Відкрити головне меню

Ма́вка, також на́вка, ня́вка — істота слов'янської міфології, близька до русалки, в образі гарної оголеної дівчини з довгим розпущеним волоссям. Згідно з народними повір'ями, на мавок перетворюються душі утоплениць[1], дітей та дівчаток, померлих без хрещення[2].

Зміст

ЕтимологіяРедагувати

На думку частини дослідників початковою назвою цих істот вважається «навка»: від праслов. *navь («мрець»); з того ж кореня походять українські слова нав і нава («домовина», «труна»), а також навк («мрець»). Варіанти «мавка» і «нявка» виникли пізніше внаслідок зближення з мавкати («нявкати»). За іншою версію, якої притримувався Олександр Афанасьєв у своїй праці «Поетичні погляди слов'ян на природу» (1865—69, т. 1—3), де вказував, що жителі України на той час вживали слова «нави», «навьский», не допускаючи зміни початкового звуку. Та вважав, що назва походить від слів «мал», «малий»; так «малко» — дитина (хлопчик, малюк), «малка» - малоросла жінка. Таким чином, мавка означає маленького зросту істоту[3].

Образ мавкиРедагувати

Уявлення про мавок побутують в Карпатах, на Поділлі та Волині. Типовий образ мавки — це дівчина з зеленим волоссям. В народних переказах часто додається, що мавка не має спини, так що ззаду видно нутрощі. Звичайним місцем їх перебування є ліси. Мавками ставали діти, померлі нехрещеними, рідше — діти, яких украв чорт[2]. Так ставалося з тими, що померли після семимісячного віку, померлі раніше ставали потерчатами[4]. Як і у випадку з русалками, мавки можуть мати чоловічих відповідників — нявкунів. Поширеним було уявлення про танці мавок на так званих ігровищах — місцях, де не росте трава. Часом їм приписувалося висаджування квітів у горах. Вважалося, мавки можуть заманювати хлопців у хащі, де лоскотати їх до смерті. Також вони приходили вночі до людей, особливо жінок і дітей, щоб висмоктувати через груди силу[2].

На мавок дуже схожі майки, що однак зрідка відрізняються виглядом — це дівчата дуже малого зросту. За поведінкою ж тотожні мавкам. Способом протидії майкам було прибивання над дверима з внутрішнього боку хатньої стіни ляльок-мотанок. В переказах описується, що майку можна спіймати і взяти за дружину, але шлюб з нею буде нещасливий. Якщо запитати в майки-дружини про якусь таємницю, вона обов'язково дасть відповідь, а після цього зникне[5].

Мавка в мистецтвіРедагувати

Зображеня Мавки і Лукаша на реверсі срібної ювілейної монети НБУ за твором Лесі Українки «Лісова пісня».
Образ мавки на лоґотипі імпринту Мавка, який спеціалізується на випуску авторських дитячих коміксів.
Образ Мавки у мистецтві

Художня літератураРедагувати

Мавка — головний персонаж драми-феєрії Лесі Українки в «Лісова пісня».

Кохана головного героя «Тіней забутих предків» Михайла Коцюбинського постає в образі мавки.

Мавки зустрічаються в романі Марини та Сергія Дяченків «Відьмин вік». У казці Олега Романчука «Гуцульська легенда» фігурує мавка Любава.

МузикаРедагувати

  • Mavka — заснований в Києві 2013 року гурт, який виконує пісні власною «мавчиною» мовою, а також створює композиції на слова Лесі Українки.

КінематографРедагувати

КоміксиРедагувати

ПримітикиРедагувати

  1. Вовк, Ф. (1928). Студії з української етнографії та антропології. Прага: Український громадський видавничий фонд. с. 174. 
  2. а б в Галайчук, В. (2016). Українська міфологія. Клуб Сімейного Дозвілля. с. 181–183. 
  3. Афанасьев А. Н. Поэтические воззрения славян на природу. В 3-х томах. — М.: Современный писатель, 1995. — 416 с. — ISBN 5-265-03309-2. (III, 241)
  4. Зеленин, Д. К. (1991). Восточнославянская этнография. Наука. с. 420. 
  5. Галайчук, В. (2016). Українська міфологія. Клуб Сімейного Дозвілля. с. 184–191. 

ДжерелаРедагувати

  • Вовк Ф. Студії з української етнографії та антропології / проф. Хведір Вовк. — Прага: Укр. громад. вид. фонд, 1928. — 354 с.
  • Галайчук В. Українська міфологія / В. Галайчук — «Клуб Сімейного Дозвілля», 2016. — 276 с.
  • Зеленин Д. К. Восточнославянская этнография / Пер. с нем. К. Д. Цивиной / Академия Наук СССР, Институт этнографии им. Н. Н. Миклухо-Маклая. — М.: Наука. Главная редакция восточной литературы, 1991. — 511 с.

ПосиланняРедагувати