Кальченко Галина Никифорівна

українська радянська скульпторка

Гали́на Никифо́рівна Ка́льченко (4 лютого 1926(1926-02-04)[1], Борзна, Конотопська округа, Українська СРР, СРСР — 11 березня 1975(1975-03-11), Київ, Українська РСР, СРСР) — українська радянська скульпторка; член Київської організації Спілки радянських художників України з 1958 року (у 1968—1970 роках її голова). Дочка українського радянського партійного і державного діяча Никифора Кальченка, сестра економіста Володимира Кальченка, мати скульптора Микити Кальченка, дружина Героя Радянського Союзу Павла Білаонова.

Кальченко Галина Никифорівна
Кальченко Галина.jpg
Народилася 4 лютого 1926(1926-02-04)[1]
Борзна, Конотопська округа, Українська СРР, СРСР
Померла 11 березня 1975(1975-03-11) (49 років)
Київ, Українська РСР, СРСР
Поховання Байкове кладовище
Країна Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Діяльність скульпторка
Alma mater Київський державний художній інститут (1953)
Вчителі Єлева Костянтин Миколайович, Лисенко Михайло Григорович і Муравін Лев Давидович
Членство Спілка радянських художників України
Партія ВКП(б)
Батько Кальченко Никифор Тимофійович
У шлюбі з Білаонов Павло Семенович
Діти Кальченко Микита Павлович
Нагороди
орден Трудового Червоного Прапора орден «Знак Пошани»
Республіканська премія ЛКСМУ імені Миколи Островського Народний художник УРСР Заслужений діяч мистецтв УРСР Національна премія України імені Тараса Шевченка
Надгробок

ЖиттєписРедагувати

Народилася 4 лютого 1926 року в містечку Борзні (нині місто у Ніжинському районі Чернігівської області, Україна). Член ВКП(б) з 1948 року. 1953 року закінчила Київський художній інститут, де її викладачами були зокрема Михайло Лисенко, Костянтин Єлева, Лев Муравін. У 1958 році там же закінчила аспірантуру.

Жила в Києві, в будинку на Михайлівському провулку, № 9, квартира № 5. Померла в Києві 11 березня 1975 року. Похована в Києві на Байковому цвинтарі (ділянка № 2). Могила і надгробний пам'ятник, роботи скульптора Анатолія Фуженка[2], є пам'яткою культурної спадщини України національного значення (охоронний № 260003/32-Н)[3].

ТворчістьРедагувати

Працювала в галузі станкової та монументальної скульптури. Авторка пам'ятників, паркових статуй, портретів, надгробків, меморіальних дощок, медалей. Серед робіт:

станкові твори
монументальні твори
         
Пам'ятник Ванді Василевській
Пам'ятник Василю Порику
Пам'ятник Івану Нечую-Левицькому
Пам'ятник Миколі Леонтовичу
Пам'ятник Семену Гулаку-Артемовському

Брала участь у республіканських та зарубіжних виставках з 1954 року, всесоюзних — з 1957 року. Персональна посмертна виставка відбулася у Києві у 1976 році.

Дечкі роботи скульпторки зберігаються в Національному художньому музеї України, Національному музеї Тараса Шевченка, Національному музеї українського народного декоративного мистецтва, Державному музеї театрального, музичного та кіно-мистецтва України, Музеї Лесі Українки у Києві, Дніпровському, Запорізькому, Луганському, Одеському, Сумському, Харківському художніх музеях, Державному музеї мистецтв Республіки Казахстан імені Абилхана Кастеєва в Алмати, Музеї Лесі Українки в селі Колодяжному Волинської області, Шевченківському національному заповіднику в Каневі.

У мистецтвіРедагувати

Скульпторка послугувала прообразом київської скульптури «Батьківщина-Мати» Василя Бородая[4].

ВідзнакиРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б The Fine Art Archive — 2003.
  2. Могила Кальченко Г. Н. ( — 1975) та її родичів / Прадідівсбька слава. Архів оригіналу за 11 серпня 2020. Процитовано 29 травня 2022. 
  3. Постанова Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2009 року №  928-2009-п «Про занесення об'єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України».
  4. Чернігівщина у вогні: Календар 2003 / Чернігівське земляцтво; Автор-упорядник І. М. Корбач. — Київ: Український центр духовної культури, 2002. — 768 с.: іл. ISBN 966-628-051-5
  5. Кальченко Галина Никифорівна / Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка. Архів оригіналу за 4 березня 2022. Процитовано 29 травня 2022. 

ЛітератураРедагувати