Крушельницький Мар'ян Михайлович

український актор, театральний режисер

Ма́р'ян Миха́йлович Крушельни́цький (18 квітня 1897, с. Пилява, нині Бучацький район — 5 квітня 1963, Київ) — український актор, театральний режисер, народний артист УРСР1939 року), народний артист СРСР1944 року), професор, один із фундаторів українського театру. Депутат Верховної Ради УРСР 3-го скликання.

Мар'ян Михайлович Крушельницький
Зображення
Народився 18 квітня 1897(1897-04-18)
с. Пилява, нині Бучацький район, Тернопільська область, Україна
Помер 5 квітня 1963(1963-04-05) (65 років)
Київ, нині Україна
Поховання Байкове кладовище
Громадянство ЗУНР ЗУНРСРСР СРСР
Діяльність актор, режисер
Alma mater Карлів університет
Відомі учні Іванчо Іван Михайлович
Заклад Харківський національний університет мистецтв імені Івана Котляревського і Березіль[1]
Роки діяльності 1916—1963
Дружина Петрова Євгенія Олексіївна
IMDb nm0472886
Нагороди та премії
Сталінська премія — 1947 Сталінська премія — 1948
Орден Леніна Орден Леніна Орден Трудового Червоного Прапора

CMNS: Мар'ян Михайлович Крушельницький у Вікісховищі

ЖиттєписРедагувати

Народився 18 квітня 1897 року в селі Пилява, нині Бучацького району Тернопільської області (тоді Бучацький повіт, Королівство Галичини і Володимирії, Австро-Угорщина) в родині небагатих галицьких селян Михайла Антоновича та Марії Йосипівни Крушельницьких. У віці трьох років з батьками переїхав до села Глещава.

Навчався у парафіяльній школі в Глещаві, у Теребовлянській (з 1907), потім Львівській українській, з 1910 року в Тернопільській українській гімназіях[2] (в 1913/1914 навч. році був учнем VIIb класу, його однокласником був Антін Король[3]). Був учасником трупи «Тернопільські театральні вечори».[4]

У період існування маріонеткової Галицької ССР мав якусь посаду.[5] Наприкінці 1923 року театр товариства «Руська Бесіда» було ліквідовано, а згодом у Галичині закрили всі українські культурні заклади. Крушельницький виїжджає до Праги, де вступає на філософський факультет Празького університету. У 1924 році їде в Українську РСР, а в грудні цього ж року вступає до театру «Березіль» у Києві (з 1926 року — в Харкові), де працювали такі видатні діячі театрального мистецтва, як режисер-постановник і художній керівник театру Лесь Курбас, актори Амвросій Бучма, Данило Антонович, Наталя Ужвій.

Першою режисерською роботою М. Крушельницького в Харкові була постановка п'єси В. Катаєва «Квадратура кола» на сцені театру «Веселий Пролетар» у 1928 році.[6]

У 1933—1952 роках — художній керівник, режисер і актор Харківського українського драматичного театру імені Тараса Шевченка. Член ВКП(б) з 1943 року.

У 1952—1963 роках — актор і головний режисер Київського академічного драматичного театру імені Івана Франка.

Працюючи в Києві, Крушельницький досяг розквіту акторської і режисерської майстерності в ролі Омелька і Борулі в п'єсі «Мартин Боруля» Карпенка-Карого. Падури «Маклена Граса» М. Куліша, Б. Хмельницького у виставі «Б. Хмельницький» О. Корнійчука, Ліра «Король Лір» В. Шекспіра; як режисер постановок «Дай серцю волю, заведе в неволю» М. Кропивницького, «Ярослав Мудрий» І. Кочерги. Знімався в кінофільмах «Ягідка кохання», «Кривавий світанок», «Мартин Боруля», «Суєта» та інших. З 1952 року і майже до останніх днів працював у Київському інституті театрального мистецтва ім. І. К. Карпенка-Карого, вів курс режисури та майстерності актора.

 
Меморіальна дошка на будинку по вул. Архітектора Городецького, 11-а, в якому мешкав Мар'ян Крушельницький у 1955—1963 роках
 
Надгробок Мар'яна Крушельницького на Байковому кладовищі

Дружина — Євгенія Олексіївна[7] Петрова.[5]

Помер 5 квітня 1963 року, похований на Байковому кладовищі в Києві (ділянка № 1; надгробок — мармур, граніт; скульптор Г. Н. Кальченко; встановлений у 1964 році)[8].

Перелік театральних робітРедагувати

«Тернопільські театральні вечори»Редагувати

Український театр (м. Тернопіль)Редагувати

Новий Львівський ТеатрРедагувати

Театр товариства «Руська бесіда»Редагувати

«Березіль»Редагувати

Державний академічний український драматичний театр імені Тараса ШевченкаРедагувати

  • Іван Непокритий — «Дай серцю волю, заведе у неволю» М. Кропивницького,
  • Швандя — «Любов Ярова» К. Треньова,
  • Ленін — «Правда» О. Корнійчука,
  • Контаньяк — «Дружина Клода» А. Дюма-сина,
  • Гаврило — «Богдан Хмельницький» О. Корнійчука,
  • Аркашка Щасливцев — «Ліс» О. Островського,
  • Галушка — «В степах України» О. Корнійчука,
  • Гранде — «Євгенія Гранде» О. Бальзака,
  • Тев'є — «Тев'є-молочник» за Шоломом-Алейхемом,
  • Фаюнін — «Навала» Л. Леонова,
  • Березін — «Далеко від Сталінграда» А. Сурова,
  • Буличов — «Єгор Буличов та інші» М. Горького,
  • Ватутін — «Генерал Ватутін» Л. Дмитерка (Сталінська премія другого ступеня),
  • Мурзавецький — «Вовки і вівці» О. Островського,
  • Мак-Хілл — «Змова приречених» М. Вірти,
  • Перкінс — «Місія містера Перкінса в країну більшовиків» О. Корнійчука,
  • Артур — «Овід» Е.-Л. Войнич,
  • Габу — «Люди доброї волі» Г. Мдівані.

Київський державний академічний український драматичний театр імені Івана ФранкаРедагувати

  • Буличов — «Єгор Буличов та інші» М. Горького,
  • Іван — «Дай серцю волю, заведе в неволю» М. Кропивницького,
  • Полудін — «Персональна справа» О. Штейна,
  • Гуля — «Арсенал» В. Суходольського,
  • Цвійович — «Д-р» Б. Нушича,
  • Морж — «Чому посміхалися зорі» О. Корнійчука,
  • Лір — «Король Лір» В. Шекспіра,
  • Мак — «Над Дніпром» О. Корнійчука.

ФільмиРедагувати

ВідзнакиРедагувати

Нагороджений двома орденами Леніна, орденом Трудового Червоного Прапора, медалями. Двічі лауреат Сталінської премії (1947, 1948).

Пам'ятьРедагувати

Йому присвячено документальну стрічку «Мар'ян Крушельницький» (1962). У 1995 р. Харківська міська рада заснувала премію його імені.

ПриміткиРедагувати

  1. http://www.encyclopediaofukraine.com/display.asp?linkpath=pages%5CB%5CE%5CBerezil
  2. Городиський Л., Зінчишин І. В гості до земляків Мар'яна Крушельницького… — С. 164—165.
  3. IX. Звіт дирекциї ц.к. ґімназиї Франц-Йосифа І в Тернополи за рік шкільний 1913/1914. — Тернопіль, 1914. — С. 84.
  4. Медведик П. Крушельницький Мар'ян Михайлович… — С. 257.
  5. а б Городиський Л., Зінчишин І. В гості до земляків Мар'яна Крушельницького… — С. 168.
  6. Дія Бабіївна. Кілька слів на добру пам'ять Мар'яна Крушельницького[недоступне посилання з липня 2019] // Просценіум, випуск 1-2 за 2008 рік
  7. Городиський Л., Зінчишин І. В гості до земляків Мар'яна Крушельницького… світлини
  8. Київ: Енциклопедичний довідник / за редакцією А. В. Кудрицького. — К. : Головна редакція Української Радянської Енциклопедії, 1981. — 736 с., іл.

ДжерелаРедагувати

  • Городиський Л., Зінчишин І. В гості до земляків Мар'яна Крушельницького // Мандрівка по Теребовлі і Теребовлянщині: Історичний нарис-путівник. — Львів : Каменяр, 1998. — 294 с., іл. — С. 164—170. — ISBN 966-7255-01-8.
  • Мар'ян Крушельницький. Спогади. Статті. — К., 1969.
  • Медведик П. Крушельницький Мар'ян Михайлович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К — О. — С. 257. — ISBN 966-528-199-2.
  • Мистецтво України: Біографічний довідник. — К., 1997. — С. 338—339.
  • Митці України. — К., 1992. — С. 337.
  • Сто найвідоміших українців. — К., 2001. — С. 342—350.
  • Танюк Л. С. Мар'ян Крушельницький. — К., 1974.
  • Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
  • УСЕ: Універсальний словник-енциклопедія. — К., 1999. — С. 729.
  • Всемирный биографический Энциклопедический словарь. — М., 1998. — С. 388. (рос.)

ПосиланняРедагувати