Танюк Леонід Степанович

український письменник, режисер, політик

Танюк Леонід Степанович
Лесь Танюк.jpg
Народився 8 липня 1938(1938-07-08)
Жукин, Вишгородський район, Київська область, Українська РСР
Помер 18 березня 2016(2016-03-18) (77 років)
Київ
·рак шлунка
Поховання Байкове кладовище
Громадянство СРСР СРСРУкраїна Україна
Діяльність театральний режисер
Alma mater Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого
Відомі учні Ярошенко Дмитро Олександрович
Знання мов російська[1] і українська[2]
Членство Верховна Рада України IV скликання і Верховна Рада України III скликання
Роки активності

з 1959 засновник Клубу творчої молоді, шістдесятник

Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Орден Князя Ярослава Мудрого IV ступеня
Посада Народний депутат України[3], Народний депутат України[4], Народний депутат України[5], Народний депутат України[6] і Народний депутат України[7]
Партія НРУ
Нагороди
орден князя Ярослава Мудрого IV ступеня орден князя Ярослава Мудрого V ступеня
Народний артист України Заслужений діяч мистецтв України
IMDb ID 1320249
Сайт tanyuk.openua.net/bio.php

Леоні́д Степа́нович Таню́к (Лесь Танюк; (8 липня 1938, Жукин, Вишгородський район, Київська область — 18 березня 2016[8][9]) — український режисер театру і кіно, шістдесятник, президент Клубу творчої молоді (1959-1963), професор Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І.Карпенка-Карого, заслужений діяч мистецтв України (1995), Народний артист України (2008), народний депутат України 1-го, 2-го, 3-го, 4-го, 5-го скликань, голова Національної спілки театральних діячів України1992); голова Всеукраїнського товариства «Меморіал» ім. В.Стуса (1993—2014); заступник голови НРУ (з березня 1999), член Політради НРУ (з березня 1999), член Центрального проводу НРУ (з березня 1992); член Національної комісії України у справах ЮНЕСКО (з листопада 1995); голова Всеукраїнського комітету з підготовки суду над КПРС-КПУ за злочини тоталітаризму «Нюрнберґ-2» (з 1996).

ЖиттєписРедагувати

Народився у с. Жукин (тоді Димерський район, Київська область). Українець. Батько — Стефан Самійлович (19011982), учитель української мови і літератури. Мати — Наталя Миколаївна (19021969), учителька іноземних мов. Дитинство разом з родиною провів у німецьких концтаборах (1941—1945)

Закінчив школу в Луцьку, працював ливарником-формувальником на заводі, закінчив культосвітній технікум, працював актором у Волинському облдрамтеатрі.

1958-1963 — студент Київського театрального інституту ім. Карпенка-Карого, режисерський факультет (керівник курсу — Мар'ян Крушельницький).

Створив Клуб творчої молоді (КТМ), (м. Київ) який об'єднав близько 2 тис. митців з усієї України, був обраний його президентом (1959—63). Навколо КТМ гуртувалися І. Світличний, А. Горська, В. Стус, В. Чорновіл та ін. Ставив спектаклі у Львівському українському драматичному театрі, Одеському театрі ім. Революції, Харківському театрі ім. Шевченка. Відкрив поховання в Биківні (разом з Аллою Горською і Василем Симоненко), послідовно розслідував ці та інші злочини радянської влади (КГБ). Тоді ж розпочав формувати Список репресованих. Через переслідування з боку місцевої влади виїхав до Москви.

1965—1986 — ставив спектаклі у ЦДТ, МХАТі, театрах ім. Станіславського, ім. Пушкіна, ім. Московської ради. Вів правозахисну діяльність.

06.1986-04.1988 — головний режисер Київського молодіжного театру. Звільнений без права на режисуру. Потім — на творчій роботі, на керівних посадах у Спілці театральних діячів.

Володів німецькою, французькою, англійською, перекладав з 9 мов.

Захоплення: театр, література, музика.

Помер 18 березня 2016 року від раку шлунку. Похований у вівторок, 22 березня на Байковому кладовищі міста Києва.

Автор, перекладач, режисер, сценаристРедагувати

Автор понад 3000 публікацій, зокрема наукових, на теми культури, політики, мистецтва, збірок поезій «Сповідь» (1968); книг: «Марьян Крушельницкий» (рос. 1974, укр. 2007), «Хроніка опору» (1991), «Хто з'їв моє м'ясо?» (1994), «Монологи» (1994), «Як рубали фермерів під корінь» (1994), «Парастас» (1998), «Quo vadis, Україно?», «Кому закони не писані?», «Твори у 3-х томах. Слово. Театр. Життя»; упоряд. і автор статей в книгах: «М. Куліш. Твори в 2-х т.» (1990), «Лесь Курбас. Статті і спогади» (1987), «В'ячеслав Чорновіл. Пульс української незалежності» (2000).

Знаковою подією для української культури стала публікація «Щоденників без купюр» у 60 томах, яка є «хронологічним "зрізом" епохи повоєнної підкомуністичної  України» (Мирослав Маринович). Вийшло 52 томи.

Перекладач творів Шекспіра, Мольєра, Тагора, Брехта, Піранделло, Апполлінера, роману Дж. Кері «Улюбленець слави», Ж. Кесселя «Лев», Г. Креґа «Про мистецтво театру» (1974) та ін.

Режисер понад 50 вистав: «Маклена Граса», «Патетична соната» М. Куліша, «Ніж у сонці» за І. Драчем, «Матінка Кураж» за Б. Брехтом, «В день весілля» В. Розова, «Казки О. Пушкіна», «Месьє де Пурсоньяк» за Мольєром, «Принц і жебрак» за М. Твеном, «Вдова полковника» Ю. Смуула, «Диктатура совісті» М. Шатрова; реж. фільму «Десята симфонія», Сценарист «Голод-33», автор серії телефільмів про Розстріляне Відродження.

Громадська і політична діяльністьРедагувати

Народний депутат України 12(1)-го скликання з березня 1990 (2-й тур) до квітня 1994, Ватутінський виборчий округ № 3, місто Київ. На час виборів: режисер, заступник голови Київського відділення Спілки театральних діячів України. Входив до Народної ради (1992 — голова), фракції НРУ.

Народний депутат України 2-го скликання з березня 1994 (1-й тур) до квітня 1998, Дрогобицький виборчій округ № 267, Львівська область, висунутий НРУ. На час виборів: голова Комісії Верховної Ради України з питань культури та духовного відродження, член НРУ. Член фракції НРУ. Заступник голови Комітету з питань культури і духовності (з червня 1994).

Народний депутат України 3-го скликання з березня 1998 до квітня 2002, виборчій округ № 166, Тернопільська область. На час виборів: народний депутат України, член НРУ. Член фракції НРУ (травень 1998 — лютий 1999); уповноважений представник фракції НРУ (першої) (з березня 1999; з квітня 2000 — фракція НРУ). Голова Комітету з питань культури і духовності (з квітня 1998).

Народний депутат України 4-го скликання з квітня 2002 до квітня 2006 від Блоку Віктора Ющенка «Наша Україна», № 12 в списку, член НРУ. Член фракції «Наша Україна» (травень 2002 — вересень 2005), уповноважений представник фракції НРУ (з вересня 2005). Голова Комітету з питань культури і духовності (з червня 2002).

Народний депутат України 5-го скликання з квітня 2006 до листопада 2007 від Блоку «Наша Україна», № 14 в списку, член НРУ. Член фракції Блоку «Наша Україна» (з квітня 2006). Заступник голови Комітету з питань культури і духовності (з липня 2006).

Один з ініціаторів створення Антикомуністичного антиімперіалістичного фронту.

Засновник і голова Всеукраїнського товариства «Меморіал» ім. В. Стуса (1989—2014), з 2014 — почесний голова.

РодинаРедагувати

Дружина — Неллі Корнієнко (* 1939), доктор мистецтвознавства, академік НАМ України, керівник засновник і директор Національного центру театрального мистецтва імені Леся Курбаса.

Донька — Оксана (1964), театрознавець, драматург.

ВідзнакиРедагувати

  • Почесний професор Харківського інституту культури (1992) і Волинського університету ім. Лесі Українки.
  • Орден ім. В. Стуса (2002, «Меморіал»).
  • Лауреат премії СТД (1990).
  • почесна нагорода Союзу «Чорнобиль» «За гуманізм» (1996).
  • Орден князя Ярослава Мудрого V (07.1998)[10], IV ст. (03.2005)[11].

Вшанування пам'ятіРедагувати

Вулиці, названі на честь Леся Танюка, існують в Києві[12] та Дніпрі.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Identifiants et RéférentielsABES, 2011.
  2. Czech National Authority Database
  3. http://static.rada.gov.ua/zakon/new/NEWSAIT/DEPUTAT1/spisok1.htm
  4. http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=2
  5. http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=3
  6. http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=4
  7. http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=5
  8. Помер Лесь Танюк // Українська правда. Життя, 18.03.2016
  9. Пішов з життя Лесь Танюк. ukranews.com. Українські новини. 18 березня 2016. 
  10. Указ Президента України від 7 липня 1998 року № 746/98 «Про нагородження відзнакою Президента України "Орден князя Ярослава Мудрого"»
  11. Указ Президента України від 28 березня 2005 року № 540/2005 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Міжнародного дня театру»
  12. Рішення Київської міської ради від 12 жовтня 2017 року № 180/3187 «Про найменування нових вулиць у Деснянському районі міста Києва» // Хрещатик. — 2017. — № 114 (5027). — 3 листопада. — С. 6. [Архівовано з першоджерела 28 жовтня 2019.]

ПосиланняРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • Томазова Н. М. Танюк Лесь // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 27. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1359-9.
  • Encyclopedia of Ukraine. Еditor-in-chief  prof. DanyloHusar-Struk. Toronto, Canada, 1984—1993;
  • Митці України. К., 1992;
  • Хто є хто в Україні. К., 1997, 2000;
  • Мистецтво України: Біографічний довідник. К., 1997;
  • УСЕ: Універсальний словник-енциклопедія. К., 1999;
  • Золота книга української еліти. У 6 томах. Євроімідж. К., 2001;
  • Міжнародний біографічний словник дисидентства країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Х., 2006;
  • Науковці України. Еліта держави. К., 2010;
  • Енциклопедичний довідник: Рух опору в Україні 1960—1990. К., 2012;
  • Who is who в Україні. Біографічна енциклопедія успішних людей України. Ralph Hubner, 2012—2013, Швейцарія.