Скуратівський Вадим Леонтійович

Скураті́вський Вадим Леонтійович (* 5 жовтня 1941 р., с. Бакланова Муравійка, Куликівський район, Чернігівської області) — український мистецтвознавець, історик, літературознавець, публіцист. Професор кафедри Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого.

Скуратівський Вадим Леонтійович
В. Л. Скуратівський читає зі сцени Євромайдану лекцію «Шістдесяті — катастрофа української відлиги»
Народився	5 жовтня 1941(1941-10-05) (77 років) с. Бакланова Муравійка, Військова адміністрація (Третій Райх)
Громадянство (підданство)	СРСР  Україна
Діяльність	історик, історик літератури
Alma mater	Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Науковий ступінь	доктор мистецтвознавства
Заклад	Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого
Нагороди
IMDb	nm0804959
Висловлювання у Вікіцитатах Медіафайли у Вікісховищі?

Доктор мистецтвознавства (1997), кандидат філологічних наук (1971), академік Національної академії мистецтв України (2004; член-кореспондент — з травня 2001 р.), член Спілки кінематографістів України (1990) та Асоціації українських письменників (1997).

Заслужений діяч мистецтв України (24 березня 2011)

Зміст

Біографія

Вадим Скуратівський

Народився в сім'ї вчителів.

Закінчив (1965) Київський державний університет ім. Т. Г. Шевченка (факультет романо-германської філології).

Кандидатська дисертація «Мистецькі проблеми у німецькому романі ХХ ст.»

Докторська дисертація «Екранні мистецтва у соціокультурних процесах XX століття».

1966–1969 — аспірант, 1969–1971 — викладач кафедри зарубіжної літератури, Київський університет ім. Т.Шевченка.

1971–1978 — редактор відділу критики, журнал «Всесвіт» (залишив роботу за звинуваченням у «націоналістичних ухилах»).

1978–1980 — не мав постійного місця роботи, читав лекції в Київському державному інституті театрального мистецтва ім. І.Карпенка-Карого, Київському художньому інституті, по лінії Бюро пропаганди радянського кіномистецтва та Товариства «Знання».

1980–1982 — молодший науковий працівник, НДІ психології України.

1982–1985 — заступник директора з наукової роботи, Літературно-меморіальний музей Лесі Українки.

Вересень 1985 р. — вересень 1986 р. — старший викладач кафедри філології, Київ. держ. інститут театр. мист. ім. І.Карпенка-Карого.

1986–1988 — викладач кафедри літератури, Київський державний інститут культури.

З вересня 1988 р. — старший викладач, з 1991 р. — доцент кафедри кіно і телебачення, з 1998 р. — професор кафедри телережисури, Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І.Карпенка-Карого.

З 1991 р. — редактор відділу науки і культури журналу «Сучасність».

1992–1994 — член колегії Міністерства культури України.

1995 — читав курс української історії та історії української культури в Женевському університеті.

З 1997 р. — доцент кафедри історії та культурології у Національному університеті «Києво-Могилянська академія»

З 1998 р. — веде авторську рубрику «Монологи» в газеті «Столичные новости».

Один з учасників ініціативної групи «Першого грудня».

Автор книг

• Мистецькі проблеми в німецькому романі XX ст. (1972)
• Поет-патріот Шандор Петефі (1972)
• Українське бароко" (1995, комп'ютерний варіант)
• Етюди з світової літератури (1995),
• Історія та культура. — К.: Поезія, 1996
• Екранні мистецтва у соціокультурних процесах XX століття: Генеза. Структура. Функція, тт. 1-2. — К.: Поезія, 1997
• Проблема авторства «Протоколов сионских мудрецов». — К.: Дух і літера, 2001
• З кінознавчого записника: Статті в журналі "Кіно-Театр". — К.: Арт Книга, 2017. — 184 с. (Сер.: Кінематографічні студії, вип. 7)

Автор понад 1000 публікацій з історії української, російської та західних літератур, загальної історії, філософії історії, історії кіна та театру.

Доробок у сфері кіно та телебачення

Був автором-ведучим циклів телепередач «Свіжий погляд на історію» (УТ-2, 1996), «Монологи. Надії і втрати» (ТРК «Студія „1+1“», 1997—1998), «Бачу землю» (2002, 1-й Національний).

Знявся в ігрових фільмах: «Родимка», к/м (1991), «Співачка Жозефіна й Мишачий Народ» (1994), «Посмішка звіра» (1997—1999), «Шум вітру» (2002) та ін.

Ґран-прі актора за найкращу чоловічу роль в номінації «Непрофесійний виконавець ролі» фестивалю «Стожари» (1995; худ. фільм «Співачка Жозефіна й Мишачий Народ», за Францом Кафкою).

• Роботи В.Скуратівського
  • «Афоризм — колись і сьогодні»
  • «Українська національна еліта — становлення чи занепад?»
  • «Я переляканий тим, що робиться довкола» (інтерв'ю Ростиславу Хотину (редактору Української служби Бі-Бі-Сі), жовтень 2004 р.)
  • «Масова культура породжує таких персонажів, як Янукович» (інтерв'ю Наталії Лебідь, 1 липня 2005 р.)
  • «Проблема авторства „Протоколов сионских мудрецов“» (2001)
  • «Світова культура і переддень Жовтневої революції» (1988)
  • «Шевченко в контексті світової літератури» (1978)
  • «Міф про Джорджа Орвелла» (1988)

Громадська позиція

У 2018 підтримав звернення Європейської кіноакадемії на захист ув'язненого у Росії українського режисера Олега Сенцова.

Джерела та література

• Сайт «Політична Україна сьогодні»
• Скуратівський Вадим Леонтійович // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (голова редколегії) та ін. ; Л. В. Озадовська, Н. П. Поліщук (наукові редактори) ; І. О. Покаржевська (художнє оформлення). — Київ : Абрис, 2002. — С. 587. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.