ПЕН-клуб

«ПЕН-клуб» (International PEN, PEN Club) — міжнародна неурядова організація, яка об'єднує професійних письменників, редакторів і перекладачів. Був створений з метою сприяння дружбі й інтелектуальній співпраці письменників всього світу; акцентує увагу на ролі літератури в розвитку взаєморозуміння і світової культури; бореться за свободу слова; діє як потужна сила в захисті прав письменників, яких садять до в'язниці, а деколи і вбивають за їх погляди. Це одна з найстаріших організацій, яка бореться за права людини, і одна з найстаріших міжнародних письменницьких організацій. Назва клубу — ПЕН — це абревіатура від англійських слів «Poets, Playwrights, Essayists and Novelists» — «поети, драматурги, есеїсти, романісти», які утворюють слово «пен» (англ. PEN) — ручка для писання. Тепер охоплює також представників інших жанрів — таких, як журналісти й історики.

ПЕН-клуб
Pen international.svg
Тип міжнародна недержавна організація (INGO)d
Засновник Catherine Amy Dawson Scottd[1]
Засновано 1921[1]
Керівник Jennifer Clementd
Вебсайт pen-international.org
Нагороди
CMNS: ПЕН-клуб у Вікісховищі
Логотип Пен-клубу
Історичний (минулий) логотип Пен-клубу

ПЕН-клуб є неполітичною, недержавною організацією, яка перебуває в формальних консультаційних зв'язках з ЮНЕСКО і має спеціальний консультативний статус в Економічній і Соціальній Раді ООН.

ПЕН-клуб засновано 5 жовтня 1921 в Лондоні з ініціативи англійських письменників Кетрін Емі Доусон-Скотт і Джон Голсуорсі (останній став першим президентом клубу). Першими членами ПЕН-клубу стали письменники Джозеф Конрад, Бернард Шоу та Герберт Уеллс.

Наступними президентами ПЕН-клуба були Моравіа Альберто, Генріх Белль, Міллер Артур, Маріо Варгас Льйоса, Їржі Груша. Теперішнім президентом є Дженіфер Клемент (англ. Jennifer Clement).

З 1994 року у ПЕН-клубі існує есперантська секція, єдина секція штучної мови[2].

Міжнародний Пен-клуб складається зі 144 автономних національних Пен-центрів в 101 країні. Членство в ПЕН-клубі відкрито для всіх професійних письменників, незалежно від національності, мови, раси чи віросповідання.

Український центр Міжнародного ПЕН-клубуРедагувати

Докладніше: Український ПЕН
  • У 1993 році український правозахисник та публіцист Євген Сверстюк був обраний президентом Українського центру Міжнародного ПЕН-клубу.[4]
  • 10 вересня 2014 року українське відділення міжнародного ПЕН-клубу очолив український публіцист, письменник та науковець Микола Рябчук, який до цього був віце-президеном українського відділення.[7]
  • 1 серпня 2018 року виконавчим директором українського відділення міжнародного ПЕН-клубу стала Тетяна Терен.[8]

ДжерелаРедагувати

  1. ↑ а б Blain V., Grundy I., Clements P. The Feminist Companion to Literature in English: Women Writers from the Middle Ages to the Present — 1990. — P. 956.
  2. ↑ Лінецький, Михайло. Про есперанто / Мотивація до вивчення міжнародної мови есперанто / Преамбула. Ukrainia Esperanto Asocio. Архів оригіналу за 2013-06-22. Процитовано 2010-10-12. (еспер.)(укр.)
  3. ↑ Протягом п'яти років у Москві не промовив жодного слова російською мовою // Gazeta.ua, 8 листопада 2016
  4. ↑ Сверстюк Євген Олександрович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол. : В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2003—2019. — ISBN 966-00-0632-2.
  5. ↑ Мирослав Маринович очолив український ПЕН-клуб // Український тиждень, 14 вер. 2010
  6. ↑ Мариновича обрали президентом українського ПЕН-клубу[недоступне посилання з червня 2019] // zaxid.net, 14 вер. 2010
  7. ↑ В українського ПЕН-клубу новий президент — Літакцент, 16.09.2014
  8. ↑ Тетяна Терен стала виконавчою директоркою українського ПЕН-клубу // Читомо, 01.08.2018

ПосиланняРедагувати


  Це незавершена стаття про міжнародну організацію.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=ПЕН-клуб&oldid=29823640