Забужко Оксана Стефанівна

українська письмениця, феміністка, публічна інтелектуалка

Оксана Стефанівна Забужко
Ім'я при народженніОксана Стефанівна Забужко
Народилася19 вересня 1960(1960-09-19) (63 роки)
Луцьк, Волинська область, Українська РСР[1]
ГромадянствоУкраїна Україна
Національністьукраїнка
Діяльністьписьменниця, літературознавиця, публіцистка, поетеса, есеїстка, феміністка, літературний критик, громадська активістка, викладачка
Сфера роботипоезія
Alma materфілософський факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка
ЗакладГарвардський університет і Університет Піттсбурга
Мова творівукраїнська
Роки активностіз 1985
Напрямокпостмодернізм
Жанрпоезія і проза
Magnum opus«Музей покинутих секретів» (2009)
«Польові дослідження з українського сексу» (1996)
ПартіяКПРС
Нагороди
Золотий письменник України
Золотий письменник України
Національна премія України імені Тараса Шевченка — 2019
Орден княгині Ольги ІІІ ступеня
Орден княгині Ольги ІІІ ступеня
Премія Women In Arts (2020)
Сайт: www.zabuzhko.com

CMNS: Забужко Оксана Стефанівна у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Окса́на Стефа́нівна Забу́жко (нар. 19 вересня 1960, Луцьк, Волинська область, Українська РСР) — українська письменниця, феміністська літературознавиця, поетеса, есеїстка, публіцистка, викладачка та політична активістка (зокрема, в часи Помаранчевої революції). Ключовими у творчості Оксани Забужко є теми української національної ідентичності і гендеру[2].

Твори Забужко перекладені понад 20 мовами в Австрії, Болгарії, Італії, Ірані, Нідерландах, Німеччині, Польщі, Росії, Румунії, Сербії, США, Угорщині, Франції, Хорватії, Чехії, Швеції.[3] Роман «Польові дослідження з українського сексу» (1996), перший бестселер незалежної України, дав старт українському книжковому ринку, є найширше перекладеним у світі українським прозовим твором[4][5]. Інтелектуальний нонфікшн «Notre Dame d'Ukraine: Українка в конфлікті міфологій» (2007) осмислює українську культурну історію через Лесю Українку як «Іншого», через чий лицарський дискурс вписує Україну у систему європейських міфологій, досліджуючи українську шляхту. «Музей покинутих секретів» (2009) в орієнтованому на західну аудиторію деколонізує українську історію, зокрема, УПА[6] з застосуванням жіночого письма та écriture féminine.

Оксана Забужко є лауреаткою народних та іноземних премій, стипендіаткою Фулбрайта, викладачкою українських студій у Гарвардському та Піттсбурзькому університетах та популяризаторкою України на міжнародній арені. Її тексти адаптують численні театри України, Європи і Північної Америки.

Життєпис

ред.

Народилася 19 вересня 1960 року в місті Луцьку, у шістдесятницькій родині з давніми історичними традиціями[7].

 
Оксана Забужко 11 жовтня 2012 року

Батько, Стефан (Степан) Іванович Забужко (1926—1983) — педагог, літературний критик і перекладач (вперше переклав українською чеські оповідання Іллі Гурніка[8], у сталінські часи був репресований і відбував заслання в Забайкальському краї). Мати, Надія Яківна Обжирко-Забужко (1926—2014) — родом з м. Білилівка Бердичівської округи, вчителька української літератури, авторка методичних розробок і популярних літературознавчих творів для школярства[9]. За словами Євгена Сверстюка, Забужко вихована на «кращих естетичних традиціях». Змалечку складала вірші, які записував і збирав її батько[10].

За словами письменниці, свою філологічну освіту вона отримала вдома. Розпочаті у вересні 1965 р. репресії проти української інтелігенції змусили родину покинути Луцьк[11], і з 1968 р. Оксана Забужко мешкає в Києві.

Закінчила філософський факультет (1977—1982) та аспірантуру з естетики (1985) Київського університету імені Тараса Шевченка.

1987 року прийнята до Спілки письменників СРСР. Вступила до КПРС не пізніше 1988 року[12].

Захистила кандидатську дисертацію на тему «Естетична природа лірики як роду мистецтва» (1987). Викладала естетику й історію культури в Київській державній консерваторії ім. П. Чайковського (1986—1988), з 1989 р. — старша наукова співробітниця Інституту філософії НАН України.

Тривалий час працювала викладачем. Причому лекції з естетики Оксана Забужко читала не лише в українських вишах, а й у Єльському та Колумбійському університеті.

1992 року викладала українську культуру в Університеті штату Пенсільванія як запрошена письменниця. У 1994 отримала стипендію Фонду Фулбрайта і викладала українську літературу й культуру у Гарвардському та Піттсбурзькому університетах. 2001 року викладала літературну майстерність у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка.

У шлюбі з художником Ростиславом Лужецьким.

Літературна діяльність

ред.
 
Оксана Забужко під час автограф-сесії 22 березня 2015 р.

Хоча в дитинстві Забужко мріяла бути кінорежисеркою, життя пов'язала із літературною діяльністю[джерело?]. Віршувати Забужко почала, за власними словами, «з дописемного віку»[13]. Поетично дебютувала в періодиці у 9 років, на 1973 р. у видавництві «Молодь» планувалась до друку її перша поетична збірка «Весняна акварель» (передмова Михайла Стельмаха). Але під час репресій 1972 року батьки потрапили в «чорні списки», і готову до друку «Акварель» знімають з виробництва. Тих ранніх віршів Забужко ніколи не публікувала, а першу поетичну книжку, уже іншого змісту («Травневий іній»), змогла видати тільки 1985 року. Про ці події в «Автобіографії» (1997) згадувала: «Якщо я завдячую радянській владі чимось добрим, то це тим, що вона вчасно поклала край моїй „літературній кар'єрі“ — на цілий брежнєвський період, — інакше я вельми швидко навчилась би, як приподоблятися дядям і тьотям з редакцій, і, либонь, так і не докопалась би до власного голосу…»[14].

 
З Ольгою Токарчук та Марціном Ґачковським, фестиваль «Góri Literature», 2018

Основні теми творчості письменниці - національна ідентичність і гендер. Перший роман Забужко, «Польові дослідження з українського сексу», один із «засадничих текстів української літератури пострадянського періоду»[15], вийшов 1996 року і викликав бурхливі та суперечливі реакції критики і читацтва. Письмо Забужко — стилістично новаторське й інтелектуально провокативне — не зрозуміли деякі вітчизняні критики, незнайомі зі здобутками світової критичної думки і фемінізму зокрема. У той же час аудиторія сприйняла роман дуже добре, він став першим бестселером незалежної України і дав старт українському книжковому ринку[5]. За соціологічним опитуванням агенції «Еліт-профі» 2006 року роман був визнаний «книжкою, що найбільше вплинула на українське суспільство за 15 років незалежності»[16]. Нині це найширше перекладений у світі твір нової української прози (15 мов), включений до багатьох обов'язкових списків та рейтингів сучасної східноєвропейської класики[4].

Філософ і культурологиня за фахом, Забужко пише есеї і працює у жанрі нонфікшн. Вона також звертається до української історії ХХ століття. Її найвидатніший, за оцінками української та зарубіжної критики[17], роман «Музей покинутих секретів» (2009), перекладений шістьма мовами, — це родинна сага, де присутні три ключові для української історії епохи — Друга світова війна, 70-ті роки, ранні 2000-ні. Зокрема, авторка приділяє багато уваги епосу УПА, демонізованої радянською історіографією. Важливою рисою письма Оксани Забужко є його зверненість до світу, спрямованість не лише на внутрішню аудиторію, доступність для західної аудиторії[6].

Дослідники аналізували прозу Забужко за допомогою постколоніальних теорій[18]. У компаративістських студіях «Польові дослідження…» порівнюють із творами Джамайки Кінкейд[19], Ассії Джебар[20], Анджели Картер[21], Ніколь Броссар[22]. Письменниця має надзвичайно виразний стиль, де «поетичний» та «інтелектуальний» голоси переплітаються і витворюють складну структуру[15]. На думку деяких дослідників, у ньому присутнє жіноче письмо, écriture féminine, зокрема, письмо «з тіла» або «про тіло».

Найвідоміша книга Забужко у жанрі нон-фікшн — «Notre Dame d'Ukraine: Українка в конфлікті міфологій» (2007). У цьому безпрецедентному для України інтелектуальному бестселері, по-перше, українська культурна історія осмислена через Лесю Українку, жіночу постать, як «Іншого», з постколоніальної точки зору. По-друге, Забужко пише про роль і свідомість української шляхти, яку, якщо скористатися образами самої Лесі Українки, можна назвати «великопанською» (на противагу «глибокохамській» радянській) спільнотою. Ця спільнота в різні часи включала братчиків Кирило-Мефодіївського братства, членів Громади, зокрема Олену Пчілку — «матір українського націоналізму», мецената Євгена Чикаленка, саму Лесю Українку та багато інших, нині забутих або недооцінених, визначних постатей. Оксана Забужко доводить, що чимало етичних та естетичних «кодів», вироблених шляхтою, стали неприступними сучасному читачеві. По-третє, Забужко вважає лицарський («єретичний», гностичний) дискурс у Лесі Українки знаковим і таким, що вписує Україну у систему європейських міфологій.

Громадська діяльність

ред.
 
Оксана Забужко дає автограф під час Книжкового Арсеналу 2021

Упродовж 1995—2010 рр. була віцепрезидентом українського відділення ПЕН-клубу. Восени 2004 року багато зробила для привернення міжнародної уваги до президентських виборів в Україні. Напередодні Помаранчевої революції опублікувала у WSJ статтю Українська Солідарність[23], у якій передбачила масові протести у Києві, після чого в ЗМІ її стали називати «Помаранчевою Кассандрою».

28 листопада 2005 року виступила на Перших Президентських слуханнях «Виклики, породжені свободою» з доповіддю «Гуманітарна політика і державна незалежність»[24]. Доповідь викликала широкий суспільний резонанс, а також деякий вплив на політику тодішнього уряду. За наслідками слухань створено Громадську гуманітарну раду при Президентові України.

Забужко було запропоновано балотуватись у Верховну Раду України на виборах 2006 року від Блоку «Наша Україна»[25], але вона відмовилась — і відтоді незмінно відмовляється від співпраці з будь-якими політичними партіями[26][27].

Книжка розмов із варшавською публіцисткою Ізою Хруслінською «Український палімпсест» початково вийшла польською мовою і взимку 2013—2014 рр. стала для польських еліт важливим джерелом знань про Україну, допомігши визначитися з політичною підтримкою Майдану.[3]

У червні 2018 року підтримала відкритий лист діячів культури, політиків і правозахисників із закликом до світових лідерів виступити на захист ув'язненого у Росії українського режисера Олега Сенцова й інших політв'язнів[28].

У 2023 році потрапила до списку 100 жінок року за версією BBC[29].

Критика

ред.

Невдовзі після виходу в світ «Шевченкового міфа України» популярна тоді газета «Вечірній Київ» опублікувала брутальний відгук на книжку і її авторку в супроводі непристойної карикатури[30]. На цю публікацію відреагували, з одного боку, Євген Сверстюк, обурений її антикультурним політичним підтекстом[31], а з іншого — Олександр Сизоненко, який звинуватив Забужко в службі американському імперіалізму[32].

Спалахнула дискусія, що тривала до початку 2000-х. Питання стояло про ревізію колоніального спадку в погляді вже не тільки на Шевченка, а й ширше — про те, чи можна, як Забужко, говорити про українську культуру не лише в локальному (для українців), а й у загальнолюдському значенні. На захист Забужко та її концепції виступили Вадим Скуратівський, Василь Лісовий, Вілен Горський, Юрій Барабаш[33], Дмитро Наливайко, Володимир Ричка[34] та ін. вчені.

О. Сизоненко назвав їх «чорноколготочною групою підтримки» та «адептами махрового, волохатого, зниділого ідеалізму» й наполягав на тому, що Шевченко — поет «простий», і «нічого тягнути його у вишукане та снобістське панство» «фрейдів, юнгів, шопенгауерів та шпенглерів». Його позицію підтримали деякі літературознавці, які теж в агресивно-тоталітарному дусі виступили проти західних методологій в україністиці й об'єднали шевченкознавчі праці Забужко й Грабовича під жупелом «демоліберальних»[35], не зважаючи на відмінності та полеміку між ними (за Д. Наливайком, основна відмінність «полягає в тому, що в книжці О. Забужко міфотворчість „Кобзаря“ не закріплюється за моделями архаїчної міфології й не набуває характеру замкнутої структури, вона виходить на історію України і в ній розміщається», «вписується в контекст націо- й державотворчих міфів великих європейських письменників від Данте й Сервантеса до Ібсена та Джойса»[36]).

В той же час письменницю критикували за нерозуміння «цивілізаційно-творчої ролі православ'я» і «російського месіанізму»[37].

Скандал привернув увагу європейської преси. Газета Neue Zürcher Zeitung писала: «відкидання книжки Забужко українською критикою <…> показує, що українці ще дуже далекі від вироблення конструктивно-критичного ставлення до своїх національних міфів»[38].

Нагороди

ред.

Кіно-, театральні та музичні адаптації

ред.

Бібліографія

ред.

Поезія

ред.
  • Травневий іній (1985)
  • Дириґент останньої свічки (1990)
  • Автостоп (1994)
  • Новий закон Архімеда (2000)
  • Друга спроба. Вибране (2005)
  • Вибрані вірші 1980—2013 (2013)

Проза

ред.

Есеїстика, публіцистика, мемуари

ред.

Філософські праці

ред.
  • Філософія української ідеї та європейський контекст: Франківський період (1992)
  • Шевченків міф України: Спроба філософського аналізу (1996)
  • Notre Dame d'Ukraine: Українка в конфлікті міфологій (2007)

Проєкти

ред.
  • Літопис самовидців: Дев'ять місяців українського спротиву / [автор проекту О. Забужко; упорядник Т. Терен; передмова С. Алексієвич; ілюстратор О. Клачинська]. — Київ: Комора, 2014. — 310, [23] с., кольор. іл. — ISBN 978-966-97403-2-8

Переклади

ред.

Про Оксану Забужко

ред.

Примітки

ред.
  1. Deutsche Nationalbibliothek Record #128349832 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. Uilleam Blacker. Nation, Body, Home: Gender and National Identity in the Work of Oksana Zabuzhko. [Архівовано 1 червня 2016 у Wayback Machine.] The Modern Language Review 105.2 (2010): 487—501(англ.)
  3. а б Przegląd Polityczny. W stronę nowej Ukrainy [Архівовано 12 березня 2016 у Wayback Machine.] (пол.)
  4. а б The Ten Coolest Eastern-European Books You've Never Heard Of / airshipdaily.com / blog. Архів оригіналу за 18 травня 2015. Процитовано 22 травня 2016.
  5. а б «Дольки помаранч»: Оксана Забужко та Віктор Неборак. Архів оригіналу за 1 липня 2016. Процитовано 22 травня 2016.
  6. а б Тамара Гундорова. Післячорнобильська бібліотека: український літературний постмодернізм. Київ: Критика, 2013
  7. Надія Забужко: Доньку захищала на рівні ЦК. Архів оригіналу за 21 квітня 2016. Процитовано 11 квітня 2016.
  8. Оксана Забужко: Дідівських чи прадідівських бібліотек у цілісному вигляді в Україні, либонь, і не вціліло, тут добре, якщо люди вціліли. Архів оригіналу за 27 серпня 2016. Процитовано 11 квітня 2016.
  9. Надія Обжирко. Про казки і казкарів. Архів оригіналу за 3 квітня 2016. Процитовано 11 квітня 2016.
  10. Лідія Маркович, Віктор Демидик. Інопланетянка — УТ-1, 1993.
  11. Оксана Забужко. З незнищенного // На полі чести. Кн. ІІ. Наш сучасник Євген Сверстюк / Упор. Василь Овсієнко. — К., 2015. — С.140-158
  12. Оксана ЗАБУЖКО, поетеса // Письменники Радянської України. 1917—1987: Біобібліографічний довідник / Авт.-упоряд.: В. К. Коваль, В. П. Павловська. — Київ: Радянський письменник, 1988. — 719 с. — С. 693.
  13. Оксана Забужко змалку порівнювала себе з Вінні-Пухом / Новини на Gazeta.ua від 14.09.2012. Архів оригіналу за 5 серпня 2016. Процитовано 22 травня 2016.
  14. Офіційна сторінка Оксани Забужко — фотогалерея. Архів оригіналу за 19 квітня 2016. Процитовано 22 травня 2016.
  15. а б Oleksandra Shchur (Wallo). Post-Soviet Women Writers and the National Imaginary, 1989—2009. Ph.D. Dissertation. University of Illinois, Urbana-Champaign, 2013 [Архівовано 13 липня 2018 у Wayback Machine.](англ.)
  16. Чесне віддзеркалення Оксани Забужко (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 17 червня 2016. Процитовано 22 травня 2016.
  17. Оксана Забужко. Музей покинутих секретів / Видавничий Дім «Комора». Архів оригіналу за 1 травня 2016. Процитовано 22 травня 2016.
  18. Vitaly Chernetsky. Mapping Postcommunist Cultures: Russia and Ukraine in the Context of Globalization. Montreal: McGill-Queen's University Press, 2007(англ.)
  19. Natalia Monakhova. National Identity in the Postcolonial Situation: A Comparative Study of the Caribbean and Ukrainian Cases―Jamaica Kincaid and Oksana Zabuzhko. The Atlantic Literary Review Quarterly (Special Issue on Postcolonial Feminist Writing) 4.4 (2003): 173-98(англ.)
  20. Oksana Lutsyshyna. Postcolonial Herstory: the Novels of Assia Djebar (Algeria) and Oksana Zabuzhko (Ukraine): a Comparative Analysis. Master's Thesis, University of South Florida, Tampa, FL, 2006 [Архівовано 23 серпня 2017 у Wayback Machine.].
  21. Інна Стешин. Художнє втілення феміністичної ідеї в найновіший британській і українській прозі (А. Картер, О. Забужко). Кандидатська дисертація. Тернопільський державний педагогічний університет. Тернопіль: 2002
  22. Amy Elizabeth Moore. Feminism and Nationalism in the Works of Nicole Brossard and Oksana Zabuzhko. Ph.D. Dissertation. University of California, Berkeley, 2009.
  23. Oksana Zabuzhko. Ukraine's Solidarity. Архів оригіналу за 8 березня 2017. Процитовано 8 березня 2017.
  24. Оксана Забужко. На порозі гуманітарної катастрофи. Культурна політика і державна незалежність. Архів оригіналу за 8 березня 2017. Процитовано 8 березня 2017.
  25. Віктор Чивокуня. Ющенко іде на вибори зі старим обличчям. І своєю старостою?. Архів оригіналу за 8 березня 2017. Процитовано 8 березня 2017.
  26. Оксана Забужко. Нескромна чарівність номенклатури. Архів оригіналу за 8 березня 2017. Процитовано 8 березня 2017.
  27. Радіо Свобода Україна. Гість: Оксана Забужко. Архів оригіналу за 6 квітня 2017. Процитовано 8 березня 2017.
  28. An appeal to the representatives of countries who are expected to travel to the World Cup football games in Russia [Архівовано 22 червня 2018 у Wayback Machine.] Open Democracy, 06.06.2018
  29. 100 жінок року за версією BBC: до списку потрапили три українки
  30. Шелест Ю. Сто гривень і Оксана Забужко у колі Тараса Шевченка // Вечірній Київ, 7.03.1998
  31. Євген Сверстюк. Під плащем патріотизму // День, 18.04.1998. Архів оригіналу за 23 квітня 2016. Процитовано 13 квітня 2016.
  32. Олександр Сизоненко. І на сторожі коло нього поставимо свою любов… // Вечірній Київ, 20.03.1998
  33. Барабаш Ю. «Коли забуду тебе, Єрусалиме…» Гоголь і Шевченко. Порівняльно-типологічні студії / Ю.Барабаш. — Харків: Акта, 2001. — 375 с. Архів оригіналу за 6 травня 2016. Процитовано 13 квітня 2016.
  34. В.Ричка. «Оксана Забужко. Шевченків міф України. Спроба філософського аналізу» // Критика та бібліографія / Укр. іст. журн. — 1998. — № 5. — с.123-125 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 9 травня 2016. Процитовано 13 квітня 2016.
  35. Іванишин, Петро. Вульгарний «неоміфологізм»: від інтерпретації до фальсифікації Т.Шевченка. — Дрогобич, 2001
  36. Дмитро Наливайко. Шевченко, романтизм, націоналізм // Слово і Час. — 2006. — № 3. — с.3-21 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 1 червня 2016. Процитовано 13 квітня 2016.
  37. Андрей Окара. Прогулки с Шевченко // «Ex Libris НГ» (книжное обозрение «Независимой газеты»), № 31, 13.08.1998 [Архівовано 08.10.2015, у Wayback Machine.](рос.)
  38. Ulrich M. Schmid. Arbeit am Mythos // NZZ, 27.04.1998 [Архівовано 23 січня 2022 у Wayback Machine.](нім.)
  39. Ігор Гулявий У Вашингтоні вручили премії Фундації Антоновичів // Офіційний сайт Голос Америки, неділя, 20 жовтня 2013. Архів оригіналу за 21 жовтня 2013. Процитовано 20 жовтня 2013.
  40. Указ Президента України від 16 січня 2009 року № 26/2009 «Про відзначення державними нагородами України»
  41. Золоті письменники України. Нагороджені. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 25 листопада 2012.
  42. [Angelus-2013 для Оксани Забужко // Офіційний сайт Літературної центральноєвропейської премії Angelus, 19.10.2013(пол.). Архів оригіналу за 24 жовтня 2013. Процитовано 19 жовтня 2013. Angelus-2013 для Оксани Забужко // Офіційний сайт Літературної центральноєвропейської премії Angelus, 19.10.2013(пол.)]
  43. ЛАУРЕАТИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПРЕМІЇ УКРАЇНИ імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА 1962—2013 років [Архівовано 27 листопада 2020 у Wayback Machine.], Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка
  44. Марія Кабацій (14 червня 2023). Оксані Забужко та Олегу Сенцову вручили Орден Почесного легіону. ФОТО. Українська правда.
  45. Zaxid.net (4 листопада 2023). Оксана Забужко отримала звання почесної докторки Львівського університету. ZAXID.NET (укр.). Процитовано 5 листопада 2023.
  46. «Клітемнестра» на youtube.com. Архів оригіналу за 13 жовтня 2021. Процитовано 11 березня 2016.
  47. ТЕЛЬНЮК: Сестри — Дорога зі скла I (live at the Glenn Gould Studio). Архів оригіналу за 28 грудня 2020. Процитовано 11 березня 2016.
  48. V muzeu opuštěných tajemství [Архівовано 12 березня 2016 у Wayback Machine.] (чеськ.)

Джерела інформації

ред.

Посилання

ред.

Виступи, інтерв'ю О.Забужко

ред.

Література

ред.
  • Андарачна М. М. Контент жіночності (на матеріалі текстів Оксани Забужко «Сестро, сестро», «Я, Мілена» та повісті «Дівчатка») [Електронний ресурс] / М. М. Андарачна, Ю. М. Єгорова // Наук. зап. Харків. нац. пед. ун-ту ім. Г. С. Сковороди. Серія: Літературознавство. — 2014. — Вип. 1 (1). — С. 3-10. — Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nzl_2014_1(1)__3
  • Анісімова Н. П. «…Все іще можна зіграти інакше…»: театралізований «світ навиворіт» у поезії Оксани Забужко [Електронний ресурс] / Н. П. Анісімова // Наук. вісн. Миколаїв. держ. ун-ту ім. В. О. Сухомлинського. Серія: Філол. науки. — 2014. — Вип. 4.14. — С. 7–12. — РеРежим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nvmduf_2014_4
  • Багрійчук Н. Семантика евфемізмів у художньому тексті (на матеріалі збірок творів О. Забужко «Сестро, сестро» та Г. Пагутяк «Захід сонця в Урожі») [Електронний ресурс] // Мовозн. вісн. — 2012. — Вип. 14/15. — С. 342-347. — Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Mv_2012_14-15_
  • Бовсунівська Т. В. Стильовий еклектизм прози Оксани Забужко [Електронний ресурс] // Актуальні проблеми укр. лінгвістики: теорія і практика. — 2009. — Вип. 19. — С. 44-59. — Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/apyl_2009_19_7
  • Брега Л. Жіночий простір роману О. Забужко «Музей покинутих секретів» [Електронний ресурс] / Л. Брега // Наук. вісн. Східноєвроп. нац. ун-ту ім. Лесі Українки. Філол. науки. Літературознавство. — 2014. — № 19. — С. 13-17. — Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nvvnufll_2014_19_5
  • Випасняк Г. Іконічність образу національного героя: за романом О. Забужко «Музей покинутих секретів» [Електронний ресурс] // Питання літературознавства. — 2012. — Вип. 85. — С. 121-130. — Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Pl_2012_85_18
  • Віра Агеєва. Жінка-авторка як інопланетянка. Літературний скандал як проблема рецепції. Казка про нежіночий простір // А Музей [Архівовано 22 квітня 2016 у Wayback Machine.]
  • Елена Мариничева. Разминированная память // Дружба народов. — 2010. — № 9 [Архівовано 22 квітня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
  • Наталя Партач. Інтелектуальний роман Оксани Забужко Тижня «Музей покинутих секретів» [Архівовано 8 березня 2017 у Wayback Machine.]
  • Вадим Скуратівський. Нельотна погода. Замість передмови та замість монографії // Збужко О. Сестро, сестро. — К., 2003.
  • Гайдученко Г. Емоційно-експресивна функція оказіоналізмів у прозі Оксани Забужко [Електронний ресурс] // Наук. вісн. Херсон. держ. ун-ту. Серія: Лінгвістика. — 2014. — Вип. 21. — С. 200-204. — Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nvkhdu_2014_21_51
  • Грачова Т. Феномен поетичного мислення О. Забужко у контексті постмодерного літературного простору [Електронний ресурс] // Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства. — 2011. — Вип. 16. — С. 84-86. — Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/spml_2011_16_21
  • Гундорова Т. Феміністичний постмодерн: Оксана Забужко // Післячорнобильська бібліотека : український літературний постмодернізм : [монографія] / Тамара Гундорова. — К. : Критика, 2013. — С. 209-222.
  • Давидова А. В. Роман О. Забужко «Музей покинутих секретів» у світлі літературної критики [Електронний ресурс] // Наук. зап. Харків. нац. пед. ун-ту ім. Г. С. Сковороди. Серія: Літературознавство. — 2013. — Вип. 2 (2). — С. 41-47. — Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nzl_2013_2(2)__9
  • Задорожна О. С. «Феміністська» поетика творів Оксани Забужко [Електронний ресурс] // Літературозн. студії. — 2015. — Вип. 43 (1). — С. 229-236. — Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Lits_2015_43(1)__32
  • Кизима Т. Взаємодія концептів Світове Дерево і Людина в поетичній мові Оксани Забужко [Електронний ресурс] // Лінгвістичні студії. — 2011. — Вип. 22. — С. 277-281. — Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/lingst_2011_22_57
  • Клепуц Л. Особливості емансипаційної функції ненормативної лексики у творчості Оксани Забужко і Анжели Картер [Електронний ресурс] / Леся Клепуц // Літературозн. обрії. Праці молод. учених. — 2010. – Вип. 16. – С. 247-252. – Режим доступу: http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/30988/51-Kleputs.pdf?sequence=1a
  • Кметь В. Фольклорні мотиви у творчості Оксани Забужко [Електронний ресурс] / Кметь Вікторія // Література. Фольклор. Проблеми поетики / Київ. нац. ун-ті ім. Т. Шевченка. — 2011. — Вип. 35: Присвячений дослідженню творчої спадщини Л. Ф. Дунаєвської. – С. 234-242. – Режим доступу:http://philology.knu.ua/files/library/folklore/35/33.pdf
  • Ковінько М. В. Специфіка функціонування авторської маски в оповіданні О. Забужко «Інструктор з тенісу» [Електронний ресурс] // Літературознавчі студії. — 2015. — Вип. 1 (1). — С. 265-273. — Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Lits_2015_1(1)__29
  • Кудіна Н. Морфологічні вираження просторових відношень в українській мові (на матеріалі «Казки про калинову сопілку» Оксани Забужко) [Електронний ресурс] // Вісн. Львів. ун-ту. Серія філол. — 2012. — Вип. 56 (1). — С. 109-114. — Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Vlnu_fil_2012_56(1)__15
  • Лебединцева Н. Офелія як контекст: коло «вічного вигнання» у поетичній інтерпретації О. Забужко / Лебединцева Наталія // Ренесансні студії. – 2016. – Вип. 25/26. – С. 119-132.
  • Левчук І. Топонімікон роману Оксани Забужко «Польові дослідження з українського сексу» [Електронний ресурс] / І. Левчук, Т. Шепелюк // Волинь філологічна: текст і контекст. — 2012. — Вип. 14. — С. 105-111. — Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Vftk_2012_14_14
  • Масенко Л. «Код Лесі Українки» в художньому дискурсі Оксани Забужко [Електронний ресурс] // Київ. полоніст. студії. — 2012. — Т. 19. — С. 187-191. — Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/kps_2012_19_30
  • Москвич Ю. В. Образ міста в поезії О. Забужко [Електронний ресурс] // Вісн. Луган. нац. ун-ту ім. Т. Шевченка. Філол. науки. — 2013. — № 2 (1). — С. 51-57. — Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/vluf_2013_2(1)__11
  • Печерских Л. О. «Музей покинутих секретів» О. Забужко у жанровій системі українського постмодерного роману [Електронний ресурс] // Наук. зап. Харків. нац. пед. ун-ту ім. Г. С. Сковороди. Серія: Літературознавство. — 2011. — Вип. 3 (2). — С. 155-164. — Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nzl_2011_3(2)__22
  • Похилюк О. М. Евфемізми в романі О. Забужко «Музей покинутих секретів» [Електронний ресурс] // Мова і культура. — 2011. — Вип. 14, т. 1. — С. 347-353. — Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Mik_2011_14_1_61
  • Стешин І. О. Художнє втілення феміністичної ідеї в найновішій британській і українській прозі (А.Картер, О.Забужко). Автореф. дис. …канд. філол. наук. — Тернопіль, 2002.
  • Людмила Таран (ред.). Сад Артеміди. Жінка як текст: Емма Андієвська, Соломія Павличко, Оксана Забужко: фрагменти творчості і контексти. — Київ: Факт, 2002.
  • Тебешевська-Качак Т. Автобіографізм як принцип нарації та характеротворення у прозі Оксани Забужко // Слово і час. — 2004. — №.2.
  • Леонід Ушкалов. Дзеркала Оксани Забужко // Ушкалов Л. Сковорода та інші: Причинки до історії української літератури. — К., 2007.
  • Філоненко С. Концепція особистості жінки в українській жіночій прозі 90-х років XX століття. — К. — Ніжин, 2006.
  • Шерех (Шевельов) Ю. Куди пролягає траса // Шевельов Ю. З історії незакінченої війни. — К., 2009.
  • Mark Andryczyk. The Intellectual as Hero in 1990s Ukrainian Fiction // University of Toronto Press, 2012.
  • Bohachevsky-Chomiak M. «Notre Dame d'Ukraine: Ukrajinka v konflikti mifolohii. By Oksana Zabuzhko» // Slavic Review. — Vol. 68. — No. 3 (Fall 2009).(англ.)
  • Chernetsky V. «Confronting Traumas: The Gendered/Nationed Body as Narrative and Spectacle». In: Chernetsky V. Mapping Postcommunist Cultures: Russia and Ukraine in the Context of Globalization. — McGill-Queen's University Press, 2007.(англ.)
  • Czech M. Ukraina bez tabu // Gazeta Wyborcza, 01.11.2010 [Архівовано 31 травня 2016 у Wayback Machine.](пол.)
  • Achim Engelberg. Kassandra aus Kiev // Blätter für deutsche und internationale politik, Mai 2012 [Архівовано 7 квітня 2016 у Wayback Machine.](нім.)
  • Hrycak A., Rewakowicz M.G. «Feminism, Intellectuals and the Formation of Micro-Publics in Postcommunist Ukraine» // Studies in East European Thought. — Vol. 61. — No. 4 (2009): 311—333 (англ.)
  • Languagehat: The Museum Of Abandoned Secrets [Архівовано 22 квітня 2016 у Wayback Machine.](англ.)
  • Serguei Alex Oushakine. Introduction: Wither the intelligentsia: the end of the moral elite in Eastern Europe // Studies in East European Thought 61 (2009): 243-8.
  • Ilma Rakuse. Scharf beobachtete Ukraine // Neue Zürcher Zeitung, 04.11.2010 [Архівовано 23 квітня 2016 у Wayback Machine.](нім.)
  • Maryna Romanets. Erotic Assemblages: Field Research, Palimpsests, and What Lies Beneath // Journal of Ukrainian Studies, vol. 26, 1-2 (2002): 273-85.
  • Janet Walker. The Museum Of Abandoned Secrets [Архівовано 7 квітня 2016 у Wayback Machine.](англ.)