Утоплення — гострий патологічний стан, що розвивається при зануренні в рідину з подальшим розвитком гострої дихальної та серцевої недостатності, при збереженні анатомічної цілісності верхніх дихальних шляхів, один з видів механічної асфіксії (при якому механічним чинником є будь-яка рідина (вода, вино, нафта тощо), яка потрапляє в дихальні шляхи).

Картина «Потопельниця» Василія Перова

Потрапляння води в дихальні шляхи і їх рефлекторний спазм також призводять до розвитку асфіксії — припинення надходження повітря (кисню) в легені і порушення газообміну. У результаті цього в легенях кисень перестає надходити до головного мозку та інших органів, в тканинах накопичується вуглекислий газ, розвивається гіпоксія. Найбільш чутлива до гіпоксії нервова тканина, тому практично відразу потопаюча людина втрачає свідомість, далі протягом 2-3 хв розвиваються важкі органні розлади — гостра серцево-судинна недостатність і порушення кровообігу, в тому числі в печінці, нирках, головному мозку та інших органах, з розвитком термінального стану і смерті.

КласифікаціяРедагувати

В залежності від причин, що призвели до утоплення (механізму утоплення), розрізняють 3 його види:

  1. Справжнє (вологе)
  2. Асфіктичне (сухе)
  3. Синкопальне


  1. Справжнє (вологе) утоплення — наступає внаслідок попадання рідини в дихальні шляхи при збереженому спонтанному диханні (відмічається в 70-80 % випадків). Воно супроводжується короткочасною затримкою дихання. Вода потрапляє в легені, вимиває сурфактант і наступає повне припинення газообміну. Одночасно при заповненні легенів водою руйнується капілярна мембрана і вода проникає в кровоносне русло та змішується з кров'ю, що призводить до зміни її структури та збільшення об'єму (протягом декількох хвилин об'єм циркулюючої крові збільшується в 1,5 і більше разів). Смертельна доза аспірованої води 20 — 30 мл/кг маси тіла. Виділяють 3 періоди справжнього утоплення:
    початковий — свідомість у витягнутого з води збережена, спостерігається збудження, неадекватна реакція на оточення, недооцінка серйозності випадку, відмова від медичної допомоги (може бути і загальмованість, депресія). У потерпілого відмічається озноб, «гусяча шкіра», дихання прискорене, на відстані чути шуми у верхніх дихальних шляхах, приступи кашлю, може спостерігатись блювота водою, якою наповнився потопельник;
    агональний — зростає загальний ціаноз, шкіра стає фіолетово-синьою («сині» утоплені), спостерігається втрата свідомості, дихання стає рідшим, судомним, супроводжується виділенням рожевої піни із носових ходів та рота;
    клінічної смерті — свідомість відсутня, різко виражена синюшність шкіри, обличчя одутле, вени шиї набряклі, зіниці розширені.
  2. Асфіктичне (сухе) утоплення — наступає внаслідок припинення газообміну через ларингоспазми і є наслідком різкого гальмування центральної нервової системи під впливом алкоголю, раптового інфаркту міокарда, гострого порушення мозкового кровообігу, приступу епілепсії тощо або травми (перелом в шийному відділі хребта при пірнанні). При цьому виді утоплення відсутні некоординовані рухи і спроби вибратися з води. Вода без перешкод поступає в верхні дихальні шляхи, однак спазм м'язів гортані запобігає заповненню легенів водою. Одночасно велика кількість води попадає в шлунок. Однак в подальшому, якщо постраждалий із води не витягнутий, спазми голосової щілини після термінальної паузи змінюється атонією і вода заповнює легені.
  3. Синкопальне утоплення — наступає через зупинку серця і дихання в результаті психічного (страх) або рефлекторного (удар об воду, холодний шок) впливу, тому відразу наступає період клінічної смерті. Дихання і серцебиття відсутні, немає виділення піни і рідини із дихальних шляхів, відсутній ціаноз шкіри, характерна різка блідість («білі утоплені»). Цей тип утоплення в прогностичному відношенні найбільш сприятливий для надання допомоги.

ДжерелаРедагувати

  • Утоплення: сучасні підходи з позицій доказової медицини/ І.В. Кисельова, В.В. Петриченко, А.М. Богдан, А.Й. Гарга, О.А. Галушко / Журнал «Гострі та невідкладні стани у практиці лікаря».- 2 (65), 2017. - С.16-23 Ел.джерело
  • (рос.)Довідник лікаря // 1998. — 1180 с. - ISBN: 5-88001-030-9. - С. 109

ПосиланняРедагувати