Вікіпедія

ПЕН-клуб

«ПЕН-клуб» (International PEN, PEN Club) — міжнародна неурядова організація, яка об'єднує професійних письменників, редакторів і перекладачів. Був створений з метою сприяння дружбі й інтелектуальній співпраці письменників всього світу; акцентує увагу на ролі літератури в розвитку взаєморозуміння і світової культури; бореться за свободу слова; діє як потужна сила в захисті прав письменників, яких садять до в'язниці, а деколи і вбивають за їх погляди. Це одна з найстаріших організацій, яка бореться за права людини, і одна з найстаріших міжнародних письменницьких організацій. Назва клубу — ПЕН — це абревіатура від англійських слів «Poets, Playwrights, Essayists and Novelists» — «поети, драматурги, есеїсти, романісти», які утворюють слово «пен» (англ. PEN) — ручка для писання. Тепер охоплює також представників інших жанрів, таких як журналісти й історики.

ПЕН-клуб
Pen international.svg
Тип міжнародна недержавна організація (INGO)d
Засновник Catherine Amy Dawson Scottd[1]
Засновано 21 жовтня 1921[1]
Штаб-квартира Лондон
Керівник Jennifer Clementd
Вебсайт pen-international.org
Нагороди
CMNS: ПЕН-клуб у Вікісховищі
Історичний (минулий) логотип Пен-клубу

ПЕН-клуб є неполітичною, недержавною організацією, яка перебуває в формальних консультаційних зв'язках з ЮНЕСКО і має спеціальний консультативний статус в Економічній і Соціальній Раді ООН.

ПЕН-клуб засновано 5 жовтня 1921 року в Лондоні з ініціативи англійських письменників Кетрін Емі Доусон-Скотт і Джон Голсуорсі (останній став першим президентом клубу). Першими членами ПЕН-клубу стали письменники Джозеф Конрад, Бернард Шоу та Герберт Веллс.

Наступними президентами ПЕН-клуба були Моравіа Альберто, Генріх Белль, Міллер Артур, Маріо Варгас Льйоса, Їржі Груша. Теперішнім президентом є Дженіфер Клемент (англ. Jennifer Clement).

З 1994 року у ПЕН-клубі існує есперантська секція, єдина секція штучної мови[2].

Міжнародний ПЕН-клуб складається зі 144 автономних національних ПЕН-центрів у 101 країні. Членство в ПЕН-клубі відкрито для всіх професійних письменників, незалежно від національності, мови, раси чи віросповідання.

ІсторіяРедагувати

Перший ПЕН-клуб був заснований в Лондоні в 1921 році Кетрін Емі Доусон Скотт, а його першим президентом був Джон Голсуорсі. Серед його перших членів були Джозеф Конрад, Елізабет Крейг, Джордж Бернард Шоу і Х. Г. Уеллс.

Спочатку PEN розшифровувався як "Поети, есеїсти, новелісти", але тепер розшифровується як "Поети, драматурги, редактори, есеїсти, романісти"[3], і включає письменників будь-якої форми літератури, таких як журналісти та історики.

Клуб встановив наступні цілі:

  1. Сприяти інтелектуальній співпраці та порозумінню серед письменників;
  2. Створити світову спільноту письменників, яка підкреслила б центральну роль літератури у розвитку світової культури;
  3. Захистити літературу від багатьох загроз її виживанню, які створює сучасний світ.

Серед минулих президентів PEN International були Альберто Моравія, Генріх Бьолл, Артур Міллер, Маріо Варгас Льоса, Гомеро Аріджіс, Іржі Груша та Джон Ралстон Сол. Поточний президент - Дженніфер Клемент.

Структура та статусРедагувати

Штаб-квартира PEN International розташована в Лондоні і складається з автономних центрів PEN у понад 100 країнах світу, кожен з яких відкритий для письменників, журналістів, перекладачів, істориків та інших, які активно займаються будь-якою галуззю літератури, незалежно від національності, раси, кольору шкіри, або релігія.

Це неурядова організація, яка має офіційні консультативні відносини з ЮНЕСКО та має спеціальний консультативний статус при Економічній та Соціальній Раді ООН.[4]

СтатутРедагувати

Хартія PEN базується на резолюціях, прийнятих на її міжнародних конгресах, і може бути коротко викладена таким чином:

PEN стверджує, що:

Література не знає кордонів і повинна залишатися спільною валютою для людей, попри політичні та міжнародні потрясіння. За будь-яких обставин, і особливо під час війни, твори мистецтва, вотчину людства в цілому, повинні залишатися недоторканими національною чи політичною пристрастю. Члени ПЕН завжди повинні використовувати той вплив, який вони мають на користь доброго розуміння та взаємоповаги між народами та людьми; вони зобов'язуються зробити все можливе, щоб розвіяти всю ненависть і відстояти ідеал єдиного людства, що живе в мирі та рівності в одному світі. PEN виступає за принцип безперешкодної передачі думки всередині кожної нації та між усіма націями, і члени зобов'язуються протистояти будь-якій формі придушення свободи вираження поглядів у країні та громаді, до якої вони належать, а також у всьому світі, де б це не було можливо. ПЕН заявляє про вільну пресу та виступає проти свавільної цензури в мирний час. Організація вважає, що необхідне просування світу до більш високоорганізованого політичного та економічного порядку робить необхідною вільну критику урядів, адміністрацій та установ. І оскільки свобода передбачає добровільне обмеження, члени зобов'язуються протистояти такому злу вільної преси, як неправдива публікація, навмисна брехня та спотворення фактів для політичних та особистих цілей.

Український центр Міжнародного ПЕН-клубуРедагувати

Докладніше: Український ПЕН
  • 1993 року український правозахисник та публіцист Євген Сверстюк був обраний президентом Українського центру Міжнародного ПЕН-клубу[6].
  • 10 вересня 2014 року українське відділення міжнародного ПЕН-клубу очолив український публіцист, письменник та науковець Микола Рябчук, який до цього був віце-президеном українського відділення[9].
  • 1 серпня 2018 року виконавчим директором українського відділення міжнародного ПЕН-клубу стала Тетяна Терен[10].

Комітет ув'язнених письменниківРедагувати

Комітет ув'язнених письменників PEN International[11] працює від імені переслідуваних письменників у всьому світі. Створений у 1960 р.[12] у відповідь на все частіші спроби замовкнути голоси інодумеців шляхом ув'язнення письменників, Комітет "Письменники у в'язниці" відстежує випадки близько 900 письменників, яких щороку саджали у в'язниці, катували, погрожували, нападали, змушували зникати, а також вбитих за мирну практику своєї професії. Комітет публікує дворічний Перелік справ,[13] в якому зафіксовано порушення свободи вираження поглядів проти письменників з усього світу.

Комітет також координує кампанії міжнародного членства в ПЕН, спрямовані на припинення цих атак та на боротьбу зі свободою вираження поглядів у всьому світі.[14]

Комітет ув'язнених письменників PEN International є членом-засновником Міжнародної біржі свободи вираження поглядів (IFEX), глобальної мережі з 90 неурядових організацій, яка протидіє цензурі у всьому світі та захищає журналістів, письменників, користувачів Інтернету та інших, кого переслідують за здійснення своїх прав на свободу вираження поглядів.[15]

Члени комітету також є членами моніторингової групи Тунісу (TMG) IFEX, коаліції з двадцяти однієї організації вільного самовираження, яка розпочала лобіювання уряду Тунісу з метою покращення стану прав людини у 2005 році.[16] З часу подій "арабської весни", що призвели до краху уряду Тунісу, TMG працювала над забезпеченням конституційних гарантій свободи слова та прав людини всередині країни.[16]

15 січня 2016 року PEN International приєднався до правозахисних організацій Freemuse та Міжнародної кампанії за права людини в Ірані разом із сімома іншими організаціями, протестуючи проти ув'язнення 2013 року та винесення вироку у 2015 році музикантам Мехді Раджабяну та Юсефу Емаді та режисеру Хоссейну Раджабіану, і закликав керівника судової влади та інших іранських влад зняти звинувачення проти них.[17]

Головою цього комітету є Саліл Трипаті.

УчасникиРедагувати

  • Гомеро Аріджіс, почесний президент;
  • Кармен Арістегі;
  • Маргарет Етвуд[18];
  • Томас Г. Бергін;
  • Генріх Бьолл;
  • Хорхе Луїс Борхес;
  • Марсело Мораес Каетано;
  • J. M. Coetzee;
  • Джозеф Конрад;
  • Елізабет Крейг;
  • Сідні Дарк;
  • Герман Фрідманн;
  • Надін Гордімер;
  • Глорія Гардія;
  • Робі Маколі;
  • Томас Манн;
  • Предраг Матвеєвич;
  • Артур Міллер;
  • Чарльз Ленгбридж Морган;
  • Тоні Моррісон;
  • Октавіо Пас;
  • Гарольд Пінтер;
  • Дж. К. Роулінг;[19]
  • Майкл Скаммелл;
  • Джордж Бернард Шоу;
  • Мечислав Смоларський;
  • Вільям Стайрон;
  • Луїза Валенсуела;
  • Х. Г. Уеллс
  • Карл Тиг.

ПриміткиРедагувати

  1. ↑ а б Blain V., Grundy I., Clements P. The Feminist Companion to Literature in English: Women Writers from the Middle Ages to the Present — 1990. — P. 956.
  2. ↑ Лінецький, Михайло. Про есперанто / Мотивація до вивчення міжнародної мови есперанто / Преамбула. Ukrainia Esperanto Asocio. Архів оригіналу за 22 червня 2013. Процитовано 12 жовтня 2010. (еспер.)(укр.)
  3. ↑ International, P. E. N. (10 січня 2018). Our History. PEN International (англ.). Архів оригіналу за 14 березня 2021. Процитовано 19 березня 2021. 
  4. ↑ NGO COMMITTEE RECOMMENDS UPGRADING OF CONSULTATIVE STATUS FOR FOUR ORGANIZATIONS | Meetings Coverage and Press Releases. www.un.org. Архів оригіналу за 8 березня 2021. Процитовано 19 березня 2021. 
  5. ↑ Протягом п'яти років у Москві не промовив жодного слова російською мовою // Gazeta.ua, 8 листопада 2016
  6. ↑ Сверстюк Євген Олександрович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003—2019. — ISBN 966-00-0632-2.
  7. ↑ Мирослав Маринович очолив український ПЕН-клуб [Архівовано 1 лютого 2018 у Wayback Machine.] // Український тиждень, 14 вер. 2010
  8. ↑ Мариновича обрали президентом українського ПЕН-клубу[недоступне посилання з червня 2019] // zaxid.net, 14 вер. 2010
  9. ↑ В українського ПЕН-клубу новий президент — Літакцент, 16.09.2014
  10. ↑ Тетяна Терен стала виконавчою директоркою українського ПЕН-клубу [Архівовано 4 серпня 2018 у Wayback Machine.] // Читомо, 01.08.2018
  11. ↑ PEN International – Writers in Prison Committee. web.archive.org. 9 лютого 2014. Архів оригіналу за 9 лютого 2014. Процитовано 19 березня 2021. 
  12. ↑ Action, Fife Voluntary. Fife Voluntary Action. www.fva.org (англ.). Архів оригіналу за 1 березня 2021. Процитовано 19 березня 2021. 
  13. ↑ PEN International – Case List. web.archive.org. 25 червня 2013. Архів оригіналу за 25 червня 2013. Процитовано 19 березня 2021. 
  14. ↑ PEN International – Campaigns. web.archive.org. 31 липня 2013. Архів оригіналу за 31 липня 2013. Процитовано 19 березня 2021. 
  15. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 12 липня 2013. Процитовано 19 березня 2021. 
  16. ↑ а б TMG appeals to Washington Media Group to pressure Tunisian government on press freedom. IFEX (амер.). 31 травня 2010. Архів оригіналу за 9 березня 2021. Процитовано 19 березня 2021. 
  17. ↑ Iran: Drop Charges Against Filmmaker and Musicians PEN International. web.archive.org. 25 квітня 2016. Архів оригіналу за 25 квітня 2016. Процитовано 19 березня 2021. 
  18. ↑ Margaret Atwood at Western. web.archive.org. 9 серпня 2011. Архів оригіналу за 9 серпня 2011. Процитовано 19 березня 2021. 
  19. ↑ Potter 'prequel' sold at auction (en-GB). 11 червня 2008. Архів оригіналу за 25 квітня 2021. Процитовано 19 березня 2021. 

ПосиланняРедагувати


  Це незавершена стаття про міжнародну організацію.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=ПЕН-клуб&oldid=37276345