Косач-Кривинюк Ольга Петрівна
Ольга Косач, у шлюбі Кривинюк, псевдонім — Олеся Зірка (26 травня 1877, Звягель, Волинська губернія — 11 листопада 1945, Аугсбург, Німеччина) — українська письменниця, літературознавиця, перекладачка, викладачка, бібліографка, етнографка, лікарка за фахом, членкиня Петербурзької та Київської «Просвіт».
| Ольга Петрівна Косач-Кривинюк | |
|---|---|
 Ольга Косач-Кривинюк | |
| Псевдо | Олеся Зірка |
| Народилася |
26 травня 1877 Новоград-Волинський, Волинська губернія, Російська імперія |
| Померла |
11 листопада 1945 (68 років) Аугсбург, Баварія, Американська зона окупації Німеччини, Німеччина ·Померла від хвороби в таборі для переміщених осіб Ді Пі |
| Громадянство |
 Російська імперія→.svg){kind=small} УНР→ УРСР |
| Національність | українка |
| Діяльність | письменниця |
| Alma mater | Київська приватна жіноча гімназія О. Дучинськоїd (1897) і Петербурзький жіночий медичний інститутd (1904) |
| Рід | Косачі |
| Батько | Косач Петро Антонович |
| Мати | Косач Ольга Петрівна |
| Брати, сестри | Косач Михайло Петрович, Косач Микола Петрович, Косач-Шимановська Оксана Петрівна, Леся Українка і Косач-Борисова Ізидора Петрівна |
| У шлюбі з | Михайло Кривинюк |
| Діти | Кривинюк Михайло Михайлович, Кривинюк Василь Михайлович |
| |
Дочка Олени Пчілки та Петра Косача, сестра Лесі Українки, Михайла, Оксани, Миколи та Ізидори Косачів, дружина Михайла Кривинюка.
Життєпис ред.
Народилась у Звягелі третьою дитиною в родині Косачів.
Дитинство ред.
Хрещеною стала близька подруга матері з Полтавщини Ганна Судовщикова. Свідоме дитинство й юність провела на Волині в Луцьку та в селі Колодяжне, яке полюбилося всім її братам і сестрам. У 5 років навчається грамоти, щоб написати листа бабусі, причому Олена Пчілка, сповіщаючи Єлизавету про це, зазначає, що дочка «учится с большим рвением». Цей запал до праці, осягнення поставленої мети буде чільною рисою характеру Ольги.
У матері Ольга навчається французької та німецької, у брата Михайла — хімії, математики, фізики, а інших предметів — у приїжджих студентів. Але найбільшу та надважливу увагу своїй учениці-сестрі приділяє Леся Українка. Описуючи в листі дядькові колодяженські «труди і дні», Лариса Косач напише: «Тим часом Олеся гребеться у садку, мов курка, все садить, та пересаджує, та насаджує, на се йде той час, що зостається від науки».[1]
На літо зелене
Поїду я геть в чужий край,
Згадай же про мене,
Як підеш по квіти у гай.
Спогадуй, Олесю,
Сестру свою Лесю!
Весняного ранку
Даю тобі сюю веснянку!
«Лілея золоторожевая», «мій Лільчик золотий і рожевий, і іскристий», «mia rosa odorata» («моя трояндо запашна»), «моя Лілея лілейная» — такими епітетами голубила Леся Українка сестру. В родині її звали Ліля, Лілічка, Лілеєнька, Ліліціка, Ліцик, Ліліточка, Лілінятко, Джилія, Олеся, Олег, Пуц, Пуцик, Путільда.
Восени 1893 року Ольга з Ларисою оселяються вдвох у Києві на вул. Стрілецькій. Мешкають у двох затишних кімнатах, де є фортепіано, грати на якому Ольгу також навчила Леся ще в Колодяжному. Тут Ольга вчиться дуже ретельно та завзято. Отримавши домашню освіту, Ольга вступила до останнього, сьомого класу Київської приватної жіночої гімназії О. Дучинської[2], яку 1897 року закінчила із золотою медаллю. Ще рік навчалася у додатковому (восьмому) класі, поглиблюючи знання з математики під керівництвом викладача К. Щербини, а по закінченні гімназії, блискуче склавши вступні іспити, стала слухачкою Вищих жіночих медичних курсів у Санкт-Петербурзі, де, крім навчання, клопоталася редакторськими справами Лесі Українки, перекладала російською західноукраїнських новелістів, з якими друкувалася у журналі «Жизнь».[джерело?]
Початок громадської діяльності ред.
У Петербурзі Ольга живе повнокровним життям культурної людини та громадської діячки, вступила до численної української студентської громади Петербурга, серед членів якої була також студентка Жіночих курсів Віра Попова, з якою Ольга заприятелювала й підтримувала тісний зв'язок у Києві.
Під час державних екзаменів на вищих медичних курсах її заарештовують (1904). Перед Лесею вона замовчує, що сидить у в'язниці, аби та не хвилювалась. Батько приїздить визволяти Ольгу, бачиться з нею двічі. Після двох місяців Ольгу випускають з в'язниці, але встановлюють за нею «гласний нагляд».
По закінченні медичних курсів 1904 року одружилася з Михайлом Кривинюком і замешкала у Празі (1905). Після народження 5 (18) грудня 1905 року сина Михайла 1906 р. переїхала з ним до Києва, а чоловік залишився в Празі. На Волині працювати лікаркою вона не могла, бо разом з чоловіком належала до «політично неблагонадійних». Від 1910 року працювала земською патронажною лікаркою для дітей-сиріт у Лоцманській Кам'янці біля Катеринослава. Завантажена лікарською практикою, Ольга Косач водночас вивчає все нові й нові мови, перекладає з англійської, польської, російської, французької, чеської та скандинавських мов[3], постачає журнал своїми перекладами зі світової класики, дає уроки наймолодшим родичам. Відкрила ткацьку майстерню й організувала гурток вишивання. Зібрала та відтворила узори, частина яких стала основою видання «Українські народні узори з Київщини, Полтавщини і Катеринославщини. Випуск І. Вирізування й настилування» (К., 1928). Не жалкуючи ні сил, ні здоров'я, допрацьовується до анемії.
У добу УНР мала творчу роботу, зокрема перекладала художні твори. 1918 року видала книжку «Стародавня історія східних народів». 17 червня 1920 року народила другого сина — Василя.
Еміграції та порятунок архіву Косачів ред.
1921 року родина Кривинюків утекла від більшовиків до Могилева-Подільського, де не було такого голоду, як на Катеринославщині, і де мешкала з родиною сестра Ізидора й мати. Тут розпочала свою нову професію — учительську, працюючи вчителькою української мови та літератури у трудовій школі.
Після більшовицької окупації легалізувалася, 1924 року повернулася до Києва, де влаштувалася вчителькою української мови, а 1929 р. — на посаду бібліографки Київської наукової медичної бібліотеки. Цього ж року в квартирі, де мешкала з молодшою сестрою Ізидорою та матір'ю по вул. Овруцька, 16 (нині 6), було вчинено трус уповноваженим Державного політичного управління УСРР, вилучено родинне листування, а згодом — заарештовано (15 вересня 1929 р.) й її чоловіка за начебто причетність до СВУ, якого фактично викрали органи НКВС СРСР та помістили до Лук'янівської в'язниці. Ціною великих фізичних і моральних зусиль (вистоювання черг коло Лук'янівської в'язниці у Києві, а потім поїздки на Холодну Гору до Харкова, куди етапували чоловіка та згодом засудили 19 квітня 1930 р. на три роки умовно) всіляко підтримувала його, колишнього учасника соціал-демократичних гуртків в Україні. Наприкінці 1937 р. заарештували та відправили до трудових таборів і сестру Ізидору, тому Ольга Косач також перебувала в очікуванні арешту.
З початком Другої світової війни Косач-Кривинюк залишається відрізаною від родини фронтовою лінією. 15 червня 1941 року чоловік виїжджає через Москву з сином Михайлом до Свердловська, який там мешкав зі своєю родиною, війна застає їх у поїзді. Менший син Василь у перші дні війни перебував на військовій службі у прикордонному військовому окрузі Мозиря БРСР і потрапив у полон. Звідти йому вдалося втекти й повернутися до матері.
Восени 1943 року Ольга Косач з сином Василем та Ізидора з родиною евакуювалися на Захід із німецькими військами через Львів до Праги, де на той час мешкала сестра Оксана, далі дорога пролягла до Німеччини. Везла з собою Ольга Косач скарби, яким немає ціни. То був архів родини, серед якого й шедеври неопублікованої інтимної лірики Лесі Українки, її жалобні вірші-трени, написані у зв'язку з хворобою та смертю Сергія Мержинського, а також літопис-хронологія життя і творчости Лесі Українки, над яким вона почала працювати ще у 1930-х. Усі ці скарби Косач-Кривинюк зберігала для свого народу. Частину родинного архіву вона залишить у Львові Марії Деркач, котра після закінчення війни передасть його до АН УРСР.
Після численних поневірянь Ольга Косач-Кривинюк померла від хвороби в таборі для переміщених осіб 11 листопада 1945 року в німецькому Аугсбурзі. Похована на міському цвинтарі. На могильному камені напис: «Зоре моя! Твоє світло повік буде ясне!»
Творча діяльність ред.
Ольга Косач-Кривинюк друкувалася в журналах «Зоря», «Дзвінок», «Молода Україна». Працювала над упорядкуванням родинного архіву, хронологією життя і творчості Лесі Українки. Зокрема, авторка мемуарів про родину Косачів: «З моїх споминів» (1963), «З дитячих років Лесі Українки» (1963), «Перебування Лесі Українки в Луцьку» (1963), "Як Леся Українка зложила курс «Стародавньої історії східних народів» (1963); «Повісті, що стала драмою» (1943); праці «Леся Українка. Хронологія життя і творчості» (1970, Нью-Йорк).
Перекладала твори І. Тургенєва (оповідання «Горобець», 1889; «Бенкет у Найвищої Істоти», 1895); Ч. Дікенса, Е. Ожешко, В. Гюґо, Кіплінга, Ж. Санд, Г. Мопассана («Наше серце», 1930), А. Дюма-батька, П. Лоті («Горе старого каторжника», 1918); Е. Томпсон Сетона (оповідання «Бінго. Історія мого собаки», 1918) та інших.
Див. також ред.
Примітки ред.
- ↑ Леся Українка. Листи: 1876—1897 / Упорядк. Прокіп (Савчук) В. А., — К.: Комора, 2016. — с. 198.
- ↑ Гімназія О.Т. Дучинської | Звід Історїї Пам'яток Києва. new.pamyatky.kiev.ua (ru-RU). Архів оригіналу за 29 березня 2019. Процитовано 18 березня 2019.
- ↑ Даниленко, Василь (2011). Ізидора, рідна сестра Лесі Українки: від сталінських таборів до еміграції (українська). Київ: Смолоскип. с. 6. ISBN 978-966-2164-30-5.
Джерела та література ред.
- Б. М. Янишин. Косач-Кривинюк Ольга Петрівна [Архівовано 18 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 207. — 560 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0855-4.
Література ред.
- Міщук Р. С. Косач-Кривинюк Ольга Петрівна // Українська літературна енциклопедія: У 5 т. — К.: Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1995. — Т. 3. — С. 12.
- Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Просалова В. — Донецьк : Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.
- Ротач П. Розвіяні по чужині: Полтавці на еміграції. Короткий біобібліографічний довідник. — Полтава : Верстка, 1998. — С. 73-74. — ISBN 966-95300-6-7.
- Іскорко-Гнатенко В. Духовна постать Олесі Зірки // Дивослово. — 2002. — № 6. — С. 59-63.
- Лариса Петрівна Косач-Квітка (Леся Українка). Біографічні матеріали. Спогади. Іконографія. Редактор О. Біланюк. Автор проекту і вступної статті Т. Скрипка. — Нью-Йорк — Київ: Факт, 2004.
- Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчості. — Нью-Йорк : видавнича спілка «Гомін України», 1970. — 926 с.
- Денисюк І., Скрипка Т. Дворянське гніздо Косачів. — Львів : Академічний експрес, 1999. — 269 с.
- Історія української бібліотечної справи в іменах (кінець ХІХ ст. — 1941 р.) : матеріали до біобібліографічного словника / авт.-уклад. Л. В. Гарбар ; відп. ред. Л. А. Дубровіна ; НАН України, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського, Ін-т рукопису. — К.: НБУВ, 2017. — С. 227—228. http://irbis-nbuv.gov.ua/everlib/item/er-0002146 [Архівовано 27 березня 2019 у Wayback Machine.]
Посилання ред.
- Ольга Косач-Кривинюк. Леся Українка: хронологія життя і творчости. — Нью-Йорк, 1970 [Архівовано 13 липня 2015 у Wayback Machine.] DjVu
- Віра Римська. «Лілея золоторожева»: Ольга Петрівна Косач-Кривинюк
- Українські народні узори з Київщини, Полтавщини й Катеринославщини: альбом-буклет. Вип. 1 : Вирізування та настилування / зібрала й до друку впорядкувала Ольга Кривинюк. — Київ: Вид. власне, 1928. — IV с.
- Ольга Косач-Кривинюк. Спомини про колодяжнянський період. Аудіозапис: https://www.youtube.com/watch?v=xfe924Raw3U [Архівовано 9 травня 2021 у Wayback Machine.]
- Ольга Косач-Кривинюк. «З дитячих років Лесі Українки». Аудіозапис: https://www.youtube.com/watch?v=aVJtOse_dNI [Архівовано 9 травня 2021 у Wayback Machine.]