Кобилянська Ольга Юліанівна

українська письменниця та феміністка
(Перенаправлено з Ольга Кобилянська)

О́льга Юліа́нівна Кобиля́нська (27 листопада 1863, Гурагумора — 21 березня, 1942, Чернівці) — українська модерністська письменниця, рання учасниця жіночого руху на Буковині. Майстриня драматичної повісті та оповідань на теми утиску українського жіноцтва, кризового становища села. Порушувала питання етики та моральної досконалості людини в умовах насильства та соціальної несправедливості.

Ольга Кобилянська
Кобилянська Ольга2.jpg
Ольга Кобилянська
Ім'я при народженні Кобилянська Ольга Юліанівна
Псевдо Гірська Орлиця
Народилася 27 листопада 1863(1863-11-27)
Гурагумора, Сучавський повіт, Flag of Bukowina.svg Герцогство Буковина, Австро-Угорська імперія
Померла 21 березня 1942(1942-03-21) (78 років)
Чернівці, Губернаторство Буковина, Королівство Румунія
Підданство Австро-Угорщина Австро-Угорщина
Flag of Romania.svg Королівство Румунія
СРСР СРСР
Національність українка
Діяльність прозаїк, феміністка
Мова творів українська, німецька
Брати, сестри Кобилянський Юліан Юліанович

CMNS: Кобилянська Ольга Юліанівна у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
S:  Роботи у  Вікіджерелах

ЖиттєписРедагувати

ПоходженняРедагувати

 
Родина Кобилянських, 1894 р. Стоять: Олександр, Юліан, Степан, Володимир. Сидять: Максиміліан, Євгенія, Марія (мати), Юліан (батько), Ольга.

Батько, дрібний урядовець Юліан Якович Кобилянський, народився на Галичині (навчався у школі в Бучачі[1]). Належав до шляхетного роду, який мав свій герб і походив із Наддніпрянщини. Проте папери про шляхетність з легковажної руки Якова Кобилянського (батька Юліана і діда Ольги Кобилянської, який мешкав у Бучачі[1]) не були нотаріально підтверджені, бо той вважав, що синові буде достатньо для заробітку його розумної голови. Це мало згодом великий вплив на долю письменниці.

Мати, Марія Йосипівна Вернер, походила зі спольщеної німецької родини. Її родичем був відомий німецький поет-романтик Захарій Вернер. З любові до чоловіка Марія Вернер вивчила українську мову, прийняла греко-католицьку віру та виховувала всіх дітей у пошані та любові до українства. Ольга дуже любила і глибоко шанувала матір, називала її «наша лагідна „Свята Анна“»[2].

Брат Ольги Степан був живописцем (серед його творів — портрети сестри). Ще один брат — Юліан — прославився як філолог і автор кількох підручників із латинської мови. Сестра Ольги Євгенія мала правдивий талант до музики, майстерно грала на фортепіано.

Дитинство та юністьРедагувати

Народилася Ольга Кобилянська 27 листопада 1863 року в містечку Ґура-Гумора в Південній Буковині четвертою з семи дітей.

Коли Ользі було 5 років, батька переводять до міста Сучави. Там Кобилянські заприятелювали з місцевим парохом та українським письменником Миколою Устияновичем. Як між родинами загалом, так і між їхніми доньками, зокрема Ольгою Кобилянською та Устиянович, зародилася щира дружба, яка тривала все життя письменниці.

1875 року родина Кобилянських переїжджає до гірського містечка Кимполунг, де батько отримав посаду секретаря при старостві. Тут Ольга вступає до німецької початкової школи, вчиться гри на фортепіано. Української мови Ольга навчалась удома і приватно, у школі — лише німецької та румунської. У Кімполунзі головним осередком культури був дім міського старости Йозефа Кохановського. У цьому домі Ольга випозичала книжки, слухала музику, «пізнавала гарних людей і зустрічалася з прихильністю до українців»[2]. Вірною подругою Кобилянської назавжди стає Августа Кохановська. «Вона є мій „добрий ангел“, як я її все називаю, і в ній пізнала я одну з тих немногих товаришок, котра мене справді любить», — згадуватиме згодом Кобилянська. Між ними була сильна душевна спорідненість.

Відколи Ольга закінчила 4 класи початкової школи, її не полишають мрії про подальшу освіту, на той час важкодоступну для жінок, тож вона наполегливо навчається самостійно: позичає книжки, користується підручниками братів, слухає їхні дискусій, багато читає. Починає цікавитись жіночим питанням та проблемами емансипації. Тоді ж робить перші літературні спроби — веде щоденник (німецькою), пише поодинокі вірші (польською та німецькою), прозові нариси. Потрохи малює, їздить верхи в гори, грає в аматорських виставах.

1881 року до Кимполунгу приїжджає лікар Атанасій Окуневський з 17-річною дочкою Софією Окуневською, з якою Ольга починає приятелювати. «Заговорила до мене українською мовою, переконуючи, що мені треба писати не по-німецьки, а для свого народу — по-українськи, навчила фонетикою писати, надавала українських книжок», — згадує Кобилянська в автобіографії. 1883 року Окуневська знайомить Ольгу з феміністкою та письменницею Наталією Кобринською, чия особистість дуже вплине на формування поглядів Кобилянської.

1889 року Кобилянська на деякий час переїжджає до Димки.

Розквіт таланту і хворобаРедагувати

Дворічне перебування О. Кобилянської у селі Димка, куди переїхав батько з усією сім'єю, дало змогу письменниці заглянути глибше в селянське життя. У 1891 році Кобилянські переселилися в Чернівці, де був осередок прогресивних діячів, які позитивно впливають на розвиток передового світогляду О. Кобилянської. С. Окуневська надсилає їй зі Львова твори Марка Вовчка, Михайла Павлика, Івана Франка, Тараса Шевченка. Мистецький світ полонить Ольгу Юліанівну. Творами Шевченка вона була захоплена настільки, що багато з них знала напам'ять.

Пам'ятним для О. Кобилянської був 1898 рік. Цього року вона їздила до Львова для участі у відзначенні 25-річного ювілею творчої діяльності І. Франка. Тут, у Львові, Ольга Юліанівна познайомилася з Василем Стефаником. Між ними зав'язується щира дружба. О. Кобилянська захоплюється глибокопсихологічними творами видатного новеліста, листується з ним.

У 1899 році М. Павлик знайомить листовно О. Кобилянську з Лесею Українкою. На запрошення Лесі Ольга приїздить до неї в Зелений Гай, що на Полтавщині, а через два роки поетеса була гостею О. Кобилянської в Чернівцях. Леся Українка відіграла значну роль у творчому зростанні письменниці з Буковини. Вона цінувала її талант, бо відчувала у високомистецьких творах посестри «гірську верховину, широкий горизонт».

Завдяки дружбі письменниці з Лесею Українкою російська література стала для О. Кобилянської високим зразком художнього освоєння життя, поглибила любов до бідних та покривджених, ненависть до гнобителів. Велике враження справив на письменницю роман М. Чернишевського «Що робити?», перекладений українською мовою І. Франком.

У 90-х роках XIX століття зароджується інтерес О. Кобилянської до соціалізму. Ольга Юліанівна гостро відчувала нерівноправне, пригноблене становище жінки в тодішньому суспільному житті, яку сковувало «рабство родинне і рабство суспільне».

У ті часи не було широкого доступу жінці до різних галузей праці, знань, мистецтва. Відчула це на собі й Ольга Юліанівна. А тому вона невтомно боролася за звільнення жінки від будь-якої залежності. У Чернівцях О. Кобилянська бере участь у громадському житті, стає учасницею «Товариства руських жінок на Буковині».

У розквіті свого таланту О. Кобилянську спіткало лихо — хвороба. У 1903 році Ольга Юліанівна застудилася, внаслідок чого почався частковий параліч. Це горе позбавило письменницю широкої можливості особисто спілкуватися з друзями-митцями, з народом. Своя недуга, хвороба батька, смерть матеріальна скрута — все це було причиною певного творчого спаду О. Кобилянської. Письменниця визнає: «Моє життя ніколи не було веселим, а тепер воно доходило до кульмінаційного пункту».

Проте і в таких важких обставинах Ольга Юліанівна продовжує працювати. Більшість новел і нарисів, писані в період 1915—1917 років мають антиімперіалістичне спрямування, бо показують, що народ ненавидить війну і прагне миру. Письменниця стає на захист народу, засуджує загарбницькі плани Австрійської імперії.

Після першої світової війни край письменниці був окупований боярською Румунією. Буржуазна влада переслідує О. Кобилянську.

У 1940 році Ольгу Кобилянську було нагороджено Почесною Грамотою Президії Верховної Ради УРСР. Вона була прийнята в члени Спілки радянських письменників України. Вітання, видання творів у Києві, листи від радянських громадян — все це додавало наснаги письменниці.

Коли у 1941 році стався віроломний напад гітлерівської Німеччини, паралізована, вже похила віком письменниця не могла евакуюватися з Чернівців. Окупанти провели обшук у квартирі О. Кобилянської, забрали рукописи, частина яких безслідно зникла. Румунським урядом було дано розпорядження передати письменницю військовому суду. Наміри окупантів залишилися нездійсненими, бо 21 березня 1942 року у віці 78 років Ольга Кобилянська померла. Окупаційна влада заборонила громадськості провести в останню путь письменницю-патріотку так, як вона цього заслужила. На похороні були лише рідні й близькі Ольги Юліанівни.

Літературна діяльністьРедагувати

 
Ольга Кобилянська з Марією та Ольгою Устиянович

У віці 13—14 років майбутня українська письменниця писала вірші німецькою мовою. У 1880 році написане перше німецькомовне оповідання О. Кобилянської «Гортенза, або Нарис з життя одної дівчини», у 1883 році — «Доля чи воля?». Потім були створені алегоричні замальовки «Видиво» (1885), «Голубка і дуб» (1886), оповідання «Вона вийшла заміж» (1886—1887).

Кобилянська впродовж майже півстоліття створила десятки оповідань, нарисів, новел, повістей, критичних і публіцистичних статей, перекладів, лишила значне за обсягом листування. Частина її творів написана німецькою. З них лише деякі були надруковані в періодичних виданнях; 1901 року вони вийшли окремою книжкою під назвою «Kleine russische novellen». Найкращі твори О. Кобилянської вийшли у перекладах багатьма мовами, зокрема слов'янськими.

СтановленняРедагувати

У Південній Буковині, заселеній переважно румунами, і меншою мірою українцями, українських шкіл чи культурно-освітніх закладів у 1860—1880 роках не було. Німецька школа не могла дати Кобилянській знань з історії та культури українського народу. Перші її літературні твори, написані німецькою мовою ще без чіткого уявлення, що означає слово «література», припадають на початок 1880-х років («Гортенза, або Нарис із життя однієї дівчини», «Доля чи воля?»). Ранні неопубліковані твори Кобилянської («Гортенза», «Малюнок з народного життя на Буковині», «Видиво», «Людина з народу» та інші) сьогодні зберігають переважно пізнавальне значення, відображаючи окремі сцени з життя містечкової інтелігенції, людей із народу.

Сприйняття Кобилянською німецької культури проходило через її особисті зв'язки з відомими німецькими та австрійськими редакторами та видавцями журналів і газет. Це спілкування дало змогу їй надрукувати німецькою мовою різні твори, як-от «Природа», «Битва», «Некультурна», «Мужик».

 
Ольга Кобилянська

Особливе значення мали тривалі контакти Ольги Кобилянської з німецьким письменником Людвіґом Якобовським (1868—1900 роки), які відбивали певні закономірності розвитку міжлітературних взаємин української та австрійсько-німецької літератур кінця XIX — початку XX століття. У 1890-ті роки, коли активізується співпраця з Людвіґом Якобовським, Кобилянська публікує німецькою свою статтю «Марко Вовчок та її оповідання», цілий ряд перекладених німецькою мовою оповідань українських письменників. Водночас ці контакти сприяли тому, що твори німецьких авторів друкувалися у перекладі українською мовою. Леся Українка, Осип Маковей, Денис Лукіянович, Антін Крушельницький перекладали твори Людвіґа Якобовського та друкували їх у чернівецькій «Буковині», у львівському «Літературно-науковому віснику».

 
Книга «Природа», видання 1897
 
Кобилянська на з'їзді українських письменників у Львові з нагоди 100-ліття публікації «Енеїди», 1898 р (сидить у центрі). У першому ряду: М. Павлик, Є. Ярошинська, Н. Кобринська, О. Кобилянська, С. Лепкий, А. Чайковський, К. Паньківський (старший). У другому ряду: І. Копач, В. Гнатюк, О. Маковей, М. Грушевський, І. Франко, О. Колесса, Б. Лепкий. У третьому ряду: І. Петрушевич, Ф. Колесса, Й. Кишакевич, І. Труш, Д. Лукіянович, М. Івасюк.
 
Книга Кобилянської «Малоруські новели» з ілюстраціями Августи Кохановської. Мінден. 1901.
 
Ольга Кобилянська, 1908 р.

Німецька мова, як і німецька культура, відіграли позитивну роль у житті й творчості Кобилянської. Вони, як слушно зауважила Леся Українка, допомогли Кобилянській вийти в широкий світ загальнолюдської культури. Але для утвердження Кобилянської як української письменниці треба було глибоко знати не лише українську мову, а й надбання української літератури. Цю істину вона все ясніше усвідомлювала й з кінця 1880-х років наполегливо вивчала культурну спадщину свого народу, виявляла дедалі більший інтерес до його життя.

Під впливом потужного жіночого оточення — письменниці Наталії Кобринської, першої української жінки-лікарки в Австро-Угорщині Софії Окуневської (стала прообразом героїні твору «Доля чи воля?»), художниці Августи Кохановської (ілюстраторки новел Кобилянської «Некультурна», «Природа», «Битва», «Під голим небом») — Кобилянська почала писати рідною мовою. Доклалась до мотиву й закоханість в Євгена Озаркевича, брата Наталії Кобринської.

Феміністичні твориРедагувати

Тоді ж Кобилянська починає активно займатися фемінізмом. Знаходячись у 1894 році біля витоків створення «Товариства руських жінок на Буковині», Кобилянська обґрунтувала мету цього руху в брошурі «Дещо про ідею жіночого руху». Письменниця порушила питання про тяжке становище жінки «середньої верстви». Наступного, 1895 року, «Товариство руських жінок на Буковині» перейменовують на «Общество руських женщин» на Буковині, а Кобилянська покинула його. У лютому 1902 року в Чернівцях створено ще одне жіноче товариство «Кружок українських дівчат», однією з організаторок якого також була Ольга Кобилянська. Учасниці новоствореного гуртка вибрали письменницю головою товариства[3].

 
Ольга Кобилянська із Лесею Українкою, 1901 рік

Жіноча полеміка проявляється в ранніх творах письменниці. У деяких з них («Гортенза», «Вона вийшла заміж»), змальовуючи духовний світ своїх героїнь, письменниця робила наголос на їхніх пошуках особистого щастя. У «Людині» (а ще більше в «Царівні») особисте щастя героїнь Кобилянської більш чи менш пов'язується з соціальними проблемами, активною позицією людини в житті, з необхідністю боротися з несприятливими обставинами.

 
Ольга Кобылянская. Земля. Москва 1959. Титул
 
Ольга Кобылянская. Земля. Москва 1959. Разворот

Продовжуючи проблематику «Людини», повість «Царівна» (1895 р.) свідчила про розширення світобачення письменниці, поглиблення її реалістичної манери, засобів психологічного аналізу. Повість має складну творчу історію. Її творення й доопрацювання було тривалим (1888—1893), первісний текст був німецькою, пізніший — український. Надрукували твір у газеті «Буковина» (1895 р.) і того ж року вона вийшла в Чернівцях окремим виданням.

Торкнувшись морально-етичних проблем життя інтелігенції в новелах, як «Аристократка» (1896 р.), «Impromptu phantasie», Кобилянська продовжила розробляти їх у наступних творах і створила три цілісних образи жінок-інтелігенток в оповіданні «Valse melancolique» (1898 р.). Згодом вона повернулася до цієї теми в повістях «Ніоба» (1905 р.), «Через кладку», «За ситуаціями» (1913 р.).

Реалістичні й романтичні тенденції творчості Кобилянської своєрідно поєдналися в одному з її найкращих творів — повісті «В неділю рано зілля копала», в основі якої — мотив романтичної балади «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», неодноразово опрацьованої українськими письменниками, зокрема Михайлом Старицьким — в однойменній драмі. Повість перекладена багатьма мовами, була інсценізована, з успіхом йшла на сцені.

Тема інтелігенції проходить через усю творчість Кобилянської — від її ранніх оповідань та повістей до «Апостола черні».

Дослідження селаРедагувати

Зображення життя села, його соціально-психологічних і морально-етичних проблем — друга провідна лінія творчості Кобилянської. «Щоденники» письменниці переконливо свідчать, що в 2-й половині 1880-х років вона замислювалася над долею народу, пов'язуючи проникнення в його життя з опануванням соціалістичних ідей. У новелі «Жебрачка» (1895) авторка вперше показала людину з народу, яка опинилася без засобів до існування, живе з милостині. У середині 1890-х років Кобилянська поглибила знання селянського життя, чому сприяли її тісні контакти з жителями сіл, зокрема Димки (згодом це село ввійшло в її творчість картиною страшного братовбивства в повісті «Земля»).

Після надрукування «Землі» Кобилянська одержала листа від якогось незнайомого багатого землевласника, який пропонував їй одружитися з ним. Він висловив переконання, що жінка, яка так глибоко відчуває людські трагедії, вміє і глибоко кохати. Кобилянська відповіла, що він помиляється, бо авторка «Землі» вміє і глибоко ненавидіти{джерело}.

Глибоко правдиві картини з життя села Кобилянська дала в новелах «Банк рустикальний», «На полях», «У св. Івана», «Час», «Некультурна». Визначним досягненням української літератури, вагомим внеском письменниці у розробку теми землі у світовій літературі є повість «Земля».

На початку 1890-х, розробляючи проблеми, накреслені у ранніх творах, письменниця прагне розширити сферу своїх художніх пошуків, звертається до абстрактно-символічних тем й образів («Акорди», «Хрест», «Місяць»), пише низку поезій у прозі, серед яких є майстерні художні мініатюри. Кобилянська публікувала окремі твори в модерністських часописах «Світ» та «Українська хата».

 
Ольга Кобилянська, 1899 р.

Подальші пошукиРедагувати

Творчість Кобилянської 1920—1930-х років, коли Буковина опинилася під владою Румунії, проходила у складних умовах. Українська мова й культура зазнавали гонінь, проте й тоді Кобилянська налагоджувала контакти з українською літературною молоддю журналу «Промінь» (1921—1923 рр.), з місячником «Нові шляхи» (Львів), видавництвом «Рух» (Харків), де впродовж 1927—1929 роках вийшли її «Твори» у 9 томах.

У творах Кобилянської періоду Першої світової та часів румунського панування з'явилися деякі нові мотиви. Авторка вводить до оповідань тему війни («Юда», «Лист засудженого вояка до своєї жінки», «Назустріч долі» (1917 р.), «Зійшов з розуму» (1923) та ін.) — подібно до творів Василя Стефаника, Марка Черемшини, Осипа Маковея, Катрі Гриневичевої.

У деяких оповіданнях і новелах повоєнного періоду Кобилянська повернулася до морально-етичних проблем, що були предметом її художнього аналізу в творах кінця XIX — початку XX століття. Так, мотиви «Землі» знайшли продовження та поглиблення в оповіданні «Вовчиха».

Творчість Кобилянської 1920-1930-х років підпадала під вплив символізму («Сниться», «Пресвятая Богородице, помилуй нас!»). У романі «Апостол черні» письменниця наділила буковинське духівництво, зокрема таких духовних пастирів, як о. Захарій, багатьма громадянськими й християнськими чеснотами.

ЩоденникРедагувати

 
Ольга Кобилянська, липень 1894 р.

У Чернівцях діє єдиний в Україні літературно-меморіальний музей письменниці, міститься у будинку, в якому Кобилянська мешкала від 1925 року до смерті. Там, серед численних експонатів і особистих речей, зберігається унікальний документ — щоденник Ольги Кобилянської. Це два загальні зошити, написані німецькою мовою (деякі слова українською та польською). Перший запис зроблено 1 листопада 1883-го.

Письменниця вела щоденника впродовж понад семи років, коли жила в Кимполунзі, Димці, Болехові. Майже 70 років ці раритети були за кордоном, їх зберіг і передав до музею відомий американський адвокат Іван Панчук[4]

ТвориРедагувати

Україномовні твориРедагувати

Повісті та романиРедагувати

Новели й оповіданняРедагувати

  • Картинки з життя Буковини (1885) — оповідання.
  • Видиво (1885) — алегорична замальовка.
  • Голубка і дуб (1886) — алегорична замальовка.
  • Вона вийшла заміж (1886—1887) — оповідання.
  • Природа (1887) — новела. [Архівовано 11 Вересня 2018 у Wayback Machine.]
  • Жебрачка (1888).
  • У св. Івана (1890) — оповідання.
  • Impromtu phantasie (1894).
  • Valse melancolique (1894).
  • Рожі (1896) — мініатюра.
  • Він і вона (1895) — оповідання.
  • Час (1895).
  • Битва (1895).
  • У св. Івана (1895) — оповідання.
  • Банк рустикальний (1895) — оповідання.
  • Аристократка (1896).
  • Некультурна (1897) — новела.
  • Поети (1897) — мініатюра.
  • Слово зворушенного серця.
  • Що я любив (1896) — мініатюра, оповідання.
  • Покора (1898).
  • Акорди (1898).
  • На полях (1898) — оповідання.
  • Там звізди пробивались (1900) — мініатюра.
  • Під голим небом (1900) — нарис.
  • Смутно колишуться сосни (1901) — мініатюра.
  • Мої лілеї (1901) — мініатюра.
  • Самітно мені на Русі (1902) — мініатюра.
  • Осінню (1902).
  • За готар (1903) — оповідання.
  • До світа (1903).
  • В долах (1907) — мініатюра.
  • Весняний акорд (1910) — мініатюра.
  • Юда (1917). [Архівовано 11 Вересня 2018 у Wayback Machine.]
  • Лист засудженого вояка до своєї жінки (1917).
  • Назустріч долі (1917).
  • Сниться (1917).
  • Василка (1922).
  • Вовчиха (1923) — оповідання.
  • Зійшов з розуму (1923).
  • Але Господь мовчить… (1927).
  • Пресвятая Богородиця, помилуй нас! (1928).
  • Не смійтесь (1933).
Німецькомовні твори

Частина її творів, написаних в ранній період творчості (до переходу на українську мову), написана німецькою.[5].

Повісті

  • «Hortense, oder Ein Bild aus einem Madchenleben» («Гортенза, або нарис з життя однієї дівчини») (1880), (прим.: Кобилянська також зробила власний автопереклад повісті українською)
  • «Schicksal oder Wille» («Доля чи воля») (1883), (прим.: Кобилянська також зробила власний автопереклад повісті українською)
  • «Ein Lebensbild aus der Bukowina» («Картина з життя Буковини») (1885), (прим.: Кобилянська також зробила власний автопереклад повісті українською)
  • «Sie hat geheiratet» («Вона вийшла заміж») (1887) (прим.: 1894 року повість «Вона вийшла заміж», ґрунтовно перероблена і під новою назвою, «Людина», була опублікована українською мовою) (прим.: Кобилянська також зробила власний автопереклад повісті українською)

Зібрання творів;

  • Ольга Кобилянська. Зібрання творів у 10 томах. Том 3. Німецькомовні повісті. Чернівці: Букрек. 816 стор. ISBN 978-966-399-757-5 (прим. паралельний текст укр. та нім.)

Прижиттєві виданняРедагувати

ПеревиданняРедагувати

Посмертні перевидання: окремі виданняРедагувати

Зібрання творівРедагувати

ЕкранізаціїРедагувати

За творами письменниці знято фільми:

ПерекладиРедагувати

Вшанування пам'ятіРедагувати

Пам'ятники письменниціРедагувати

У 1963 році до 100-річчя від дня народження Ольги Кобилянської перед театром встановили півфігурну скульптуру письменниці. У 1980 році перед театром встановили бронзовий пам’ятник (скульптори Анатолій Скиба, Микола Мірошниченко, архітектор Олександр Таратута). Півфігурну скульптуру встановили у с. Димці Глибоцького району.

Заходи та організації, присвячені пам'яті Ольги КобилянськоїРедагувати

Вулиці, іменовані на честь письменниціРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б Фроленков В., Хаварівський Б. Кобилянська Ольга Юліанівна… — С. 104.
  2. а б Врублевська В. Шарітка з Рунгу: Біографічний роман про Ольгу Кобилянську. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — 512 с.
  3. Гнатчук О. О. Кобилянська і жіночий рух на Буковині // Науковий вісник Чернівецького університету. — 1999. — Вип. 58, 59. — С. 100–105.
  4. Ольга Кобилянська: відома і незнайома [Архівовано 4 Березня 2008 у Wayback Machine.] // День. — 2000. — 7 груд.
  5. Павлишин Марко Ольга Кобилянська перед «Землею»: питання ідентичності [Архівовано 20 Грудня 2021 у Wayback Machine.] // На пошану пам'яті Віктора Китастого: збірник наукових праць / Упоряд. В. П. Моренець. — Київ: ВД «КМ Академія», 2004. — С. 95—114.
  6. вулиця Ольги Кобилянської. вулиця Ольги Кобилянської (uk-US). Процитовано 6 листопада 2018. 

Джерела та літератураРедагувати

Біографічні матеріалиРедагувати

У популярній форміРедагувати

Літературознавчі дослідженняРедагувати

  • Гоцур Л. В. Ольга Кобилянська в українсько-німецьких взаєминах: дис. канд. філол. наук: 10.01.03 / Л. В. Гоцур; КДПІ імені М. П. Драгоманова. — К., 1992. — 172 с.
  • Горбач А.-Г. Ольга Кобилянська й німецька культура [Архівовано 15 Листопада 2021 у Wayback Machine.] // Наукові Записки УТГІ. — 1967. — ч. XIV(XVII)
  • Гундорова Т. Марлітівський стиль: жіноче читання, масова література і Ольга Кобилянська // Гендерна перспектива. — К.: Факт, 2004. — С. 19—35.
  • Гундорова Т. Неоромантичні тенденції творчості О. Кобилянської // Радянське літературознавство. — 1988. — № 11. — С. 32—42.
  • Гундорова Т. Ольга Кобилянська contra Ніцше, або Народження жінки з духу природи // Гендер і культура. Збірник статей. — К.: Факт, 2001. — С. 34—52.
  • Гундорова Т. Femina melancholica. Стать і культура в гендерній утопії Ольги Кобилянської. — К.: Критика, 2002. — 272 с.
  • Зачарована казка життя Ольги Кобилянської: монографія / Г. Д. Левченко. — Київ: Книга, 2008. — 224 с. — ISBN 966-8314-56-8.
  • Луців Л. Двоє мрійників: (О. Кобилянська і Є. Якбозен) [Архівовано 13 Серпня 2020 у Wayback Machine.] / д-р Лука Луців. — Тернопіль; Львів: З друк. А. Салєвича, 1930. — 34 с.
  • Нагор­а С. Музичні і звукові моменти в творах Ольги Кобилянської [Архівовано 11 Вересня 2018 у Wayback Machine.] / С. Нагорна. — Львів: Друк. «Графія», 1938. — 44 с.
  • Павлишин М. Ольга Кобилянська: прочитання [Архівовано 16 Вересня 2016 у Wayback Machine.]. — Х.: Акта. — 360 с.
  • Ушкалов Л. Урок 41 «Ось ти, і жий!» Вступ до філософії українського фемінізму // Що таке українська література: есеї. — Львів: ВСЛ, 2015. — С. 306—313.

У енциклопедіяхРедагувати

Бібліографічні покажчикиРедагувати

Про музейРедагувати

ІншеРедагувати

ПосиланняРедагувати