Відкрити головне меню

Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського»

Університет у Києві. Один із найпрестижніших університетів України.

Націона́льний техні́чний університе́т Украї́ни «Ки́ївський політехні́чний інститу́т і́мені І́горя Сіко́рського»[4] — заклад вищої освіти інженерного профілю, заснований в Києві у 1898 р., на сьогодні це найбільший університет України за кількістю студентів з широким спектром спеціальностей і спеціалізацій для підготовки фахівців з технічних і гуманітарних наук[5]. З 2009 до 2014 року мав статус автономного дослідницького університету[6]. За рейтингами ВНЗ займає перше місце або ж входить в трійку найкращих в Україні[7][8].

Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського»
КПІ ім. Ігоря Сікорського
NTUU KPI logo.png
Головний корпус університету
Головний корпус університету
50°26′58″ пн. ш. 30°27′38″ сх. д. / 50.449583° пн. ш. 30.460778° сх. д. / 50.449583; 30.460778
Країна Flag of Ukraine.svg Україна
Розташування Київ
Назва на честь Сікорський Ігор Іванович
Засновано 1898
Ректор Михайло Згуровський
Студентів прибл. 26 000[1]
Професорів 430
Викладачів 2222 [2]
Кольори
 
[3]
Випускники [[::Категорія:Випускники КПІ|:Категорія:Випускники КПІ]]
Адреса 03056, Київ, пр. Перемоги, 37
Телефон/факс +380 44 236 7989
Сайт kpi.ua
Нагороди
орден Леніна
CMNS: Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» на Вікісховищі

Зміст

ІсторіяРедагувати

ЗаснуванняРедагувати

 
Листівка XX ст. на якій зображений головний корпус КПІ
 
Політехнічний інститут, початок 1910-х років
 
Політехнічний інститут, початок 1910-х років

Рішення про заснування у Києві Політехнічного інституту було прийнято 25 листопада 1896 року на приватній нараді, яка відбулася в будинку почесного громадянина міста, комерційного радника Лазаря Бродського за участю представників міської влади, адміністрації Південно-західної залізниці, інженерів та промисловців. Згідно з прийнятим протоколом навчальний заклад мав бути політехнічним інститутом за типом і складатися з кількох відділів різних спеціальностей, за прикладом політехнікумів у Цюриху, Мюнхені, Відні, Карлсруе, Ризі тощо.

На заснування інституту було зібрано добровільні пожертви загальною сумою 1 000 374 крб. 53 коп. при вартості будівництва і обладнання інституту 2 650 000 карбованців. Серед організацій та людей, які внесли кошти, були: Київська міська Дума — 300 000 крб., Терещенко з синами — 150 000 крб., Л.Бродський — 100 000 крб.; М. Хряков — 75 000 крб., Київський земельний банк — 15 000 крб., Товариство Красилівського цукрового заводу — 2 000 крб., загалом 139 товариств, банків, заводів, установ, окремих громадян. Науково-методичну допомогу під час організації та становлення інституту надали корифеї російської науки Д. І. Менделєєв, М. Є. Жуковський, К. А. Тімірязєв, А. О. Ковалевський та ін.

У конкурсі на проекти споруд Політехнічного інституту взяли участь відомі архітектори: Бенуа, Гоген, Кітнер, Кобелєв, Померанцев, Цендер та Шретер. Найкращим був визнаний проект професора І. С. Кітнера з девізом «Prestissimo», але оскільки він жив у Санкт-Петербурзі і не мав змоги безпосередньо керувати ходом робіт, будівництво очолив архітектор Кобелєв.

Першим директором політехнічного інституту було призначено 30 січня 1898 року видатного ученого і талановитого організатора вищої технічної освіти професора Віктора Кирпичова. За його сприяння в інституті почали працювати К. Зворикін — один з основоположників науки про різання металів, Сергій Реформатський — хімік, органік, автор відкриття, названого реакцією Реформатського, широко вживаного при дослідженні і синтезі складних природних сполук; Георгій Де-Метц — фізик і методист, авторитет в області радіоактивності, укладач першого в Україні курсу методики викладання фізики в школах; Микола Делоне — фахівець у галузі механіки, один з піонерів планеризму, популяризатор авіаційних знань в Україні; Євген Вотчал — засновник школи українських фізіологів рослин, один з організаторів інституту селекції.

У червні 1898 р. оголошено набір перших студентів: на 330 місць було подано 1100 заяв, було зараховано 360 осіб. Перший випуск студентів відбувся в 1903 році — диплом отримало 93 випускника. Першим головою Державної екзаменаційної комісії КПІ у 1903 році став Д. І. Менделєєв, який дав спеціалістам високу оцінку і наголосив на тому, що крім теоретичних знань, студенти КПІ набувають ще й практичних навичок.

Інститут зростав і поповнювався матеріальною базою до 1941 року. У 1941 році інститут було евакуйовано до Ташкенту, де він функціонував у складі Середньоазіатського індустріального інституту.

Середина XX ст.Редагувати

 
Головний вхід

Визволення Києва у листопаді 1943 р. дало можливість відновити роботу інституту: почалася реєстрація викладачів, співробітників, студентів, які поверталися до інституту. Вже у другій половині січня 1944 р. почала працювати приймальна комісія для набору студентів на перший курс і поновлення студентів старших курсів. Усі зусилля колективу інституту було спрямовано на відновлення навчально-матеріальної бази, адже унаслідок нацистської окупації та жорстоких боїв за Київ було зруйновано більше половини загальної площі навчальних приміщень, згоріли гуртожитки, пограбовано майно. Завдяки включенню інституту до списку найважливіших промислових і транспортних вишів країни, студенти всіх курсів звільнялися від призову до Радянської Армії, їм надавалась підвищена стипендія (передусім це стосувалось студентів, які оволодівали спеціальностями з ливарного, ковальського, пресового та хімічного виробництва). Оскільки терміни відбудовчих робіт будівельниками порушувалися, то влітку 1945 р. студенти і викладачі добровільно упродовж місяця канікулярної відпустки виконували невідкладні будівельні роботи.

Велике значення для підвищення якості підготовки фахівців мали науково-дослідна робота і залучення до неї студентів, особливо старших курсів. Основною формою їх участі у дослідницькій роботі в повоєнні роки були наукові гуртки, на базі яких у квітні 1946 р. в інституті утворилося студентське науково-технічне товариство. У момент створення воно мало дев'ять секцій, що об'єднали 30 гуртків за спеціальностями і близько 500 студентів. Керували секціями провідні вчені інституту.

За всю історію існування ВНЗ очолювало 23 ректори.

За довгий період існування назва інституту змінювалась декілька разів:

  • 1898—1918 рр. — Київський політехнічний інститут Імператора Олександра ІІ;
  • 1918—1934 рр. — Київський політехнічний інститут;
  • 1934—1948 рр. — Київський індустріальний інститут;
  • 1948—1968 рр. — Київський ордена Леніна політехнічний інститут;
  • 1968—1992 рр. — Київський ордена Леніна політехнічний інститут ім. 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції;
  • 1992—1995 рр. — Київський політехнічний інститут;
  • 1995—2016 рр. — Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут». (Указ Президента України за № 289/95 від 8 квітня 1995 року «Про Київський політехнічний інститут»);
  • 2016 р. — Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» (Наказ МОН України від 17.08.2016 № 992 "Про присвоєння імені Національному технічному університету України «Київський політехнічним інститут»)[9]. Скорочена назва «КПІ ім. Ігоря Сікорського»[10].

Активно розвиваючись, Київський політехнічний інститут став базою розширення та зміцнення мережі вишів Києва, України. У 1923—1933 роках і протягом останніх років на базі факультетів та окремих спеціальностей КПІ було створено декілька інститутів, університетів, академій. З іншої сторони, у теперішній склад університету ввійшли відомі навчальні заклади України. Так у Військовому інституті телекомунікацій та інформатизації НТУУ «КПІ» офіційною датою створення вважається 1 березня 1919 р. — день затвердження Реввоєнрадою республіки проекту штатів Інженерних курсів з підготовки командного складу Робітничо-селянської Червоної Армії, які в 1937 році стали основою для Київського військового училища зв'язку ім. М. І. Калініна. Видавничо-поліграфічний інститут [з 6 вересня 2004 року], який ввійшов у склад КПІ у 1989 році, був заснований 1 січня 1954 році у Києві на базі художньо-ремісничого училища поліграфістів № 18, як навчально-консультативний пункт (УКП) Московського поліграфічного інституту.

СьогоденняРедагувати

Сьогодні Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського»  — найбільший вищий навчальний заклад України, один із найстаріших і найбільших технічних університетів світу. Університет працює і розвивається як кампус, в якому на одній території у 160 гектарів органічно поєднані умови для навчання та спорту, підвищення рівня культурного, наукового та інтелектуального розвитку, відпочинку всього 50-тисячного колективу. Головною метою діяльності університету є підготовка висококваліфікованих фахівців і проведення наукових досліджень для «проривного» розвитку економіки України насамперед з таких пріоритетних напрямків:

  • сучасні технології в галузі інформатики, машинобудування, хімії, матеріалознавства;
  • інформаційні мережі та інформаційні телекомунікаційні технології;
  • проблеми енергозбереження і розвиток енергозберігаючих технологій;
  • моніторинг і охорона навколишнього середовища;
  • ліквідація наслідків ядерних і техногенних катастроф;
  • космічні та авіаційні технології;
  • дослідження і використання людських ресурсів;
  • біотехнологія, біотехніка та медична інженерія;
  • системний аналіз і прийняття рішень та ін.

Університет є одним з ініціаторів та безпосереднім учасником реформування вищої освіти, впровадження ступеневої системи навчання, активним прихильником приєднання України до Болонського процесу. Одним з перших університетів України НТУУ «КПІ» у вересні 2003 року приєднався до співдружності університетів, які підписали «Велику Хартію Університетів» Європи («Magna Charta Universitatum»).

Міжнародна співпрацяРедагувати

Департамент міжнародного співробітництва здійснює організаційне, методичне та представницьке забезпечення міжнародного співробітництва університету. Міжнародне співробітництво, зовнішньоекономічна діяльність НТУУ «КПІ» здійснюються згідно з чинним законодавством України, Статутом НТУУ «КПІ» та нормативною базою університету за зазначеними напрямками. Співробітництво із зарубіжними партнерами та підготовка фахівців із числа іноземних громадян у КПІ розпочалася з дня його заснування.

Особливо широкого розмаху набула підготовка фахівців для зарубіжних країн у повоєнний період. За роки своєї діяльності КПІ підготував більше 5000 інженерів, кандидатів, докторів наук для 112 країн світу.

Серед випускників КПІ з числа іноземних громадян відомі інженери, конструктори, видатні вчені, викладачі, професори університетів, ректори, міністри і державні діячі.

На сьогодні міжнародне співробітництво НТУУ «КПІ» здійснюється ректоратом, Відділенням міжнародних зв'язків, факультетами, кафедрами, НДІ, окремими підрозділами та фахівцями за такими напрямками:

  • підготовка спеціалістів із числа іноземних громадян (бакалаврів, спеціалістів, магістрів, кандидатів, докторів наук);
  • співробітництво із зарубіжними університетами-партнерами на основі міждержавних, міжуніверситетських угод;
  • участь у різних міжнародних проектах, програмах, наприклад, у TEMPUS (TACIS), COPERNICUS, європейській асоціації студентів аерокосмічної галузі «EUROAVIA» та інших;
  • участь у міжнародній міжуніверситетській відеоконференц-мережі «ITSEA», що об'єднує провідні технічні ВИШі Європи та надає студентам і викладачам доступ до єдиної бази знань, можливість спілкуватися у реальному часі і проводити спільні освітні заходи.[11]
  • виконання наукових досліджень на замовлення іноземних партнерів;
  • співробітництво в соціальній, гуманітарній сфері.

Мовний режим в КПІ ім. Ігоря СікорськогоРедагувати

КПІ зробив значний внесок у переведення вищої технічної освіти на українську мову викладання. Саме на базі університету було створено науково-термінологічну комісію, яка готувала навчально-методичну базу українською мовою, якою нині користуються викладачі технічних дисциплін в інших технічних університетах. Навчання українських студентів в університеті на даний момент здійснюється українською мовою[12].

Навчання іноземних студентів проводиться трьома мовами: англійською, українською і російською. Вибір мови здійснюється самими студентами-іноземцями із поступовим переведенням навчання на англійську як єдину мову викладання для іноземних студентів.

Але дискусії про мовний режим залишаються актуальними, зважаючи на демократичні традиції у ВНЗ.

Структура університетуРедагувати

 
Пам'ятник Д. І. Менделєєву навпроти корп. № 4 НТУУ «КПІ», де розташований хіміко-технологічний факультет
 
Навчальний корпус № 7 — найбільша будівля КПІ
 
Корпус № 18

ФакультетиРедагувати

ІнститутиРедагувати

Відокремлені структурні підрозділиРедагувати

 
Науково-технічна бібліотека КПІ

Наукові підрозділи

РекториРедагувати

Почесні доктори і випускникиРедагувати

ВипускникиРедагувати

НауковціРедагувати

 
Пам'ятник Патону

Почесні докториРедагувати

  • Патон Борис Євгенович — Академік НАН України, директор Інституту електрозварювання НАН України, 01.06.1998,
  • Новиков Микола Васильович — Академік НАН України, директор Інституту надтвердих матеріалів НАН України, 01.06.1998,
  • Шидловський Анатолій Корнійович — Академік НАН України, директор Інституту електродинаміки НАН України, 01.06.1998,
  • Трощенко Валерій Трохимович — Академік НАН України, директор Інституту проблем міцності НАН України, 29.06.1998,
  • Свечніков Сергій Васильович — Академік НАН України, директор Інституту фізики напівпровідників НАН України, 29.06.1998,
  • Найдек Володимир Леонтійович — Академік НАН України, директор Інституту металів і сплавів НАН України, 29.06.1998,
  • Немошкаленко Володимир Володимирович — Академік НАН України, директор Інституту металофізики НАН України, 29.06.1998,
  • Карп Ігор Миколайович — Академік НАН України, директор Інституту газу НАН України, 29.06.1998,
  • Трефілов Віктор Іванович — Академік НАН України, директор Інституту проблем матеріалознавства НАН України, 29.06.1998,
  • Кунцевич Всеволод Михайлович — Академік НАН України, директор Інституту космічних досліджень НАН України, 15.03.1999,
  • Долінський Анатолій Андрійович — Академік НАН України, директор Інституту технічної теплофізики НАН України, 15.03.1999,
  • Лебедєв Анатолій Олексійович — Академік НАН України, завідуючий відділом Інституту міцності, 06.11.2000,
  • Походня Ігор Костянтинович — Академік НАН України, директор Інституту мовознавства НАН України, 14.02.2001,
  • Івахненко Олексій Григорович — Академік НАН України, Інститут кібернетики, 03.03.2003,
  • Табачник Дмитро Володимирович — д.і.н., проф., Голова наглядової ради НТУУ «КПІ» з 2004 року, 01.11.2004, (вручення 30.11.2006)
  • Кучма Леонід Данилович — Президент України 1994—2005 рр., 04.10.2010, (вручення 25.11.2010)
  • Роман Воронка — Професор математики університету Нью-Джерсі, США
  • Зірка Воронка — Професор лінгвістики університету Нью-Джерсі, США
  • Ельмар Шрюфер — Зав. кафедрою електровимірювальної техніки ТУ Мюнхена, Німеччина
  • Ергер Йоганнес — Доктор філософії РВВТШ Аахена, Німеччина
  • Чжан Тун — Керівник корпорації «Велика стіна», Китай
  • Чарльз Олбрайт — Голова ф-ту промислової техніки та зварювання ун-ту Огайо, США
  • Хорст Гарольд — Директор Інституту зварювання і промислових технологій, м. Магдебург, Німеччина
  • Янішевський Василь Іванович — Професор Ун-ту Торонто, Канада
  • Армин Ісляйб — Доктор технічних наук, ТУ Магдебург, Німеччина
  • Лю Цзеньфен — Міністр Генеральної Адміністрації цивільної авіації Китаю
  • Каміл Ідрис — Генеральний директор Всесвітньої організації інтелектуальної власності при ООН, Заступник Генерального секретаря ООН
  • Пол Шлейер — США, з 1990 р. — Президент Всесвітньої асоціації хіміків-теоретиків
  • Армін Кляйбу — д.т. н., Університет Отто-фон-Геріке, Магдебург
  • Карл Зайзінгер
  • Осип Мороз — д.е.н., член Української Вільної Академії наук (УВАН, США)
  • Ярослав Шепелявець — Керівник Української лютеранської церкви, США
  • Тарас Гунчак — Доктор філософії, Член Американської асоціації сприяння розвитку науки, Української академії мистецтв і наук
  • Карлос Альфредо Магарінос — Генеральний директор спеціалізованого агентства ООН з промислового розвитку (UNIDO)
  • Мурли Манохар Джоші — вчений фізик, Міністр розвитку людських ресурсів, науки і технології Індії
  • Ян Садлак — Директор Європейського Центру Вищої Освіти UNESCO
  • Жорес Іванович Алферов — Академік, директор Інституту фізики АН Росії, лауреат Нобелівської премії, член Госдуми Росії
  • Реджеп Тайіп Ердоган — Прем'єр-міністр Туреччини Голова нац. партії порятунку Колишній мер Стамбула (проекти по аерокосмічному напрямку)
  • Герберт Манг — Президент Академії наук Республіки Австрія, професор, доктор наук
  • Муда Хассанал Болкиах Муизаддин Ваддаулах — Султан Брунею
  • Дайсаку Ікеда — Президент «Сока Гаккай Інтернешнл»
  • Васильєв Юрій Сергійович — Президент Санкт-Петербургського державного технічного університету (СПбГТУ)
  • Володзімеж Курнік — Ректор Варшавського університету технологій, професор
  • Френсіс Гаррі — Директор Всесвітньої організації інтелектуальної власності ООН, Ph.D.

Наукові виданняРедагувати

Нагороди та репутаціяРедагувати

  • У 2011 році Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут» уперше потрапив до ТОП-700 рейтингу найкращих університетів світу[14]. У 2012 році він зайняв 650 місце.[15]
  • У 2011, 2012 роках НТУУ «КПІ» займав перші місця у рейтингу українських вищих навчальних закладів за рівнем задоволеністю освіти Компас[16]

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут ім. Ігоря Сікорського»
  2. http://kpi.ua/stafflist, Штатний розпис КПІ ім. Ігоря Сікорського
  3. http://kpi.ua/kpi_flag
  4. Сучасна назва з 17 серпня 2016 року, див.: наказ Міністерства освіти і науки України від 17 серпня 2016 року № 992 "Про присвоєння імені Національному технічному університету «Київський політехнічний інститут».
  5. КПІ на шляху до дослідницького університету
  6. Кабінет Міністрів України; Постанова від 29.07.2009 № 799. Архів оригіналу за 2013-06-21. Процитовано 2017-08-11. 
  7. Ranking. Ukraine (en). Webometrics Ranking of World's Universities. 
  8. Рейтинг університетів України III, IV рівнів акредитації Топ-200 Україна у 2015 році. (українська). Euroosvita.net. 2 червня 2015. Процитовано 8 листопада 2017. 
  9. Нормативно-правова база - Міністерство освіти і науки України. old.mon.gov.ua. Процитовано 2016-09-15. 
  10. НАКАЗ № 4-213 | 31.08.16 | ПРО ВВЕДЕННЯ В ДІЮ НОВИХ БЛАНКІВ. 
  11. В НТУУ «КПІ» відкрився навчально-виробничий центр «ITSEA» — DEKOM
  12. З приводу однієї публікації на «Радіо Свобода»
  13. Mirosław., Szumiło, (2006). Antoni Wasyńczuk 1885-1935 : ukraiński działacz narodowy i polityk. Lublin: Wydawn. Uniwersytetu Marii Curie-Skłodowskiej. ISBN 8322725078. OCLC 74909208. 
  14. http://www.topuniversities.com/university-rankings/world-university-rankings/2011?page=22
  15. http://www.topuniversities.com/university-rankings/world-university-rankings/2012?page=25
  16. http://www.yourcompass.org/ua/

ПосиланняРедагувати

ПосиланнняРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Київський політехнічний інститут: Нарис історії / Редкол.: М. З. Згуровський (голова), Ф. Я. Горовський, М. Ю. Ільченко та ін. — К.: Наук. думка, 1995. — 320 с.: портр.
  • Мошинська К. С. Організатор вузівської науки в Україні — видатний вчений у галузі механіки та опору матеріалів Віктор Кирпичов (8.10. 1845 — 20.10. 1913) // Дослідження з історії техніки: Зб. наук. пр. / Головний редактор М. Ю. Ільченко; Відп. редактор С. М. Ховрич. — К.: ІВЦ "Видавництво «Політехніка», 2007. — Вип. 10. — С. 140—166.
  • Ніколаєнко В. І., Савченко Л. П. Заснування Харківського практичного технологічного і Київського політехнічного інститутів: спільне та особливе // Вісник Національного технічного університету «ХПІ»: Зб. наук. пр. Тематичний випуск «Актуальні проблеми історії України». — Харків: НТУ «ХПІ», 2008. — Вип. № 37.
  • Ховрич С. Київська Політехніка — світоч дореволюційної інженерної освіти України // Київська старовина / Гол. ред. П. П. Толочко. — 2005. — № 5 (365). — С. 159—163.
  • Ховрич С. Н. Первый выпуск КПИ: Малоизвестные факты // Киевский вестник. — 2004. — № 5 (5868). — С. 3.
  • Ховрич С. М. З історії розвитку вищої технічної освіти в Україні наприкінці ХІХ — на початку XX ст. (на матеріалах Київського політехнічного інституту) // Український історичний журнал / Головний науковий редактор В. А. Смолій. — 2007. — № 5 (476). — С. 55 — 65.
  • Хто є хто: Професори національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут": Довідник / Редкол.: О. В. Іванченко, Р. Г. Лук'янов та ін. — К.: Освіта, 1998. — 160 с.
  • Из истории Киевского политехнического института: сборник документов и материалов / [сост. Бондаровская Э. М., Горбунова М. И., Кущ Е. М.; ред. Лось Ф. Е.]. — К.: Изд-во Киевского ун-та, 1961. — Т.1: 1898—1917 гг. — 1961. — 387 с.;