Відкрити головне меню

Косач-Борисова Ізидора Петрівна
Косач Ізидора
Ізидора Косач-Борисова
Народилася 21 березня 1888(1888-03-21)
Колодяжне, Ковельський район, Волинська область, Українська Радянська Соціалістична Республіка
Померла 12 квітня 1980(1980-04-12) (92 роки)
Піскатавей
Поховання Цвинтар святого Андрія
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперіяFlag of the Ukrainian State.svg УНР УРСРFlag of the United States.svg США
Національність українка
Діяльність мемуаристка, викладачка, перекладачка, діячка культури, агроном
Alma mater Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського»
Мова творів українська
Рід Косачі
Батько Косач Петро Антонович
Мати Олена Пчілка
Брати, сестри Косач Микола Петрович, Косач Михайло Петрович, Косач-Кривинюк Ольга Петрівна, Леся Українка і Косач-Шимановська Оксана Петрівна
У шлюбі з Борисов Юрій Григорович
Діти Сергіїв Ольга (Олеся) Юріївна

Косач-Борисова Ізидора Петрівна у Вікісховищі?
Ізидора Косач-Борисова

Косач-Борисова Ізидора Петрівна (9 (21) березня 1888(18880321), с. Колодяжне, Ковельський район, Волинська область — 12 квітня 1980, Піскатавей, штат Нью-Джерсі, США) — українська мемуаристка, викладачка, перекладачка, діячка культури, агроном за фахом. Член-кореспондентка УВАН, почесна членкиня Союзу Українок Америки.

Наймолодша рідна сестра Лесі Українки, Михайла Косача, Ольги Косач-Кривинюк, Оксани Косач-Шимановської, Миколи Косача.

Жертва сталінського терору.

Зміст

ЖиттєписРедагувати

ДитинствоРедагувати

Народилася 9 (21) березня 1888(18880321), селі Колодяжне на Волині в родині Петра Антоновича та Ольги Петрівни Косачів, була шостою наймолодшою дитиною в родині.

Ґрунтовну початкову освіту Ізидора здобула вдома, зокрема, старша сестра Леся Українка навчала малу Дору французької мови та гри на фортеп'яні, це дозволило дівчині легко перейти до четвертого класу 5-ї гімназії в Києві.

Після закінчення гімназії (1905 р.) навчалася на Жіночих сільськогосподарських курсах ім. Стебута у Петербурзі. Восени 1906 р. перевелася на агрономічний відділ сільськогосподарського факультету Київського політехнічного інституту, який почав приймати жінок (була однією з шістнадцяти перших студенток), і закінчила його у січні 1911 р., здобувши фах агронома.

Дитячі прізвиська Ізидори в родині Косачів: Дроздік, Дроздик, Дроздишка, Дроздоньо, Дробішка, Дора, Донна Дора, Патя, Біла Гусь, Гусик, Гусиня, Гусінька, Гуся; колективні прізвиська (разом із братом Миколою та сестрою Оксаною): Гуси, Тигри-Негри.

ЮністьРедагувати

22 квітня 1912 Ізидора обвінчалась із Юрієм Борисовим у Благовіщенській церкві в Києві. Свідками від нареченого були Світозар Драгоманов і Григорій Борисов. Від нареченої — Петро Тесленко-Приходько та Михайло Кривинюк.

З 1911 р. працювала на дослідній станції виноградарства і виноробства Кишиневі, а з 1913 р. переїхала до чоловіка в Кам'янець-Подільський.

23 липня 1914 р. у Києві в подружжя народилась дочка Ольга.

У 1914—1918 рр. жила в Києві, Гадячі, Катеринославі.

1918 року, після звільнення чоловіка Юрія з австрійського полону, повернулась у Кам'янець-Подільський, де викладала хімію в гімназії та агротехнікумі.

До 1925 р. з родиною, матір'ю та родиною сестри Ольги Косач-Кривинюк мешкає у Могилеві-Подільському.

ЗрілістьРедагувати

З 1925 р. мешкала в Києві, працювала агрономом на Київщині, викладала в Агроінженерному інституті (Біла Церква), у Сільськогосподарському інституті (Київ) на кафедрі фізіології рослин була асистентом акад. Є. П. Вотчала. Наприкінці 1920-х років співпрацювала з Державним видавництвом України (ДВУ), перекладаючи з французької Е. Золя.

1929 р. уповноважений Державного політичного управління УСРР Гніздовський здійснив трус у київському помешканні сестер Ольги та Ізидори Косач, які мешкали разом з матір'ю по вулиці Овруцькій, 16 (нині 6); було конфісковано листування Косачів і ледве не заарештовано немічну 80-літню Олену Пчілку у справі приналежності її до «контрреволюційної» організації «СВУ».

1930 — вислано до Вологодської області її чоловіка — Ю. Г. Борисова, який повернувся до Києва у жовтні 1933.

У роки сталінського терору Ізидору Косач-Борисову було репресовано: у вересні 1937 — заарештовано й ув'язнено в Лук'янівській тюрмі за участь у контрреволюційному націоналістичному угрупуванні та контрреволюційній діяльності, а також за зв'язки з родичами за кордоном. Ізидора навідріз відмовлялася визнавати себе винною, проте не спростовувала наявність родичів за кордоном (з 1913 р. старша сестра Оксана мешкала в Празі). 20 листопада 1937 року трійка винесла рішення, в якому І. Косач звинувачувалась у тому, що вела серед студентів Київського сільгоспінституту «контрреволюційну націоналістичну діяльність, поширюючи провокаційні чутки». Вирок було винесено на підставі свідчень двох її студентів і без пояснень Ізидору Петрівну засуджено на 8 років виправно-трудових таборів (ВТТ).

4 лютого 1938 р. вислано відбувати покарання на лісоповалі до Онезьких таборів «Онеглаг». 1 березня 1938 р. вдруге було заарештовано органами НКВС УРСР і засуджено на 5 років виправно-трудових таборів (ВТТ) Ізидориного чоловіка. Термін Юрій відбував у м. Пінеги Архангельської обл., де згодом і загинув у сибірських таборах, найвірогідніше 1941 року.

У листопаді 1939 р. після багаторазових клопотань самої Ізидори, сестри Ольги й дочки Ольги (Олесі) Сергіїв та перегляду справи напередодні святкування 70-річчя від дня народження Лесі Українки Ізидору Косач-Борисову звільнили. Повернувшись до Києва на початку 1940 р. її разом з Ольгою Косач-Кривинюк влада залучила до проведення заходів, присвячених 70-річчю від дня народження їхньої видатної сестри. До 1941 року Косач-Борисова працювала у Другому Медичному інституті на кафедрі гістології.

У роки Другої світової війни перебувала в окупованому німцями Києві, працювала в органах місцевого самоврядування та тресті «Цукорцентраль», що розташовувався по вул. Михайлівській, 17-а. Була обрана до складу заснованої О. Ольжичем та іншими націоналістами Української національної ради (котра мала стати ядром майбутньої самостійної України), попри це, сама Ізидора не належала до жодної з українських національних партій або фракцій[1]. Мала зв'язки з підпіллям ОУН(м), і потрапила через це до гестапівської в'язниці (вул. Короленка) разом з іншими оунівцями. За деякий час поталанило звільнитися з ув'язнення.

Восени 1943 року разом із дочкою Ольгою (Олесею) та онуками Михайлом та Ольгою, не бачачи перспектив життя в тоталітарній системі, покинула Україну; старша сестра Ольга добиралася до сестри Оксани в Прагу іншим шляхом. «Хто мав 24 роки „райського життя“, — писала Ізидора Петрівна, вириваючись з більшовицької неволі, — хочеться лише, щоб всі близькі, дорогі люде вижили, щоб жити разом і щоб ніхто не займав»[2].

Біженці затрималися у Львові до весни 1944 р. Далі Ізидора з родиною та з іншими втікачами виїхала на Захід через Краків потягом, який організував Український центральний комітет у Берліні. У Німеччині перебувала в таборі для переміщених осіб у Новому Ульмі.

У грудні 1949 прибула з родиною до США, оселилася у містечку Нью-Маркет (штат Нью-Джерсі). Працювала помивачкою посуду, вишивала для крамнички Союзу Українок Америки у Філадельфії. Написала спогади про Олену Пчілку, Лесю Українку, М. Лисенка, Колодяжне та Зелений Гай. Опублікувала в журналі «Наше життя», що був органом СУА, спогади про своє перебування на каторзі.

Співпрацювала з жіночими громадськими організаціями, була обрана почесним головою Комітету при УВАН у США для видання праці Ольги Косач-Кривинюк «Леся Українка. Хронологія життя і творчости».

Останні роки життяРедагувати

Брала участь у діяльності української громади, багато розповідала про своїх батьків, братів і сестер, про родини Лисенків, Старицьких, Ольгу Кобилянську, Івана Франка, консультувала співробітників Музею Лесі Українки у м. Києві.

Померла 12 квітня 1980 у містечку Піскатавей, штат Нью-Джерсі. Похована на українському цвинтарі св. Андрія в Савт-Бавнд-Бруку.

16 січня 1989 року Наказом Президії Верховної Ради СРСР Ізидора Петрівна Косач-Борисова була посмертно реабілітована. Її дочка Ольга Сергіїв у 19891991 рр. передала родинний архів в Україну.

ТворчістьРедагувати

Переклала роман Еміля Золя «Провина абата Муре» (Київ, ДВУ, 1929, 332 с.).

Авторка спогадів:

  • «Про Людмилу Старицьку-Черняхівську»;
  • «Михайло Васильович Кривинюк»;
  • «Михайло Віталійович Лисенко в родинному та дружньому оточенні»;
  • «Про похорон Лесі Українки» (1963);
  • «Про історію написання поезії Лесі Українки „Impromptu“» (1963);
  • «Леся Українка в оточенні близьких — родини і друзів (спогади до 50-ліття її смерти)», (1964);
  • «Колодяжне (до біографії Лесі Українки)» (1952);
  • «Зелений Гай (спогад)» (1954);
  • «Як святкували Різдво в домі Лесі Українки» (1965);
  • «Про працю Леся Українка. Хронологія життя і творчости» (1970).

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. http://diasporiana.org.ua/wp-content/uploads/books/17623/file.pdf Величківський М. Сумні роки німецької окупації // Визвольний шлях, кн. 1(203), січень 1965, річник XVIII(XII), с. 46
  2. Чабан, Ірена (2002). “Листи так довго йдуть…”. 3надоби архіву Лесі Українки в Слов’янській бібліотеці у Празі (українська). Нью-Йорк: Видання Союзу Українок Америки. с. 273. 

Література та джерелаРедагувати

  • Жадько В. Байковий некрополь. — К., 2004. — С. 56.
  • Даниленко В. Ізидора, рідна сестра Лесі Українки: від сталінських таборів до еміграції. — К.: Смолоскип, 2011. — 255 с.
  • Трощинський В. Косач-Борисова Ізидора // Енциклопедія української діяспори / Гол. ред. В.Маркусь, спів-ред. Д.Маркусь. — Нью-Йорк — Чикаго, 2009. — Кн. 1. — С. 401.
  • Козак С. Ізидора Косач-Борисова // Літературна Україна. — 2010. — 23 вересня. — С. 2.
  • Коцарев О. Сестра Лесі Українки — Ізидора: портрет на тлі епохи // Літературна Україна. — 2011.- 2 червня. — С. 6.
  • Скрипка Т. Спогади про Лесю Українку. — К.: Темпора, 2017. — 368 с.: іл. — ISBN 978-617-569-208-0
  • Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.