Грицько Григоренко

Грицько Григоренко (справжнє ім'я Олександра Євгенівна Судовщикова-Косач; 16 (28) березня 1867, м. Макар'єв, Костромська губернія — 27 квітня 1924, Київ) — українська письменниця, перекладачка, учасниця літературного гуртка «Плеяда», феміністка, громадська діячка. Подруга і сподвижниця Лесі Українки (пізніше й невістка) та Олени Пчілки (в поважному віці проживала та творила спільно з нею).

Грицько Григоренко
Грицько Григоренко.jpg
Ім'я при народженні Олександра Судовщикова
Псевдо Грицько Григоренко
Народилася 16 (28) березня 1867
Макар'єв, Костромська губернія
Померла 27 квітня 1924 (57 років)
Київ
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперіяFlag of the Ukranian State.svg УНР УРСР
Національність українці
Діяльність поетеса, перекладачка, лідерка спільноти
Батько Судовщиков Євген Васильович
Мати Судовщикова Ганна Іванівна
У шлюбі з Косач Михайло Петрович
Діти Мільська Євгенія Михайлівна

CMNS: Грицько Григоренко у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
S:  Роботи у  Вікіджерелах

ЖиттєписРедагувати

Олександра Судовщикова народилася 1867 року в місті Макар'єв у Костромській губернії (нині Костромська область, РФ), де її батько Євген Судовщиков був на засланні, а мати Ганна Іванівна поїхала з ним.[1] Батько Олександри був другом Михайла Драгоманова та належав до київської «Старої громади».

Від 1868 р. Олександра з матір'ю жила в родині Драгоманових у Києві на вулиці Жандармській, 55. Від самого дитинства Олександра (Шура, Шурель, Рашель, Річі) приятелювала з Лесею Українкою, адже з матір'ю вони часто влітку відпочивали в родині Косачів на Полтавщині та Волині.

У 1885 році з золотою медаллю і правом працювати домашньою вчителькою закінчила Київську гімназію для дівчат. Від 1885 р. навчалася на історико-філологічному відділі Вищих жіночих курсів в Києві, який закінчила 1888 р.

12 вересня 1893 Олександра Судовщикова одружилася з Михайлом Косачем у Києво-Подольській Христорождественській церкві. На весіллі були Ольга Косач-Кривинюк, Леся Українка, за свідків з боку нареченого — Олександр Хойнацький та Орест Остроградський; від нареченої — Петро Антонович Косач та Максим Славинський. Після одруження всі поїхали до Колодяжного. Звідти Судовщикова з матір'ю їде на Полтавщину, а Михайло Косач у Дерпт (нині Тарту, Естонія), де закінчує університет і залишається працювати на фізико-математичному факультеті. Згодом Олександра з матір'ю приєднується до чоловіка.

13 (25) лютого 1898 Олександра народжує доньку Євгенію.

Від 1901 р. Судовщикова живе в Харкові, де чоловік влаштувався на роботу ближче до батьків та розбудовував метеорологічну галузь на Харківщині.

1903 р., після смерті чоловіка, Олександра повертається з матір'ю та дочкою до Києва, на вулицю Лабораторну, 11 (будинок Петра Приходька).

1910 р. Олександра Судовщикова закінчила юридичне відділення Київських вищих жіночих курсів і працювала правозаступницею у юридичній колегії, потім у міському суді, була активісткою Товариства захисту трудящих жінок.

Щоліта до 1914 року разом з дочкою та матір'ю Судовщикова відпочивала в родинному батьківському маєтку на Оржицькому (Безбродьковому) хуторі Полтавської губернії. З 1914 через Першу світову перебралася з ними жити до м. Гадяч в родинний маєток Драгоманових, а 1917 р. повернулася назад до Києва. Невдовзі через невдоволення роботою переїхала до Гадяча, де заробляла домашнім учителюванням і творчою працею.

В останні роки життя, оселившись у Могилеві разом із Оленою Пчілкою, жила з дрібних заробітків.

Олександра Судовщикова померла в Києві від злоякісної пухлини 27 квітня 1924 року, похована на Кудрявському кладовищі в Києві, через кілька років перепохована на Лук'янівському цвинтарі.

Літературна діяльністьРедагувати

Олександра Судовщикова рано почала писати вірші французькою, російською, а згодом — українською.

Наприкінці 1880-х — на початку 1890-х входила до літературного гуртка «Плеяда».

Авторка натуралістичних оповідань переважно з українського селянського побуту, а також робітничого життя («Смерди», «Пересельці», «Ніяк не вмре», «Чи по правді?», «Людям», «Машиніст» та ін.); нарисів 1908 р. «Семеро», «Ecce homo», «Сон сильніший», «Краса»; оповідань для дітей (збірка «Дітки», 1918), п'єс «Яблука» (1918); «Дімин сон» (1917), опублікована 1930), «Другая женщина», «Отчего?», «Батько»; спогадів «Хаос», знайдених у дочки Євгенії лише 1980 року (рукопис зберігається у фондах Київського музею Лесі Українки). Створила галерею розмаїтих психологічних портретів селянства та української інтелігенції.

Перекладала літературні твори з французької, англійської та шведської мов. Переклала французькою комедію «Одруження» Миколи Гоголя.

Судовщикова належала до кола молоді, яка гуртувалася навколо Лесі Українки, в пізніші роки творила та проживала з Оленою Пчілкою.

У 1898 році в Дерпті під загальною назвою «Наші люди на селі» трьома випусками виходять друком імпресіоністичні оповідання Судовщикової під псевдонімом Грицька Григоренка. Твори прихильно зустріли Іван Франко та Леся Українка, хоч і критикували за песимізм. Порадником, критиком, редактором та спонсором видання її творів був чоловік. Разом з ним Олександра працювала над перекладами з англійської та шведської і вела спільний щоденник.

У 1910-х в Гадячі співпрацювала з київською газетою «Рада», періодичними виданнями «Рідний край», «Літературно-науковий вістник», «Молода Україна».

Твори Грицька Григоренка зусиллями Олени Пчілки видано 1930 року у двох томах харківським виданням «Рух».

Збірки творівРедагувати

  • Наші люди на селі, 1898, Тарту
  • Твори, т. 1–2. Х., 1930
  • Вибрані твори. К., 1959
  • [Вірші]. В кн.: Тридцять українських поетес. К., 1968
  • Оповідання. К., 1988
  • Хаос: (Уривки спогадів). «Слово і час», 1997, № 2.

Матеріали про життя і творчість Грицька Григоренка зберігаються у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАН України (фонд № 45).

Див. такожРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Герасимова Г. П. Григоренко Грицько [Архівовано 7 січня 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 198. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.
  • Грінченко Б. Грицько Григоренко. Наші люди на селі. «ЛНВ», 1899, кн. 8–9
  • Жук Н. Грицько Григоренко. «Радянське літературознавство», 1958, № 1
  • Чередниченко В. Грицько Григоренко. «Українська мова і література в школі», 1967, № 2
  • Гнідан О. Д. та ін. Володимир Винниченко
  • Грицько Григоренко: Штрихи до портретів. К., 1995
  • Русова С. «Не хочу я так писати…» [З кн.: «Видатні наші жінки»]. «Неопалима купина», 1995, № 1–2
  • Мірошніченко Л. Вірити в жінку як людину… «Слово і час», 1997, № 2.
  • Михайло Косач (Михайло Обачний). Твори. Переклади. Листи. Записи кобзарських дум / Упоряд. Мірошниченко Л. П. Київ: Видавничий дім «Комора». 2017. — 592 с. — ISBN 978-617-7286-26-3

ПриміткиРедагувати

  1. Ольга Косач-Кривинюк. Леся Українка: хронологія життя і творчості. l-ukrainka.name. Архів оригіналу за 9 жовтня 2018. Процитовано 9 жовтня 2018. 

ПосиланняРедагувати