Відкрити головне меню

Грипич Володимир Григорович

український театральний режисер

Грипич Володимир Григорович
Народився 2 вересня 1923(1923-09-02)
Опішня, Зіньківський район, Полтавська область
Помер 5 вересня 2005(2005-09-05) (82 роки)
Чернігів, Україна
Громадянство
(підданство)
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Ukraine.svg Україна
Діяльність актор
Alma mater Харківський державний театральний інститут
Заклад КЗ "ЗАОУМДТ ім. В.Г. Магара" ЗОР
У шлюбі з Лідія Леонтієвна Грипич (Баклаженко)
Діти Вячеслав Володимирович Грипич, Сергій Володимирович Грипич
Нагороди Народний артист УРСР Народний артист СРСР

ЖиттєписРедагувати

Народився Володимир Грипич в місті Харкові (Свідоцство про народження). Де-факто — в селищі Опішня Полтавської області. Через місяць батьки переїхали до Харкова, де і були оформлені документи новонародженного. Дитинство проходило в історичному районі Харкова — Верещаківці. За роки навчання (Харківська середня школа № 114), брав активну участь у шкільному театрі а згодом у драм. гуртку при міському Палаці піонерів та в юнацькій драматичній студії при Палаці культури «Металіст». Закінчив Харківський театральний інститут (1949, майстерню М. Крушельницького, О. Сердюка). Протягом п'ятдесяти шести плідних творчих років талановитий майстер режисури створив цілий ряд прекрасних постановок на театральних сценах України.

У різні роки, на посаді головного режисера, здійснював творче керівництво Волинським, Тернопільським (1957–1962), Одеським, Львівським, Рівненським, Донецьким, Чернівецьким, Запорізьким (1962–1983) музично-драматичними театрами. В останні роки (1984–2005) — художній керівник і головний режисер Чернігівського музично-драматичного театру ім. Т. Шевченка.

Помер видатний український режисер 5 вересня 2005 року в Чернігові.

Член Спілки театральних діячів України (1950), член партії Народний Рух України (1990).

Нагороди та званняРедагувати

Театральні постановкиРедагувати

Волинський академічний музично-драматичний театр ім. Т.Г. ШевченкаРедагувати

 
Харків.1941 рік
 
Харків.1945 рік


  • 1949 — «Овід» Е. Войнич. Художник Ю. Миц, музика М. Покровського.
  • 1949 — «Пошились у дурні» М. Кропивницького. Художник Ю. Миц, музика М. Васильєва, балетмейстер І. ​​Маркіна.
  • 1950 — «Особняк у провулку» брати Тур. Художник Ю. Миц, музика М. Покровського.
  • 1950 — «Життя починається знову» В. Собка. Художник Ю. Миц.
  • 1950 — «Червоний галстук» С. Михалкова. Художник Ю. Миц.
  • 1950 — «Втрачений дім» С. Михалкова. Художник Ю. Миц.
  • 1951 — «Аршин Мал-Алан» У. Гаджибекова. Художник Ю. Миц, балетмейстер Л. Литвак.
  • 1951 — «Людина повинна жити» Л. Компанієць. Художник Ю. Миц.
  • 1951 — «Платон Кречет» О. Корнійчука. Художник Ю._Миц.
  • 1952 — «Під золотим орлом» Я. Галана. Художник П. Сензюк, музика М. Покровського.
  • 1952 — «Сім'я» І. Попова. Художник Ю. Миц.
  • 1952 — «Лісова пісня» Лесі Українки (інсценізація В. Грипича). Художник Ю. Миц. Композитор А. Штогаренко, балетмейстер Л. Литвак.
  • 1952 — «Син рибалки» В. Лаціса. Художник Ю. Миц. Композитор М. Покровський.
  • 1952 — «Втеча» Д. Щеглова. Художник Ю. Миц.
  • 1952 — «Не називаючи прізвищ» В. Минка. Художник Ю. Миц.
  • 1952 — «Вантаж» Я. Галана. Художник М. Дубков.
  • 1954 — «Порт-Артур» О. Степанова, І. Попова. Художник Ю. Миц. Композитор М. Покровський, балетмейстер І. ​​Маркіна.
  • 1954 — «Дочка прокурора» Ю. Яновського. Художник Ю. Миц.
  • 1954 — «Не судилось» М. Старицького. Художник Ю. Миц. Композитор М. Покровський, балетмейстер І. ​​Маркіна.
  • 1954 — «Брестська фортеця» К. Губаревича. Художник Ю. Миц. Композитор М. Покровський.
  • 1955 — «Весілля Фігаро» П. Бомарше. Художник Ю. Миц. Композитор Р. Глієр, балетмейстер І. ​​Маркіна.
  • 1955 — «Таня» А. Арбузова. Художник Ю. Миц.
  • 1955 — «Марія Тюдор» В. Гюго. Художник Ю. Миц. Композитор М. Покровський.
  • 1955 — «Персональна справа» А. Штейна. Художник Ю. Миц.
  • 1955 — «Останній сигнал» І. Гайдаєнка. Художник Ю. Миц. Композитор М. Покровський, балетмейстер І. ​​Маркіна.
  • 1956 — «Лірична підмосковна» В. Васильєва, І. Романовича. Художник Ю. Миц. Композитор М. Покровський, балетмейстер В. Гриценко.
  • 1956 — «Повія» Панаса Мирного (інсценування П. Перепелиці). Художник Ю. Миц. Композитор М. Покровський, балетмейстер І. ​​Маркіна.
  • 1956 — «Кремлівські куранти» М. Погодіна. Художник Ю. Миц.
  • 1956 — «Циганка Аза» М. Старицького (інсценізація В. Грипича). Художник Ю. Миц. Композитори М. Васильєв, С. Бугачевський, балетмейстер І. ​​Маркіна.
  • 1957 — «Транзитні пасажири» М. Синьова, І. Золотаревського. Художник Ю. Миц. Композитор М. Покровський, балетмейстер І. ​​Маркіна.
  • 1957 — «Родина щіткарів» М. Ірчана. Художник Ю. Миц. Композитор М. Покровський.
  • 1957 — «Зорі на зустріч» Н. Білецького, В. Симакович. Художник Ю. Миц. Композитор М. Покровський.
  • 1957 — «Ніч і полум'я» М. Зарудного. Художник Ю. Миц. Композитор М. Покровський, балетмейстер І. ​​Маркіна.

Тернопільський академічний музично-драматичний театр ім. Т. Г. ШевченкаРедагувати

  • 1958 — «Наливайко» Івана Ле (інсценізація В. Грипича, В. Серпкова). Художник С. Данилишин. Композитор Б. Антків, балетмейстер М. Безкровний.
  • 1958 — «Тиха українська ніч» Є. Купченко. Художник С. Данилишин. Композитор Л. Леванковський, балетмейстер В. Грищенко.
  • 1958 — «Блудний син» Е. Ранет. Художник М. Панчук.
  • 1959 — «Брати Єршови» В. Кочетова (інсценізація С. Бенкендорфа). Художники С. Данилишин, М. Панчук. Композитор Л. Леванковський.
  • 1959 — «Родина щіткарів» М. Ірчана. Режисери В. Грипич та Г. Авраменко. Художник С. Данилишин, музика М. Покровського.
  • 1959 — «Повія» Панаса Мирного (інсценування П. Перепелиці). Художник С. Данилишин. Композитори М. Покровський, Л. Леванковский, балетмейстер І. ​​Маркіна.
  • 1959 — «Над голубим Дунаєм» І. Рачади. Художник М. Панчук. Композитор М. Полонський, балетмейстер І. ​​Маркіна.
  • 1959 — «І один у полі воїн» Ю. Дольд-Михайлика та Г. Ткаченко. Художник С. Данилишин.
  • 1960 — «Не судилось» М. Старицького. Художник С. Данилишин. Композитор Ю. Котеленець, балетмейстер В. Грищенко.
  • 1960 — «Шуміли верби над Дністром» А. Корнієнка та К. Житника. Художник С. Данилишин. Композитори Ю. Котеленець, Б. Олексієнко, балетмейстер І. ​​Маркіна.
  • 1960 — "Мачуха>> О. Бальзака (інсценізація В. Грипича). Художник С. Данилишин.
  • 1961 — «Розлука» Б. Анткова та І. Цюпи. Художник С. Данилишин. Музичне оформлення Б. Анткова, балетмейстер Д. Харченко.
  • 1961 — «Вій» М. Кропивницького за М. Гоголем (інсценізація В. Грипича). Художники С. Данилишин, М. Стецюра. Композитори М. Кропивницький, Ю. Котеленець, балетмейстер Д. Харченко.
  • 1961 — «Циганка Аза» М. Старицького (інсценізація В. Грипича). Художники С. Данилишин, М. Стецюра. Композитори С. Бугачевский, В. Васильєв, балетмейстер І. ​​Маркіна.
  • 1961 — «Сильні духом» Д. Медведєва, П. Гребньова. Художники С. Данилишин, М. Стецюра. Музичне оформлення Ю. Котеленця.
  • 1961 — «Рідна мати моя ..» Ю. Мокрієва. Художник С. Данилишин. Музичне оформлення Ю. Котеленця, Б. Олексієнка.
  • 1962 — «Таня» А. Арбузова. Художник М. Стецюра.

Одеський академічний музично-драматичний театр ім. Жовтневої РеволюціїРедагувати

  • 1962 — «Не судилось» М. Старицького. Художник М. Маткович. Композитор Ю. Котеленець. Балетмейстер Л. Литвак.
  • 1963 — «Над голубим Дунаєм» І. Рачади. Художник М. Маткович. Композитор М. Полонський, балетмейстер Л. Литвак.
  • 1963 — «Бути чи не бути?» О. Левади. Художник М. Маткович. Композитор Р. Свірський, балетмейстер В. Вишняков.

Львівський академічний музично-драматичний театр ім. М. К. ЗаньковецькоїРедагувати

  • 1963 — «Гайдамаки» Т. Шевченка (інсценізація В. Грипича). Художник М. Кипріян. Композитор А. Радченко, балетмейстер А. Корковидов.
  • 1964 — «Гроза над Гавайями» О. Левади. Художник В. Борисовець. Композитор Р. Свірський, балетмейстер А. Корковидов.

Рівненський академічний музично-драматичний театр імені М. ОстровськогоРедагувати

  • 1965 — «Повія» Панаса Мирного (інсценування П. Перепелиці). Художник П. Федоренко. Композитор М. Покровський, балетмейстер І. ​​Маркіна.
  • 1965 — «Це було у Рівному». А. Гребньова, А. Лукіна, М. Струтинського. Художник П. Федоренко. Музика Д. Шостаковича.
  • 1965 — «Циганка Аза» М. Старицького (інсценізація В. Грипича). Художник П. Федоренко. Музика М. Васильєва, С. Бугачевського, Ю. Котеленця. Балетмейстер М. Безкровний.
  • 1965 — «Перебіжчик» брати Тур. Художник М. Стефурак.
  • 1965 — «Панське болото» М. Старицького. Художник М. Стефурак. Музика Ю. Котеленця, балетмейстер А. Посохін.
  • 1966 — «Таня» А. Арбузова. Художник М. Стефурак. Музика з творів П. Чайковського.
  • 1966 — «Коли мертві оживають» І. Рачади. Художник М. Стефурак. Музика з творів Д. Шостаковича.
  • 1971 — «Наливайко» Івана Ле (інсценізація В. Грипича, В. Серпкова). Художник М. Стефурак.

Донецький академічний музично-драматичний театр імені АртемаРедагувати

  • 1966 — «Коли мертві оживають» І. Рачади. Художник М. Стефурак. Музика з творів Д. Шостаковича.
  • 1967 — «На Івана Купала» М. Стельмаха (інсценізація В. Грипича). Художник В. Лазаренко. Композитор О. Білаш. Балетмейстер К. Аппак.
  • 1967 — «Циганка Аза» М. Старицького (інсценізація В. Грипича). Художник В. Лазаренко. Музика М. Васильєва, С. Бугачевського, Ю. Котеленця. Балетмейстер К. Аппак.
  • 1967 — «Катастрофа» А. Мартинова. Художник В. Лазаренко. Музика з творів Д. Шостаковича. Балетмейстер К. Аппак.
  • 1968 — «Грішна любов» А. Делендика. Художник К. Ставинський. .
  • 1968 — «Повія» Панаса Мирного (інсценування П. Перепелиці). Художник Т. Шевченко. Композитор М. Покровський, балетмейстер К. Аппак.
  • 1968 — «Веселі дівчата» І. Барабаша. Художник. Т. Шевченко. Композитор Л. Колодуб, балетмейстер К. Аппак.
  • 1969 — «Вестсайдська історія» А. Лорентса (інсценізація В. Грипича). Художник В. Лазаренко. Композитор Л. Бернстайн, балетмейстер К. Аппак.
  • 1969 — «Ніч і полум'я» М. Зарудного. Художник Т. Шевченко. Музика Ю. Котеленця. Балетмейстер К. Аппак.

Чернівецький академічний музично-драматичний театр імені О. Кобилянської.Редагувати

 
Володимир та Олексій Грипичи. Чернівці


 
Запоріжжя.1983 рік
  • 1970 — «Зачарований вітряк» М. Стельмаха (інсценізація В. Грипича). Художник В. Лассан. Композитор Л. Колодуб. Балетмейстер К. Аппак.
  • 1970 — «Циганка Аза» М. Старицького (інсценізація В. Грипича). Художник А. Плаксій. Музика М. Васильєва, Ю. Котеленця. Балетмейстер К. Аппак.
  • 1970 — «Алмазне жорно» І. Кочерги. Художник В. Лассан. Композитор Л. Колодуб, балетмейстер М. Нюмін.
  • 1971 — «Камінний господар» Лесі Українки. Художник В. Лассан. Музика з творів М. Равеля, Ф. Ліста, І. Баха, М. Римського-Корсакова. Балетмейстер М. Нюмін.
  • 1971 — «Вестсайдська історія» А. Лорентса (інсценізація В. Грипича). Художник В. Лассан. Композитор Л. Бернстайн, балетмейстер К. Аппак.
  • 1972 — «Непрошений гість» І. Рачади. Художник В. Лассан.
  • 1972 — «Дума про любов» М. Стельмаха (інсценізація В. Грипича). Художник В. Лассан. Композитор Л. Колодуб, балетмейстер М. Нюмін.
  • 1973 — «Барба» Л. Масевич. Художник Я. Січкар.
  • 1973 — «Чаклунка синіх гір» В. Сичевського. Художник В. Лассан. Композитор Л. Колодуб, балетмейстер М. Нюмін.
  • 1974 — «Полин-трава гірка» І. Рачади. Художник В. Лассан.
  • 1974 — «Панське болото» М. Старицького. Художник Я. Січкар. Композитор Ю. Котеленець, балетмейстер М. Нюмін.

Запорізький академічний музично-драматичний театр імені М. О. ЩорсаРедагувати

  • 1975 — «Полин-трава гірка» І. Рачади. Художник В. Лассан.
  • 1975 — «Зачарований вітряк» М. Стельмаха (інсценізація В. Грипича). Художник П. Вольський. Композитор Л. Колодуб.
  • 1975 — «Кравцов» О. Коломійця. Художник П. Вольський; Музика Ю. Коваля.
  • 1975 — «Марія Тюдор» В. Гюго. Художник М. Улановський. Музика з творів Д. Шостаковича.
  • 1976 — «Безсмертя» О. Довженка (за кіноповістю «Щорс», інсценування В. Грипича). Художник П. Вольський. Музика Ю. Коваля.
  • 1976 — «Грушенька» І. Штока (за М. Лєсковим). Художник В. Мелешніков. Музика Ю. Коваля.
  • 1977 — «Дума про тебе» М. Стельмаха (інсценізація В. Грипича). Художник Д. Нарбут. Композитор Л. Колодуб.
  • 1977 -«Циганка Аза» М.Старицького. Постановка В.Грипича. Режисер К.Параконьєв. Художник Д.Нарбут. Музика М.Васильєва, Ю.Котеленця, балетмейстер Ю.Критевич.
  • 1977 — «Золота карета» Л. Леонова. Постановка В. Грипича. Режисер В. Тимченко. Художник Д. Близнюк.
  • 1978 — «Діва Марія» І. Рачади. Художник Є.Пожар. Музика Ю. Коваля.
  • 1978 — «Енеїда» І.Котляревського(інсценізація В.Грипича). Постановка В.Грипича. Режисер В.Тимченко. Художники Л.Чернова, Н.Гомон. Музика Ю.Коваля, балетмейстер К.Аппак.
  • 1979 — «Навіки разом» Л. Дмитерка. Постановка В. Грипича. Режисер В. Тимченко, Художник Є. Пожар. Композитор Л. Колодуб.
  • 1980 — «Як сходило сонце» І. Микитенка. Художник Е. Пожежа. Композитор Л. Колодуб.
  • 1980 — «Незраджена любов» (інсценізація В. Грипича). Художник Є. Пожар. Композитор Л. Колодуб.
  • 1981 — «Правда пам'яті» А. Абдулліна. Постановка В. Грипича. Режисер В. Тимченко. Художник М. Улановський. Композитор Є. Станкович.
  • 1982 — «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці ..» М.Старицького. Художник П. Злочевський. Композитор С.Дудкін, балетмейстер Ю.Критевич.
  • 1983 — «Тіт Андронік» В. Шекспіра. Художник М. Улановський, балетмейстер Г. Комаров

Чернігівський академічний музично-драматичний театр ім. Т.Г. ШевченкаРедагувати

З 1984 по 2003 рік художній керівник театру — народний артист України та СРСР В. Г. Грипич.

  • Був автором інсценізацій і постановок цілого ряду вистав:
  • «Іваном звуть його» за кіносценарієм О. Довженка «Повість полум'яних літ»,
  • «Енеїда» за І. Котляревським,
  • «Сліпий» дума-опера за поемою Т. Г. Шевченка «Невольник»,
  • «Княжна Чорна» за романом Д. Міщенка «Сіверяни»,
  • «Чернігівка» за однойменним твором М. Костомарова,
  • «Яма» («Женя») за повістю О. Купріна,
  • «Мати-наймичка» за повістю Т. Г. Шевченка «Наймичка».
  • «Майська ніч» М. Старицького (за М. Гоголем),
  • «Жіночі пристрасті» за творами І. Нечуя-Левицького,
  • «Лиха їскра поле спалить і сама щезне…» І. Карпенка-Карого,
  • «Паливода» І. Карпенка-Карого,
  • «Хитромудра закохана» Лопе де Вега,
  • «Марія Тюдор» В. Гюго,
  • «Монна Ванна» («Джованна») М. Метерлінка.
  • Та інші…

ФільмографіяРедагувати

1972 Здійснив постановку фільму-спектаклю «Дума про любов» студії «Укртелефільм» (за повістю М. Стельмаха)на базі Чернівецького театру імені О.Кобилянської.

ЛітератураРедагувати

  • Майстри сцени та екрана. Володимир Грипич. Нарис про життя і творчість. Автор В. М. Гайдабура. Видавництво «МИСТЕЦТВО» КиЇв 1984 р.
  • Українська радянська енциклопедія. Т. 3. К., 1979. — С.168.
  • Медведик П. Грипич Володимир Григорович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 417. — ISBN 966-528-197-6.
  • Офіційний сайт Головного управління культури, туризму і охорони культурної спадщини Чернігівської облдержадміністрації. Чернігівський обласний академічний український музично-драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка.http://www.cult.gov.ua/blog/2008-05-11-204

https://monitor.cn.ua/ua/culture/15896

Глибока криниця таланту. До 90-річчя від дня народження В. Г. Грипича

10.09.2013   11:47 — Агенцiя

Відомому діячу українського театру, одному з провідних режисерів України, народному артисту України та СРСР, лауреату премії імені О. Д. Попова, премії Спілки театральних діячів України «Наш родовід» та обласної премії імені М. М. Коцюбинського, колишньому художньому керівникові Чернігівського обласного академічного українського музично-драматичного театру імені Т. Г. Шевченка Володимиру Грипичу 2 вересня виповнилося б 90 років від дня народження.

60 років свого свідомого життя він віддав самовідданому служінню українському театральному мистецтву, із них 20 – Чернігівському театру імені Т. Г. Шевченка. Помер В. Г. Грипич у 2005 році.

Ще за життя він так розповідав про себе: «Сам я з села Ольшани, що на Полтавщині. Був ще малим, коли родина переїхала до Харкова, там вперше ступив на театральний кін. Думаю, що в моїй долі велику роль зіграла сама сутність тогочасного Харкова – одного з кращих театральних міст Європи. Ще школярем відвідував драматичний гурток, яким керував Олександр Мар’яненко. У театральному інституті моїми вчителями були Мар’ян Крушельницький, Лесь Сердюк, інші відомі педагоги. За призначенням поїхав у Західну Україну і пропрацював там багато років. Кілька вистав поставив за кордоном. У мене багато учнів, талановитих, відомих в Україні режисерів. Маю свій доробок і в кіно. Зокрема, поставив фільм за повістю Михайла Стельмаха «Дума про тебе». До Чернігова десять років працював у Запорізькому театрі. Після смерті дружини переїхав до Чернігова. Це чудове місто полюбив усім серцем…»

За час роботи в театрах України Володимир Грипич здійснив багато постановок різножанрових вистав за творами сучасних авторів, української та світової класичної драматургії, що стали справжнім надбанням українського театру. Більшість його постановок яскравими сторінками увійшли до літопису українського національного театрального мистецтва.

Особливе місце у творчості режисера Володимира Грипича займала історична тема, яка висвітлювала боротьбу українського народу за свою незалежність. Назвемо хоча б думу-оперу «Сліпий» за однойменною поемою Т. Г. Шевченка, автором лібрето і постановником якої у Чернігівському театрі був Володимир Грипич. Продовженням історичної тематики у його творчості стали вистави на місцеву тему. Про сиву давнину рідного краю, легендарних героїв дохристиянської Русі розповідала легенда стародавніх часів чернігівської землі «Княжна Чорна» за романом Дм. Міщенка «Сіверяни». Значною подією у культурному житті Чернігівщини була його постановка історичної драми «Чернігівка» за однойменною повістю-бувальщиною М. Костомарова. Тяжіння до «режисерської драматургії», тобто, створення власних сценічних еквівалентів того чи іншого прозаїчного чи поетичного твору – характерна риса творчості Володимира Грипича.

Його думки про театр, про роль і завдання театру в житті суспільства, сказані ним іще п’ятнадцять років тому, залишаються сучасними до наших днів: «Я переконаний, що театральне мистецтво в період становлення молодої незалежної держави відіграє неоціненну роль у духовному і патріотичному вихованні народу. Сьогодні театральне життя в русі, у боротьбі багатьох течій і тенденцій, і це треба враховувати. Всі складнощі, всі негаразди, які переживає наша країна, віддзеркалюються в театрі. Нині він переживає складні часи. Але будемо пам’ятати, що театр покликаний удосконалювати життя, вносити порядок і ясність у вчинки, у свідомість глядача. Головне – не сповзти нижче нинішнього рівня, закріпитися, утриматися і розвиватися у потрібному напрямку далі».

Про те, що на його думку є визначальним компонентом культури, він говорив так: «Культура – річ консервативна, але в хорошому розумінні цього слова, тому що головне в ній – спадкоємність, передача пам’яті. Це – постійне тепло попереднього досвіду, котрий входить у тебе, і від тебе переходить до наступних поколінь. Коли кожна культурна людина буде намагатися взяти все краще з того, що було, і, збагативши, передати нащадкам, ми здатні зберегти і збагатити культуру. Відрадно, що в Україні почалося духовне відродження, яке неможливе без національної культури, історії, мистецтва. Вважаю, що майбутнє українського театру виллється в дуже яскраву, виразну національну форму, бо тільки національне – неповторне, тільки воно й відрізняє одне мистецтво від іншого, надає йому прикмет індивідуальності. Ще зовсім недавно про культуру і мистецтво було прийнято говорити виключно в урочистих тонах. За штучною парадністю важко було розгледіти будні культури, її проблеми, які накопичувалися десятиріччями. Сьогодні саме життя, духовний стан суспільства змушують думати і говорити про них відверто і серйозно. Маю на увазі насамперед ставлення до рідної мови. У більшості наших українських театрів вкрай занедбана культура сценічної мови. Маю на увазі не лише фахові якості – дикцію, постановку голосу. Дуже непокоїть відвертий брак літературної української мови на сцені. Часом на кону (та й по радіо, і телебаченню) лунають такі «перли», що стає соромно за тих, хто їх виголошує, і боляче за свій народ. Усі ми розуміємо, що становище треба виправляти, що українську національну культуру і головний її сегмент – мову – треба рятувати. І не тільки на державному рівні, але й на рівні сім’ї. Самі громадяни повинні стати охоронцями рідної культури, рідної мови, національного мистецтва. Загине мова – загине й культура».

На запитання, з чим він пов’язує свої надії, Володимир Григорович відповідав: «З театром, звичайно, з його майбутнім. Думаю над тим, як у старому Чернігові створити меморіальний український театр. Треба шукати шляхи, як достойно вивести наш театр у загальнонародне русло відродження. Театр повинен бути емоціональним. Я не мислю іншого театру. Якщо театр не впливає на емоції людини, а через них і на її розум, він не потрібний».

Найголовнішим в театрі Володимир Грипич вважав актора, його величність! В театрі, як і в мистецтві взагалі, на його думку, пріоритет повинен надаватися таланту, навіть у період його тимчасових невдач. І, звичайно ж, дуже важливим компонентом є репертуар. Зважаючи на те, що сучасна драматургія, висловлюючись образно, кульгає на обидві ноги, доводиться ставити в основному класику. Але від цього, на думку досвідченого майстра українського театру, виграють і театр, і актори, і режисери. Класика – це те життєдайне джерело, яке ніколи не пересохне.

«Думаючи про майбутнє, - говорив Володимир Грипич, - я згадую минуле, ті своєрідні камінчики, які я за свої п’ятдесят років роботи в мистецтві клав у побудову нової держави України. Пригадую постановку «Лісової пісні» у Луцьку, коли мене чомусь дуже серйозно звинувачували, що я трактував фінал не як оновлення окремої людини – Лукаша, а як прозріння всього українського народу. Згадую «Гайдамаків» у Львівському театрі імені М. К. Заньковецької, виставу, що стала подією не тільки у мистецькому житті Львова, а й у політичному. Коли йшли патріотичні сцени, глядач у залі вставав у єдиному емоційному пориві. «Гайдамаків» грали у Москві, у Кремлівському палаці, до 150-річного ювілею Т. Г. Шевченка. Я був настільки схвильований, що вийшов на вулицю. Велася трансляція вистави. І ось уявіть собі таку картину: вечір, кремлівські вежі, старовинні собори, і раптом тут, у колисці російського царату, від якого все життя зазнавав гноблення великий син українського народу, лунає з гучномовця Шевченкове слово: «Любіть її, думу правди, козацькую славу, любіть її!».

За високі творчі досягнення та значний особистий внесок у скарбницю українського національного театрального мистецтва В. Г. Грипича у 1999-му році було нагороджено відзнакою Президента України – орденом «За заслуги» ІІІ ступеня.

Світла пам’ять про великого Майстра залишиться у серцях вдячних нащадків і послідовників назавжди. Ольга Зеленська, театрознавець.

https://monitor.cn.ua/ua/culture/15896


|PS.Я, Вячеслав Грипич,як син Володимира Грипича, даю свою згоду та прошу залишити цю статтю в тому стані як виклав її автор і не редагувати в розумінні погіршення її суті. griffich@ukr.net

ПосиланняРедагувати