Відкрити головне меню
Герб роду

Терещенки — козацько-міщанський рід Глухівщини, який у 1870 отримав дворянський статус.

ОписРедагувати

Родоначальник його Артем Терещенко (17941873) розбагатів під час Кримської війни на постачанні хліба й корабельного лісу для московського війська, потім захопився цукроварством та іншими галузями промисловості.

Після селянської реформи 1861 року Артем Терещенко і його сини — Нікола, Федір і Семен, скуповуючи поміщицькі маєтки в Україні і Московщині, стали на початку XX століття одними з найбільших землевласників Московської імперії (140 000 десятин землі) і цукрозаводчиків в Україні (у 19111912 Терещенки мали 10 великих цукроварень).

Нікола Терещенко (18191903) був відомим меценатом й одним з фундаторів Київського й Глухівського музеїв; мистецькі колекції Ніколи Терещенка стали основою майбутніх музеїв українського мистецтва і картинної галереї в Києві.

Його дочка Варвара була разом з чоловіком Богданом Ханенком фундатором музею західного та східного мистецтва у Києві й ініціатором художньої промисловості (майстерні вишивок) на Київщині.

Онук Миколи, Михайло Терещенко (18861956), москвинський політичний діяч, член IV Державної Думи, у 19151917 рр. був головою т. зв. Воєнно-Промислового Комітету в Києві, згодом міністром фінансів (березень — травень 1917 р.) і закордонних справ (травень — жовтень 1917 р.) Тимчасового Уряду; брав участь у переговорах з Укр. Центр. Радою. Після жовтневого перевороту еміґрував, помер у Монако.

Федір (Федорів син) Терещенко (18881950) — небіж Миколи, був власником авіаційної майстерні і мріяв зробити Київ столицею авіабудування. Літаки його конструкції були взяті на озброєння московським військом в І світовій війні.

Мішель Терещенко (* 1954) — український підприємець, меценат, громадянин Франції. Онук Михайла Терещенка, син Петра Терещенка З 2005 року проживає в Україні[1][2]. Отримав українське громадянство 2015 року. 25 жовтня 2015 року, під час місцевих виборів, став міським головою м. Глухова, набравши більш ніж 60 % голосів виборців .

Мішель Терещенко (* 1956) — французький філософ. Правнук Івана (сина Миколи) Терещенка, онук Михайла Терещенка, син Івана Терещенка.

Цікаві фактиРедагувати

 
Яхта Терещенків «Іоланда»

Початок діяльностіРедагувати

Прагнучи бути серед лідерів галузі, Терещенки в 1870 р. заснували «Товариство цукробурякових та рафінадних заводів братів Терещенків» з початковим капіталом у 3 млн крб., який до 1900 р. досяг 8 млн. На той час в розпорядженні об'єднання перебувало п'ять заводів: власні рафінадні — Михайлівський (Глухівський повіт), Тульський і орендований Черкаський; цукрові — Воронізький (Глухівський повіт) й орендований Крупецький (Путивльський повіт). Треба зазначити, що це було суто сімейне акціонерне товариство, до складу якого не входили сторонні особи. Його паї на ринку цінних паперів не з'являлися, а були розподілені між членами родини. Засновники об'єднання стали і його першими директорами. Згодом одним з них був призначений син Миколи (Артемів син) — Олександр, спів-директорами — Богдан (Іванів син) Ханенко (зять М. А. Терещенка) та син Семена (Артемівого сина) — Костянтин.

Головне управління, що керувало справами товариства, було розташоване в Києві. Під його керівництвом перебували розпорошені по найбільших містах Московської імперії 14 контор, які продавали готову продукцію. Цукор продавали не лише на внутрішньому ринку, а й вивозили за кордон. Для зменшення втрат в Одесі, у Карантинній гавані, спорудили кам'яний пакгауз і відкрили два магазини.

Зокрема, в тому ж 1900 р. товарообіг товариства становив 12 млн крб., а його заводи виробили близько 2,5 млн пудів цукрового піску та рафінаду. Лише один Михайлівський — найбільший серед них, на якому працювали в той час майже 500 робітників, випустив рафінаду і патоки на суму близько 3 млн крб. За розмірами готової продукції й основним капіталом Товариство братів Терещенків наприкінці ХІХ ст. було найбільшим у цукровій галузі країни.

Микола (син Артема) також володів такими цукрозаводами: Андрушівським (Житомирський повіт), Старосотянським (Чигиринський повіт) і Тьоткінським (Рильський повіт). На початку 1880-х Тьоткінська (переробляла щодоби 4 тис. берківців буряку), Андрушівська (2,9 тис.) цукроварні входили до четвірки найбільших підприємств галузі у всій країні.

ПрибуткиРедагувати

Вже в перші два десятиліття діяльності Товариства братів Терещенків, у тому числі й кризові роки (1843—1876 рр.), його власники отримували величезні прибутки. Так, у 1872—1873 рр. від шести цукрозаводів (у тому числі трьох цукрозаводів Миколи Терещенка) одержано 376 230 крб. чистого прибутку, а в 1880—1881 рр. уже тільки від Тульського та Михайлівського заводів — 346 940 крб. У 1884 р. у відомості «Рахунок прибутків і збитків» товариства зазначали: «Одержано прибутку з 1 травня 1883 р. по 1 вересня 1884 р. — 738 849 крб. 74 коп.». Таким чином, у середині 1880-х брати Терещенки лише від діяльності спільного товариства отримували близько 750 тис. крб. прибутків, а ще ж успішно працювали й давали величезні прибутки власні цукрозаводи кожного із братів.

В середині 1880-х цукрова промисловість в Московській імперії зазнала економічної кризи. До цього спричинили надзвичайно низька купівельна спроможність населення та збереження високих цін на цукор, утворення його великих залишків у зв'язку з сприятливою перед цим кон'юнктурою виробництва останнього. Щоб перемогти в конкурентній боротьбі своїх суперників, підприємці прагнули тягар кризи перекласти на плечі робітників, подовжуючи робочий день, зменшуючи заробітну плату тощо.

Так, повірений Товариства братів Терещенків Рогозін писав своїм господарям: «Для найму робітників відправив двох вербувальників. Мені пишуть з Воронезької губернії, що, завдяки неврожаю на хліб, можна наймати робітників за невисоку платню більше ніж 100 душ».

На цукрових заводах родини Миколи Терещенка працювали зазвичай мешканці навколишніх сіл, але були і заїзджі працівники. Організацію їх праці і побуту можна прослідкувати на прикладі давнішого, заснованого в 1835 р. рафінадного заводу в Хуторі Михайлівському, який щодобово переробляв 10 тис. пудів цукрового піску. На виробництві були задіяні 660 робітників, які працювали в три 8-годинні зміни і мали один вільний день на тиждень. Місячна заробітна плата — від 6 рублів для некваліфікованих робітників, у жінок та до 15 рублів у бригадирів і старост. Крім того, виплачували по 5 рублів на харчування. Сезонні робітники, які прибували на завод із далеку, щоденно отримували із загальної кухні один кілограм хліба, 400 грамів м'яса, 50 грамів сала та інші продукти.

На початку ХХ ст. родина Терещенків мала у своєму розпорядженні 11 цукрозаводів — дев'ять власних і два орендованих, на яких виробляли залежно від врожаю сировини й кон'юнктури ринку 9-10 % загальномосковсього цукру. Наприклад, якщо в 1899—1900 рр. виробництво цукру на всіх заводах Московської імперії становило 48 млн. 452 тис. пудів, то на підприємствах Терещенків, де особливу роль відіграв Микола, син Артема, — близько 4,5 млн пудів.

У 1910 р. обсяг продукції на їхніх цукрозаводах досяг уже 6,6 млн пудів, вартість якої оцінювали в 27, 7 млн крб.

ПриміткиРедагувати

  1. Архівована копія. Архів оригіналу за 13 вересень 2012. Процитовано 13 вересень 2012. 
  2. http://gukr.com/article1455.html
  3. http://kp.ua/daily/090709/186302/print/[недоступне посилання з липень 2019]

ДжерелаРедагувати

Див. такожРедагувати