Драгоманова Людмила Михайлівна
| Драгоманова Людмила Михайлівна | |
|---|---|
 | |
| Народилася |
1842 Київ, Російська імперія |
| Померла |
16 травня 1918 Київ, Українська Держава ·злоякісна пухлина |
| Поховання | Байкове кладовище |
| Громадянство | Російська імперія, Українська Держава |
| Національність | українка |
| Діяльність | перекладачка |
| Батько | Кучинський Михайло |
| Мати | Кучинська Марфа Осипівна |
| У шлюбі з | Драгоманов Михайло Петрович |
| Діти | Лідія Шишманова, Труш Аріадна Михайлівна, Драгоманов Світозар Михайлович |
Людмила Михайлівна Драгоманова (до шлюбу Кучинська; криптонім — Л. Д.; 1842, Гадяч, Полтавська губ. — 16 травня 1918, Київ) — українська громадсько-культурна діячка, перекладачка, художниця.
Дружина Михайла Драгоманова, мати Лідії Шишманової, Аріадни (Ради) Труш та Світозара Драгоманова. Дядина Лесі Українки.
Життєпис ред.
Народилась у сім'ї нащадків козацької старшини на хуторі Кучинщина біля Гадяча. Батько Михайло був професором артилерії Віленської військової школи. Мати Марфа Осипівна тримала до хреста Ольгу Драгоманову.
Освіту Людмила здобула у приватному Київському пансіоні шляхетних дівчат А. Нельговської. Мала мистецькі таланти: виступала на сцені як акторка-аматорка у 1860-ті роки, блискуче грала на фортеп'яно.
20 серпня 1864 р. одружилася з Михайлом Драгомановим, якого знала з дитинства. Через нього увійшла у коло громадівців і відтоді поділяла всі життєві негаразди й успіхи чоловіка, допомагала у видавничій справі, перекладала його твори.
17 жовтня 1865 р. народила дочку Ліду.
На початку 1870-х р. виїхала разом з донькою та чоловіком за кордон у його наукове відрядження, де родина прожила три роки: рік у Німеччині та два — в Італії.
У «Вестник Европы» за 1874 р. надруковано у співавторстві з чоловіком її працю-розвідку «Народні говірки й місцевий елемент в освіті». У першій половині 1870-х р. була ініціаторкою Товариства денних притулків-шкіл для дітей робітничого класу в Києві. Приятелювала з Оленою Косач-Тесленко-Приходько.
1876 р. через заборону царським урядом викладати в українських університетах Михайло Драгоманов вимушений був назавжди залишити Київ і виїхати за кордон, спочатку до Відня, а потім до Швайцарії, за ним слідувала й Людмила з дочкою.
З осені 1876 р. родина Драгоманових мешкала в Женеві.
15 (27) березня 1877 р. народила дочку Аріадну (Раду), а 29 червня 1884 р. — сина Світозара.
Наприкінці 1889 р. Людмила Драгоманоа з 12-літньою Аріадною та 5-річним Світозаром переїздить до Софії, куди раніше, 28 серпня, на запрошення болгарського міністерства народної просвіти, переїхав чоловік, посівши катедру історії у першому болгарському вищому навчальному закладі — Вища школа. Цього ж року до свого чоловіка в Софію переїхала після одруження також і старша дочка Лідія. 1889 р. зять Іван Шишманов, приємно вражений родиною Драгоманових, напише Людмилі у привітанні з Днем народження: «Як мені особисто хотілося привітати зі святом, поцілувати руку і запевнити в своїй любові і любові моєї маленької, щасливої сім'ї (частини Вашої — і дай бог, щоб вона була у багатьох відношеннях живою копією Вашої), але конгрес мене утримує…».
У 1894—1895 рр. родину Драгоманових відвідала чоловікова племінниця, письменниця Леся Українка, мешкаючи в їхньому будинку в Софії, мала змогу користуватися величезною бібліотекою Драгоманова та допомагала Людмилі доглядати хворого чоловіка.
Після 1895 року, по смерті чоловіка, допомагала Михайлові Павликові у виданні наукової спадщини Михайла Драгоманова. Листувалася з Іваном Франком, Лесею Українкою та іншими письменниками.
1899 р. на запрошення Олени Пчілки переїхала з Аріадною до Києва (Світозар прибув раніше). Мешкала в Києві до кінця свого життя.
Померла в Києві 16 травня 1918 р. після тяжкої недуги (рак). Похована за державний кошт на другій дільниці нового Байкового цвинтаря (могила втрачена після Другої світової війни).
Творчість ред.
Після смерти М. Драгоманова 20 червня 1895, коли через жалобу не могла грати на фортеп'яні, почала вчитися разом з донькою Радою малювати, виявивши неабиякі здібності. Після заснування (1893 р.) дочкою Лідією Болгарського музичного та мистецького товариств брала участь у виставках, експонуючи свої картини. Інший зять Іван Труш експонував її малюнки на виставці у Львові.
Переклала російською новели Василя Стефаника «Осінь», «Лист» («Русские ведомости», 1902), «Мамин синок», «Новина» («Славянский мир», 1909).
Див. також ред.
Посилання ред.
Література та джерела ред.
- Людмила Драгоманова: дружина Михайла Драгоманова (1841—1895) // Визначне жіноцтво України. / О. Луговий. — К. : Дніпро, 1994. — С. 188—189.
- Людмила Михайлівна Драгоманова. Некролог // Нова Рада: газета. — К., 1918. — № 78. — 17 (4) травня. — С. 1, 3.
- Франко І. [Листи до Л. М. Драгоманової]. В кн.: Франко І. Зібрання творів, т. 50. К., 1986.
- Єфремов С. Пам'яти Л. М. Драгомановоі // Нова Рада: газета. — К., 1918. — № 80. — 19 (6) травня. — С. 1.
- Скрипка Т. Спогади про Лесю Українку. — К.: Темпора, 2017. — 368 с.: іл. — ISBN 978-617-569-208-0