Мішель Терещенко (філософ)

французький філософ

Мішель Терещенко
Політична філософія
Філософія моралі
Michel Terestchenko.jpg
Народження 17 вересня 1956(1956-09-17) (63 роки)
Лондон, Велика Британія
Громадянство Франція Франція
Знання мов
  • французька[1]
  • Викладав Sciences Po Aixd
    Науковий ступінь агреже з філософіїd
    Основні інтереси прикладна етика, питання утилітаризму, демократії тощо
    Значні ідеї парадигма «самості»
    Alma mater Інститут політичних досліджень
    Історичний період Філософія XX століття
    Рід Терещенки (рід)

    Міше́ль (Миха́йло Іва́нович) Тере́щенко (фр. Michel Terestchenko, народився 17 вересня 1956, Лондон) — французький філософ українського походження, автор книг з політичної філософії та філософії моралі.

    БіографіяРедагувати

    Походить з українського роду Терещенків. Онук українського підприємця, політика та мецената Михайла Івановича Терещенка від другого шлюбу з норвежкою Еббою Горст. Батько — Іван Терещенко, мати — француженка Надін Русело. Має молодшого брата Івана — французько-англійського фотографа.

    Навчався у приватному коледжі-ліцеї Пассі-Бюзенваль у передмісті Парижа Рюей-Мальмезон[2]. Закінчив Інститут політичних досліджень («Sciences Po»)[3]. У 1994 році захистив дисертацію з філософії в Університеті Париж IV на тему: «Суперечка про чисте кохання між Фенелоном та Боссюе: духовний, теологічний та філософський зміст» під керівництвом П'єра Маньяра[4].

    Доктор гуманітарних наук та агреже з філософії. Викладає філософію в університеті Реймса та Інституті політичних досліджень Екс-ан-Прованса.

    Одружений з Анною Паньє, троє дітей — Поліна, Анжеліна і Теофан[5].

    Філософська діяльністьРедагувати

    Автор ряду книг з філософії моралі та політичної філософії. Основними тематиками досліджень Терещенка є: прикладна етика, егоїзм та альтруїзм, людська деструктивність, а також питання демократії та репресій[6]. Регулярно дописує до журналу антиутилітаристської тематики «Ревю дю МАУСС»[7].

    Найвідоміша праця — «Такий слабкий покрив людства: банальність зла, банальність добра» (фр. Un si fragile vernis d’humanité : banalité du mal, banalité du bien). У цій книзі Мішель Терещенко розглядає головне питання моральної філософії, заперечуючи те, що людство прагне лише до задоволення своїх корисних цілей, і, використовуючи історичні приклади, зокрема, з історії Другої світової війни, вводить парадигму «самості», на основі якої він пропонує розглядати людську поведінку перед обличчям зла. Книга вперше видана 2005 року і того ж року була відзначена як одна з найвизначніших робіт сучасності[8].

    Його твори перекладені іспанською, німецькою та російською мовами.

    Основні праціРедагувати

    • Enjeux de philosophie politique moderne : les violences de l'abstraction (укр. Цілі сучасної політичної філософії: жорстокість абстракції), PUF, « Politique d’aujourd’hui », 1992, 288 p.
    • Les Grands Courants de la philosophie politique (укр. Основні течії політичної філософії), Seuil, « Mémo », 1996. 96 p.
    • Amour et désespoir : de François de Sales à Fénelon (укр. Кохання та зневіра: від Франциска Салезького до Фенелона), Seuil, « Points : essais », 2000, 414 p.
    • Philosophie politique. Vol. 1, Individu et société (укр. Політична філософія. Т.1, Людина і суспільство), Hachette éducation, « Les fondamentaux », volume 34, 2006 [1ère éd. 1994], 155 p.
    • Philosophie politique. Vol. 2, Éthique, science et droit (укр. Політична філософія. Т.1, Етика, наука і право), Hachette éducation, « Les fondamentaux », volume 35, 2007 [1ère éd. : 1994], 157 p.
    • Un si fragile vernis d’humanité : banalité du mal, banalité du bien (укр. Такий слабкий покрив людства: банальність зла, банальність добра), La Découverte, « Recherches : Mauss », 2005, 302 p.
    • у співавторстві з Едуаром Юссоном: Les Complaisantes, Jonathan Littell et l'écriture du Mal (укр. Люб'язні: Джонатан Літтелл та писання Зла), F. X. de Guibert, 2007.
    • Du bon usage de la torture, ou comment les démocraties justifient l'injustifiable (укр. Про правильне використання тортур, або як демократії обґрунтовують необґрунтовне), La Découverte, 2008.

    Див. такожРедагувати

    ПриміткиРедагувати

    ДжерелаРедагувати

    ПосиланняРедагувати