Вікіпедія

Благовіщенська церква (Київ)

зруйнована церква в м. Києві

Благові́щенська це́рква — православна церква в місті Києві, зведена у 1885—1887 роках за проєктом архітектора Володимира Ніколаєва[1]. Розташовувалася на вулиці Маріїнсько-Благовіщенській (сучасна назва — Саксаганського). Закрита більшовиками 1934 року. Знесена 1935 року, на її місці зведено будівлю середньої школи (сучасний ліцей № 21[2]).

Благовіщенська церква
50°26′18″ пн. ш. 30°30′15″ сх. д. / 50.4384° пн. ш. 30.504178° сх. д. / 50.4384; 30.504178
Тип спорудицерква
православний храм і втрачена спорудаd
РозташуванняУкраїна і  Російська імперія, Київ
АрхітекторВолодимир Ніколаєв
Початок будівництва1885
Кінець будівництва1887
Зруйновано1935
Відбудованоне відбудовувалась
Вартість81 тис. 410 рублів
СтильРосійсько-візантійський стиль і Neo-Byzantine architecture in the Russian Empired
Належністьправослав'я
ЕпонімБлаговіщення Пресвятої Богородиці
Благовіщенська церква (Київ). Карта розташування: Київ
Благовіщенська церква (Київ)
Благовіщенська церква (Київ) (Київ)
Мапа
CMNS: Благовіщенська церква у Вікісховищі
Вулиця Саксаганського біля Благовіщенської церкви

Історія

ред.

Місцевість, де стояла церква — Паньківщина — почала активно заселятися у другій половині XIX століття і довгий час не мала власної парафіяльної церкви, найближчими храмами були Залізна церква на Євбазі (сучасна Галицька площа) та Троїцька церква на перетині вулиць Жилянської та Великої Васильківської[3]. У 1876 році[4] мешканці вулиць Жандармської, Жилянської та прилеглих до них[5] почали збір коштів на будівництво храму. Тогочасний міський голова Густав Ейсман пожертвував під будівництво свою садибу на Жандармській вулиці, а 23 лютого 1883 року[6] Київська духовна консисторія офіційно дозволила звести на цій ділянці церкву, присвячену Благовіщенню Пресвятої Богородиці[7]. Втім, гроші на будівництво церкви збиралися дуже повільно, протягом майже десяти років, і за цей час вдалося зібрати лише 18 тис. рублів — суму вочевидь недостатню[4][5]. У липні 1885 року тодішній міський голова, купець і мільйонер Іван Толлі пожертвував на будівництво церкви 75 тис. рублів, з яких 50 тис. мали піти на зведення власне церкви, 10 тис. — на церковні речі, а 15 тис. — на зведення церковнопарафіяльної школи[5]. Такої щедрої пожертви мало вистачити, тому раніше зібрані 18 тис. рублів за пропозицією Івана Толлі громада віддала на будівництво церкви Марії Магдалини на Шулявці[8].

Проєкт Благовіщенської церкви розробив київський міський та єпархіальний архітектор Володимир Ніколаєв[4][9][6]. Урочисте закладення храму відбулося 11 травня 1885 року[4][6][К 1] у присутності багатьох офіційних осіб — генерал-губернатора Олександра Дрентельна, цивільного губернатора Льва Томари, міського голови Івана Толлі та інших[9]. Наріжний камінь освятив єпископ чигиринський преосвященний Єроним (І. Т. Екземплярський)[9], у підмурок церкви за тогочасним звичаєм поклали кілька золотих, срібних і мідних монет[10], а в основу однієї зі стін — пам'ятну табличку[6].

Будівництво тривало понад 2 роки, на спорудження церкви та допоміжних служб витратили 850 тис. цегли з заводів Марра і Сніжка[10][6]. Восени 1887 року завершили зведення будівлі самої церкви, без внутрішнього опорядження та прикрас, двоповерхову цегляну будівлю причту та будівлю церковнопарафіяльного двокласного училища на 50 учнів[4][10][6]. Урочисте освячення новозбудованої церкви відбулося 11 жовтня[6]:

 

11 жовтня преосвященним Єронимом, єпископом чигиринським, здійснене було освячення новозбудованої на В.-Жандармській вулиці Благовіщенської церкви. Першу літургію в новій церкві здійснив також преосвященний Єроним. На літургії в церкві були присутні: дружина п. начальника краю, командувач 12-го армійського корпусу, п. київський губернатор, п. віце-губернатор, представники військової та цивільної влади та парафіяни нової церкви, яких впускали за церковну огорожу за квитками. Церква всередині зовсім ще не оздоблена.

Оригінальний текст (рос. дореф.)
[11 октября преосвященнымъ Іеронимомъ, епископомъ чигиринскимъ, совершено было освященіе новоотстроенной на Б.-Жандармской улицѣ Благовѣщенской церкви. Первую литургію въ новой церкви совершалъ также преосвященный Іеронимъ. На литургіи въ церкви присутствовали: супруга г. начальника края, командиръ 12-го армейскаго корпуса, г. кіевскій губернаторъ, г. вице-губернаторъ, военныя и гражданскія власти и прихожане новой церкви, впускавшіеся въ церковную ограду по билетамъ. Церковь внутри совершенно еще не отдѣлана.] Помилка: {{Lang}}: невпізнаний код мови: ru-dor (допомога)
  

— «Кіевлянинъ», № 220. — 1887. — 13 жовтня. — С. 2.

Як виявилося, витрати на будівництво перевищили наявний бюджет, проте громада вирішила все ж таки відкрити церкву для богослужінь[6]. Головний благодійник церкви, Іван Толлі, помер у липні того ж, 1887-го року, і спершу був похований на Байковому кладовищі, але після освячення Благовіщенської церкви прах Толлі, за його заповітом, перенесли до усипальниці при церкві[4][10][11]. Тут також, після своєї смерті у червні 1909 року, була похована і дружина Івана Толлі[10].

Наступного, 1888-го року вулиця Велика Жандармська, на якій розташовувалася Благовіщенська церква, отримала на прохання місцевих мешканців нову назву — Маріїнсько-Благовіщенська, на честь новозбудованої церкви та Маріїнської громади сестер милосердя, що розміщувалася навпроти неї[4][12][1].

Опікуном церкви став син Івана Толлі — Володимир Іванович Толлі. Настоятелем Благовіщенської церкви з 26 квітня 1887 року був протоієрей Михайло Вишневецький, молодий випускник Київської духовної академії[13][6]. Він одразу ж почав активно вишукувати кошти на оздоблення церкви, залучати нових благодійників[11]. Завдяки його старанням досить швидко вдалося завершити внутрішнє оздоблення церкви, зокрема, встановити мармуровий іконостас замість цегляного, провести електричне освітлення, придбати цінні ікони[11]. З витратами на оздоблення інтер'єру фінальний кошторис новозбудованої церкви склав 81 тис. 410 рублів. Головними благодійниками церкви стали місцеві мешканці — колезький радник Микола Сигаревич, що мешкав у будинку № 133 по вулиці Маріїнсько-Благовіщенській, та купець і почесний громадянин Юхим Олександрович Орєхов, який проживав у будинку № 76 по тій же вулиці[13][11]. У 1912 році Орєхов і ще один благодійник, статський радник Олександр Цитович, організували збір коштів на новий дзвін для церкви, адже старий важив лише 43 пуди і його було дуже погано чути[10][11]. Новий дзвін, виготовлений на московському ливарному заводі П. М. Фінляндського[12] за 5 тис. рублів, важив 250 пудів і був оздоблений чотирма барельєфами та меморіальною згадкою на честь 25-річчя служіння при церкві її настоятеля Михайла Вишневецького[11]. Урочисте встановлення нового дзвону відбулося 11 березня 1912 року[13].

У березні 1914 року при храмі створено перше в Києві церковнопарафіяльне братство благодійно-виправного напрямку[4] — Благовіщенське парафіяльне братство[11], яке надавало допомогу вдовам, сиротам і безпритульним особами похилого віку. У травні того ж року при братстві відкрилася парафіяльна школа-майстерня для дівчат, де навчали рукоділлю[11].

Після встановлення в Києві радянської влади в Благовіщенській церкві проводилися богослужіння традиційної «старослов'янської» орієнтації, пізніше храм на деякий час перейшов до громади УАПЦ[8]. Отець Михайло був заарештований 16 травня 1919 року, проте постановою особливої комісії Київського губернського відділу ВНК від 26 травня 1919 був звільнений «без права вступу на радянську службу»[14].

28 травня 1934 року президія міськради, з огляду на те, що церква «майже пустує», і на заборгованість громади за оренду приміщення у сумі 3 тис. карбованців, ухвалила закрити та знести церкву[8], а ділянку передати Всеукраїнській Раді Професійних Спілок для будівництва житлового будинку[15][1]. Постанову підписав голова міськради Р. Петрушанський[15]. 27 березня 1935 року почався демонтаж будівлі церкви, 25-29 квітня задля прискорення процесу будівлю церкви підірвали[16][14]. Майже одночасно із процесом руйнуванням храму, на його місці 4 травня того ж року почалося зведення будівлі середньої школи (сучасний ліцей № 21)[8], завершене 27 серпня 1935 року[17]. Шкільний спортивний майданчик розмістили на місці, де стояв церковний вівтар[8]. Поруч у 1960-х роках звели типовий житловий будинок-«хрущовку» (сучасна адреса — вул. Саксаганського, 60-а)[1]. Від церковного ансамблю зберігся лише будинок парафіяльної школи — сучасний двоповерховий будинок № 64 по вулиці Саксаганського (у глибині забудови)[8].

Опис

ред.

Благовіщенська церква була зведена та декорована у так званому візантійському стилі[4]. Будівля церкви була п'ятибанною, хрестоподібною в плані, орієнтованою по осі схід—захід, із двома бічними вівтарями, присвяченими святому Івану Предтечі та святому Миколаю Чудотворцю[4][6][1]. Головна нава завершувалася напівсферичною банею на масивному барабані, оточеному чотирма маленькими декоративними баньками в кутах між раменами хреста, бабинець увінчувався стрункою дзвіницею[4]. Фасади були нетиньковані, прикрашені цегляними орнаментами[1].

Церкву з трьох боків оточувала дерев'яна огорожа, а з боку вулиці — залізна решітка із кам'яними стовпами[10].

Парафія церкви та відомі парафіяни

ред.

Станом на 1891 рік парафію Благовіщенської церкви складали мешканці вулиць Маріїнсько-Благовіщенської, Жилянської, Тарасівської, Паньківської, Микільсько-Ботанічної, Нижньо-Володимирської та Шулявської[18]. Станом на 1910 рік парафія нараховувала 609 осіб (316 чоловіків і 293 жінки)[18], з яких 17 осіб духовного звання, 382 особи дворянського звання, 130 міщан і 80 селян[19]. Старостою церкви у 1904 році обрали купця 2-ї гільдії Митрофана Михейовича Воробйова, що мешкав у власному будинку № 50 по вулиці Маріїнсько-Благовіщенській. У 1912 році старостою церкви став Микола Арсентійович Пилипенко[19].

21 січня 1904 року в Благовіщенській церкві одружилися львівський художник Іван Труш і дворянка Аріадна Драгоманова, донька історика Михайла Драгоманова[20]. У квітні 1904 року тут відспівували письменника Михайла Старицького[20], у квітні 1909 року — дійсного статського радника Петра Косача, батька Лесі Українки[15], 8 листопада 1912 року — композитора Миколу Лисенка[15], у травні 1918 року — Людмилу Драгоманову, вдову Михайла Драгоманова.

У 1916 році в церкві хрестив свого сина Олексія професор Київської консерваторії Григорій Беклемішев[20].

Парафіянином церкви був Михайло Грушевський[21].

Настоятелі до 1920 року

ред.
  • свящ. Михайло Іоаннович Вишневецький (1887 — після 1919[14]).

Див. також

ред.

Коментарі

ред.
  1. ↑ у Ковалинського помилково вказаний 1886 рік[9]

Примітки

ред.
  1. ↑ а б в г д е Третяк, 2004, с. 11.
  2. ↑ Топографічна зйомка Київського міськомунвідділу (1923–1930).
  3. ↑ Кліменко, 2016, с. 136.
  4. ↑ а б в г д е ж и к л м Кальницький, 2012, с. 118.
  5. ↑ а б в Ковалинський, 2014, с. 329.
  6. ↑ а б в г д е ж и к л Кліменко, 2016, с. 138.
  7. ↑ Кліменко, 2016, с. 137.
  8. ↑ а б в г д е Кальницький, 2012, с. 119.
  9. ↑ а б в г Ковалинський, 2014, с. 335.
  10. ↑ а б в г д е ж Ковалинський, 2014, с. 336.
  11. ↑ а б в г д е ж и Кліменко, 2016, с. 139.
  12. ↑ а б Ковалинський, 2014, с. 338.
  13. ↑ а б в Ковалинський, 2014, с. 337.
  14. ↑ а б в Кліменко, 2016, с. 141.
  15. ↑ а б в г Ковалинський, 2014, с. 342.
  16. ↑ Широчин, 2019, с. 111.
  17. ↑ Широчин, 2019, с. 112-113.
  18. ↑ а б Ковалинський, 2014, с. 339.
  19. ↑ а б Ковалинський, 2014, с. 340.
  20. ↑ а б в Ковалинський, 2014, с. 341.
  21. ↑ Кліменко, 2016, с. 140.

Джерела

ред.
  • Третяк К. О. Втрачені споруди та пам'ятники Києва: довідник. — К. : Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2004. — 248 с. — 500 прим. — ISBN 966-594-548-3.
  • Ковалинський В. В. Долі київських храмів. Частина друга. — К. : Купола, 2014. — Т. 10. — 584 с. — (Київські мініатюри)
  • М. Кальницький. Зруйновані святині Києва: втрати та відродження. — К. : Видавничий дім Дмитра Бураго, 2012. — 224 с. — 600 прим. — ISBN 978-966-489-183-4.
  • Київ. Історична енциклопедія. З найдавніших часів до 1917 року.
  • Третяк К. О. Київ: Путівник по зруйнованому місту. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2001. — 200 с.
  • Нінель Кліменко. Благовіщенська церква як громадський та духовно-культурний осередок мешканців м. Києва // «Краєзнавство». — 2016. — Вип. 1/2. — С. 135-141. Архівовано з джерела 21 квітня 2021. Процитовано 21 квітня 2021.
  • Широчин С. Архитектура межвоенного Киева. Школы, ясли, детсады. — Нью-Йорк : Алмаз, 2019. — 432 с. — (Архитектура межвоенного Киева) — 1000 прим. — ISBN 978-1-68082-041-6.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Благовіщенська_церква_(Київ)&oldid=41095025