Скуратівський Вадим Леонтійович
Скураті́вський Вадим Леонтійович (5 жовтня 1941, Бакланова Муравійка, Куликівський район, Чернігівської області) — український мистецтвознавець, історик, літературознавець, публіцист. Професор кафедри Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого.
| Скуратівський Вадим Леонтійович | ||
|---|---|---|
 | ||
| Народився |
5 жовтня 1941 (81 рік) с. Бакланова Муравійка, Військова адміністрація (Третій Райх) | |
| Країна |
 СРСР Україна | |
| Діяльність | історик, історик літератури, мистецтвознавець, літературний критик, публіцист, редактор, викладач університету | |
| Alma mater | Факультет романо-германської філології Київського національного університету імені Тараса Шевченкаd (1965) | |
| Галузь | мистецтвознавство[1], літературна критика[1], публіцистика[1] і редагування[1] | |
| Заклад | Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого | |
| Науковий ступінь | доктор мистецтвознавства[d] | |
| Нагороди |
| |
 Висловлювання у Вікіцитатах Скуратівський Вадим Леонтійович у Вікісховищі | ||
Доктор мистецтвознавства (1997), кандидат філологічних наук (1971), академік Національної академії мистецтв України (2004; член-кореспондент — з травня 2001 р.), член Спілки кінематографістів України (1990) та Асоціації українських письменників (1997).
Біографія Редагувати
Народився в сім'ї вчителів.
Закінчив (1965) Київський державний університет ім. Т. Г. Шевченка (факультет романо-германської філології).
Кандидатська дисертація «Мистецькі проблеми у німецькому романі ХХ ст.»
Докторська дисертація «Екранні мистецтва у соціокультурних процесах XX століття».
1966–1969 — аспірант, 1969–1971 — викладач кафедри зарубіжної літератури, Київський університет ім. Т.Шевченка.
1971–1978 — редактор відділу критики, журнал «Всесвіт» (залишив роботу за звинуваченням у «націоналістичних ухилах»).
Впродовж 1978–1980 років не мав постійного місця роботи, читав лекції в Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого, по лінії Бюро пропаганди радянського кіномистецтва та Товариства «Знання».
1980–1982 — молодший науковий працівник, НДІ психології України.
1982–1985 — заступник директора з наукової роботи, Літературно-меморіальний музей Лесі Українки.
Вересень 1985 р. — вересень 1986 р. — старший викладач кафедри філології, Київ. держ. інститут театр. мист. ім. І.Карпенка-Карого.
1986–1988 — викладач кафедри літератури, Київський державний інститут культури.
З вересня 1988 р. — старший викладач, з 1991 р. — доцент кафедри кіно і телебачення, з 1998 р. — професор кафедри телережисури Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого .
З 1991 р. — редактор відділу науки і культури журналу «Сучасність».
1992–1994 — член колегії Міністерства культури України.
1995 року читав курс української історії та історії української культури в Женевському університеті.
З 1997 р. — доцент кафедри історії та культурології у Національному університеті «Києво-Могилянська академія»
З 1998 року веде авторську рубрику «Монологи» в газеті «Столичные новости».
Один з учасників ініціативної групи «Першого грудня».[3]
Автор книг Редагувати
- Мистецькі проблеми в німецькому романі XX ст. (1972)
- Поет-патріот Шандор Петефі (1972)
- Українське бароко (1995, комп'ютерний варіант)
- Етюди з світової літератури (1995),
- Історія та культура. — К.: Поезія, 1996
- Екранні мистецтва у соціокультурних процесах XX століття: Генеза. Структура. Функція, тт. 1-2. Ч. 1 , наук. ред. О. Мусієнко // К. : Іван Федоров, 1997. SBN 966-7116-21-2; Ч. 2, [рецензент О. С. Мусієнко]. – К. : КМЦ «Поезія», 1997. ISBN 966-95130-1-4.
- Проблема авторства «Протоколов сионских мудрецов». — К.: Дух і літера, 2001
- З кінознавчого записника: Статті в журналі «Кіно-Театр». — К.: Арт Книга, 2017. — 184 с. (Сер.: Кінематографічні студії, вип. 7)
Автор понад 1000 публікацій з історії української, російської та західних літератур, загальної історії, філософії історії, історії кіна та театру.[4][5][6]
Доробок у сфері кіно та телебачення Редагувати
Був автором-ведучим циклів телепередач «Свіжий погляд на історію» (УТ-2, 1996), «Монологи. Надії і втрати» (ТРК «Студія „1+1“», 1997—1998), «Бачу землю» (2002, 1-й Національний).
Знявся в ігрових фільмах: «Родимка», к/м (1991), «Співачка Жозефіна й Мишачий Народ» (1994), «Посмішка звіра» (1997—1999), «Шум вітру» (2002) та ін.
Ґран-прі актора за найкращу чоловічу роль в номінації «Непрофесійний виконавець ролі» фестивалю «Стожари» (1995; худ. фільм «Співачка Жозефіна й Мишачий Народ», за Францом Кафкою).
- Роботи В.Скуратівського
- «Афоризм — колись і сьогодні» [Архівовано 16 липня 2004 у Wayback Machine.]
- «Українська національна еліта — становлення чи занепад?»
- «Я переляканий тим, що робиться довкола» (інтерв'ю Ростиславу Хотину (редактору Української служби Бі-Бі-Сі), жовтень 2004 р.) [Архівовано 18 серпня 2005 у Wayback Machine.]
- «Масова культура породжує таких персонажів, як Янукович» (інтерв'ю Наталії Лебідь, 1 липня 2005 р.)[недоступне посилання з липня 2019]
- «Проблема авторства „Протоколов сионских мудрецов“» (2001)
- «Світова культура і переддень Жовтневої революції» (1988) [Архівовано 18 жовтня 2016 у Wayback Machine.]
- «Шевченко в контексті світової літератури» (1978)
- «Міф про Джорджа Орвелла» (1988)
Громадська позиція Редагувати
Разом з патріотами підтримав Революцію гідності й дав аналітичну оцінку подіям на Майдані, вважаючи їх рятівними не тільки для демократії в Україні, а й для всього світу.[7]
У 2018 підтримав звернення Європейської кіноакадемії на захист ув'язненого у Росії українського режисера Олега Сенцова[8].
Див. також Редагувати
Джерела та література Редагувати
- Сайт «Політична Україна сьогодні»
- Скуратівський Вадим Леонтійович // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — С. 587. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
Примітки Редагувати
- ↑ а б в г Czech National Authority Database
- ↑ Указ Президента України № 339/2011 від 24 березня 2011 року «Про відзначення державними нагородами України діячів театрального мистецтва». Архів оригіналу за 7 жовтня 2013. Процитовано 26 березня 2011.
- ↑ Ініціатива «Першого грудня». Архів оригіналу за 23 червня 2013. Процитовано 16 грудня 2011.
- ↑ Інтерв'ю з Вадимом Скуратовським, Українська служба ВВС, 2004. Архів оригіналу за 18 серпня 2005. Процитовано 13 січня 2006.
- ↑ Інтерв'ю з Вадимом Скуратовським, Бульвар, 2008. Архів оригіналу за 25 травня 2012. Процитовано 30 грудня 2011.
- ↑ Дзеркало тижня про Вадима Скуратовського. Архів оригіналу за 17 травня 2012. Процитовано 30 грудня 2011.
- ↑ Н. Мусієнко. Мистецтво Майдану.— К. : Майстер-принт, 2015, ст. 44. ISBN 978-617-7110-36-0 [1] [Архівовано 24 січня 2021 у Wayback Machine.]
- ↑ The European Film Academy Free Oleg Sentsov!. Архів оригіналу за 14 червня 2018. Процитовано 20 червня 2018.
Посилання Редагувати
Твори Скуратовського Редагувати
- Твори Вадима Скуратівського на сайті «Чтиво»
- Міф про Джорджа Орвелла (1988)
- Світова культура і переддень Жовтневої революції (1988)
- На роковини падіння Бастилії (1989)
- Дещо про (анти)мазепинську легенду
Про нього Редагувати
- Скуратівський Вадим Леонтійович // Шевченківська енциклопедія: — Т. 5: Пе—С : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — С. 803.