Вікіпедія

Королів Василь Костянтинович

український громадський діяч, письменник

Васи́ль Ко́стьович Королі́в (Стари́й) (4 (16) лютого 1879(18790216)  с. Ладин, Прилуцький повіт, Полтавська губернія, Російська імперія — 11 грудня 1941, Мельник, поблизу Праги, Протекторат Богемії та Моравії) — український громадський діяч, письменник, видавець. Член ТУП (фактично сенатор). Один із засновників Української Центральної ради. Псевдоніми та криптоніми — В. Диканський, Старий Василь, Подорожний, П. Щур, Хуторянин Старий, В. Дикий, Amator, В. Д., П-ий та ін.

Королів Василь Костянтинович (Василь Королів Старий)
Королів Василь Костянтинович
Королів-Старий Василь.jpg
Псевдонім В. Диканський, Старий Василь, Подорожний, П. Щур, Хуторянин Старий, В. Дикий, Amator, В. Д., П-ий
Народився 4 (16) лютого 1879(1879-02-16)
Ладан, Переволочанська волость, Прилуцький повіт, Полтавська губернія, Російська імперія
Помер 11 грудня 1941(1941-12-11) (62 роки)
Мельник
Поховання Hřbitov svatého Václavad
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the Czech Republic.svg Чехословаччина
Національність українець
Діяльність громадський діяч
письменник
Мова творів українська
У шлюбі з Королева Наталена Андріанівна
S:  Роботи у  Вікіджерелах

ЖиттєписРедагувати

Народився на Полтавщині у дуже красивому лану у сім'ї священника. Батько його, Королів Костянтин Іванович, певний час був настоятелем Свято-Троїцької церкви у Диканьці (1891—1895, 1902—1912)[1]. 1908 року він обвінчав письменника Олексу Діхтяра і Варвару Корольову (написання прізвища було саме таке — на російський зразок), що була двоюрідною сестрою Василя.

Навчався в Полтавській духовній семінарії. У своїх спогадах про Симона Петлюру В. Королів згадував, як, вступивши до Полтавської бурси, познайомився з Симоном і підтримував цю дружбу довгі роки[2].

Отримавши імператорський дозвіл на навчання у світському закладі вступив до Харківського ветеринарного інституту, що його закінчив 1902 року. Працював ветеринарним лікарем. Видав популярний посібник з ветеринарії — рос. «Скотолечебник».

Брав участь в революційному і українському національному русі. 1906 року за організацію селянської спілки був заарештований і ув'язнений. Після звільнення перебував під наглядом поліції. Зайнявся журналістикою, став активним дописувачем українських газет «Рада», «Хлібороб», «Засів».

У 1917 році працює у київському видавництві «Час», а також став першим редактором часопису «Книгарь» — першого критико-бібліографічного періодичного видання України. За час редагування опублікував на його сторінках 37 статей та відгуків на нові видання.

7 березня 1917 року був обраний до складу членів Української Центральної Ради від ТУП. У тому ж році обраний членом Київського губернського виконавчого комітету Ради об'єднаних громадських організацій. Один із фундаторів та голова Товариства шкільної освіти, член ради Київського товариства «Просвіта».

1919 року В. Королів-Старий відряджений з дипломатичною місією УНР до Праги, де й залишився емігрантом. Там познайомився з майбутньою дружиною — українською письменницею Наталеною Королевою і оселився в містечку Мельник 1927 року. Багато років викладав в Українській господарській академії в Подєбрадах, водночас не залишаючи літературної творчості.

Там і помер: зайшовши в свою хату він перехрестився і впав дружині на руки.

Похований разом з дружиною Наталеною Королевою на міському цвинтарі святого Вацлава Мельник.

ТворчістьРедагувати

Видав для дітей та юнацтва роман «Чмелик» (Прага, 1920). Роман має підзаголовок «Навколо світу» і розповідає про долю юнака з Полтавщини, який змушений покинути рідну землю, блукати по світу, зазнаючи поневірянь скитальця. І хоча сяк-так владнав він своє життя в Австралії, туга за батьківщиною не полишає його. Врешті герой книги повертається в Україну. «Чмелик» В. Короліва-Старого виданий в Україні видавництвом «Світ дитини» 2010 року.

Також привертає увагу збірка казок «Нечиста сила», побудована на фольклорному матеріалі. Збірка побудована в незвичному ключі — ніби на міжнародному конгресі, що відбувся в ніч на Івана Купала на Лисій горі під Києвом, казкові персонажі вирішили розповісти людям правду про себе, щоб якоюсь мірою розвіяти свою погану славу. І в цьому їм зголосився допомогти український журналіст.

Серед його доробку статті — «У затінку (світлій пам'яті Марії Загірньої)», «Людина без копії — Борис Грінченко», переклади з чеської мови. Відомий своїми малярськими творами, зокрема серією малюнків природи та побуту Закарпаття та іконами, написаними для церков цього краю. Фундаментальною малярською його працею слід вважати розпис василиянської монастирської церкви в с. Імстичево.

1930 року опублікував спогади про Симона Петлюру, з яким не тільки навчався в Полтаві, але й співпрацював у Київському губернському земстві, зокрема в питанні упорядкування могили Т. Г. Шевченка[2].

Один з найвизначніших його творів — спогади «Згадки про мою смерть». Книжка була завершена 9 листопада 1941 року. Автор відвіз її до видавництва і, повернувшись додому, помер. У книзі В. Королів-Старий не тільки описує ті випадки зі свого життя, коли він був на волосинці від смерті, а й роздумує над долею українського народу, причинами програшу визвольних змагань 1917—1921 років.

БібліографіяРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. ↑ Полтавіка — Полтавська енциклопедія. Том 12: Релігія і Церква.- Полтава: «Полтавський літератор», 2009.— С. 203.
  2. ↑ а б Василь Костьович Королів-Старий

ЛітератураРедагувати

У Вікіджерелах є

ПосиланняРедагувати

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Королів_Василь_Костянтинович&oldid=38681808