Василько Василь Степанович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Василько.

Василь Степанович Василько (справжнє прізвище — Миляєв; 26 березня (7 квітня) 1893(18930407), Бурти — 18 березня 1972, Одеса) — український режисер, актор і педагог, народний артист СРСР (з 1944). Засновник Державного музею театрального, музичного та кіномистецтва УРСР у Києві (1924).

Василь Степанович Василько
Василько.jpg
Ім'я при народженні Василь Степанович Миляєв
Народився 26 березня (7 квітня) 1893(1893-04-07)
Бурти (нині Черкаська область)
Помер 18 березня 1972(1972-03-18) (78 років)
Одеса
Поховання Друге Християнське кладовище (Одеса)
Громадянство Flag of the Russian Empire (black-yellow-white).svg Російська імперія→СРСР СРСР
Діяльність актор, театральний режисер
Alma mater Філологічний факультет Київського університету[d]
Заклад Одеський академічний український музично-драматичний театр імені В. Василька
Роки діяльності з з 1912
Дружина Гаккебуш Любов Михайлівна,
Розумовська Юлія Миколаївна
Нагороди та премії
Народний артист СРСР Народний артист УРСР

ЖиттєписРедагувати

Цей розділ містить текст, що не відповідає енциклопедичному стилю. Будь ласка, допоможіть удосконалити цей розділ, погодивши стиль викладу зі стилістичними правилами Вікіпедії. Можливо, сторінка обговорення містить зауваження щодо потрібних змін. (серпень 2018)
Цей розділ треба вікіфікувати для відповідності стандартам якості Вікіпедії. Будь ласка, допоможіть додаванням доречних внутрішніх посилань або вдосконаленням розмітки статті. (серпень 2018)

Народився 26 березня (7 квітня) 1893 року в селі Буртах (нині Шполянського району Черкаської області) в родині Степана Платоновича Міляєва, який був головним бухгалтером в маєтку поміщика Ханенка, і Марії Павлівни Рудкевич (усього в родині було п'ятеро дітей).

У 1913—1916 рр. навчався в Київському університеті на філологічному факультеті.

У 1912 р. вперше виступив на сцені професійного театру.

Виконував ролі козака та хлопця у сцені вечорниць у «Назарі Стодолі» (1912, театр Миколи Садовського) та ксьондза в «Івані Гусі» («Єретик», 1919, «Молодий театр»). Брав участь як асистент режисера і виконавець ролей кобзаря та полковника конфедератів у «Гайдамаках» (обидві вистави за Шевченком, інсценізація і режисура Леся Курбаса, 1920, Перший театр Української Радянської Республіки імені Шевченка, а також у 1921, Кийдрамте).

1922—1923 років очолював Мандрівний театр «Каменярі».

В Одеському україномовному драматичному театрі (Одеська держдрама) поставив комедію "За двома зайцями" (за п'єсою М.Старицького, інсценізація В. Василька і В. Ярошенка, 1925). Після цього отримав запрошення очолити театр. На його сцені здійснив більше 30 постановок української і світової класики, сучасних п'єс, виступаючи часто в ролі драматурга., зокрема «Гайдамаків» (в інсценізації Леся Курбаса 1927, 1961) та драму С. Голованівського про Шевченка «Поетова доля» (1939).[1]

 
Режисерська лабораторія театру «Березіль», 1925 р. Сидять (зліва направо): Я. Бортник, В. Василько, Борис Тягно, З. Пігулович, Л. Курбас, Ф. Лопатинський, Ю. Лішанський. Стоять: Павло Береза-Кудрицький, І. Крига, А. Авраменко-Ирій

Підготував концертні програми «На Вкраїні милій», «І вражою злою кров'ю волю окропіте» (1942–1943). Інсценізував і поставив Шевченкові поеми «Єретик» («Іван Гус») та «Відьма» (1929, 1930, Харківський Червонозаводський театр), використав мотиви творів поета в інсценізаціях «Енеїди» Івана Котляревського та «Черевичків» за Миколою Гоголем.

З 1943 по 1948 рік працював художнім керівником та директором у Чернівецькому музично-драматичному театрі. На його честь на Театральні площі Чернівців на Алеї слави встановлено зірку[2].

Нагороджений двома орденами, а також медалями.

Пішов з життя 18 березня 1972 року в Одесі. Похований на 2-му Християнському кладовищі.[3] Його друга дружина Юлія Миколаївна Розумовська сама придумала, яким буде пам'ятник на могилі Василя Степановича і, не чекаючи допомоги від влади, на свій кошт його встановила. На пам'ятнику - надпис «Від дружини» та театральні маски, які плачуть.[4] Через роки поруч з видатним режисером поховали і його дружину.

ПриміткиРедагувати

  1. ↑ Одеський академічний український музично-драматичний театр ім. В. Василька is under construction (en). Процитовано 2021-03-14. 
  2. ↑ Історична розвідка: Алея Зірок - Василь Василько та Сидір Воробкевич. acc.cv.ua. 20 серпня 2018. Процитовано 27 грудня 2019. 
  3. ↑ Любовь Федченко. Сегодня одесситы вспоминают Василя Василько Архівовано 11 квітень 2013 у Wayback Machine.odessit.ua
  4. ↑ Театр: искусство надежды: очерки / Роман Бородавко. Оптимум, 2006. — с. 42

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Василько_Василь_Степанович&oldid=31331094