Компаніченко Тарас Вікторович

Тарас Компаніченко
	Тарас Компаніченко виконує кант на «Країні мрій» 2009
Основна інформація
Дата народження	14 листопада 1969
Місце народження	Київ
Громадянство	Україна
Національність	українець
Професія	мистецтвознавець
Освіта	Косівське училище прикладного та декоративного мистецтва[d], Львівська національна академія мистецтв і Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури
Інструменти	бандура, ліра, кобза
Колективи	«Кобзарський цех»
Співпраця	«Хорея козацька», «Академія традицій», «Карпатіянs»
Нагороди
	Цитати у Вікіцитатах; Файли у Вікісховищі

Тара́с Ві́кторович Компаніче́нко (*1969, Київ) — активіст українського культурного опору. Кобзар, бандурист і лірник, лідер гурту «Хорея Козацька».

Заслужений артист України (2008)^[1]. Народний артист України (2019).^[2]

Тарас Компаніченко в Мелітополі

БіографіяРедагувати

Походить із родини депортованих козаків Деркачівки Лебединського повіту — мати виросла на засланні у Архангельській області Російської Федерації, куди росіяни примусово вивезли її родину.

Батьки, кандидати технічних наук, докладали всіх зусиль, щоби син виростав в українському середовищі. Коли Тарас був маленьким, батько подарував йому бандуру, з якою хлопець уже не розлучався.

Дитинство минало в районі Академмістечка у Києві. Навчався у середній школі № 200 — одній із небагатьох шкіл Києва з українською мовою викладання, з якої вийшло багато діячів української культури; паралельно — у музичній школі (за класом бандури).

Згодом навчався у Косівському училищі прикладного та декоративного мистецтва, потім — у Львівському інституті прикладного мистецтва (на факультеті мистецтвознавства — у Якима Запаска, Володимира Овсійчука, Маї Білан). Згодом перевівся до Києва до Української академії мистецтв, де слухав лекції Платона Білецького^[3].

З кінця 1980-х років — у національному русі, член Спілки Незалежної Української Молоді (СНУМ), близький товариш Дмитра Корчинського.

Учасник багатьох показових виступів на бандурі ще в часи радянської окупації. У 1990-х вдається до систематичної реконструкції традиційного кобзарсько-лірницького репертуару в супроводі кобзи Остапа Вересая, старосвітської бандури та колісної ліри.

Значну частину репертуару становлять епічні твори: думи, старовинні канти Почаївської лаври, так звані запорозькі пісні, козацькі псалми, лицарські пісні, невольничі плачі, богомільні пісні, побожні псальми та канти, духовна та світська лірика. Створені у пізньому середньовіччі пам'ятки музики та літератури частково дійшли до наших днів в усній традиції (часом збереглись в рукописному чи друкованому збірниках) та дідівських піснях.

Тарас Компаніченко, 9 липня 2009 р., с. Шаповалівка на відзначенні 350 річчя Конотопської битви

Окрім сліпецького, старцівського чи дідівського репертуару виконує (як керівник ансамблю Хорея Козацька) пам'ятки старовинної музики та літератури Руси-України XV—XVIII ст. Твори на слова поетів XVI—XVIII ст. Д.Наливайка, Д.Братковського, І.Величковського, Т.Прокоповича, Стефана Яворського, Г.Сковороди.

Бере участь у популярних фестивалях: «Країна мрій», «Трипільське коло». 2002 року взяв участь у громадському паломництві до місць масових поховань української інтелігенції — урочища Сандармох та Соловецьких островів.

Член Центрального Проводу Республіканської платформи.

Композитор і актор у фільмі Павла Когута «Посттравматична рапсодія».

У 2019 році пісня Т. Компаніченка «Завжди Україна буде» стала одним із саундтреків до фільму «Незламні».^[4]

Участь у двох революціяхРедагувати

Компаніченко — активний учасник Помаранчевої революції, під час якої багато виступав на головній сцені Майдану.

26 жовтня 2012 музикант мав узяти участь у програмі «Велика політика з Євгеном Кисельовим» на телеканалі Інтер на підтримку Олега Тягнибока. Через недопущення «Свободи» до студії Компаніченко виступив просто неба^[5].

Під час Революції Гідності дав десятки концертів на Майдані, виконував пісні військового циклу.

Після початку російсько-української війни у березні 2014-го — частий гість театру воєнних дій, де виступав перед воїнами української армії та добровольцями. Учасник волонтерського руху. Автор низки поетичних творів, створених у старосвітському ключі, зокрема сучасної Думи про битву на Савур-могилі, присвяченої жертвам Іловайського котла.