Вікіпедія

Василько Василь Степанович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Василько.

Василь Степанович Василько (справжнє прізвище — Миляєв; 26 березня (7 квітня) 1893(18930407), Бурти — 18 березня 1972, Одеса) — український режисер, актор і педагог, народний артист СРСР (з 1944). Засновник Державного музею театрального, музичного та кіномистецтва УРСР у Києві (1924).

Василь Степанович Василько
Ім'я при народженні Василь Степанович Миляєв
Народився 26 березня (7 квітня) 1893(1893-04-07)
Бурти (нині Черкаська область)
Помер 18 березня 1972(1972-03-18) (78 років)
Одеса
Поховання Другий християнський цвинтар
Громадянство Російська імперія→СРСР СРСР
Діяльність актор, театральний режисер
Alma mater Філологічний факультет Київського університету[d]
Відомі учні Оселедчик Борис Львович
Заклад Одеський академічний український музично-драматичний театр імені В. Василька
Роки діяльності з 1912
Дружина Гаккебуш Любов Михайлівна,
Розумовська Юлія Миколаївна
Нагороди та премії
Народний артист СРСР Народний артист УРСР

Життєпис ред.

Народився 26 березня (7 квітня) 1893 року в селі Буртах (нині Шполянського району Черкаської області) в родині Степана Платоновича Міляєва, який був головним бухгалтером в маєтку поміщика Ханенка, і Марії Павлівни Рудкевич (усього в родині було п'ятеро дітей).

У 1904—1913 рр. навчався в Другій київський чоловічій гімназії[1].

У 1913—1916 рр. навчався в Київському університеті на філологічному факультеті.

У 1912 р. вперше виступив на сцені професійного театру.

Виконував ролі козака та хлопця у сцені вечорниць у «Назарі Стодолі» (1912, театр Миколи Садовського) та ксьондза в «Івані Гусі» («Єретик», 1919, «Молодий театр»). Брав участь як асистент режисера і виконавець ролей кобзаря та полковника конфедератів у «Гайдамаках» (обидві вистави за Шевченком, інсценізація і режисура Леся Курбаса, 1920, Перший театр Української Радянської Республіки імені Шевченка, а також у 1921, Кийдрамте).

1922—1923 років очолював Мандрівний театр «Каменярі».

1933—1938 рр. — Художній керівник Сталінського драматичного театру.

В Одеському україномовному драматичному театрі (Одеська держдрама) поставив комедію «За двома зайцями» (за п'єсою М.Старицького, інсценізація В. Василька і В. Ярошенка, 1925). Після цього отримав запрошення очолити театр. На його сцені здійснив більше 30 постановок української і світової класики, сучасних п'єс, виступаючи часто в ролі драматурга., зокрема «Гайдамаків» (в інсценізації Леся Курбаса 1927, 1961) та драму С. Голованівського про Шевченка «Поетова доля» (1939).[2]

 
Режисерська лабораторія театру «Березіль», 1925 р. Сидять (зліва направо): Я. Бортник, В. Василько, Борис Тягно, З. Пігулович, Л. Курбас, Ф. Лопатинський, Ю. Лішанський. Стоять: Павло Береза-Кудрицький, І. Крига, А. Авраменко-Ирій

Підготував концертні програми «На Вкраїні милій», «І вражою злою кров'ю волю окропіте» (1942–1943). Інсценізував і поставив Шевченкові поеми «Єретик» («Іван Гус») та «Відьма» (1929, 1930, Харківський Червонозаводський театр), використав мотиви творів поета в інсценізаціях «Енеїди» Івана Котляревського та «Черевичків» за Миколою Гоголем.

З 1943 по 1948 рік працював художнім керівником та директором у Чернівецькому музично-драматичному театрі. На його честь на Театральні площі Чернівців на Алеї слави встановлено зірку[3].

Нагороджений двома орденами, а також медалями.

Пішов з життя 18 березня 1972 року в Одесі. Похований на 2-му Християнському кладовищі.[4] Його друга дружина Юлія Миколаївна Розумовська сама придумала, яким буде пам'ятник на могилі Василя Степановича і, не чекаючи допомоги від влади, на свій кошт його встановила. На пам'ятнику — надпис «Від дружини» та театральні маски, які плачуть.[5] Через роки поруч з видатним режисером поховали і його дружину.

Примітки ред.

  1. ↑ Василько В. С. Театру віддане життя / Василь Василько. — Київ: Мистецтво, 1984. — с.12-51
  2. ↑ Одеський академічний український музично-драматичний театр ім. В. Василька is under construction (англ.). Архів оригіналу за 22 травня 2018. Процитовано 14 березня 2021.
  3. ↑ Історична розвідка: Алея Зірок - Василь Василько та Сидір Воробкевич. acc.cv.ua. 20 серпня 2018. Архів оригіналу за 27 грудня 2019. Процитовано 27 грудня 2019.
  4. ↑ Любовь Федченко. Сегодня одесситы вспоминают Василя Василько [Архівовано 11 квітня 2013 у Wayback Machine.]odessit.ua
  5. ↑ Театр: искусство надежды: очерки / Роман Бородавко. Оптимум, 2006. — с. 42

Література ред.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Василько_Василь_Степанович&oldid=41104631