Уривський Іван Сергійович
Іван Сергійович Уривський (нар. 9 березня 1990) — український театральний режисер, режисер–постановник Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка (з 2 листопада 2020)[1], до того — головний режисер Одеського академічного українського музично-драматичного театру ім. В. Василька (7 лютого 2019 — 31 серпня 2020)[2]. Заслужений артист України (2020)[3].
| Іван Сергійович Уривський | |
|---|---|
| Народився |
9 березня 1990 (33 роки) Кривий Ріг, Дніпропетровська область |
| Національність |
 Україна |
| Діяльність | театральний режисер |
| Відомий завдяки | головний режисер Одеського академічного українського музично-драматичного театру ім. В. Василька |
| Alma mater | Київський національний університет культури і мистецтв |
| Нагороди |
Лауреат премії ім. Леся Курбаса |
Життєпис ред.
Народився 9 березня 1990 року у місті Кривий Ріг. Будучи студентом 3-го курсу криворізького «будфаку» змінив своє життя, вирушивши вступати до Києва[4].
Закінчив Київський національний університет культури і мистецтв (майстерня Ніни Гусакової). За студентства на учбовій сцені поставив водевіль «Солом’яний капелюшок» за п’єсою Ежена Лабіша. В рамках проекту студентських дебютів Open Mind на сцені київського театру «Золоті ворота» поставив виставу «Дядя Ваня» за Чеховим, «Украдене щастя» за Франком, «Олеся. Забута історія кохання» за Купріним.
Будучи студентом 5-го курсу КНУКіМ — поставив «Тіні забутих предків» за Коцюбинським на сцені Одеського українського академічному музично-драматичному театрі ім. В. Василька. Рішенням конкурсної комісії Театру ім. Василька, 7 лютого 2019 року Іван Уривський перемагає в конкурсі на посаду головного режисера[5]. 31 серпня 2020 року — останній робочий день в Одеському українському театрі — переїжджає жити та працювати до Києва[6].
Постановки Івана Уривського йдуть на сценах Одеси, Львова та Києва. За втілення «Перехресних стежок» Івана Франка на сцені Львівського театру ім. Леся Курбаса отримав премію імені Леся Курбаса у 2019 році[7].
Режисерські роботи ред.
Втілив 20 постановок на 8 сценічних майданчиках 3 театральних міст України та одного закордонного[8].
- «Солом’яний капелюшок» за п’єсою Ежена Лабіша
- «Дядя Ваня» Антона Чехова (проект студентських дебютів Open Mind)[9]
- 2015, 13 лютого — «Олеся. Забута історія кохання» за мотивами повісті «Олеся» Олександра Куприна[10]
- 2016, 14 травня — «Украдене щастя» за п'єсою Івана Франка[11]
- 2018, 3 вересня — «Фрекен Юлія» за п'єсою[en] Августа Стріндберга[12]
- 2015, 7 травня — «Тіні забутих предків» Василя Василька за повістю Михайла Коцюбинського
- 2016, 29 січня — «Останній день літа» за п’єсою «Полювання на качок»[ru] Олександра Вампілова («Сцена 38»)
- 2017, 18 лютого — «Турандот» за мотивами п’єси[en] Карло Ґоцці
- 2018, 12 квітня — «Одруження» за мотивами п’єси[ru] Миколи Гоголя
- 2019, 5 квітня — «Прекрасний рогоносець» за п'єсою[ru] Фернана Кроммелінка[13]
- 2019, 12 грудня — «Підступність і кохання» за однойменною п'єсою Фрідріха Шиллера[14][15]
- 2017, 17 листопада — «Олеся. Містифікація» за мотивами повісті «Олеся» Олександра Куприна[16]
- 2018, 29 листопада — «Перехресні стежки» за мотивами повісті Івана Франка[17]
- 2019, 6 червня — «Лимерівна» за п'єсою Панаса Мирного (камерна сцена)[18]
- 2020, 3 листопада — «Трамвай „Бажання“» за п'єсою Теннессі Вільямса (камерна сцена)[19]
- 2021, 5 травня — «Пер Гюнт» за п'єсою Генріка Ібсена[20]
- 2021, 9 грудня — «Безталанна» за однойменною п'єсою Івана Карпенка-Карого[21][22]
- 2022, 5 липня — «Калігула» за однойменною п'єсою[en] Альбера Камю (камерна сцена). Прем'єру зіграли на сцені Національного академічного драматичного театру ім. Лесі Українки[23][24][25][26][27][28][29]
- 2023, 28 квітня — «Конотопська відьма» за п'єсою Григорія Квітка-Основ'яненка
- 2020, 29 лютого — «Камінний господар» за поемою Лесі Українки[30][31]
- 2023, 26 листопада — «Хазяїн» за п'єсою Івана Карпенка-Карого
- 2022, 10 грудня — «Земля» за однойменною повістю Ольги Кобилянської
- 2023, 27 серпня — «Підступність і кохання» за п'єсою Фрідріха Шиллера
Нагороди та визнання ред.
- 2015 — Лауреат Міжнародного театрального фестивалю «Мельпомена Таврії» у номінації кращий режисерський дебют (вистава «Дядя Ваня»)
- 2016 — Лауреат одеського міського конкурсу «Прем’єри сезону» (вистава «Тіні забутих предків»)
- 2017 — Лауреат премії «Дзеркало сцени» (всеукраїнський тижневик Дзеркало тижня. Україна) в номінації кращої вистави молодих режисерів (вистава «Украдене щастя»)[32]
- 2019 — Премія імені Леся Курбаса (вистава «Перехресні стежки»)[7]
- 2019 — Номінант премії в галузі театрального мистецтва «Київська пектораль» сезону 2018/19 в номінаціях «Найкраща режисерська робота» та «Найкраща вистава камерної сцени» (вистава «Фрекен Юлія»)
- 2019 — Корона «Дня» — Івану Уривському за сучасну інтерпретацію та переосмислення української і західно-європейської класики у руслі світових трендів перформативних мистецтв (щоденна всеукраїнська газета суспільно-політичної тематики «День»)[33]
- 2020 — Заслужений артист України[3]
Примітки ред.
- ↑ Театр Франка. Результати конкурсу на заміщення вакантних посад 2020. Архів оригіналу за 23 січня 2022. Процитовано 11 листопада 2020.
- ↑ В Одеському академічному українському музично-драматичному театрі ім.В.Василька проведено конкурс на заміщення вакантних посад. Архів оригіналу за 29 жовтня 2019. Процитовано 4 квітня 2022.
- ↑ а б УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №491/2020 Про відзначення державними нагородами України з нагоди Всеукраїнського дня працівників культури та майстрів народного мистецтва. Архів оригіналу за 10 листопада 2020. Процитовано 11 листопада 2020.
- ↑ Анна ХОМЕНКО (16 грудня 2021). Что вдохновляет молодого режиссёра из Кривого Рога, которого уже сейчас называют явлением (укр.). «0564.ua». Архів оригіналу за 18 грудня 2021. Процитовано 18 грудня 2021.
- ↑ Від дня до вечора 7 лютого. Архів оригіналу за 28 листопада 2019. Процитовано 14 листопада 2019.
- ↑ Олег ВЕРГЕЛІС (28 серпня 2020). Іван Уривський вирушає з Одеси до Америки (укр.). «Театрально-концертний Київ». Архів оригіналу за 29 вересня 2020. Процитовано 2020-9-01.
- ↑ а б Премію імені Леся Курбаса у 2019 році присуджено Івану Уривському. Архів оригіналу за 31 жовтня 2019. Процитовано 14 листопада 2019.
- ↑ Іван Уривський у каталозі режисерів портала «Театральна риболовля». Портал «Театральна риболовля». Архів оригіналу за 27 вересня 2020. Процитовано 13 березня 2020.
- ↑
Відеопроєкт — #Театр_це_моє. Гість — Іван Уривський (Херсонський театр Куліша) (10 груд. 2021 р.) на YouTube
- ↑ Юлія БИРЗУЛ (17 лютого 2015). «Олеся. Забута історія кохання» (рос.). «Во мне точки нет». Архів оригіналу за 12 серпня 2020. Процитовано 14 листопада 2019.
- ↑ Юлія БИРЗУЛ (25 травня 2016). Иллюзии «Украденого щастя» И. Урывского (рос.). «Во мне точки нет». Архів оригіналу за 29 вересня 2020. Процитовано 14 листопада 2019.
- ↑ Дмитро ЛЕВИЦЬКИЙ (17 серпня 2018). Норовлива Юлія та інші герої. Мапа сезону (укр.). «Дзеркало тижня. Україна». Архів оригіналу за 29 грудня 2019. Процитовано 14 листопада 2019.
- ↑ Костянтин БЕЛІНСЬКИЙ. Интервью – Иван Урывский: к созданию идеального спектакля (рос.). «Yabl». Архів оригіналу за 22 січня 2019. Процитовано 14 листопада 2019.
- ↑ Олег ВЕРГЕЛІС (30 серпня 2019). Театральний туризм, погода на завтра (укр.). «Дзеркало тижня. Україна». Архів оригіналу за 21 вересня 2019. Процитовано 14 листопада 2019.
- ↑ Ольга СТЕЛЬМАШЕВСЬКА (10 червня 2020). Між Києвом і Одесою. Режисер Іван Уривський про, те, як тримати себе у формі, пророчі вистави і втрати у постпандемічний період (укр.). «День» №50 (2020). Архів оригіналу за 23 січня 2022. Процитовано 2020-6-15.
- ↑ ГЛАС (Одесса). Олеся. Мистификация (рос.)
- ↑ Олег ВЕРГЕЛІС (20 грудня 2018). Іван Франко і потойбічний театр (укр.). «Дзеркало тижня. Україна». Процитовано 14 листопада 2019.
- ↑ Дмитро ЛЕВИЦЬКИЙ (25 січня 2019). Усе буде файно. ТОП-10 культурних подій 2019-го (укр.). «Дзеркало тижня. Україна». Архів оригіналу за 21 квітня 2019. Процитовано 14 листопада 2019.
- ↑ Своє 100-річчя Театр Франка відзначить вісьмома прем’єрами та міжнародним фестивалем. Архів оригіналу за 9 листопада 2019. Процитовано 14 листопада 2019.
- ↑ Олег ВЕРЕЛІС (14 грудня 2020). Трамвай «УСПІХ». Режисер Іван Уривський — про підсумки року, міста й відзнаки, творчу енергію в театрі… (укр.). «Театрально-концертний Київ». Процитовано 16 грудня 2020.
- ↑ Тетяна ПОЛІЩУК (25 листопада 2021). Українська класика та наші сучасники-франківці. 2 і 3 грудня у столичному Національному театрі ім. І. Франка відбудуться допрем’єрні покази «Безталанної» (укр.). «День». Архів оригіналу за 26 листопада 2021. Процитовано 26 листопада 2021.
- ↑ Ірина ГОЛІЗДРА (27 листопада 2021). Театральний режисер Іван Уривський: Нам потрібен хейт, щоб «спускатися на землю» (укр.). «Українська правда». Архів оригіналу за 27 листопада 2021. Процитовано 27 листопада 2021.
- ↑ Хто є хто у «Калігулі». Тривають репетиції першої прем’єри франківців воєнно-театрального сезону (укр.). «Театрально-концертний Київ». 2 червня 2022. Процитовано 2022-6-02.
- ↑ Людмила ОЛТАРЖЕВСЬКА (17 червня 2022). «Цей диктатор непередбачуваний…». Віталій Ажнов — про своє ставлення до Калігули, у ролі якого він вийде в новій виставі франківців (укр.). «Театрально-концертний Київ». Процитовано 17 червня 2022.
- ↑ Фаїна ВАУЛІНА (14 червня 2022). Бункерний маніяк та політичний шахрай: Національний театр імені Івана Франка готує дві літні прем'єри в період воєнно-театрального сезону (укр.). «Дзеркало тижня». Процитовано 17 червня 2022.
- ↑ Юлія ВЕБЕР (30 червня 2022). Чоловік говорить: Іван Уривський, театральний режисер (укр.). «Marie Claire». Процитовано 4 липня 2022.
- ↑ Юлія ВЕБЕР (6 липня 2022). «Чи є вистава про тирана актуальною в час, коли Україну розігрують на політичній шахівниці?»: актори вистави “Калігула” про те як змінюється культурний контекст (укр.). «Marie Claire». Процитовано 8 липня 2022.
- ↑ Актор Олександр Рудинський — про виставу «Калігула», знімання у Олега Сенцова та «відміну» російського театру (укр.). «Vogue». 6 липня 2022. Процитовано 7 липня 2022.
- ↑ Ганна ЩОКАНЬ (12 липня 2022). «Зараз театральний актор стає терапевтом – лікує людську душу» — актор Віталій Ажнов (укр.). «Gazeta.ua». Процитовано 12 липня 2022.
- ↑ Віталій Малахов: «Театр на Подолі – сучасний театр, тому я запрошую молодих режисерів». Архів оригіналу за 1 серпня 2021. Процитовано 14 листопада 2019.
- ↑ Юрій ВОЛОДАРСЬКИЙ (11 березня 2020). Мертвое торжествует. Спектакль «Каменный властелин»: не герой, не любовник (рос.). «Yabl». Архів оригіналу за 19 вересня 2020. Процитовано 13 березня 2020.
- ↑ У Міжнародний день театру визначено переможця премії «Дзеркало сцени». Архів оригіналу за 19 липня 2019. Процитовано 14 листопада 2019.
- ↑ Корона «Дня» — Івану УРИВСЬКОМУ, головному режисерові Одеського театру ім. В. Василька. Архів оригіналу за 27 грудня 2019. Процитовано 27 грудня 2019.
Посилання ред.
- Іван Уривський у каталозі режисерів портала «Театральна риболовля» [Архівовано 27 вересня 2020 у Wayback Machine.]
- Іван Уривський на сайті Одеського академічного українського музично-драматичного театру ім. В. Василька [Архівовано 4 листопада 2019 у Wayback Machine.]
- Иван Урывский: к созданию идеального спектакля (інтерв'ю портала «Yabl») [Архівовано 28 лютого 2019 у Wayback Machine.]
- Інтерв'ю
- Алхімік Іван Уривський. Портрет до ювілею (березень 2020) [Архівовано 19 березня 2020 у Wayback Machine.]
- Іван Уривський, театральний режисер «Я вірю в театрального бога, тому що я сам не знаю, як виходить зробити виставу» (березень 2020) [Архівовано 28 березня 2020 у Wayback Machine.]
- Быть услышанным. Иван УРЫВСКИЙ ВІДЕО (липень 2020) [Архівовано 4 вересня 2020 у Wayback Machine.]
- УРИВСЬКИЙ: що не так з російською, чому любить українську класику, як підбирає акторів (Точка опори) Телеканал «Дім», травень 2023