Василько Василь Степанович

Василь Степанович Василько (справжнє прізвище — Миляєв; 26 березня (7 квітня) 1893(18930407), Бурти — 18 березня 1972, Одеса) — український режисер, актор і педагог, народний артист СРСР1944). Засновник Державного музею театрального, музичного та кіномистецтва УРСР у Києві (1924).

Василь Степанович Василько
Василько.jpg
Ім'я при народженні Василь Степанович Миляєв
Народився 26 березня (7 квітня) 1893(1893-04-07)
Бурти (нині Черкаська область)
Помер 18 березня 1972(1972-03-18) (78 років)
Одеса
Поховання Друге Християнське кладовище (Одеса)
Громадянство Flag of the Russian Empire (black-yellow-white).svg Російська імперіяСРСР СРСР
Діяльність актор, театральний режисер
Alma mater Філологічний факультет Київського університету[d]
Заклад Одеський академічний український музично-драматичний театр імені В. Василька
Роки діяльності з з 1912
Дружина Гаккебуш Любов Михайлівна,
Розумовська Юлія Миколаївна
Нагороди та премії
Народний артист СРСР Народний артист УРСР

ЖиттєписРедагувати

Народився 26 березня (7 квітня) 1893 року в селі Буртах (нині Шполянського району Черкаської області) в родині Степана Платоновича Міляєва, який був головним бухгалтером в маєтку поміщика Ханенка, і Марії Павлівни Рудкевич (усього в родині було п'ятеро дітей).

У 1913—1916 рр. навчався в Київському університеті на філологічному факультеті.

У 1912 р. вперше виступив на сцені професійного театру.

Виконував ролі козака та хлопця у сцені вечорниць у «Назарі Стодолі» (1912, театр Миколи Садовського) та ксьондза в «Івані Гусі» («Єретик», 1919, «Молодий театр»). Брав участь як асистент режисера і виконавець ролей кобзаря та полковника конфедератів у «Гайдамаках» (обидві вистави за Шевченком, інсценізація і режисура Леся Курбаса, 1920, Перший театр Української Радянської Республіки імені Шевченка, а також у 1921, Кийдрамте).

1922—1923 років очолював Мандрівний театр «Каменярі».

В Одеському україномовному драматичному театрі (Одеська держдрама) поставив комедію "За двома зайцями" (за п'єсою М.Старицького, інсценізація В. Василька і В. Ярошенка, 1925). Після цього отримав запрошення очолити театр. На його сцені здійснив більше 30 постановок української і світової класики, сучасних п'єс, виступаючи часто в ролі драматурга., зокрема «Гайдамаків» (в інсценізації Леся Курбаса 1927, 1961) та драму С. Голованівського про Шевченка «Поетова доля» (1939).[1]

Підготував концертні програми «На Вкраїні милій», «І вражою злою кров'ю волю окропіте» (19421943). Інсценізував і поставив Шевченкові поеми «Єретик» («Іван Гус») та «Відьма» (1929, 1930, Харківський Червонозаводський театр), використав мотиви творів поета в інсценізаціях «Енеїди» Івана Котляревського та «Черевичків» за Миколою Гоголем.

З 1943 по 1948 рік працював художнім керівником та директором у Чернівецькому музично-драматичному театрі. На його честь на Театральні площі Чернівців на Алеї слави встановлено зірку[2].

Нагороджений двома орденами, а також медалями.

Пішов з життя 18 березня 1972 року в Одесі. Похований на 2-му Християнському кладовищі.[3] Його друга дружина Юлія Миколаївна Розумовська сама придумала, яким буде пам'ятник на могилі Василя Степановича і, не чекаючи допомоги від влади, на свій кошт його встановила. На пам'ятнику - надпис «Від дружини» та театральні маски, які плачуть.[4] Через роки поруч з видатним режисером поховали і його дружину.

ПриміткиРедагувати

  1. Одеський академічний український музично-драматичний театр ім. В. Василька is under construction (en). Процитовано 2021-03-14. 
  2. Історична розвідка: Алея Зірок - Василь Василько та Сидір Воробкевич. acc.cv.ua. 20 серпня 2018. Процитовано 27 грудня 2019. 
  3. Любовь Федченко. Сегодня одесситы вспоминают Василя Василько Архівовано 11 квітень 2013 у Wayback Machine.odessit.ua
  4. Театр: искусство надежды: очерки / Роман Бородавко. Оптимум, 2006. — с. 42

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати