Лісова пісня. Мавка

фільм 1981 року

«Лісова пісня. Мавка» — український радянський фільм-казка кіностудії ім. Олександра Довженка 1981 року за драмою-феєрією Лесі Українки «Лісова пісня». Режисер: Юрій Іллєнко.

Лісова пісня. Мавка
Офіційний україномовний постер №1
Жанр драма
Режисер Юрій Іллєнко
Сценарист Юрій Іллєнко
На основі за драмою-феєрією Лесі Українки «Лісова пісня»
У головних
ролях
Людмила Єфименко, Віктор Кремльов, Майя Булгакова
Оператор Юрій Іллєнко
Композитор Євген Станкович
Монтаж Елеонора Суммовська
Художник Анатолій Мамонтов
Кінокомпанія Кіностудія ім. О. Довженка
Тривалість 78:26 хв.
Мова українська (частковий дубляж)[1]
Країна СРСР СРСР
Рік 1981
IMDb ID 0171474

У заповідному казковому лісі живе лісова русалка Мавка. За чудову гру на сопілці вона покохала сільського парубка Лукаша, але Лукаш одружився з Килиною й у відплату за зраду втратив свій чудовий дар.

Повна україномовна версія, згідно з «Довженко-центром» втрачена, а у фондах цілком зберігається лише російськомовна версія фільму[2]. Оцифрована ж версія фільму, яку випустив «Довженко-центр» у 2015 році, містить застереження перед початком показу фільму «Варіант цього фільму з україномовною фонограмою, на жаль, повністю не зберігся. У процесі відновлення фільму втрачені фрагменти було реконструйовано з російськомовної фонограми»[3].

Сюжет

ред.

Старий Лев та його сестра з молодим сином Лукашем покидають село, щоб оселитися в лісі за болотом. Вони будують хатину поряд із величезним дубом — місцем проведення стародавніх обрядів. Лев знайомий з духами і вшановує їх біля дуба.

Навесні, коли природа прокидається, прокидається Мавка і чує, як Лукаш грає на сопілці. Лісовик застерігає її від стосунків з людьми. Попри те Мавка знаходить Лукаша у лісі, не даючи йому робити надрізи на березі. Хлопець здивований зустріччю, але не боїться. До Мавки залицяються чорт Куць і Перелесник. Мавці проте подобається Лукаш. Вона рятує його, коли Лукаш ледве не тоне вночі в лісовому озері. Мавка та Лукаш взаємно закохуються, та їхні стосунки не схвалює ні Лісовик, ні мати Лукаша.

Згодом Мавка вирішує пізнати людське життя. Вона погано справляється з працею, бо не хоче шкодити природі. Тим часом мати Лукаша запрошує на допомогу молоду вдову Килину, яка до вподоби Лукашеві. Незабаром Лукаш одружується з Килиною. Мавка страждає від цього та йде до Того, хто сидить у скелі, впадаючи у вічний сон в товщі каменю. Дядько Лев помирає біля дуба. Приходять майстри, щоб спиляти дуба, однак його зрубує Килина, а майстри виявляються злиднями, що поселяються в її хаті.

Взимку Лісовик, бажаючи помститися Лукашу за долю Мавки, перетворює того на вовка. Лукаш, виючи, блукає лісом і його голос пробуджує Мавку. Вона виходить зі скелі і розшукує коханого. Мавка чекає на нього біля хати, перетворившись на вербу. Килина лякається її появи та намагається зрубати дерево. Тоді Перелесник спалює разом вербу і хату.

Лукаш приходить до згарища, повернувши людський вигляд. Килина та мати Лукаша, посадивши дітей на воза, повертаються через ліс у село. Невидимі їм злидні їдуть також. Лукаш намагається грати на сопілці на згарищі і, розмовляючи з залишками верби, замерзає на смерть. Лісовик забирає в нього сопілку і передає її дитині Килини.

В ролях

ред.

Творча група

ред.
 
Офіційний україномовний постер № 2 невідомого художника (1981)
  • Автор сценарію і режисер-постановник: Юрій Іллєнко
  • Оператор-постановник: Юрій Іллєнко
  • Композитор: Євген Станкович
  • Художник-постановник: Анатолій Мамонтов
  • Звукооператор: Анатолій Ковтун
  • Режисер: Вітольд Янпавліс
  • Оператор: В. Тарнавський
  • Художник по костюмах: І. Вакуленко
  • Художник по гриму: А. Лосєва
  • Художник-декоратор: В. Бескровний
  • Монтажер: Елеонора Суммовська
  • Асистенти режисера: З. Михайленко, В. Козуб
  • Асистенти оператора: О. Ткачук, А. Шигаєв, В. Белощук
  • Асистент художника: Н. Пастушенко
  • Державний симфонічний оркестр УРСР, диригент — Федір Глущенко
  • Директор картини: Микола Весна

Оцифрована DVD версія

ред.

Оцифрована версія фільму, яку випустив Довженко-центр у 2015 році, мала застереження перед початком показу фільму «Варіант цього фільму з україномовною фонограмою, на жаль, повністю не зберігся. У процесі відновлення фільму втрачені фрагменти було реконструйовано з російськомовної фонограми»[3].

Сприйняття

ред.

Українська радянська критик Людмила Лемешева охарактеризувала фільм у 1983 році: «струнка, закінчена концепція драми розпалася на окремі ретельно зашифровані метафори, сенс яких доходить лише за чудового знання тексту і неодноразового перегляду фільму». Ключовою сценою режисер зробив порятунок Мавкою Лукаша з води, в якій доносить сусідування кохання і «життя з усім його неминучим брудом, мулом, з грузькістю і відсталістю його повсякденної течії». При тому ж Іллєнко не показав тему угоди між дядьком Левом і духами, але додав сцену його вигнання з села, що виглядає необґрунтовною[4].

Згідно зі статтею Христини Костюк в «Українознавчому альманасі» 2013 року, Іллєнко змінив акценти, порівняно з оригінальною драмою Лесі Українки. В його фільмі міфічні істоти постають більше алегоріями людських вад, аніж утіленням природних сил. Водночас, услід за Лесею Українкою, Іллєнко захоплюється їхнього справжністю, відсутністю фальшивості, у порівнянні зі світом людей. Так перед глядачами розгортається конфлікт між ідеальним, омріяним та дріб'язково-практичним, буденним[5].

На думку російського радянського критика Олега Ковалова, у фільмі «ми побачили нову Мавку, далеку від канонічного образу ніжної, одухотвореної та зворушливо беззахисної дівчинки» — Людмила Єфименко в цій ролі «викликає мимовільні асоціації зі скульптурним образом давньогрецького юнака, з амазонкою, а то зовсім навпаки — з істотою з майбутнього, в чиїй жорсткій, прохолодній природі ми не знаходимо рідного нам тепла»[4].

За словами Мар'яни Кріль 2012 року, «Лісова пісня» Лесі Українки складна для авторських інтерпретацій. Юрій Іллєнко виступив у екранізації і режисером, і сценаристом, і оператором задля втілення свого задуму. В його трактуванні Мавка виразно переважає над Лукашем і втілює гнів від безсилля при спробі зрозуміти людей. Головна ідея твору має помітні розбіжності з літературним оригіналом, адже як прихильник візуальності, Юрій Іллєнко прагнув узгодити найвдаліші, на його думку, сцени зі словами персонажів. В фільмовій інтерпретації це історія невдачі Лукаша в зростанні до рівня діяльної, вільної та сильної Мавки. Почасти донесення такої ідеї вдалося, але фільму бракує завершеності; в ньому видно покарання Лукаша, проте не видно чіткої вини[6].

Російський кінокритик Олександр Федоров відгукнувся про «Лісову пісню» Іллєнка в 2023 році: «виникає картина, де кожен кадр буквально кричить про талановитість автора, але загалом фільм виявляється прикрою невдачею» через відрив кадру від символічного наповнення. Тому вийшов «Фільм — візерунок. Фільм — вишивка, де втрачається відчуття міри та смаку, де емоції немов застигли у крижаному дзеркалі екрана»[7].

Примітки

ред.
  1. українська версія частковий дубляж - хоча всі українські актори й розмовляли українською в оригіналі - у фільмі також знімалося кілька російських акторів (наприклад Ніна Шацька тощо) які розмовляли російською під-час зйомок фільму й їх дублювали українською в постпродакшині
  2. Ukrainian Cinema Fund — Dovzhenko Centre. dovzhenkocentre.org, 2020
  3. а б Юрій Іллєнко. Збірник кінематографічних творів" («Вечір на Івана Купала», «Тіні забутих предків», «Білий птах з чорною ознакою», «Легенда про княгиню Ольгу», «Лісова пісня. Мавка», «Лебедине озеро. Зона», «Криниця для спраглих»). Dovzhenko-ceter, 2015
  4. а б Лемешева, Л. (1983). Стихия мечты и логика реальности: (О худ. фильме «Лесная песня. Мавка» по мотивам пьесы Леси Украинки) / Искусство кино. Т. 1. с. 49—61.
  5. Костюк, Х. (2013). Містичні мотиви у творчості Юрія Іллєнка. Українознавчий альманах. Т. 11. с. 202—204.
  6. Мар'яна, Кріль (2012). Лісова пісня. Мавка — Кіноінтерпретація драми Лесі Українки у фільми Юрія Іллєнка. Roczniki Humanistyczne (Ukrainian) . Т. 60, № 07. с. 149—156. ISSN 0035-7707. Процитовано 11 липня 2023. {{cite news}}: |first2= з пропущеним |last2= (довідка)
  7. Федоров, А.В. (2023). Наше разное кино. Москва: Директ-Медиа.

Посилання

ред.