Народний комісаріат внутрішніх справ Української СРР

Постановою Центрального Виконавчого Комітету Рад України 30 грудня 1917 р. створено Народне секретарство внутрішніх справ, яке у зв’язку з вступом в Україну австро-німецьких військ припинило свою діяльність в середині квітня 1918 р. При відновленні діяльності органів радянської влади в Україні при Тимчасовому робітничо-селянському уряді організовано відділ внутрішніх справ, який 29 січня 1919 р. перейменований на Народний комісаріат внутрішніх справ УСРР (НКВС УСРР). Органами НКВС на місцях були відділи управління при губернських і повітових виконавчих комітетах. Постановою ВУЦВК і Раднаркому УСРР від 28 грудня 1930 р. НКВС УСРР був ліквідован. Знову утворений постановою ЦВК СРСР “Про організацію НКВС СРСР” від 10 липня 1934 р. на базі Об’єднаного державного політичного управління СРСР.[1]

Народний комісаріат внутрішніх справ Української СРР
(НКВС УСРР)
Емблема НКВС СРСР
Загальна інформація
КраїнаУСРР (з 1923 року частина СРСР)
Дата створення29 січня 1919 року
Попереднє відомствоВідділ внутрішніх справ ТРСУУ (19181919)
Дата скасування26 серпня 1946
Замінено наМВС УРСР як частина МВС СРСР (15 березня 194626 грудня 1991)
Керівництво діяльністю здійснюєНКВС СРСР
Керівне відомствоРада народних комісарів УРСР
Штаб-квартирам.Київ

Система народних комісаріатів проіснувала до 15 березня 1946 року, коли НКВС УРСР, як і більшість інших наркоматів була перетворена на відповідні міністерства. Спадкоємцем НКВС УРСР, стало міністерство внутрішніх справ (МВС) УРСР.

Керівники

ред.
 
Посвідка про шлюб, видана НКВС УСРР (1939)


Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. Реєстр розсекречених архівних фондів України : Міжархів. довідник. Т. 1 : Розсекречені архівні фонди центральних державних архівів України. Кн. 2 : Центральний державний архів вищих органів влади та управління України / Укрдержархів України, Центр. держ. архів вищих органів влади та упр. України, Укр. наук.-дослід. ін-т архів. справи та документознавства; упоряд. Н. Григорчук, С. Зворський, Н. Маковська. – К., 2012. – 382 с. ISBN 966-8225-08-2 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 21 квітня 2017. Процитовано 20 квітня 2017.

Література

ред.

Посилання

ред.