Відкрити головне меню

Сергій Володимирович Данченко (17 березня 1937, Запоріжжя — 20 серпня 2001, Київ) — український театральний режисер, педагог, академік Академії мистецтв України (1997—2001), народний артист УРСР (1977), народний артист СРСР (1988), професор, лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка (1978), лауреат Державної премії СРСР (1980). Здійснив постановки понад 60 вистав в Україні та за кордоном.

Сергій Володимирович Данченко
Serhiy Danchenko.jpg
Народився 17 березня 1937(1937-03-17)
Запоріжжя
Помер 20 серпня 2001(2001-08-20) (64 роки)
Київ
Поховання Байкове кладовище
Громадянство
(підданство)
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Ukraine.svg Україна
Діяльність театральний режисер
Alma mater Львівський університет
Київський державний інститут театрального мистецтва
Заклад Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого
Батько Володимир Данченко
Мати Віра Полінська
Нагороди
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Орден Трудового Червоного Прапора
Державна премія СРСРНаціональна премія України імені Тараса Шевченка — 1978
Народний артист СРСРНародний артист УРСР

Зміст

БіографіяРедагувати

Народився 17 березня 1937 року у Запоріжжі в театральній родині. Його дід, Костянтин Іванович Полінський, працював директором Полтавського пересувного театру, з яким пов'язані дитячі спогади режисера. Батьки, Володимир Данченко і Віра Полінська — знані львівські актори, народні артисти України. Рід Данченків має спільні корені з родом відомого режисера Володимира Немировича-Данченка.

В 19551959 роках навчався на геологічному факультеті Львівського державного університету ім. І.Франка. Одержавши диплом і попрацювавши близько року за фахом, повернувся до професії батьків. 1965 року закінчив режисерське відділення Київського державного інституту театрального мистецтва ім. І. К. Карпенка-Карого і розпочав режисерську діяльність у Львові.

Перші творчі кроки Данченка припали на період так званої хрущовської «відлиги». Тоді, як і загалом у громадському житті, проявляються новаторські ідеї в радянському театрі. Щоправда, в Україні вони носили кволий характер, адже вона перебувала на особливому режимі[1]. Серед тогочасних новаторів оновлення національного театру та курбасівських традицій були Л. Танюк, Р. Віктюк, Б. Головатюк, Р. Коломієць, Р. Степаненко, В. Опанасенко, Є. Золотова, В. Грипич, Ф. Верещагін, В. Магар, С. Данченко та інші. У час, коли багато українських театральних діячів змушені були шукати прихистку від тиску та цензури в Москві, Ленінграді, Прибалтиці, Сергій Данченко залишився в Україні.

Львівський період творчості режисера тривав десять років: два роки в Театрі юного глядача і вісім — у Театрі імені Марії Заньковецької (очолював театр у 19701978 роки). У цей час Данченко поставив вистави «Перший день свободи» Л. Кручковського (1965), «В дорозі» В. Розова (1966), «Маклена Граса» М. Куліша (1967), «Місто на світанку» О. Арбузова (1968), «Камінний господар» Лесі Українки, «Моє слово» В. Стефаника (1971), «Річард ІІІ» В. Шекспіра (1974), «Украдене щастя» І. Франка (1976).

1978 року переїхав до Києва, де розпочав викладацьку діяльність в Київському інституті театрального мистецтва ім. І. К. Карпенка-Карого (згодом став професором, завідував кафедрою акторської майстерності та режисури драми) і очолив Київський академічний драматичний театр імені І. Я. Франка.

Поставив низку яскравих вистав, які змінили обличчя театру й відновили його колишню славу: «Украдене щастя» І. Франка (1979), «Дядя Ваня» А. Чехова (1980), «Візит старої дами» Ф. Дюрренмата (1983), «Енеїда» І. Котляревського (1986), «Тев'є-Тевель» за Шолом-Алейхемом (1989), «Санаторійна зона» за М. Хвильовим (1990), «Патетична соната» М. Куліша (1993), «Крихітка Цахес» Е. Гофмана (1995), «Приборкання норовливої» та «Король Лір» В. Шекспіра (1996—1997), «За двома зайцями» М. Старицького (2000).

З 1980 року керував дворічним стажуванням режисерів при Академічному драматичному театрі імені І.Франка.

З 1996 року — академік-засновник Академії мистецтв України.

Завдяки своїм постановкам за межами України він вивів сучасний український театр на європейську сцену. Серед таких вистав — «Марія» А.Салинського (демонструвався в м. Враца, Болгарія), «Візит старої дами» Ф.Дюрренматта (в Театрі імені Ю.Словацького, Польща), «Камінний господар» Лесі Українки (в театрі імені Янки Купали, Білорусь), «Вишневий сад» А.ЧеховаМХАТ ім. М.Горького, Росія), «Украдене щастя» І.Франка (в театрі імені О.Духновича, Словаччина), «Приборкання норовливої» В.Шекспіра та «Вишневий сад» А.Чехова (в Польському Театрі, Польща).

 
Могила Сергія Данченка

Помер 20 серпня 2001 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі. Після смерті режисера його місце на посаді художнього керівника театру ім. Франка зайняв його учень — народний артист України Богдан Ступка.

Нагороди, відзнакиРедагувати

Нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.

В 1978році отримав Державну премію імені Тараса Шевченка за постановку вистави «Тил» М. Я. Зарудного.

В 1997 році нагороджений Орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня.

Громадська діяльністьРедагувати

Був одним з фундаторів Українського фонду культури[2]

ПриміткиРедагувати

Книги про В.ДанченкаРедагувати

  • Олена Коваленко. Бесіди про театр
  • Володимир Мельниченко. Театральний тандем
  • Ростислав Коломієць. Сергій Данченко. Портрет режисера в інтер'єрі часу

Джерела та літератураРедагувати