Компаніченко Тарас Вікторович
Тара́с Ві́кторович Компаніче́нко (нар. 14 листопада 1969, Київ) — український культурний та церковний діяч (УАПЦ), пластун, композитор, поет, кобзар, бандурист, лірник, загалом мультиінструменталіст. Також текстолог, музиколог та історик-музикознавець. Дослідник та популяризатор епічної, середньовічної та барокової музичної традиції України. Лідер музичного гурту «Хорея Козацька». Заслужений артист України (2008)[1]. Народний артист України (2019)[2].
| Тарас Компаніченко | |
|---|---|
| Компаніченко Тарас Вікторович | |
| Основна інформація | |
| Дата народження | 14 листопада 1969 (55 років) |
| Місце народження | Київ |
| Роки активності | 1989 — тепер. час |
| Громадянство |  Україна |
| Національність | українець |
| Професія | мистецтвознавець, кобзар, композитор |
| Освіта | Косівський державний інститут декоративного мистецтва, Львівська національна академія мистецтв і Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури  |
| Вчителі | Білецький Платон Олександрович і Овсійчук Володимир Антонович |
| Інструменти | кобза Вересая, старосвітська бандура, ліра, ренесансна лютня, барокова лютня, романтична лютня, уд, панська бандура, ударні |
| Колективи | «Кобзарський цех» |
| Членство | Хорея Козацька і СУМ |
| Співпраця | «Хорея козацька», «Академія традицій», «Карпатіянs» |
| Нагороди | |
 Цитати у Вікіцитатах Файли у Вікісховищі | |
З початком повномасштабного вторгнення російської федерації до України, мобілізувався до ЗСУ, старший солдат 241 окремої бригади територіальної оборони. Також у ЗСУ від 2024 його старший син Богуслав Компаніченко.
Лауреат Шевченківської премії 2023.
Життєпис
ред.
Походить із родини депортованих козаків Деркачівки Лебединського повіту — мати виросла на засланні в Архангельській області Російської Федерації, куди росіяни примусово вивезли її родину.
Батьки, кандидати технічних наук, докладали всіх зусиль, щоби син виростав в українському середовищі. Коли Тарас був маленьким, батько подарував йому бандуру, з якою хлопець уже не розлучався.
Дитинство минало в районі Академмістечко в Києві. Навчався у середній школі № 200 — одній із небагатьох шкіл Києва з українською мовою викладання, з якої вийшло багато діячів української культури; паралельно — у музичній школі (за класом бандури).
Згодом навчався у Косівському училищі прикладного та декоративного мистецтва, потім — у Львівському інституті прикладного мистецтва (на факультеті мистецтвознавства — у Якима Запаска, Володимира Овсійчука, Маї Білан). Згодом перевівся до Києва до Української академії мистецтв, де слухав лекції Платона Білецького[3].
З кінця 1980-х років — у національному русі, член Спілки Незалежної Української Молоді (СНУМ), близький товариш Дмитра Корчинського.
Учасник багатьох показових виступів на бандурі ще в часи радянського союзу. У 1990-х вдається до систематичної реконструкції традиційного кобзарсько-лірницького репертуару в супроводі кобзи Остапа Вересая, старосвітської бандури та колісної ліри.
Значну частину репертуару становлять епічні твори: думи, старовинні канти Почаївської лаври, так звані запорозькі пісні, козацькі псалми, лицарські пісні, невольничі плачі, богомільні пісні, побожні псальми та канти, духовна та світська лірика. Створені у пізньому середньовіччі пам'ятки музики та літератури частково дійшли до наших днів в усній традиції (часом збереглись в рукописному чи друкованому збірниках) та дідівських піснях.
Окрім сліпецького, старцівського чи дідівського репертуару, виконує (як керівник ансамблю Хорея Козацька) пам'ятки старовинної музики та літератури Руси-України XV—XVIII ст. Твори на слова поетів XVI—XVIII ст. Д. Наливайка, Д. Братковського, І. Величковського, Т. Прокоповича, Стефана Яворського, Г. Сковороди.
Бере участь у популярних фестивалях: «Країна мрій», «Трипільське коло». 2002 року взяв участь у громадському паломництві до місць масових поховань української інтелігенції — урочища Сандармох та Соловецьких островів.
Член Центрального Проводу Республіканської платформи.
Композитор і актор у фільмі Павла Когута «Посттравматична рапсодія».
З 2018 року веде передачу «Хорея Козацька» [Архівовано 3 Липня 2020 у Wayback Machine.] на UA: Радіо Культура.
У 2019 році пісня Т. Компаніченка «Завжди Україна буде» стала одним із саундтреків до фільму «Незламні»[4].
Участь у двох революціях
ред.Компаніченко — активний учасник Помаранчевої революції, під час якої багато виступав на головній сцені Майдану.
26 жовтня 2012 музикант мав узяти участь у програмі «Велика політика з Євгеном Кисельовим» на телеканалі Інтер на підтримку Олега Тягнибока. Через недопущення «Свободи» до студії Компаніченко виступив просто неба[5].
Під час Революції Гідності дав десятки концертів на Майдані, виконував пісні військового циклу.
Після початку російсько-української війни у березні 2014-го — частий гість зони бойових дій, де виступав перед воїнами української армії та добровольцями. Учасник волонтерського руху. Автор низки поетичних творів, створених у старосвітському ключі, зокрема Думи про битву на Савур-могилі; і пісні «Та шукав козак чести й слави…», присвячених українським воїнам, загиблим в Іловайському котлі.
Родина
ред.Одружений із киянкою Ніною Бурмістровою. Виховує чотирьох дітей — Святополка, Богуслава, Богдану та Софію.
Компаніченко — кум Олега Скрипки. Він хрестив сина Олега — Романа, а Скрипка став хрещеним батьком Тарасової доньки Софії[6].
Дискографія
ред.- «Карміна Сарматіка» — в складі «Хореї Козацької» (2009)
- «Рицер Смілостю Упоєнний» — в складі «Хореї Козацької» (2009)
- «Барвіночок» — в складі гурту «PoliКарп» (2009)
- «Тера Козацька» — в складі «Хореї Козацької» (2010)
- «Бенкет Духовний» — в складі «Хореї Козацької» (2012)
- «De Libertate» — в складі «Хореї Козацької» (2018)
- «Пісні Української революції» — в складі «Хореї Козацької» (2019)
Фільмографія
ред.- Кобзарський цех (2018, реж. Віктор Придувалов)
- Поводир (2013)
- Вільні люди (2013, реж. Ганна Яровенко)
- Посттравматична рапсодія (2018, реж. Павло Когут), за однойменною п'єсою Дмитра Корчинського
Примітки
ред.- ↑ Указ Президента України № 1001/2008 «Про відзначення державними нагородами України». Архів оригіналу за 29 Листопада 2016. Процитовано 2 Жовтня 2016.
- ↑ Указ Президента України від 22 січня 2019 року № 14/2019 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня Соборності України»
- ↑ Спадкоємець українських мудреців // День, № 226, 10.12.2004. Архів оригіналу за 26 Квітня 2020. Процитовано 28 Листопада 2016.
- ↑ Фільм "Незламні" 2019 (укр.), архів оригіналу за 2 Січня 2020, процитовано 14 січня 2020
- ↑ Хорошковський наказав не пускати Тягнибока — ч. 2 // YouTube, 27.10.2012, 6:56–9:60
- ↑ «В Олега Скрипки народилася донька» // Gazeta.ua, 25.06.2010, 04:40:13
Джерела
ред.- Жеплинський Б. М. Компаніченко Тарас Вікторович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2014. — Т. 14 : Кол — Кос. — С. 213—214. — ISBN 978-966-02-7304-7.
- Компаніченко Тарас Вікторович // Українська музична енциклопедія. У 2 т. Т. 2. [Е – К] / гол. редкол. Г. Скрипник. — Київ : Видавництво Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології НАН України, 2008. — С. 516.
Посилання
ред.
- Сторінка Тараса Компаніченка на сайті «Київського Кобзарського цеху» [Архівовано 22 Лютого 2012 у Wayback Machine.]
- Тарас Компаніченко у програмі «Остання Барикада» 17.01.2017
- Спадкоємець українських мудреців — інтерв'ю газеті «День»
- Інтерв'ю з Тарасом Компаніченком про перспективи традиційного музикування на автентичних співоцьких інструментах
- Інтерв'ю з Тарасом Компаніченком на YouTube
- Архів передачі «Хорея Козацька» з 17.02.2019 [Архівовано 3 Липня 2020 у Wayback Machine.], яку веде Тарас Компаніченко на UA: Радіо Культура
- Тарас Компаніченко: «Люди досі не можуть збагнути, що вбивають не лише танки і кулі»
|
Це незавершена стаття про особу, що має стосунок до України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |