Бардін Іван Павлович
Іва́н Па́влович Барді́н (рос. Иван Павлович Бардин; 1 (13) листопада 1883, Широкий Уступ — 7 січня 1960, Москва) — вчений-металург, Герой Соціалістичної Праці, кавалер 7 орденів Леніна та інших нагород, лауреат Ленінської та Державних премій СРСР, організатор та керівник багатьох металургійних заводів, Інституту металургії АН СРСР[ru], академік АН СРСР, випускник КПІ. Депутат Верховної ради СРСР 1—5-го скликань.
Іван Павлович Бардін | |
---|---|
рос. Иван Павлович Бардин | |
Народився | 1 (13) листопада 1883[1] Широкий Уступ |
Помер | 7 січня 1960[2][3][1] (76 років) Москва |
Поховання | Новодівичий цвинтар |
Країна | СРСР |
Діяльність | металург, інженер, політик |
Alma mater | Київський політехнічний інститут |
Галузь | металургія |
Заклад | Російська академія наук[4] |
Посада | депутат Верховної ради СРСР[d] |
Вчене звання | академік АН СРСР[d] |
Науковий керівник | Курако Михайло Костянтинович |
Аспіранти, докторанти | Pyotr Maslovskyd |
Членство | Російська академія наук Академія наук СРСР |
Нагороди | |
Висловлювання у Вікіцитатах Бардін Іван Павлович у Вікісховищі |
Біографія
ред.Дитинство та освіта
ред.Народився 1 (13 листопада) 1883 року в селі Широкий Уступ Аткарського повіту Саратовської губернії в сім'ї сільського шевця. У 1891 році сім'я переїхала до Саратова, де з 1892 року він навчався в міському початковому та ремісничому училищах, а в 1896–1902 роках був учнем Маріїнського землеробного училища.
У 1903 р. І.Бардін вступив до Новоолександрійського інституту сільського господарства і лісівництва, з якого був виключений за участь у студентських заворушеннях. У 1906 р. його зараховують на сільськогосподарський факультет КПІ. Через матеріальну скруту І. П. Бардіну довелось одночасно навчатися і працювати. Робота знайшлася в лабораторії фізико-хімії, вона так захопила студента, що він перейшов на хімічне відділення інституту з наміром спеціалізуватися в галузі хімічної технології.
В. П. Іжевський побачив у молодому Івані Бардіні великі потенційні можливості, передчував його майбутні звершення як металурга. 31 січня 1910 р. Іван Павлович успішно захистив дипломний проект з мартенівської печі й отримав диплом інженера-технолога за спеціальністю «Металургія». Протягом березня 1910 р. він проводив дослідні роботи, а у квітні звернувся з клопотанням про відпустку, потім про відрядження «на екскурсію по металургійних заводах півдня Росії» для пошуку роботи. Коли це не вдалося, виїхав у США.
Творчий шлях
ред.У 1910–1911 рр. працював на американських заводах робітником.
Після повернення до Києва почав працювати, за рекомендацією В. П. Іжевського, на Юзівському металургійному заводі під керівництвом М. К. Курако. У 1916–1923 рр. І. П. Бардін працював на Єнакієвському металургійному заводі: начальником доменного цеху, головним інженером, директором заводу і рудників. У 1924–1929 рр. він — головний інженер Макіївського заводу, а потім заводу ім. Дзержинського у Каменському (Дніпродзержинськ). Провів реконструкцію Дніпровського державного заводу ім. Дзержинського після семирічної консервації 1918 - 1925. У 1929 р. йому було доручено керівництво будівництвом величезного на той час Кузнецького металургійного комбінату. З'явилася можливість втілити заповітну мрію ентузіаста доменної справи М. К. Курако — побудувати на базі коксівного кам'яного вугілля високої якості металургійний завод з великими доменними печами, невідомими на той час у Європі. Величезне за масштабами будівництво було здійснено в рекордно короткий термін — за три роки.
У 1932 р. І. П. Бардіна було обрано дійсним членом Академії наук СРСР, у 1939 р. — призначено заступником наркома чорної металургії СРСР, головою президії Уральського філіалу АН СРСР, він очолив створений за його ініціативою Інститут металургії АН СРСР. У 1942 р. учений обраний віце-президентом АН СРСР. З 1943 по 1960 р. він завідував кафедрою економіки й організації чорної металургії в Московському інституті сталі і сплавів.
У роки німецько-радянської війни І. П. Бардін керував комісією Президії АН СРСР з мобілізації ресурсів східних районів держави на потреби оборони. У повоєнні роки багато праці і зусиль віддав відновленню й реконструкції зруйнованих війною металургійних підприємств. З ініціативи і за участю І. П. Бардіна була створена Північна Магнітка — Череповецький металургійний завод.
У вересні 1943 до України прибула група вчених на чолі з академіком І. Бардіним для надання допомоги у відбудові металургійних підприємств, які постраждали в період окупації. [1] [Архівовано 4 листопада 2013 у Wayback Machine.]
Найважливішими проблемами розвитку чорної металургії І. П. Бардін вважав підготовку сировинної бази, рудних матеріалів і палива; широке використання кисню в металургії, вдосконалення киснево-конверторного процесу; комплексну автоматизацію металургійних процесів; створення агрегатів безперервної розливки сталі; розробку нових технологій виробництва чавуну і сталі.
Як учений зі світовим ім'ям І. П. Бардін був обраний академіком Академій наук Угорщини, Чехословаччини, НДР, Румунії.
І. П. Бардін не втрачав зв'язків з Київським політехнічним інститутом. У 1944 р. він сприяв організації металургійного факультету інституту у складі чотирьох кафедр, які очолили відомі вчені академіки АН УРСР М. М. Доброхотов, В. М. Свєчніков, чл.-кор. АН УРСР В. Є. Васильєв і перший декан професор К. І. Ващенко.
Великий внесок зробив Іван Павлович у виховання інженерів-металургів і вчених-металургів. Навколо нього об'єднувалась талановита молодь, наслідуючи його глибоко науковий і всебічний підхід до вирішення проблем, високу принциповість і відданість металургії. У серпні 1952 р., перебуваючи в Києві у складі Державної комісії з питань будівництва магістральних газопроводів, І. П. Бардін відвідав КПІ, побував в аудиторіях, лабораторіях, тепло згадував В. П. Іжевського. У 1954 р. Іван Павлович надіслав студентам металургійного факультету КПІ лист «О творческом и „школярском“ подходе к изучению теории металлургии». У цьому листі Іван Павлович згадував про роки навчання в інституті, особливу увагу приділяв спеціальності інженера, набуттю інженерного досвіду. Текст цього листа було опубліковано у стінгазеті факультету — «Металург», а згодом у газеті «Комсомольская правда».
Відзнаки
ред.Нагороджений 7 орденами Леніна, а також медалями.
Лауреат:
- Ленінської премії 1958 року (за роботи зі створення перших промислових установок безперервного розливання сталі):
- Сталінських премій:
Вшанування пам'яті
ред.Академіку та Герою встановлені пам'ятник у Новокузнецьку і барельєф у Києві (у головному корпусі Київського політехнічного інституту); відкриті меморіальні дошки в Новокузнецьку, Тулі і Києві (на одній з будівель Київського політехнічного інституту).
Іменем Бардіна названий проспект, науково-технічна бібліотека і Будинок науки і техніки в Новокузнецьку, професійний технічний ліцей у Череповці, вулиці в Москві, Новосибірську, Череповці, Донецьку, Єкатеринбурзі, Керчі. Відкрито кабінет-музей І. П. Бардіна в Новокузнецьку і вагон-музей у Череповці.
У Череповці проводиться щорічний турнір з боксу пам'яті І. П. Бардіна.
У 1983 р. на ІФФ (так називається колишній металургійний факультет) було проведено наукову конференцію, присвячену 100-річчю від дня народження І. П. Бардіна. У січні 1984 року Рада Міністрів УРСР ухвалила постанову про заснування двох стипендій імені академіка І. П. Бардіна для найздібніших студентів-відмінників ІФФ Київського політехнічного інституту.
На наукових читаннях у травні 2003 р., присвячених 140-й річниці від дня народження засновника металургійної школи КПІ проф. В. П. Іжевського, з доповіддю «Спогади про І. П. Бардіна» виступив чл.-кор. НАН України Г. Г. Єфіменко. У пресі України та багатотиражній газеті НТУУ «КПІ» неодноразово публікувалися статті про життя, наукові й виробничі досягнення легендарного випускника КПІ І. П. Бардіна. Дані про його науковий і життєвий шлях представлені в Державному політехнічному музеї при НТУУ «КПІ», внесені до збірки «Славні імена КПІ».
Примітки
ред.- ↑ а б Историческая энциклопедия Сибири / под ред. В. А. Ламин — Новосибирск: 2009. — ISBN 5-8402-0230-4
- ↑ Бардин Иван Павлович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
- ↑ Munzinger Personen
- ↑ Geltman D. V. Владимир Леонтьевич Комаров: краткий биографический очерк, Vladimir Leontyevich Komarov: a short biography // Историко-биологические исследования — 2020. — Vol. 12, Iss. 4. — P. 12–37. — ISSN 2076-8176; 2500-1221 — doi:10.24411/2076-8176-2020-14002
Література
ред.- Бардин И. П. в воспоминаниях современников. — М.: Наука, 1985.
- Емельянов Г. А. Горячий стаж. — М.: Советский писатель, 1985.
- Федоров А. С. Творцы науки о металле. — М.: Наука, 1980; 4. Книга о Донбассе: Природа. Люди. Дела. — Донецк: Донбасс, 1977. — С.240-243.
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
- Проблемы металлургии. [Сб., посвящ. Акад. И. П. Бардину к семидесятилетию]. М., 1953.