Скуратівський Вадим Леонтійович

Скураті́вський Вадим Леонтійович (* 5 жовтня 1941 р., с. Бакланова Муравійка, Куликівський район, Чернігівської області) — український мистецтвознавець, історик, літературознавець, публіцист. Професор кафедри Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого.

Скуратівський Вадим Леонтійович
В. Л. Скуратівський читає зі сцени Євромайдану лекцію «Шістдесяті — катастрофа української відлиги»
Народився	5 жовтня 1941(1941-10-05) (78 років) с. Бакланова Муравійка, Військова адміністрація (Третій Райх)
Громадянство (підданство)	СРСР  Україна
Діяльність	історик, історик літератури
Alma mater	Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Заклад	Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого
Науковий ступінь	доктор мистецтвознавства
Нагороди
Висловлювання у Вікіцитатах  Скуратівський Вадим Леонтійович у Вікісховищі

Доктор мистецтвознавства (1997), кандидат філологічних наук (1971), академік Національної академії мистецтв України (2004; член-кореспондент — з травня 2001 р.), член Спілки кінематографістів України (1990) та Асоціації українських письменників (1997).

Заслужений діяч мистецтв України (24 березня 2011)

Біографія

Вадим Скуратівський

Народився в сім'ї вчителів.

Закінчив (1965) Київський державний університет ім. Т. Г. Шевченка (факультет романо-германської філології).

Кандидатська дисертація «Мистецькі проблеми у німецькому романі ХХ ст.»

Докторська дисертація «Екранні мистецтва у соціокультурних процесах XX століття».

1966–1969 — аспірант, 1969–1971 — викладач кафедри зарубіжної літератури, Київський університет ім. Т.Шевченка.

1971–1978 — редактор відділу критики, журнал «Всесвіт» (залишив роботу за звинуваченням у «націоналістичних ухилах»).

1978–1980 — не мав постійного місця роботи, читав лекції в Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого, по лінії Бюро пропаганди радянського кіномистецтва та Товариства «Знання».

1980–1982 — молодший науковий працівник, НДІ психології України.

1982–1985 — заступник директора з наукової роботи, Літературно-меморіальний музей Лесі Українки.

Вересень 1985 р. — вересень 1986 р. — старший викладач кафедри філології, Київ. держ. інститут театр. мист. ім. І.Карпенка-Карого.

1986–1988 — викладач кафедри літератури, Київський державний інститут культури.

З вересня 1988 р. — старший викладач, з 1991 р. — доцент кафедри кіно і телебачення, з 1998 р. — професор кафедри телережисури Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого .

З 1991 р. — редактор відділу науки і культури журналу «Сучасність».

1992–1994 — член колегії Міністерства культури України.

1995 — читав курс української історії та історії української культури в Женевському університеті.

З 1997 р. — доцент кафедри історії та культурології у Національному університеті «Києво-Могилянська академія»

З 1998 р. — веде авторську рубрику «Монологи» в газеті «Столичные новости».

Один з учасників ініціативної групи «Першого грудня».

Автор книг

• Мистецькі проблеми в німецькому романі XX ст. (1972)
• Поет-патріот Шандор Петефі (1972)
• Українське бароко" (1995, комп'ютерний варіант)
• Етюди з світової літератури (1995),
• Історія та культура. — К.: Поезія, 1996
• Екранні мистецтва у соціокультурних процесах XX століття: Генеза. Структура. Функція, тт. 1-2. Ч. 1 , наук. ред. О. Мусієнко // К. : Іван Федоров, 1997. SBN 966-7116-21-2; Ч. 2, [рецензент О. С. Мусієнко]. – К. : КМЦ «Поезія», 1997. ISBN 966-95130-1-4.

 — К.: Поезія, 1997

• Проблема авторства «Протоколов сионских мудрецов». — К.: Дух і літера, 2001
• З кінознавчого записника: Статті в журналі "Кіно-Театр". — К.: Арт Книга, 2017. — 184 с. (Сер.: Кінематографічні студії, вип. 7)

Автор понад 1000 публікацій з історії української, російської та західних літератур, загальної історії, філософії історії, історії кіна та театру.

Доробок у сфері кіно та телебачення

Був автором-ведучим циклів телепередач «Свіжий погляд на історію» (УТ-2, 1996), «Монологи. Надії і втрати» (ТРК «Студія „1+1“», 1997—1998), «Бачу землю» (2002, 1-й Національний).

Знявся в ігрових фільмах: «Родимка», к/м (1991), «Співачка Жозефіна й Мишачий Народ» (1994), «Посмішка звіра» (1997—1999), «Шум вітру» (2002) та ін.

Ґран-прі актора за найкращу чоловічу роль в номінації «Непрофесійний виконавець ролі» фестивалю «Стожари» (1995; худ. фільм «Співачка Жозефіна й Мишачий Народ», за Францом Кафкою).

• Роботи В.Скуратівського
  • «Афоризм — колись і сьогодні»
  • «Українська національна еліта — становлення чи занепад?»
  • «Я переляканий тим, що робиться довкола» (інтерв'ю Ростиславу Хотину (редактору Української служби Бі-Бі-Сі), жовтень 2004 р.)
  • «Масова культура породжує таких персонажів, як Янукович» (інтерв'ю Наталії Лебідь, 1 липня 2005 р.)^{[недоступне посилання з липень 2019]}
  • «Проблема авторства „Протоколов сионских мудрецов“» (2001)
  • «Світова культура і переддень Жовтневої революції» (1988)
  • «Шевченко в контексті світової літератури» (1978)
  • «Міф про Джорджа Орвелла» (1988)

Громадська позиція

Разом з патріотами підтримав Революцію гідності і дав аналітичну оцінку подіям на Майдані, вважаючи їх рятівними не тільки для демократії в Україні, а й для всього світу.

У 2018 підтримав звернення Європейської кіноакадемії на захист ув'язненого у Росії українського режисера Олега Сенцова.

Джерела та література

• Сайт «Політична Україна сьогодні»
• Скуратівський Вадим Леонтійович // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — С. 587. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.