Відкрити головне меню

Лідія Михайлівна Шишманова
Драгоманова Лідія Михайлівна
Народилася 17 жовтня 1865(1865-10-17)
Київ
Померла 7 лютого 1937(1937-02-07) (71 рік)
Софія, Болгарія
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперіяБолгарія Болгарія
Національність українка
Діяльність письменник, перекладач, музичний критик
Мова творів болгарська, українська, російська і французька
Батько Драгоманов Михайло Петрович
Мати Драгоманова Людмила Михайлівна
Брати, сестри Драгоманов Світозар Михайлович і Труш Аріадна Михайлівна
У шлюбі з Іван Шишманов
Діти Дмитро Шишманов
Премії Жіночий хрест І ступеня

Лідія Михайлівна Шишманова (у дівоцтві Драгоманова, болг. Лидия Шишманова; 17 жовтня 1865(18651017), Київ — 7 лютого 1937, Софія, Болгарія) — болгарська письменниця, журналістка, театральний і музичний критик, перекладачка, активістка жіночого руху, громадська діячка[1].

Племінниця Олени Пчілки та кузина Лесі Українки, Михайла Косача, Оксани Драгоманової. Рідна сестра Світозара Драгоманова та Аріадни Труш.

ЖиттєписРедагувати

ДитинствоРедагувати

Лідія народилася 17 жовтня 1865 року в місті Київ, була першою дитиною в родині Михайла Драгоманова та Людмили Драгоманової.

На початку 1870-х р. виїхала з батьками за кордон (у наукове вiдрядження батька), де прожила три роки: рiк у Нiмеччинi та два — в Італiї. У вiсiм рокiв вже розмовляла українською, росiйською, нiмецькою, французькою і трохи iталiйською.

1876 р. через заборону царським урядом викладати в українських університетах батько Михайло Драгоманов вимушений був назавжди залишити Київ і виїхати за кордон, спочатку у Відень, а потім до Швайцарії.

Восени 1876 р. Лідія з мамою прибула до батька в Женеву. Тут отримала середню освіту, вiдвiдувала заняття приватних професорiв, навчалася в Женевському унiверситеті на філологічному факультеті. Пройшла повний курс порiвняльної iсторiї лiтератури, вiдвiдувала лекцiї з фiлософiї. Вивчала iсторiю мистецтва, стиль і композицiю, декламацiю. Навчалася музицi (клас фортепiано) в приватнiй консерваторiї[1]. Вчилася спiву у пані Сiллем, ученицi вiдомого професора Стокгаузена. Мала сильне драматичне мецо-сопрано. Зохоплюючись музикою, вивчала партитури, спiвала арiї, всi партiї деяких опер. Дiапазон її голосу — вiд нижнього «ля» до верхнього «до». Добре граючи на фортепіано, у дорослому віці популяризувала творчість Миколи Лисенка, який присвятив їй свій романс «Садок вишневий коло хати» (1868) на слова Тараса Шевченка[1][2].

Великий вплив на Лiдiю та її освіту мав батько, якого вона вважала «вчителем свого життя». Швайцаріїю вважала «своєю другою вiтчизною, тому що там виросла і там оформилося остаточно моє скромне я».

У 1884—1885 рр. закінчила університет і консерваторію.

ЮністьРедагувати

1885 р. розпочала перекладацьку діяльнiсть з перекладу на французьку мову «Марії» Т. Шевченка. Батько заохотив Лідію перекласти французькою болгарські релігійні легенди, що були згодом опубліковані у французькому журналі «Le Melusine» з передмовою та коментарями Михайла Драгоманова (1888), а за наполяганням Ернеста Леру 1896 р. легенди вийшли окремою книжкою в Парижі.

На початку 1886 р. познайомилася з болгарським студентом Іваном Шишмановим[3], який приїхав на навчання в Женевський університет, зокрема, щоб відвідувати і лекції М. Драгоманова.

28 грудня 1888 (9 січня 1889) Лідія та Іван обвінчались у Болгарії, у церкві «Крал Стефан» (зараз «Света Неделя») та переїхали жити до Софії того ж року[1], де Іван уже на цей час працював.

19 листопада 1889 року в родинi молодого подружжя Шишманових народився син — Дімітр (Дмитро) Шишманов. Пологи були важкими, тому батько Лідії, який на той час переїхав до Софії, очоливши катедру історії у Вищій школі, допомагав чим мiг, мама з молодшою сестрою Радою була ще в Женевi.

У Софії Лiдiя активно включилася в культурне життя болгарської столицi.

12 лютого 1893 р. створила Болгарське музичне товариство. Алеко Константінов, присутній на установчих зборах товариства був обраний секретарем, змалював цю подію у віршовано-гумористичній формі. За його словами, збори відбулися у салоні Лiдiї Шишманової і на них були присутні близько двадцяти дам з вищого світу. Членами музичного товариства були також Людмила Драгоманова з молодшою донькою Аріадною. Людмила Драгоманова подарувала товариству збірники з творами Миколи Лисенка. У салоні було засновано також і мистецьке товариство, на виставках якого експонувала свої картини Людмила Драгоманова. Лiдiя започаткувала один з перших знаменитих софiйських лiтературних салонiв, подiбних до тих, якi органiзовували мадам де Сталь і Жорж Санд в Парижi.

У 1894-—1895 рр. родину Михайла та Людмили Драгоманових відвідала Лідина двоюрідна сестра письменниця Леся Українка, мешкаючи в будинку Драгоманових у Софії, сестри часто бачилися, а після спільної поїздки влітку до Владаї Лесі, Ради та Лідії родички зблизилися; а по від'їзді кузини додому в Київ, — активно листувалися.

20 червня 1895 р. родина Драгоманових-Шишманових пережила важку втрату — помер Михайло Драгоманов. Через кілька днів після смерті сина Михайла у Гадячі на 74-му році життя відійшла у вічність Лідина бабуся Єлизавета Драгоманова.

ЗрілістьРедагувати

1899 р. Лiдiя Шишманова як театральний критик дебютувала в журналi «Български преглед» iз статею про спектаклi трупи «Сълза и смях».

У 1911—1913 рр. активно дописувала в газету «Рада».

З 1913 р. по 1915 р. у журналi «Свободно мнение» вела двi рубрики — «Театральна хронiка» і «Музична хронiка». Перекладала французькою мовою, працювала журналісткою, дописуючи до багатьох болгарських та європейських журналів.

Співпрацювала з українською еміґрацією в Софії як активний і почесний член різних товариств і комітетів. Стояла бiля витокiв «Українсько-болгарського товариства», першим керiвником якого був І. Шишманов. Започатковане 1918 р., товариство поновило свою роботу 1926 р. — вiдзначало рiчницi видатних українських дiячiв, органiзовувало українськi вечори, вистави, концерти.

Пiсля передчасної смерти свого чоловiка міністра освіти професора Івана Шишманова 1928 р. Лiдiя укладає його незавершені або неопублiковані твори. Упорядкувала й видала друком понад тисячу сторiнок мемуаристики про чоловiка Івана та свого батька Михайла Драгоманова.

Входила до багатьох товариств і організацій, популяризуючи серед болгар ідеали демократії. Зокрема належала до «Клубу болгарських письменниць», «Жіночого союзу», «Товариства за мир і свободу», «Ліги англомовних» тощо[1][4].

Завдяки своїй рішучості, хоробрості була в перших рядах борців за національну та соціальну свободу болгар. На початку 1920-х Лідія включилася в рух борців за мир і стала головою богларської секції «Міжнародної жіночої ліги миру і свободи». Водночас дописувала до українських часописів.

1929 р. Лiдiя Шишманова подарувала «Семiнару порiвняльної лiтературної iсторiї» особисту бiблiотеку проф. Івана Шишманова.

На урочистому річному чаюваннi 1933 р. поет Змєй Горянiн привiтав жартiвливою поемою «Клуб жiнок письменниць» з нагоди третього дня народження Клубу, присвятивши кожнiй письменницi по епiграмi. Лiдiя Шишманова першою отримала гумористичне вiтання.

Останні роки життяРедагувати

3 листопада 1935 р. в Софiї, з iнiцiативи «Лiги», було вiдсвятковано 70-рiччя від дня народження й 50-рiччя публiцистичної та громадської дiяльностi Лiдiї Шишманової. В урочистостях взяли участь представники царського Палацу, посли Францiї й Чехословаччини, представники мiнiстерств, наукового свiту, українських організацій, письменники, артисти. Болгарський цар Борис ІІІ нагородив Лiдiю Шишманову Дамським Хрестом І ст. за заслуги. Нагороду вручив Ат. Ілiєв. Вiд українських організацій отримала вiтальний адрес і кошик жовтих хризантем, оздоблений блакиттю.

7 лютого 1937 р. перестало битися серце Лiдiї Шишманової — українки, доньки відомого українського вченого Михайла Драгоманова, яка своєю працею сприяла розвиткові та змiцненню українсько-болгарських взаємин.

Похорон Лiдiї Шишманової вiдбувся в Софії, в старiй церквi Св. Софiї за численної участi друзiв, офiцiйних осiб, мiнiстрiв та представникiв iнших держав. Після заупокiйної лiтургiї її поховали на Софiйському кладовищi в родинному склепi Шишманових. Вiд українцiв проводжав Лiдiю Драгоманову-Шишманову в останню дорогу інж. В. Филонович.

ТворчістьРедагувати

Видала в Парижі один том «Legendes religieuses bulgares», працювала в журналі «Le Melusine», була театральним критиком «Le Bulgarie».

1899 року в журналі «Български преглед» вийшла її стаття про вистави, якими почався театральний сезон[1]. Друга стаття була присвячена трьом виставам, зокрема постановці «Ревізора» Миколи Гоголя, а третя стаття (січень 1900 року) також містила рецензію на спектакль «Глитай, або ж Павук» Марка Кропивницького[1].

Ввела у журналі «Свободно мнение» колонки про музичні та театральні хроніки[1]. Дописувала в українську газету «Рада».

Перекладала французькою мовою твори болгарських письменників, наприклад, «Нова земля», «В недрата на Родопите» Івана Вазова, Миколи Райнова, Йордана Йовкова, «Братя» Добрі Немiрова, роман Анни Камєнової «Харитининия грях»[1]. 1928 року переклала французькою мовою поему Рачо Стоянова «Майстори»[1].

Написала спогади про Михайла Драгоманова, Лесю Українку та Івана Шишманова.

Ушанування пам'ятіРедагувати

1938 року Дмитро Шишманов започаткував літературний конкурс рукописних творів «Лiдiя і Іван Шишманови», проте про конкурс відсутня інформація[1].


Література та джерелаРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г д е ж и к л м ЛIДIЯ ШИШМАНОВА (ЛIДIЯ МИХАЙЛIВНА ДРАГОМАНОВА). www.ukrpressbg.com. Процитовано 6 лютого 2016. 
  2. Бодина-Дячок В. В. Авторские посвящения Н. Лысенко в контексте украинской музыкальной культуры второй половины Х1Х века /В. В. Бодина-Дячок // В мире науки и искусства: вопросы филологии, искусствоведения и культурологии. — 2013. — № 30. — [б.с.].
  3. Мария Младенова. Лидия Шишманова — спътница и интелектуалка със собствен блясък. Процитовано 6 лютого 2016. [недоступне посилання з квітень 2019]
  4. Спас Спасов. Лидия Шишманова за древните български предания и легенди (болг.). bulgarkamagazine.com. Процитовано 6 лютого 2016.