунь і разом з водами Псла оточує великий острів з кучерявими вербами, а поза островом розстеляється зелена долина, поки не замика її на обрію великий вічнозелений бір сосновий… Дивлячись з нашого вікна на все те поєднання гір, води і зеленощів, я завжди думала, що се чи не найкращий на всю Полтавщину краєвид, — а вона ж має так багато чудових куточків».

Походила зі славетного роду Драгоманових, відомого ще з часів Гетьманщини. Предки її були на дипломатичній службі у Богдана Хмельницького. Дядько, декабрист Яків Драгоманов, помер на засланні у Сибіру. Батько мав юридичну освіту, захоплювався літературою, писав вірші, оповідання, збирав народну творчість. У своїй юридичній практиці «держав руку „дрібноти“, усяких людей козацького роду». З гордістю за своїх батьків Олена Пчілка говорила, що в той темний, жорстокий час, коли повновладно панувало деспотичне право, в їхній сім'ї ні з кого не знущались, нікого не карали, і діти виростали, не бачивши ніяких диких сцен розправи сильного з підвладним, а наставляло на добрий розум їх лише спокійне і лагідне слово.

Початкову освіту здобула вдома. Дітей гляділа й виховувала мати, Єлизавета Драгоманова. «Українська течія — се було наше природне оточення… Щодо пісень українських, — згадувала Олена Пчілка, — то не знаю, чи ще в якому панському домі співано їх так багато, як у нас». Мати мала гарний голос, знала безліч пісень і співала їх дітям. Підрісши до «книжної науки», діти продовжували вчитися у батька.

З 12-ти років Ольга Драгоманова навчалась у Київському пансіоні шляхетних дівчат.

Влітку 1868 року виїхала у Звягель з чоловіком Петром Косачем до місця його служби, де, займаючись етнографією, записувала пісні, обряди, народні звичаї, збирала зразки народних вишивок. 25 лютого 1871 року народила дочку Ларису, яка ввійшла в українську та світову літературу як Леся Українка. Загалом виростила двох синів і чотирьох дочок.

 
(1871) Олена Пчілка у ~22 роки

Діяльність

ред.
 
Олена Пчілка. 1870-ті роки

Творчий шлях розпочала перекладами поезій Пушкіна і Лермонтова. З виходом у 1876 році у Києві книжки «Український народний орнамент» Олена Пчілка здобула славу першої в Україні знавчині цього виду народного мистецтва. В 1880 році Пчілка видала своїм коштом «Співомовки» Степана Руданського, а за рік вийшла збірка її перекладів з творів Гоголя, Пушкіна й Лєрмонтова «Українським дітям» (1881). З 1883 року почала друкувати вірші та оповідання у львівському журналі «Зоря», першою була збірка поезій «Думки-мережанки» (1886). Одночасно брала діяльну участь в українському жіночому русі, та разом з Наталією Кобринською видала у Львові альманах «Перший вінок» (1887).

Навесні 1879 року Ольга Косач з дітьми приїхала в Луцьк до чоловіка, якого перевели (понизили) на посаду голови Луцько-Дубенського з'їзду мирових посередників через українофільство та зустріч родини Косачів з Михайлом Драгомановим на Всесвітній виставці в Парижі.[6] У Луцьку вона вступила в драматичне товариство, а гроші, зібрані від спектаклів, запропонувала використати для придбання українських книг для клубної бібліотеки.

 
Портрет Олени Пчілки. Худ. Фотій Красицький, 1927 р. Полотно, олія.

У 1890-х роках жила в Києві на Маріїнсько-Благовіщенській вулиці, 97[7] (нині вул. Саксаганського).

1903 року на відкритті пам'ятника Іванові Котляревському у Полтаві Олена Пчілка єдина з представників підросійської України виступає українською мовою, порушуючи встановлену царською владою категоричну заборону[8][9].

В 1905 році Олена Пчілка — серед чотирьох делегатів української інтелігенції у Санкт-Петербурзі на перемовинах з царським прем'єром графом Сергієм Вітте безрезультатно домагалася скасування багаторічної заборони на україномовний друк і шкільництво[9].

Вона гостро звинуваує царський режим в трагічній події у Великих Сорочинцях в грудні 1905 року.[10]

У 1906—1914 роках — видавчиня журналу «Рідний Край» з додатком «Молода Україна» (1908—1914), «Газети Гадяцького земства» (1917—1919).

 

Я з місяця в місяць докладала своїх грошей і живилась надією, що становище ж таки покращає; мабуть читачі боялися передплачувати журнал, бо були такі, що прохали пересилати їм журнал на чуже ім'я, боячись репресій на службі за передплату українського журналу. Боляче було і матеріально, і морально, але не хватало сили справу кинути й видання припинити[11].

 

Національні і соціальні мотиви становили основний зміст творів Олени Пчілки, в яких вона виступала проти денаціоналізації, русифікації, проти національного і політичного гніту, проти чужої школи з її бездушністю та формалізмом, показувала, як національно свідома українська молодь в добу глухої реакції шукала шляхів до визволення свого народу.

У 1920 році, за більшовиків, під час святкування дня народження Тараса Шевченка у Гадяцькій гімназії, Олена Пчілка огорнула погруддя поета синьо-жовтим стягом. І коли розлючений комісар Крамаренко зірвав прапор, обурено скандувала: «Ганьба Крамаренкові!». Переповнена зала дружно підтримала її[9].

За антибільшовицькі виступи заарештована в Гадячі. Після звільнення з арешту виїхала до Могилів-Подільського, де перебувала до 1924 року, а відтоді до смерті жила в Києві, працюючи в комісіях Української академії наук, членом-кореспондентом з 1925 року[12].

Померла 4 жовтня 1930 року. Похована в Києві на Байковому кладовищі поруч з донькою, чоловіком та сином.

Бібліографія

ред.
 
Олена Пчілка. 1896 рік.

До найкращих творів Олени Пчілки належать:

  • Товаришки (1887)
  • Світло добра і любові (1888)
  • Соловйовий спів (1889)
  • За правдою (1889)
  • Артишоки (1907)
  • Півтора оселедця (1908)
  • Сужена не огужена (п'єса, 1881)
  • Світова річ (п'єса, 1908) та інші.

Олені Пчілці належить поважне місце в українській дитячій літературі. Крім численних поезій, казок, оповідань, вона написала для дітей багато п'єс:

  • Весняний ранок Тарасовий (1914)
  • Казка Зеленого гаю
  • Зелений гай
  • Щасливий день Тарасика Кравченка (1920)
  • Киселик, Скарб, Мир миром (1921)
  • Кобзареві діти та інші
 
Олена Пчілка, 1910-ті

Пчілка чимало перекладала і переспівувала світову класику: Овідія, Міцкевича, Пушкіна, Ґете, Андерсена, Гюґо.

Написала низку публіцистичних, літературно-критичних статей і спогадів: «Михайло Старицький» (1904), «Марко Кропивницький як артист і автор» (1910), «Євген Гребінка і його час» (1912), «Микола Лисенко» (1913), «Спогади про Михайла Драгоманова» (1926), «Автобіографія» (1930).

Великі заслуги Олени Пчілки в ділянці дослідження українського фольклору та етнографії. Наукове значення мають такі праці: «Українські узори» (1912 і 1927), «Про легенди й пісні», «Українське селянське малювання на стінах» та інше. Збірка творів: «Оповідання», I—III (1907, 1909, 1911) та «Оповідання» (з автобіографією, 1930). Олена Пчілка після подорожей Новоград-Волинським повітом видала у 1876 році книжечку «Український народний орнамент» із 23 кольоровими замальовками писанок.

Пам'ять

ред.

На честь Олени Пчілки названо:

Див. також

ред.
 
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Олена Пчілка

Примітки

ред.
  1. ↑ Коли народилася Олена Пчілка: справжня дата
  2. ↑ Сайт НАН України. Архів оригіналу за 1 березня 2011. Процитовано 24 жовтня 2009.
  3. ↑ Тонкаль В. Ю., Пелих В. М., Стогній Б. С. Академія наук Української РСР / за ред. І. К. Походні. — К.: Наукова думка, 1980. — С. 373.
  4. ↑ До 170 річниці від дня народження Олени Пчілки. Гадяч NEWS (укр.). Архів оригіналу за 20 жовтня 2019. Процитовано 17 жовтня 2019.
  5. ↑ Чернов, Анатолій (25 липня 2009). Зірка українського відродження. day.kyiv.ua. Газета "День". Процитовано 17 жовтня 2019.
  6. ↑ Оксана Костянтинівська (06 Жовтня 2020). Тролі й Олена Пчілка:. Україна Молода. Процитовано 6 жовтня 2020.
  7. ↑ Бунтарки, 2020, с. 61.
  8. ↑ Як Олена Пчілка Емський указ відмінила | Шалені авторки | Віра Агеєва, Ростислав Семків (укр.), процитовано 27 грудня 2021
  9. ↑ а б в Валерій Архипов (4 жовтня 2006). Непримиренна. Архів оригіналу за 30 жовтня 2016. Процитовано 30 жовтня 2016.
  10. ↑ Олена Пчілка. 2. Родюча, як земля. www.ukrinform.ua (укр.). 7 жовтня 2018. Процитовано 14 липня 2024.
  11. ↑ Бунтарки, 2020, с. 63.
  12. ↑ Степаненко М.І. (2015). Літературознавча Полтавщина. Полтава: Видавець Шевченко Р.В. с. 223—225. ISBN 978-617-7016-11-2.
  13. ↑ Баран Олена. Відкрито перший в Україні памя'тник Олені Пчілці // Віче-інформ. — 2011. — 30 черв.

Посилання

ред.
Твори Олени Пчілки
Біографістика

Посилання

ред.
 
 Твори цього автора перебувають у суспільному надбанні. Ви можете допомогти проєкту, додавши їх у Вікіджерела.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Олена_Пчілка&oldid=43657699