Полтавська область
Полта́вська о́бласть — адміністративно-територіальна одиниця України з центром у місті Полтава. Утворена 22 вересня 1937 року. Розташована у середній частині Лівобережної України. Більша частина області лежить у межах Придніпровської низовини та Полтавської рівнини.
Полтавська область | |
---|---|
![]() |
![]() |
Герб Полтавської області | Прапор Полтавської області |
![]() | |
Основні дані | |
Прізвисько: | Полтавщина |
Країна: | ![]() |
Утворена: | 22 вересня 1937 року[1] |
Код КОАТУУ: | 5300000000 |
Населення: | 1 413 829 |
Площа: | 28748 км² |
Густота населення: | 48,37 осіб/км² |
Телефонні коди: | +380-53 |
Обласний центр: | Полтава |
Райони: | 25 |
Міста: обласного значення |
6 10 |
Райони в містах: | 5 |
Смт: | 20 |
Села: | 1783 |
Селища: | 43 |
Селищні ради: | 21 |
Сільські ради: | 467 |
Номери автомобілів: | BI, НІ (регіон - 17)[2] |
Інтернет-домени: | poltava.ua; pl.ua |
![]() | |
Обласна влада | |
36000, м. Полтава, вул. Соборності, 45 | |
Веб-сторінка: | Полтавська облрада Полтавська ОДА |
Голова ОДА: | Синєгубов Олег Васильович[3] |
Рада: | Полтавська обласна рада |
Голова ради: | Біленький Олександр Юрійович |
Мапа | |
Полтавська область у Вікісховищі |
Площа — 28 748 км² (4,76 % території України), населення — 1 466 786 осіб[4] (1 лютого 2013, 3,22 % мешканців України). Область налічує 25 районів та 16 міст, з яких шість — Гадяч, Горішні Плавні, Кременчук, Лубни, Миргород та Полтава — обласного підпорядкування[5].
До найважливіших галузей господарства області належать сільське господарство та промисловість (зокрема харчова, легка, машинобудівна і ін.).
ГеографіяРедагувати
Географічне розташуванняРедагувати
Полтавська область 6-а серед областей України за площею. На півночі межує з Чернігівською та Сумською, на сході з Харківською, на півдні з Дніпропетровською та Кіровоградською, на заході з Київською та Черкаською областями України.
Полтавська область займає площу 28,7 тис. км², що становить 4,8 % території України. За цим показником займає 6-те місце серед інших регіонів України. Протяжність території з півночі на південь 213,5 км, а із заходу на схід 245 км.
Крайня північна точка області — за 3,3 км на північ від села Білогорілка — розташована в Лохвицькому районі з координатами 50°31′06″ пн. ш. 33°03′56″ сх. д. / 50.518343° пн. ш. 33.065454° сх. д.. Крайня південна точка — лівий берег Кам'янського водосховища, в Кобеляцькому районі з координатами 48°45′02″ пн. ш. 34°17′52″ сх. д. / 48.750689° пн. ш. 34.297876° сх. д.. Крайня західна точка — за 1 км від села Смотрики — розташована в Пирятинському районі з координатами 50°17′00″ пн. ш. 32°05′24″ сх. д. / 50.283232° пн. ш. 32.089971° сх. д.. Крайня східна точка — за 1,5 км від селища Шевченка Карлівського району має координати 49°30′24″ пн. ш. 35°28′43″ сх. д. / 49.506532° пн. ш. 35.478676° сх. д.[6]
Рельєф та водоймиРедагувати
Основна геологічна структура, в межах якої розташована область, — Дніпровсько-Донецька западина та її схили. Рельєф області рівнинний, вона лежить в межах Полтавської рівнини.
Поверхня має загальний нахил з півночі-північного сходу на південь-південний захід. Максимальна абсолютна відмітка рельєфу (202,6 м) на лівобережжі області розташована за 5 км на захід від Опішні. На правобережній Придніпровській височині найвища точка поверхні 204 м (вершина горба Деївської гори, що розташована за 4 км на південь від Крюківського району Кременчука). Найнижча точка поверхні Полтавщини — 64 м — берег Кам'янського водосховища.[7]
На території Полтавської області налічується 146 річок (водотоків довжиною понад 10 км) загальною довжиною 5 100 км. Серед них:
- дві великі (понад 500 км) — Дніпро і Псел
- дев'ять середніх (довжиною 101—500 км) — Ворскла, Сула, Оріль, Удай, Хорол, Оржиця, Мерла, Орчик, Коломак
- 135 малих річок (100 км і менше)
- 124 озера з площею водного дзеркала понад 0,1 км² (загальною площею 676 га і загальним об'ємом води 76 млн м³).
- приблизно 1600 струмків.[8]
Середня густота річкової мережі 0,27 км/км². Найбільш розвинута річкова мережа в басейнах Псла і Хоролу — (0,4 км/км²). Найменший показник — 0,17 км/км² — в басейні Оржиці.
На півдні та південному заході область омивають води Кременчуцького та Кам'янського водосховищ.
КліматРедагувати
Клімат визначається розташуванням у помірному кліматичному поясі, тип — помірно-континентальний. Середня температура січня — −3,7 °C, липня — +21,4 °C, кількість опадів становить 580—480 мм/рік, що випадають переважно влітку у вигляді дощів.[9]
Близько 2/3 кількості днів у році панує континентальний підтип повітряних мас із суходолу Євразії, 1/3 днів — морський підтип повітряних мас із північної та центральної Атлантики та внутрішніх морів — Середземного, Чорного, Азовського.
Флора і фаунаРедагувати
Флора Полтавської області нараховує близько 2 тисяч видів різних систематичних груп рослин. Серед видів місцевої флори близько 1500 видів рослин з відділу покритонасінних, 3 види голонасінних, 16 видів папоротеподібних, 9 видів хвощів, 3 види плаунів, а також по 160 видів мохів і лишайників.[10]
Область належить до лісодефіцитних областей України. Лісистість її території разом з чагарниками і лісосмугами на початку XXI століття становить 9,55 % (274,6 тис. га). Середня лісистість України становить понад 15 %; світу — 29 %. На території області основними типами лісів є широколистяні дубові (діброви) і хвойні соснові (бори).
Природно-рекреаційний потенціал складають у тому числі:
- Гадяч — кліматичний курорт лісової зони, розташований на березі р. Псел;
- Ліщинівка — лісовий кліматичний курорт, розташований на березі р. Ворскла;
- Миргород — рівнинний бальнеологічний і грязьовий курорт лісостепової зони.
Об'єкти природно-заповідного фонду:
- 46 заказників, у тому числі 11 державного значення;
- 92 пам'ятки природи, серед яких — 1 державного значення;
- Устимівський дендропарк (Устимівка);
- 20 парків — пам'яток садово-паркового мистецтва, з них 4 — державного значення;
- 10 заповідних урочищ.
ІсторіяРедагувати
Попереднім адміністративним утворенням на території була Полтавська губернія, утворена 27 лютого 1802 року, що складалась із 10, згодом 12, а з 1803 року — 15 повітів. До початку XX ст. Полтавщина залишалася аграрною губернією з великим поміщицьким землеволодінням. 3 червня 1925 Полтавська губернія ліквідована. Зі зміною влади та політичного устрою Полтавщина втратила Золотоніську, Прилуцьку, Переяславську, Роменську та Костянтиноградську землі.
22 вересня 1937 року утворена Полтавська область у складі 45 районів та двох міст. У 1937 р. на території Полтавської області діяло 224 промислові підприємства та 312 кооперативних промислових артілей. На початок 1938 р. в області нараховувалося 2 727 колгоспів, за якими було закріплено 3238,7 тис. га орних земель.
Під час нацистської окупації у роки німецько-радянської війни (вересень-жовтень 1941 р. — вересень-листопад 1943 р.) територія Полтавської області входила до райхскомісаріату «Україна», її було включено до генеральної округи Київ, що складалася з 26 ґебітів. Полтавщина була поділена на 12 ґебітів.
Після вигнання з території Полтавщини нацистських окупантів вона і далі залишалася поділеною на 44 довоєнні сільські райони.
У 1957 р. були ліквідовані Петрівсько-Роменський та Покровсько-Багачанський р-ни.
У 1962 р. після укрупнення сільських районів залишилось 14 районів (таким чином скасовувались 20 районів). У 1965 р. деякі з них були відновлені до 19; у 1966 р. відновилось ще 6 районів.
Після численних змін меж на 1 січня 1968 р. область поділялася на 25 районів. У її межах було 12 міст (2 обласного підпорядкування та 10 районного), 18 селищ міського типу, 3 робітничі селища та 2 224 сільські населених пункти.
За Всесоюзним переписом 1989 р. усього населення в області нараховувалося 1 753 030 чол.
Органи владиРедагувати
Державну виконавчу владу в області представляє Полтавська обласна державна адміністрація, самоврядування — Полтавська обласна рада.
Адміністративно-територіальний устрійРедагувати
Загальна інформаціяРедагувати
Адміністративний центр області — місто Полтава.
У складі області:
- районів — 25;
- районів у містах — 5;
- населених пунктів — 1842, у тому числі:
- міського типу — 36, у тому числі:
- міст — 15, у тому числі:
- міст обласного значення — 6;
- міст районного значення — 9;
- селищ міського типу — 21;
- міст — 15, у тому числі:
- сільського типу — 1806, у тому числі:
- сіл — 1791;
- селищ — 15.
- міського типу — 36, у тому числі:
У системі місцевого самоврядування:
- районних рад — 25;
- районних рад у містах — 5;
- міських рад — 15;
- селищних рад — 21;
- сільських рад — 467.
РайониРедагувати
Міста обласного значенняРедагувати
Міста районного значенняРедагувати
Райони у містахРедагувати
№ | Район | Входження |
---|---|---|
1 | Автозаводський | м. Кременчук |
2 | Крюківський | м. Кременчук |
3 | Київський | м. Полтава |
4 | Подільський | м. Полтава |
5 | Шевченківський | м. Полтава |
ДемографіяРедагувати
За даними перепису 2001Редагувати
За підсумками Всеукраїнського перепису населення 2001 р. всього по Полтавській області нараховувалося 1 630,1 тис. мешканців, зокрема міського населення — 956,7 тис. чол. (58,7 %), сільського — 673,4 тис. чол. (41,3 %), чоловіків — 747,4 тис. осіб (45,9 %), жінок — 882,6 тис. (54,1 %). Жінок на 1000 чоловіків припадало 1181.
У п'яти містах області населення становило[11][12]:
- Полтава всього 318 тис., із них чоловіків — 147,4 тис., жінок — 170,6 тис.
- Кременчук населення 234 тис., у тому числі чоловіків — 108,1 тис., жінок — 125,9 тис.
- Горішні Плавні із населеними пунктами, підпорядкованими міськраді, — 54,3 тис. чол., у тому числі міського 51,7 тис., сільського — 2,6 тис., чоловіків — 25,4 тис., жінок — 28,9 тис.
- Лубни 52,6 тис. населення, із них чоловіків — 23,9 тис., жінок — 28,7 тис.
- Миргород — 42,9 тис. жителів, із них чоловіків — 19,9 тис., жінок — 23 тис. осіб.
Національний склад населення Полтавської області станом на 2001 рік[13]
№ | Національність | Кількість осіб | % |
---|---|---|---|
1 | Українці | 1 481 167 | 91,36 % |
2 | Росіяни | 117 071 | 7,22 % |
3 | Білоруси | 6 309 | 0,39 % |
4 | Вірмени | 2 678 | 0,17 % |
5 | Молдовани | 2 562 | 0,16 % |
6 | Євреї | 1 843 | 0,11 % |
7 | Азербайджанці | 1 203 | 0,07 % |
8 | Цигани | 956 | 0,06 % |
9 | Татари | 819 | 0,05 % |
10 | Поляки | 813 | 0,05 % |
11 | Інші | 5 786 | 0,36 % |
Разом | 1 621 207 | 100,00 % |
СьогоденняРедагувати
За кількістю населення Полтавщина займає 11 місце серед областей України і на її території проживає на 1 січня 2011 р. в області, за оцінкою, чисельність наявного населення становила 1487,8 тис. осіб.[14] Упродовж 2010 р. чисельність населення зменшилась на 11,8 тис. осіб, або на 7,9 особи у розрахунку на 1000 наявного населення. Чисельність населення зменшилась виключно за рахунок природного скорочення (11,9 тис. осіб), водночас зафіксовано міграційний приріст населення (47 осіб).[15]
Порівняно з 2009 р. обсяг природного скорочення зменшився на 189 осіб, а його інтенсивність залишилася на тому ж рівні і становила 8,0 ‰.[16]
Народжуваність у 2010 р. зменшилась порівняно з 2009 р. з 9,8 до 9,5 живонароджених у розрахунку на 1000 наявного населення, а смертність — з 17,8 до 17,5 ‰.[17]
Серед прибулих із-за меж України у Полтавську область на постійне місце проживання колишні мешканці країн СНД становили 85,0 %, інших країн — 15,0 %. Серед вибулих переважна більшість також прямувала у країни СНД — 62,1 %, тоді як в інші країни — 37,9 %.[18]
Національний склад населення однорідний, українців близько 90 %. Густота населення 60 чол./км² Приблизно 1000 тис. чоловік населення області — це жителі міст.
Вікова структура і міського, і сільського населення області характеризується старінням. Жіноче населення переважає над чоловічим.
Найбільші населені пунктиРедагувати
Найбільші населені пункти Полтавщини за даними Держкомстату,[19][20] | |||||||||||||||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
1. | Полтава | ▼291 963 | 2. | Кременчук | ▼222 325 | 3. | Горішні Плавні | ▬51 955 | 4. | Лубни | ▼46 161 | 5. | Миргород | ▼40 195 | |||||
6. | Гадяч | ▼23 960 | 7. | Пирятин | ▼15 558 | 8. | Карлівка | ▼14 858 | 9. | Хорол | ▼13 160 | 10. | смт Котельва | ▼12 323 |
РелігіяРедагувати
За кількістю зареєстрованих релігійних громад у Полтавській області нараховується 487 представників Української православної церкви Московського Патріархату, 211 громад — Київського Патріархату і 23 –Автокефальної церкви.[21]
ЗлочинністьРедагувати
Рівень злочинності за 2012 рік на 10 тис. населення складає 86,0 злочинів, з них 29,2 тяжких та особливо тяжких.[22]
ПроблемиРедагувати
Однією із проблем краю є конфлікти, пов'язані з газовидобувними кампаніями, діяльність котрих завдає шкоди екології. Окрім того, попри одні з найбільші запасів природного газу в країні, прибуток від галузі осідає у кишенях немісцевих олігархів та держбюджеті, не приносячи належної користі області[23][24][25][26].
ЕкономікаРедагувати
Історія господарської діяльності на ПолтавщиніРедагувати
ПромисловістьРедагувати
Більшість найманих працівників зайнято в переробній та добувній промисловості.
У структурі промислового виробництва регіону найбільшу питому вагу мають паливна, харчова промисловості, машинобудування і чорна металургія. У структурі виробництва товарів народного споживання частка продовольчих товарів становить 77 %. Загалом у регіоні на самостійному балансі перебувають 374 промислових підприємства, окрім того, функціонує 618 малих промислових підприємств.
Сільське господарствоРедагувати
РослинництвоРедагувати
У сільськогосподарському виробництві області в 2006 році 66,4 % прибутків дало рослинництво, провідними галузями якого є виробництво зернових культур, цукрового буряка, соняшника. Середня урожайність зернових на Полтавщині у 2006 р. становила 27,3 ц/га. Провідна зернова культура — озима пшениця.
Питома вага цукрових буряків у структурі посівних площ в середньому по області становить 5,1 %. Валовий збір цукрового буряка в 2006 р. склав 2 364 тис. т, а середня врожайність становила 294,8 ц/га.
Середня врожайність соняшнику в Полтавській області становить 15,7 ц/га, а валовий збір — 264 тис. т (2006 р.).
Важливою галуззю рослинництва Полтавщини є картоплярство та овочівництво. У порівнянні з іншими культурами, рівень розвитку цієї галузі дещо нижчий. Більша частина виробництва картоплі припадає на приватний сектор та фермерські господарства; її врожайність становить 152 ц/га. У 2006 р. в області в усіх категоріях господарств вироблено 1696 т картоплі. Виробництво овочів протягом року становить в середньому 5570 тис. т, а середня врожайність становить 189 ц/га.
ТваринництвоРедагувати
Основними галузями тваринництва Полтавської області є скотарство, свинарство, птахівництво. Крім того, в області набули поширення кролівництво, конярство, бджільництво, хутрове звірівництво, ставкове рибництво.
Скотарство дає понад 42 % вартості всієї сільськогосподарської продукції області і понад 76 % товарної продукції тваринництва.
Свинарство — друга важлива галузь тваринництва, яка дає понад 35 % обласного виробництва м'яса, крім того — сало, шкіру та щетину. Завдяки скоростиглості, плодовитості, високій окупності кормів, порівняно високій забійній вазі м'яса, свинарство поширене в усіх низових адміністративних районах області.
Конярство, як і вівчарство, відіграє другорядне значення. Конезаводи та конеферми є в Пирятинському, Миргородському, Чутівському районах, однак розвиток цієї галузі на Полтавщині, в останні роки значно знизився.
Птахівництво — найбільш скоростигла галузь тваринництва, що дає яйця м'ясо, пух та пір'я. В області діє понад 30 спеціалізованих господарств по виробництву продукції птахівництва.
Ставкове рибництво — додаткова високопродуктивна галузь сільського господарства Полтавщини. В області налічується понад 1100 ставків, з яких для товарного рибництва придатні 2,5 тис. га.
Бджільництво — традиційна галузь сільського господарства Полтавщини, що дає цінні високоприбуткові продукти: мед, віск, бджолину отруту, квітковий пилок, маточне молочко. Негативною тенденцією в розвитку бджільництва області є зменшення за останні роки кількості бджолосімей у суспільному секторі і відповідно зниження виробництва продуктів в державних сільськогосподарських підприємствах. Разом з тим, в останні роки зростає частка приватного бджільництва.
Звірівництво в Полтавській області розвинуто досить слабо.
Зовнішньоекономічна діяльністьРедагувати
ТранспортРедагувати
На території Полтавської області функціонують всі (за винятком морського) види транспорту — залізничний, автомобільний, річковий, трубопровідний, повітряний. Здійснюючи вантажні і пасажирські перевезення, окремі види транспорту взаємодіють між собою, формуючи транспортну систему.
Провідне місце за вантажообігом в області належить трубопровідному і залізничному транспорту (8053,3 млн. т*км), а за пасажирообігом — автомобільному (1863,9 млн пас.*км) і залізничному (1716,6 млн пас.*км).
Полтавська область відіграє значну роль у структурі транспортного комплексу України. Так, займаючи 4,8 % території України, на якій проживає лише 3,3 % населення країни, частка Полтавщини у структурі транспорту характеризується такими показниками:
- за експлуатаційною довжиною залізничних колій загального користування — 3,9 %
- за довжиною автомобільних доріг з твердим покриттям — 5,4 %
- за вантажнооборотом автомобільного транспорту — 5 %.
За період з 1990 по 2006 рік спостерігається загальне зменшення перевезення вантажів (141,4 млн т у 2006 р., проти 282,6 млн т у 1990 році).
Основні залізничні вузли — Полтава, Кременчук, Гребінка, Ромодан. Велике транспортне значення має Дніпро. Річка Сула судноплавна.
Зв'язокРедагувати
На території Полтавської області основними видами зв'язку виступають:
- поштовий
- телеграфний
- міський і сільський телефонний
- телефонний міжміський (включаючи міжнародний)
- дротове мовлення
- передача і прийом телевізійних і радіопрограм
- радіозв'язок
- комп'ютерний
- мобільний
Доходи підприємств від подання послуг зв'язку у фактичних цінах постійно збільшується (1995 рік — 31,1 млн. грн, 2006 рік — 534,3 млн. грн). У структурі доходів провідне місце займає мобільний зв'язок (250,0 млн. грн та міжнародний зв'язок 106,8 млн. грн).
Аналіз надання послуг підприємствами зв'язку загального користування свідчить, що з 1990 по 2006 рік значно скоротилось відправлення газет і журналів (з 104,3 млн до 18,0 млн), листів (з 61,1 млн до 10,6 млн), телеграм (з 2,3 млн до 0,1 млн), посилок (з 1,5 млн до 0,3 млн). Поряд з тим, майже в 4 рази збільшилися обсяги надання міжміських телефонних переговорів (включаючи міжнародні) (з 20 млн в 1990 році до 82,6 млн в 2006 році).
Телефонний зв'язок загального користування Полтавської області функціонує на базі 722 автоматичних телефонних станцій (2006 р.), з яких 176 діє в міських поселеннях, а 546 — в сільських. Діє 438,6 тис. номерів, з яких 83,8 % в міських поселеннях. В останні роки спостерігається різке підвищення кількості абонентів мобільного зв'язку (з 0,6 тис. одиниць в 2000 році до 1516,4 тис. одиниць в 2006 році), що в свою чергу призвело до зменшення потреб в домашніх телефонних апаратах (з 125 тис. одиниць в 1990 році до 52 тис. одиниць в 2006 році.).
ТуризмРедагувати
Найцікавіші об'єкти туризму:
- Хрестовоздвиженський жіночий монастир;
- Ансамбль Круглої площі та Монумент Слави 1805–1811 рр., м. Полтава;
- Пам'ятник Петру І 1849 р.;
- Тріумфальна арка 1820 р.;
- Всіхсвятська церква 1815–1821 рр.;
- Мгарський монастир;
- Миргородський державний керамічний технікум імені Миколи Гоголя 1846 р., м. Миргород — є визнаним на всю Україну центром художньої кераміки;
- Будинок водолікарні 1914–1917 рр., м. Миргород;
- Школи Лохвицького земства, український архітектурний модерн, автор — Опанас Сластіон
- Спасо-Преображенська церква, с. Великі Сорочинці 1732 р.;
- Літературно-меморіальний музей М. В. Гоголя, с. Великі Сорочинці;
- Великосорочинський історико-краєзнавчий музей, с. Великі Сорочинці;
- Садиба і парк с. Березова Рудка XVIII—XIX ст.;
- Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному;
- Фабрика художньої кераміки;
- Національний музей-заповідник М.В.Гоголя, с. Великі Сорочинці;
- Державний музей-заповідник педагога А. С. Макаренка, с. Ковалівка;
- Меморіальний комплекс садиби філософа і поета та пам'ятник Г. С. Сковороди, смт Чорнухи;
- Краєзнавчий музей (колишній будинок земства) 1903–1908 рр., м. Полтава;
- Пам'ятний знак на честь 800-річчя заснування Полтави 1974 р.
- Ботанічний сад Полтавського національного педагогічного університету ім. В. Г. Короленка
ОсвітаРедагувати
Загальні кількість середньо-технічних закладів освіти з роками зменшується як і кількість випускників. Так у 2012 році діяло 42[27] заклади професійно-технічної освіти, які за той рік закінчили 7,4 тисячі осіб. У той час як 1995 року діяло 51 ПТУ, які того року закінчило 10,5 тсяч спеціалістів.[28]
ЗМІРедагувати
У області зареєстровано 29 регіональних і одна обласна дротова радіостанція.[29]
- «Село полтавське» — обласний україномовний громадсько-політичний тижневик.
Благодійна діяльністьРедагувати
До 1921 року в Полтаві працювала «Полтавская Общегородская больничная касса», але згодом була закрита.
Благодійна організація «Лікарняна каса Полтавщини» зареєстрована 15 квітня 2003 року; організація є неприбутковою. Кількість членів ЛК станом на 1 січня 2012 року — 28 044 чоловік[30].
З 10 серпня 2007 року Благодійна організація «Лікарнянна каса Полтавщини» є членом Всеукраїнської громадської організації «Асоціація працівників лікарняних кас України».
За період 2004–2011 років на обстеження та лікування членів ЛК використано 19 млн. грн. (За 2011 рік — 4 218 000 грн.)
ПерсоналіїРедагувати
Значний внесок у розвиток науки і культури зробили уродженці Полтавщини:
ЛітераториРедагувати
- Боровиковський Л. І. — поет, фольклорист, етнограф, опрацьовував фольклорні сюжети, звертався до народної поетики та ритміки;
- Величко С. В. — літописець;
- Глібов Л. І. — поет, байкар, видавець, громадський діяч;
- Гнєдич М. І. — поет і перекладач віршів Гомера, бібліотекар Імператоської бібліотеки в Петербурзі (нині — Російська національна бібліотека);
- Гоголь М. В. — прозаїк, драматург, поет, історик, фольклорист;
- Головко А. В. — письменник, критик; лауреат Шевченківської премії (1969);
- Гончар О. Т.(3 квітня 1918, Ломівка — 14 липня 1995, Київ) — письменник, літературний критик, громадський діяч. Лауреат Сталінської премії (1948), перший лауреат премії імені Тараса Шевченка (9 березня 1962), голова Спілки письменників України (1959–1971), академік НАН України (1978);
- Гребінка П. Є. — письменник, педагог, видавець;
- Діхтяр О. І. — письменник, перекладач і педагог.
- Дольд-Михайлик Ю. П. — український письменник, сценарист;
- Драгоманов М. П. — публіцист, історик, літературознавець, і громадський діяч;
- Загребельний П. А. — український письменник, Герой України, лауреат Державної премії СРСР, Шевченківської премії;
- Іваненко О. Д. — українська письменниця, перекладачка;
- Капніст В. В. — визначний російський і український поет, драматург і громадсько-політичний діяч кін. XVIII — поч. XIX ст.ст.;
- Ковінька О. І. — український письменник-гуморист;
- Козельський Я. П. — письменник, філософ-просвітитель;
- Котляревський І. П. — український письменник, поет, драматург, зачинатель сучасної української літератури, громадський діяч;
- Олена Пчілка (Косач Ольга Петрівна) — українська письменниця, драматург, публіцистка, громадська і культурна діячка, перекладачка;
- Панас Мирний (Рудченко Панас Якович) — український прозаїк та драматург;
- Сковорода Г. С. — український філософ і поет;
- Старицький М. П. — український письменник (поет, драматург, прозаїк), театральний і культурний діяч;
- Тесленко А. Ю. — український письменник;
- Тютюнники Григір та Григорій — українські письменники;
- та ін.
Художники, архітекториРедагувати
- Боровиковський В. Л. — український та російський художник-живописець, іконописець та портретист;
- Гаврилко М. О. — український художник та скульптор, військовик;
- Дяченко Д. М. — архітектор;
- Зарицький І. В. — художник-прикладник, заслужений художник СРСР, член спілки художників України;
- Левицький Д. Г. — російський і український живописець-портретист;
- Литвиненко В. Г. (* 1908 — 1979) — український художник, график, живописець, письменник, народный художник УРСР (1960);
- Мокрицький А. М. — український і російський живописець і педагог;
- Позен Л. В. — скульптор і художник;
- Сластіон Опанас — український маляр і графік романтично-народницького напряму, етнограф, архітектор і педагог, засновник Миргородського краєзнавчого музею.
- Ярошенко М. О. — український маляр-жанрист, за військовим званням — генерал-майор.
Композитори, музикантиРедагувати
- Білаш О. І. (*6 березня 1931, Градизьк, Полтавська область—†6 травня 2003 Київ);
- Дунаєвський І. О. (*30 січня 1900, Лохвиця Полтавскої губернії, (нині Полтавська область), — †25 липня 1955, Москва, СРСР);
- Лисенко М. В. (*22 (10) березня 1842, Гриньки (Полтавщина) — †6 листопада (24 жовтня) 1912, Київ);
- брати Майборода Г. І. та П. І.
Філософи, вченіРедагувати
- Береговий Г. Т. — космонавт, двічі Герой Радянського Союзу;
- Греков Б. Д. — академік АН СРСР;
- Данилевський О. С. — ентомолог, доктор біологічних наук, професор
- Духов М. Л. — учений у галузі механіки, конструктор важких танків, тричі Герой Соціалістичної Праці;
- Володимиров Леонід Євстахійович — український вчений-правознавець, доктор кримінального права, професор.
- Дяченко А. А. — математик;
- Дяченко М. А. — математик;
- Житецький П. Г. — український філолог;
- Зайкевич А. Є. — агроном;
- Зарецький І. А. — археолог і нумізмат;
- Зарудний М. О. — український орнітолог;
- Злотін Олександр Зіновійович — український ентомолог, доктор біологічних наук, професор;
- Іваненко Д. Д. — фізик-теоретик;
- Кондратюк Ю. В. (Шаргей О. Г.) — український вчений-винахідник, один з піонерів ракетної техніки й теорії космічних польотів;
- Левицький О. І. — академік АН УРСР;
- Остроградський М. В. — математик;
- Пічета Володимир Іванович — академік АН СРСР;
- Падалка Лев Васильович — український статистик, історик, археолог, етнограф, краєзнавець, громадський діяч;
- Сковорода Г. С. — український філософ і поет;
- Щербань О. Н — український вчений у галузі гірничої теплофізики і організатор науки, дійсний член АН УРСР, Заслужений діяч науки і техніки УРСР, Лауреат Державної премії СРСР.
- Грінченко Володимир Автономович — український археолог, музеєзнавець.
Військові діячіРедагувати
- Божинський-Божко М. В. — герой бою під Крутами;
- Дяченко П. Г. — український військовий діяч;
- Засядько О. Д. — вчений у галузі ракетної справи, генерал-лейтенант;
- Капцевич П. М. — генерал від інфантерії, Тобольський і Томський генерал-губернатор;
- Неверовський Д. П. — військовий діяч, герой франко-російської війни 1812, генерал-майор;
- Паскевич І. Ф. — російський військовий діяч українського походження, генерал-фельдмаршал (з 1829 р.), граф Ериванський (з 1828 р.), найясніший князь Варшавський (з 1831 р.), активний учасник придушення Листопадового повстання в Польщі (1830—1831);
- Пащенко В. Г. — генеральний значковий Армії Української Держави;
- Пащенко Є. Г. — військовий діяч Армії Української Держави;
- Пащенко І. Г. — генерал-хорунжий Армії Української Держави;
- Пащенко О. Г. — військовий діяч Російської імперії, генерал-майор артилерії;
- Петлюра С. В. — Головний Отаман Армії УНР, Голова Директорії УНР;
- Скоропадський П. П. — гетьман Української Держави своє дитинство провів на Полтавщині;
- Совачів В. Я. — генерал-хорунжий Армії УНР, військовий лікар, громадський діяч.
Декабристи та інші громадські діячіРедагувати
З Полтавщиною пов'язане життя деяких декабристів: братів С. І., М. І. та І. І. Муравйових-Апостолів, М. І. Лорера, М. С. Луніна, Драгоманова Яківа Акимовича, Шимкова Івана Федоровича, Андрієвича.
Кілька декабристів у різний час служили у військових частинах, дислокованих на Полтавщині: Бестужев-Рюмін Михайло Павлович, Бечаснов Володимир Олександрович, Вадковський Федір Федорович, Горбачевський Іван Іванович,[31]з дворян Полтавської губернії Лісовський Микола Федорович. Уродженцями Полтавської області були члени Союзу благоденства брати Капніст Олексій Васильович і Капніст Семен Васильович.[32]
На Полтавщині народилася Софія Миколаївна Присецька (1856–1892) — революціонерка-народниця, одна з лідерів «Південно-Російського робітничого союзу». Загинула на каторзі в Сибіру. Мати академіка Олександра Богомольця (1881–1946), прапрабабуся доктора Ольги Богомолець (нар. 1966) — заслуженого лікаря України, засновниці історико-культурного комплексу «Замок Радомисль».[33]
З Полтавщиною пов'язані різні періоди життя і творчості Т. Г. Шевченка, композитора М. М. Калачевського, поетеси Л. Українки, художників і архітекторів С. І. Васильківського, В. Г. Кричевського, О. Г. Сластіона, російського актора М. С. Щепкіна, російських письменників І. Буніна, М. Горького і В. Короленка, грецьких вчених-енциклопедистів Євгенія Булгаріса і Никифора Феотокі, чеського композитора А. В. Єдлічки, грузинського поета Давида Гурамішвілі, ліванського письменника, перекладача і громадського діяча Михайла Нуайме, російських художників — Г. Г. Мясоєдова і його сина І. Г. Мясоєдова; вчених — математика Ф. І. Симашка, ґрунтознавця В. В. Докучаєва, природознавців М. І. Вавилова, В. І. Вернадського, російського хірурга М. В. Скліфосовського, вченого-лікаря О. Ф. Мальцева, фізика 3. М. Авксентьєвої, географа, методиста Булави Л., письменника В. М. Блакитного (Еллана), єврейського письменника Шолома Алейхема, письменника і кінорежисера О. П. Довженка, української письменниці Л. О. Яновської та ін.
На Полтавщині встановлені пам'ятники та меморіальні дошки історичним діячам, представникам вітчизняної науки, культурним діячам, учасникам подій 1917—1921 рр., радянсько-німецької війни.
Полтавська область була удостоєна радянського ордена Леніна (1967).
Див. такожРедагувати
ПриміткиРедагувати
- ↑ Постановление ЦИК СССР от 22 сентября 1937 года «о разделении Харьковской области на Харьковскую и Полтавскую, Киевской — на Киевской и Житомирскую, Винницкой — на Винницкую и Каменец-Подольскую и Одесской — на Одесскую и Николаевскую области» (рос.)
- ↑ http://newsone.com.ua/auto/v-ukrayini-zminyatsya-avtomobilni-derzhnomeri.html В Україні зміняться автомобільні держномери
- ↑ Указ Президента України від 11 листопада 2019 року № 843/2019 «Про призначення О.Синєгубова головою Полтавської обласної державної адміністрації»
- ↑ Демографічна ситуація в Україні на 1 лютого 2013 року. Головне управління статистики в Україні. 2013-03-18. Архів оригіналу за 2013-05-12. Процитовано 2013-04-04.
- ↑ Регіони України та їх склад // Офіційний портал Верховної ради України
- ↑ Географія Полтавщини // Географічне положення
- ↑ Географія Полтавщини // Рельєф
- ↑ Географія Полтавщини // Води й водні ресурси
- ↑ // Клімат і кліматичні ресурси
- ↑ Географія Полтавщини // Рослинність.
- ↑ Про попередні підсумки Всеукраїнського перепису населення 2001 року // Полтавська Думка. — 2002. — 14 — 20 червня., с. 3
- ↑ Соціально-економічне становище області за січень-червень 2007 року // Зоря Полтавщини. — 2007. — 25 липня.
- ↑ Всеукраїнський перепис населення 2001 року. Архів оригіналу за 2013-05-12. Процитовано 2011-09-21.(рос.)
- ↑ Офіційний сайт Полтавської обласної ради. Архів оригіналу за 10 липня 2011. Процитовано 30 травня 2011.
- ↑ Офіційний сайт Полтавської обласної ради. Архів оригіналу за 10 липня 2011. Процитовано 30 травня 2011.
- ↑ Офіційний сайт Полтавської обласної ради. Архів оригіналу за 10 липня 2011. Процитовано 30 травня 2011.
- ↑ Офіційний сайт Полтавської обласної ради. Архів оригіналу за 10 липня 2011. Процитовано 30 травня 2011.
- ↑ Офіційний сайт Полтавської обласної ради. Архів оригіналу за 10 липня 2011. Процитовано 30 травня 2011.
- ↑ Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
- ↑ При зазначенні динаміки народонаселення бралась до уваги зміна за період з січня 2015 по січень 2017 року
- ↑ НА ПОЛТАВЩИНІ ЖОДНА РЕЛІГІЙНА ГРОМАДА МОСКОВСЬКОГО ПАТРІАРХАТУ НЕ ПЕРЕЙШЛА ДО ПЦУ
- ↑ МВС УКРАЇНИ.
- ↑ Глава Полтавского облсовета Биленький: «Нам нужно еще 5% сверх ренты». oilnews. 9 червня 2017. Архів оригіналу за 16 червень 2017. Процитовано 26 червня 2017.
- ↑ За півтора роки Полтавська облрада понад 70 разів відмовила в погодженні ліцензій на розробку надр. http://energolife.info. 29 Травня 2017. Архів оригіналу за 6 червня 2017. Процитовано 26 червня 2017.
- ↑ Унікальне поєднання низки природних переваг Полтавщини не конвертується в належний рівень життя населення краю. http://tyzhden.ua. 30 вересня 2016. Процитовано 26 червня 2017.
- ↑ На засідання сесії обласної ради принесли жовту та чорну воду. http://misto-tv.poltava.ua. 1 червня 2016. Процитовано 26 червня 2017.
- ↑ Навчально-методичний центр професійно-технічної освіти. Архів оригіналу за 24 липень 2013. Процитовано 23 листопад 2012.
- ↑ Кременчуцький Телеграф: На Полтавщині щороку зменшується кількість ПТУ і їх випускників(рос.)
- ↑ Українське дротове радіо. Полтавська область
- ↑ БО «Лікарняна каса Полтавщини»
- ↑ Декабристи на Полтавщині.//Полтавщина: Енциклопедичний довідник (За ред. А. В. Кудрицького.- К.: УЕ, 1992). Стор. 228—231
- ↑ Н. П. Савичев. Первые благовестители свободы. — Киев, изд-во политической литературы Украины, 1990, с.35
- ↑ Богомолець. О. «Замок-музей Радомисль на Шляху Королів Via Regia». — Київ, 2013
Джерела та літератураРедагувати
- Верменич Я. В. Полтавська область // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 367. — 520 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1142-7.
ПосиланняРедагувати
- Полтавська область // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол. Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.] — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2002. — Т. 4 : Н — П. — 720 с. — ISBN 966-7492-04-4.
- Фото
- Полтавська область, каталог посилань Open Directory Project
- ПНПУ | Географія Полтавщини
- Хрестовоздвиженський собор[недоступне посилання з липень 2019] 1699–1709 рр., м. Полтава
- Офіційний сайт історико-культурного комплексу «Замок Радомисль»
Чернігівська область Київська область |
Сумська область | |
Черкаська область | Харківська область | |
Кіровоградська область | Дніпропетровська область |