Вікіпедія

Старицька-Черняхівська Людмила Михайлівна

українська письменниця, перекладачка, громадська діячка, феміністка

Людми́ла Миха́йлівна Стари́цька, у шлюбі Старицька-Черняхі́вська (нар. 17 (29) серпня 1868(18680829), Київ — 1941) — українська письменниця (поетеса, драматургиня, прозаїкиня, перекладачка, мемуаристка), громадська діячка українського жіночого руху. Жертва сталінського терору.

Людмила Михайлівна Старицька-Черняхівська
Людмила Старицька-Черняхівська
Ім'я при народженніЛюдмила Михайлівна Старицька
Народилася17 (29) серпня 1868(1868-08-29)
Київ, Російська імперія
Померла1941(1941)
СРСР СРСР
Країна УНР
Національністьукраїнка
Діяльністьдраматург, прозаїк, поетеса, перекладачка
Мова творівукраїнська
БатькоМихайло Старицький
МатиСтарицька Софія Віталіївна
Брати, сестриСтарицька Марія Михайлівна і Стешенко Оксана Михайлівна
У шлюбі зЧерняхівський Олександр Григорович
ДітиЧерняхівська Вероніка Олександрівна
CMNS: Старицька-Черняхівська Людмила Михайлівна у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
S:  Роботи у  Вікіджерелах
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Старицька.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Черняхівський.

Донька Михайла Старицького, племінниця Миколи Лисенка, сестра Оксани Стешенко і Марії Старицької, дружина Олександра Черняхівського, мати Вероніки Черняхівської.

Життєпис

ред.
 
Людмила Старицька, 1882 р.
 
Людмила Старицька
 
Людмила Старицька. 1890-ті роки.

Народилася Людмила Старицька 17 серпня (29 серпня за новим стилем) 1868 року в Києві в поміщицькій родині[1]. Її батьками були письменник і громадський діяч Михайло Старицький та акторка й громадська діячка Софія Лисенко.

Про дитячі роки письменниця писала:«Наше покоління — виключне покоління: ми були першими українськими дітьми. Не тими дітьми, що виростають в селі, в рідній сфері стихійними українцями, — ми були дітьми городянськими, яких батьки виховували вперше серед ворожих обставин свідомими українцями із сповитку». Навчалася в київській приватній гімназії Віри Ващенко-Захарченко. Гімназистки видавали рукописний журнал, до якого Людмила Старицька написала повість «За Україну» та сатиричні вірші про директорку та її чоловіка.

У 1888—1893 роках брала активну участь у роботі літературного гуртка «Плеяда».

У роки Першої світової війни брала активну участь у роботі Київського комітету для допомоги українцям-утікачам, працювала сестрою милосердя у шпиталі для поранених. Відвідала на засланні Михайла Грушевського.

У квітні 1917 року обрана до Української Центральної Ради.

У травні 1917 року брала участь у заснуванні Товариства (комітету) «Український національний театр», входила до його президії.

Як представниця Міністерства освіти 22 жовтня 1918 року виступила з промовою на урочистому відкритті Кам'янець-Подільського державного українського університету [2].

 
Старицька-Черняхівська з чоловіком Олександром та донькою Веронікою. Київ, 1925 р.

1919 року стала співзасновницею і заступницею голови Національної ради Українських жінок у Кам'янці-Подільському.

У 1920-тих роках працювала у Всеукраїнській академії наук.

Письменницю заарештовано 14 січня 1930 року і звинувачено в приналежності до так званої Спілки визволення України. Допити велися у в'язниці на Холодній Горі в Харкові.

Ось кілька витягів з власноручних свідчень Старицької-Черняхівської, датованих 27 січня 1930 року: «…На засіданні виступали з промовами Єфремов — він казав про загальну організацію українських суголосних сил і про організацію суголосних елементів селянства. Чехівський казав про політичне значення Української церкви, Гермайзе — про залучення до організації пролетаріату, Дурдуківський — про об'єднання учительства, розуміється, з відомою, вгорі зазначеною метою, я казала про роль інтелігенції і про необхідність поставити її на чолі організації. Але на цьому зібранні я не чула ні слова про організацію БУД і про назву СВУ, що нею було охрещено нову організацію. …З цього часу, себто з часу цих двох зібрань, організаційного зв'язку межи мною і рештою членів, обраних на першому засіданні, не було. Я стрічалася з ними яко з своїми добрими приятелями і на вечірках у себе, і в родині Єфремова, а не яко з членами організації, ні про які директиви я нічого не чула, в жодних організаційних зібраннях участи не брала. …Отже, тому що Україна, пригнічена 250-літнім пануванням російського царату, не надбала потрібних культурних вартостей, першим завданням, на мою думку, була й буде культурна праця. Особисто ж до мене я вважаю за краще в міру сил моїх і можливостей працювати на придбання Україні культурних вартостей, ніж бути статистом в непевній політичній організації».

Згідно з вироком особливого складу Верховного Суду УСРР від 19 квітня 1930 року, Старицьку-Черняхівську звинувачено в тому, що вона: «а) у період 1926—1929 років була членом центру СВУ і провадила керівну організаційну діяльність, згідно з програмою і завданням організації; б) здійснювала зв'язок центру СВУ з представниками деяких чужоземних капіталістичних держав…».

 
Людмила Старицька-Черняхівська, останні роки.

Письменницю засуджено до 5 років позбавлення волі з обмеженням у правах на 3 роки.

4 червня 1930 року Старицьку-Черняхівську звільнено з-під варти і строк замінено на умовний.

Після звільнення вислана до міста Сталіно (нині Донецьк). Займалась перекладацькою діяльністю.

У 1936—1941 роках жила із сестрою в будинку № 28 на вулиці Ярославів Вал у Києві.

20 липня 1941 року, коли під стінами Києва точилися бої з німцями, на квартирі в Людмили Михайлівни співробітники НКВС провели обшук, конфіскували паспорт і теку з листуванням. Разом із сестрою Оксаною Стешенко Старицьку-Черняхівську вивезли вантажівкою до Харкова. Тут її звинуватили в антирадянській діяльності та вивезли під конвоєм у телячому вагоні до Казахської РСР. Проте в дорозі 73-літня письменниця померла. Точна дата її смерті і місце поховання невідомі.

У серпні 1989 року Людмилу Старицьку разом з іншими учасниками «показового процесу СВУ» в Харкові посмертно реабілітував пленум Верховного Суду УРСР.

Родина

ред.

По матері доводилась племінницею композитору Миколі Лисенку. Її чоловіком був Олександр Черняхівський[3].

Творчість

ред.
 
Старицька-Черняхівська з Оленою Пчілкою та донькою Веронікою. 1927 р.

З дитинства почала віршувати, складати казки. З цього приводу Людмила Старицька-Черняхівська писала [4]:

«В наших обох родинах Старицьких і Косачів панував особливий літературний дух; тому, хто мав хоч іскру таланту, не писати тут було цілком неможливо. Тут завжде писали, розбирали твори, читали їх, видавали збірники і взагалі жили в осередку громадських і літературних інтересів. Як Ольга Петрівна, так і батько мій підтримували кожного, хто виявляв найменше бажання займатися літературою, розжеврювали найдрібнішу іскру таланту».

Драматичні твори

ред.
 
Портрет Людмили Старицької роботи Фотія Красицького (або невідомого художника), 1892 рік

У радянський час драми на сцені не ставилися.

Переклади

ред.

Мемуари

ред.

Спадщина

ред.

2000 року у видавництві «Наукова думка» (Київ) у серії «Бібліотека української літератури» побачили світ «Вибрані твори» Людмили Старицької-Черняхівської. Цим самим уперше під одною палітуркою було зібрано різні за жанром твори письменниці — драматичні, прозові, поетичні, мемуарні. Упорядкував книгу, написав до неї вступну статтю та примітки письменник Юрій Хорунжий.

17 вересня 2002 року в Києві на засіданні спеціалізованої наукової ради у Національному педагогічному університеті імені Михайла Драгоманова Інна Петрівна Чернова захистила кандидатську дисертацію «Еволюція проблематики і поетики у драматургії Людмили Старицької-Черняхівської» (науковий керівник Володимир Федорович Погребенник). Це була перша спеціальна системна спроба дослідити драматургію Старицької-Черняхівської.

15 листопада 2018 року ім'ям Людмили Старицької-Черняхівської названо вулицю у Святошинському районі міста Києва[6].

В липні 2024 року вулиця Вершиніна у Кривому Розі перейменована на вулицю Людмили Старицької-Черняхівської.[7]

Примітки

ред.
  1. ↑ FamilySearch
  2. ↑ Пащенко Олімпіада. Заснування Кам'янець-Подільського державного українського університету // Вісник історико-культурологічного Подільського братства. — № 4. — Кам'янець-Подільський, 1995. — С. 12.
  3. ↑ Діячі науки і культури України : нариси життя та діяльності. Київ: Книги - ХХІ. 2007. с. 398. ISBN 978-966-8653-95-7.
  4. ↑ Хвилини життя Лесі Українки // Старицька-Черняхівська Людмила. Вибрані твори. — К., 2000. — С. 745.
  5. ↑ Видано: Верді Дж. Аїда: Опера на 4 дії / Пер. А. Старицької-Черняхівської. — К.: Рух, 1927. — 61с.
  6. ↑ Рішення Київської міської ради від 15 листопада 2018 року № 19/6070 «Про перейменування вулиці у Святошинському районі міста Києва» // Хрещатик. — 2018. — № 137 (5188). — 18 грудня. — С. 4. [Архівовано з першоджерела 26 серпня 2019.]
  7. ↑ В рамках процесу деколонізації Дніпропетровська облдержадміністрація перейменувала 292 об’єкта топонімії населених пунктів області - ДніпроОДА. adm.dp.gov.ua (ua) . Архів оригіналу за 3 серпня 2024. Процитовано 11 серпня 2024. [Архівовано 2024-08-03 у Wayback Machine.]

Джерела

ред.
 
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Старицька-Черняхівська Людмила Михайлівна

Література

ред.

Посилання

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Старицька-Черняхівська_Людмила_Михайлівна&oldid=43877166