Відкрити головне меню

Литвиненко Таїсія Йосипівна

українська акторка

Таїсія Йосипівна Литвиненко
Народилася 10 лютого 1935(1935-02-10) (84 роки)
село Погреби, Броварський район, Київська область, УРСР
Громадянство СРСР СРСР
Україна Україна
Національність українка
Діяльність артистка театру та кіно
Відома завдяки Народна артистка України
Alma mater Київський інститут імені Івана Карпенка-Карого
Володіє мовами російська і українська
Заклад Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка, КЗ "ЗАОУМДТ ім. В.Г. Магара" ЗОР, Національний академічний український драматичний театр імені Марії Заньковецької і Львівський національний університет імені Івана Франка
У шлюбі з Стригун Федір Миколайович
Діти Стригун Назар Федорович
Нагороди
Орден княгині Ольги І ступеня
Орден княгині Ольги ІІ ступеня
Орден княгині Ольги ІІІ ступеня
Народний артист України
IMDb nm0514836

Таїсія Йосипівна Литвиненко (нар. 10 лютого 1935, с. Погреби Київської області) — народна артистка України, артистка Львівського Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької.

ЖиттєписРедагувати

Народилася в селі Погреби Броварського району Київської області.

Ще студенткою Київського інституту імені Івана Карпенка-Карого на курсі професора Івана Чабаненка, Литвиненко запрошує на головну роль до фільму «Назар Стодоля» режисер Віктор Івченко. Мабуть, ще з того часу Тая відчула себе заньківчанкою, бо й Іван Чабаненко, і Віктор Івченко довгий час працювали режисерами театру імені Марії Заньковецької. І, потім, у фільмі знімались заньківчани: Доміан Козачковський, Анна Босенко, Володимир Максименко, Олексій Давиденко.

З першого фільму Тася Литвиненко стала популярною, бо фільм вийшов може не таким уже й кінематографічним, але щирим і теплим, як і сама дебютантка, її Галя полюбилася глядачам своєю чистотою і беззахисністю. Героїня з екрану потребувала захисту не тільки від Назара Стодолі, але й від кожного юнака 50-х років, які сиділи в кінотеатрах і сільських клубах. Потім були кінокартини «Максим Перепелиця», «Штепсель женить Тарапуньку», «Григорій Сковорода», «За двома зайцями», її партнерами в кіно були Леонід Биков, Олександр Гай, Микола Яковченко, Єфім Березін, Нонна Копержинська та багато інших зірок тодішнього кіно. Потім була довга перерва і вже у 1979 році про неї згадує Іван Миколайчук та запрошує на роль в картині «Вавилон ХХ», де Таїсія Литвиненко блискуче зіграла у дуеті з Броніславом Брондуковим. Якщо в кіно доля артистки склалася не вельми щасливо, як і в багатьох українських акторів, то театр придбав в особі Литвиненко високопрофесійну різнопланову артистку. Два роки праці в Київському театрі імені Івана Франка і шість сезонів в Запорізькому театрі дали можливість зрости і ствердитись на сцені в ролях великих і малих.

Згадали про Тасю Литвиненко заньківчани, і в 1965 році, за порадою Доміана Івановича Козачковського, запрошують молоду артистку до Львова з її чоловіком (народним артистом України Федором Стригуном).

І вже сьогодні в цьому театрі Таїсія Йосипівна зростає і мужніє, як професіонал. Поряд з ролями лірико-драматичними в класиці і в п'єсах сучасних авторів Литвиненко вражає трагічним відчуттям своєї Маклени в «Маклені Грасі» Миколи Куліша. Зійшлося все в цій ролі: професійність, мудрість, гостре відчуття характеру і трагізму ситуацій в які попадає героїня.

Артистка завжди вірна своїй темі, її героїні чисті, глибокі, з високими моральними засадами.

Лідочка («Весілля Кречинського» О.Сухово-Кобиліна) — це троянда, що щойно розквіла і ще на ній бринить вранішня роса, може загинути серед світу страшного і брехливого. Литвиненко ніколи не робила з молодості професії. Продумано кожний рух, порух голови й глядачі три години співпереживають і уболівають за долю Лідочки. І залишається вона в пам'яті надовго, ще й тому, що поруч з нею на сцені такі майстри, як Борис Романицький (виконавець ролі батька і режисер цієї вистави), Доміан Козачковський, Богдан Антків, Анна Босенко, Богдан Кох. Заньківчани завжди вміли плекати молодь.

Звичайно, були ролі і прохідні, де режисери використовували природні дані артистки, але Оленку з вистави «Голубі олені» за п'єсою Олексія Коломійця (режисер Володимир Опанасенко) запам'ятовуєш на все життя.

Саме в цій ролі згадалися ті різнобарвні фарби, якими володіла артистка, бо на сцені треба було прожити і свою молодість, і свою зрілість, її героїня мудріє, на очах міняється при абсолютній відсутності зовнішніх засобів характерності.

До найяскравіших образів створених акторко належать такі, як Анна («Украдене щастя» І.Франка), Катря («Не судилось» М.Старицького), Мати («Розорене гніздо» Я.Купали), Солдатик («Планета сподівань» О.Коломийця), Нора («Нора» Г.Ібсена), Барвінська («Кафедра» В.Врублевська), Ваніна («Житейське море» І.Карпенка-Карого), Філумена («Філумена Мартурано» Едуардо де Філіппо), Ганна («Безталанна» І.Карпенка-Карого), Мамка («Ромео і Джульєтта» В.Шекспіра), Терпилиха («Наталка-Полтавка» І.Котляревського), Гертруда («Гамлет» В.Шекспіра), Бобренчиха («Маруся Чурай» Л.Костенко), Жорж Санд («Літо в Ноані» Я.Івашкевича)… Можна перераховувати ще довго і багато, бо акторка зіграла понад сотню ролей за своє творче життя.

В ролі Анни («Украдене щастя» І.Франка, режисер С.Данченко) Литвиненко вибухнула власними почуттями в боротьбі Анни і за щастя всіх беззахисних і знедолених героїнь своєї молодості. Своїх Галь, Тетянок, Оленок, Катрусь, Химок, Прісьок. Все сконденсувалось в одній Анні, основі конфлікту між Миколою і Михайлом. Анна, наче привід до конфлікту, але не у виконанні Литвиненко. Звичайно, всі більше говорили чи писали про Михайла, чи Миколу та їх виконавців, але рідко кому з виконавиць ролі Анни вдавалося стати в боротьбі за щастя з ними на рівних. До сьогодні я чую стогін Анни: «Михайлику!» В цей стогін було вкладено здивування і страждання, біль і співчуття, любов і ненависть, нерозуміння і застереження Михайлові. Литвиненко володіє дивовижним вмінням заповнювати собою простір сцени. Мелодика голосу, його природна співучість і чітка дикція, коли незалежно від сили звуку в різних куточках сцени і зали чути кожне слово і навіть подих і зітхання. Ця професійність говорить про глибину театральної культури. Литвиненко вміє стримувати в собі той емоційний вулкан, якому дає викид тільки в окремих кульмінаційних місцях. Вміння проживати внутрішньо все до кінця і бути завжди в «процесі», «у внутрішньому монолозі», обживати і все осмислювати не тільки лише під час репетицій, але й безпосередньо на сцені під час вистави і нічого не робити формально, безвідносно, на «моторі» і на штампах, саме в цьому висока майстерність Таїсії Литвиненко. ЇЇ Нора в однойменній п'єсі Г.Ібсена і Філумена у «Філумені Мартурано» Едуардо де Філіппо поряд з Анною з «Украденого щастя» І.Франка вивели і поставили актрису в ряд найталановитіших акторів України. Свої найкращі ролі вона створила з режисером Аллою Бабенко. Алла Бабенко відчула і відкрила в актрисі ті приховані ресурси, які може лише жінка в жінці. Це була щаслива співпраця. Особливе було прочитання ролі Ваніної в «Житейському морі» І.Карпенка-Карого. До Литвиненко цю роль трактували як роль жінки легкої поведінки. У виконанні акторки це лише прикриття і захист від людей. Ваніна-Литвиненко — талановита акторка, закохана в театр, її Ваніна — це романтика і поезія театру. Це не побут, це не «синій чулок» — це щось невловимо красиве і поетичне, зігріте талантом і еротикою.

ТворчістьРедагувати

Ролі у театріРедагувати

  • «Сторінка щоденника» О. Корнійчук — Юля
  • «Вій, вітерець» Я. Райніс — Анда
  • «Сині роси» М. Зарудний — Людина
  • «В дорозі» В. Розов — Жінка
  • «Весілля Кричинського» І. Сухово — Лідочка
  • «Коли мертві оживають» І. Рачада — Марія
  • «На Івана Купала» М. Стельмах — Ярина
  • «Мої друзі» О. Корнійчук — Ольга
  • «Маклена Граса» М. Куліш — Маклена
  • «Суєта» І. Карпенко — Василина
  • «На сьомому небі» М. Зарудний — Женя
  • «Сестри Річинські» І. Вільде — Слава, Зоня
  • «Не судилося» М. Старицький
  • «Ніч на полонині» О. Олесь — перша мавка
  • «Король Лір» В. Шекспір — Корнелія
  • «Рим 17, до запитання» М. Зарудний — Ольга
  • «Маруся Богуславка» М. Старицький — Леся
  • «Пам'ять серця» О. Корнійчук — Ольга
  • «Гайдамаки» Т. Шевченко — поводир
  • «Сватання на Гончарівці» М. Квітка — Уляна
  • «Лиха доля» М. Старицький — Галя
  • «Вірність» М. Зарудний — Тоня
  • «Хазяїн» І. Карпенко — Соня
  • «Тоді в Тегерані» В. Єгорова, Г. Тура
  • «Горлиця» О. Коломієць — Наталка
  • «Марія Заньковецька» І. Рачада — Марія Заньковецька
  • «Пора жовтого листя» М. Зарудний
  • «Голубі олені» О. Коломієць — Оленка
  • «Планета сподіван» О. Коломійць — солдатик
  • «Здрастуй Прип'ять» О. Левада
  • «Таке довге, довге літо» М. Зарудний — Ярина
  • «Кравцов» О. Коломієць — Оленка
  • «Не зрадь себе» Л. Сергєєв — Марина
  • «Украдене щастя» І. Франко — Анна
  • «Неділя — день для себе» В. Сосін — Лєна
  • «Кришталеві черевички» Т. Гоббс — Фея
  • «Замшевий піджак» С. Стратієв — Марія
  • «Нора» Г. Ібсен — Нора
  • «Мої надії» М. Шатров — Надя
  • «Кафедра» В. Врублевська — Барвінська
  • «Роки блукань» О. Абузов — Ольга
  • «Візаві» В. Врублевська — Анна
  • «Сон князя Святослава» І. Франко — Залава
  • «Житейське море» І. Карпенко — Ваніна
  • «Обочина» М. Зарудний — Таня
  • «Розорене гніздо» Я. Купали — Мариля
  • «Незручна людина» А. Верблюдко — Степова
  • «Безприданниця» О. Островський — Огудалова
  • «Олекса Добвуш» В. Босович — Дзвінка
  • «Тартюф» Ж. Б. Мольєр — Доріна
  • «Данило Галицький» В. Босович — Ганна
  • «Безталанна» І. Карпенко — Ганна
  • «Дім, де розбиваються серця» Б. Шоу — Леді Еттеруфд
  • «Гайдамаки» Т. Шевченко — черниця
  • «В сім'ї вольній, новій» Т. Шевченко — художнє читання
  • «Діти Арбату» А. Рибаков — Мати Панкратова
  • «Привітай мене, моя Україно» — Хустина, худ чит.
  • «Маруся Чурай» Л. Костенко — Бобренчиха
  • «Ой, радуйся земле» — Марія, господиня
  • «Згадайте братія моя» — Відьма
  • «Народний Малахій» М. Куліш — Агапія
  • «Павло Полуботок» Б. Лепкий — Настя Скоропадського
  • «Наталка» І.Котляревський — Терпелиха
  • «Мотря» Б. Лепкий — Кочубеїха
  • «Не вбивай» Б. Лепкий — Кочубеїха
  • «Батурин» Б. Лепкий — Кочубеїха
  • «Ромео і Джульєття» В. Шекспір — Мамка
  • «Літо в Ноані» Ж. Санд
  • «Світла моя муко» — читець
  • «Ісус, син Бога живого» В. Босович — Марія
  • «Шаріка» Я.Барнич — Ірма
  • «А дощ все йде…» — Єлизавета
  • «Кнок» Ж. Ромен — жінка в чорному
  • «Гамлет» В. Шекспір — Гертруда
  • «Гуцулка Ксеня» Музика і лібрето Я.Барнича — Гелена
  • «Се Ля Ві» Н. Ковалик — Леся
  • «Моральність пані Дульської» Г. Запольська — Дульська
  • «У неділю рано зілля копала…» О.Кобилянська — Іваника Дубиха
  • «Неповторність» Л. Костенко — читець
  • «Коханий нелюб» Я. Стельмах — Мамка
  • «Тріумфальна жінка» Н.Ковалик — п. Ірина
  • «Два кольори» Д. Павличко — художнє читання
  • «Андрей» Д. Герасимчук — Шептицька
  • «У. Б. Н.» Г.Тельнюк — дружина Зенона (Олена)
  • «Мріє не зрадь» Леся Українки — читець
  • «Неаполь» Н. Ковалик — Люція
  • «Державна зрада» Рей Лапіка — Імператриця
  • «Оргія» Леся Українка — Герміона
  • «Візит літньої пані» Ф.Дюрренматт — Клер Цаханасян
  • «Суботня вечеря» Шолом-Алейхем — Голда, Ента
  • «Дама з камеліями» А.Дюма-син — Прюданс

Постановки у театріРедагувати

  • «Неповторність» Л. Костенко
  • «Два кольори» Д. Павличко
  • «Мріє не зрадь» Леся Українки
  • «Жорж Данден» Ж. Б. Мольєр
  • «Закон» В. Винниченко
  • «Три любові» А. Дункан, І. Шнейдер
  • «Суботня вечеря» Шолом-Алейхем
  • «Варшавська мелодія» Л. Зорін
  • «Любов і сльози» О. Мардань
  • «Завчасна паморозь» Р. М. Рільке
  • «Сестри Річинські» І. Вільде (2007, 2017)

Ролі у кіноРедагувати

та інші фільми…

Нагороди та преміїРедагувати

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати