Відкрити головне меню

Оле́г Кіндра́тович Баби́шкін (* 4 листопада 1918, Переяслав — † 17 грудня 1991, Київ, похований на Байковому кладовищі) — український літературознавець, доктор філологічних наук, лесезнавець.

Бабишкін Олег Кіндратович
Бабишкін Олег Кіндратович.jpg
Народився 4 листопада 1918(1918-11-04)
Переяслав
Помер 17 грудня 1991(1991-12-17) (73 роки)
Громадянство Flag of the Ukrainian State.svg УНРСРСР СРСРУкраїна Україна
Діяльність літературознавець, лесезнавець
Alma mater Філологічний факультет Київського університету[d]
Нагороди Орден Вітчизняної війни II ступеня Медаль «За відвагу» Медаль «За відвагу» Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Медаль «За взяття Будапешта»
Медаль «За взяття Відня»

ПочаткиРедагувати

Закінчив восьмирічку, в 1933–1935 роках працював швейником на 4-й взуттєвій фабриці у Києві, навчався на робітфаку. Згодом вчився на філологічному факультеті Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка.

Учасник Другої світової війни — пройшов від донських степів до Угорщини й Австрії, поранений. За бойові заслуги нагороджений орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня, двома медалями «За відвагу», медалями «За перемогу над Німеччиною», «За взяття Будапешта», «За взяття Відня», «35 років перемоги у Великій Вітчизняній війні».

Після Другої світовоїРедагувати

З 1945 року працює в Інституті літератури та видавництві «Українська Радянська Енциклопедія». Захистив кандидатську, 1964 — докторську дисертацію — про творчість Лесі Українки — головним опонентом на захисті був Максим Рильський.

Свій творчий шлях пов'язав з лесезнавством, про Лесю Українку має десятки наукових праць та кілька книжок окремо — про Миколу Вороного, Олеся Гончара, Ольгу Кобилянську, Агатангела Кримського, Володимира Самійленка, Михайла Стельмаха, Юрія Яновського, велику кількість журнальних і газетних публікацій.

Потрапив під вогонь критики тогочасних керівників у сфері літератури й заздрісників, серед аргументів: батька у 1930-ті роки кілька разів арештовували.

Звільнився «за власним бажанням» з видавництва «УРЕ», перейшов на викладацьку роботу в Київський університет ім. Т. Г. Шевченка 1965 року. Виконував обов'язки професора кафедри теорії і практики радянської журналістики факультету журналістики.

У 1968–1988 роках — професор і завідувач кафедр історії журналістики, теорії й практики радянської преси, літератури та журналістики.

В університеті його й далі звинувачували у «націоналізмі» — особливо за часів успіху кінофільму «Тіні забутих предків» і Гончаревого «Собору» — Бабишкін високо оцінював згадані твори у своїх лекціях — це швидко ставало відомо в певних службах.

Крім історії літератури народів СРСР, також читав курс мистецтвознавства.

Був членом творчих спілок письменників, журналістів, кінематографістів.

Його книжки-дослідження:

  • 1955 — «Леся Українка: життя і творчість»,
  • 1957 — «Юрій Яновський — життя і творчість»,
  • 1963 — «Ольга Кобилянська — нарис про життя і творчість»,
  • 1963 — «Володимир Самійленко (1864–1925): літературно-критичний нарис»,
  • 1967 — «Агатангел Кримський. Літературний портрет»,
  • 1968 — «Олесь Гончар — творчий шлях»,
  • 1971 — «У мандрівку століть. Слово про Лесю Українку».
  • 1985 — «Вистояти і перемогти — проблема морального випробування у творчості Василя Бикова»,
  • 1989 — «Олександр Довженко — публіцист: літературно-критичний нарис»,
  • «Амвросій Бучма у кіно»,
  • «Українська література на екрані»,
  • «Кіномистецтво сьогодні»,
  • «Кінематограф сучасного Заходу».

ДжерелаРедагувати