Компаніченко Тарас Вікторович

український кобзар, бандурист та лірник, лідер гурту «Хорея Козацька»

Тара́с Ві́кторович Компаніче́нко (нар. 1969, Київ) — український культурний діяч, кобзар, бандурист і лірник, очільник гурту «Хорея Козацька». Заслужений артист України (2008)[1]. Народний артист України (2019).[2]

Тарас Компаніченко
Зображення
Тарас Компаніченко виконує кант на «Країні мрій» 2009
Основна інформація
Дата народження 14 листопада 1969(1969-11-14) (51 рік)
Місце народження Київ
Громадянство Україна Україна
Національність українець
Професія мистецтвознавець
Освіта Косівське училище прикладного та декоративного мистецтва[d], Львівська національна академія мистецтв і Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури
Інструменти бандура, ліра, кобза
Колективи «Кобзарський цех»
Співпраця «Хорея козацька», «Академія традицій», «Карпатіянs»
Нагороди
Заслужений артист України Народний артист України
Q: Цитати у Вікіцитатах
CMNS: Файли у Вікісховищі
Тарас Компаніченко в Мелітополі

БіографіяРедагувати

Походить із родини депортованих козаків Деркачівки Лебединського повіту — мати виросла на засланні у Архангельській області Російської Федерації, куди росіяни примусово вивезли її родину.

Батьки, кандидати технічних наук, докладали всіх зусиль, щоби син виростав в українському середовищі. Коли Тарас був маленьким, батько подарував йому бандуру, з якою хлопець уже не розлучався.

Дитинство минало в районі Академмістечка у Києві. Навчався у середній школі № 200 — одній із небагатьох шкіл Києва з українською мовою викладання, з якої вийшло багато діячів української культури; паралельно — у музичній школі (за класом бандури).

Згодом навчався у Косівському училищі прикладного та декоративного мистецтва, потім — у Львівському інституті прикладного мистецтва (на факультеті мистецтвознавства — у Якима Запаска, Володимира Овсійчука, Маї Білан). Згодом перевівся до Києва до Української академії мистецтв, де слухав лекції Платона Білецького[3].

З кінця 1980-х років — у національному русі, член Спілки Незалежної Української Молоді (СНУМ), близький товариш Дмитра Корчинського.

Учасник багатьох показових виступів на бандурі ще в часи радянської окупації. У 1990-х вдається до систематичної реконструкції традиційного кобзарсько-лірницького репертуару в супроводі кобзи Остапа Вересая, старосвітської бандури та колісної ліри.

Значну частину репертуару становлять епічні твори: думи, старовинні канти Почаївської лаври, так звані запорозькі пісні, козацькі псалми, лицарські пісні, невольничі плачі, богомільні пісні, побожні псальми та канти, духовна та світська лірика. Створені у пізньому середньовіччі пам'ятки музики та літератури частково дійшли до наших днів в усній традиції (часом збереглись в рукописному чи друкованому збірниках) та дідівських піснях.

 
Тарас Компаніченко, 9 липня 2009 р., с. Шаповалівка на відзначенні 350 річчя Конотопської битви

Окрім сліпецького, старцівського чи дідівського репертуару виконує (як керівник ансамблю Хорея Козацька) пам'ятки старовинної музики та літератури Руси-України XV—XVIII ст. Твори на слова поетів XVI—XVIII ст. Д.Наливайка, Д.Братковського, І.Величковського, Т.Прокоповича, Стефана Яворського, Г.Сковороди.

Бере участь у популярних фестивалях: «Країна мрій», «Трипільське коло». 2002 року взяв участь у громадському паломництві до місць масових поховань української інтелігенції — урочища Сандармох та Соловецьких островів.

Член Центрального Проводу Республіканської платформи.

Композитор і актор у фільмі Павла Когута «Посттравматична рапсодія».

З 2018 року веде передачу «Хорея Козацька» на UA: Радіо Культура.

У 2019 році пісня Т. Компаніченка «Завжди Україна буде» стала одним із саундтреків до фільму «Незламні».[4]

Участь у двох революціяхРедагувати

Компаніченко — активний учасник Помаранчевої революції, під час якої багато виступав на головній сцені Майдану.

26 жовтня 2012 музикант мав узяти участь у програмі «Велика політика з Євгеном Кисельовим» на телеканалі Інтер на підтримку Олега Тягнибока. Через недопущення «Свободи» до студії Компаніченко виступив просто неба[5].

Під час Революції Гідності дав десятки концертів на Майдані, виконував пісні військового циклу.

Після початку російсько-української війни у березні 2014-го — частий гість зони бойових дій, де виступав перед воїнами української армії та добровольцями. Учасник волонтерського руху. Автор низки поетичних творів, створених у старосвітському ключі, зокрема Думи про битву на Савур-могилі; і пісні "Та шукав козак чести й слави...", присвячених українським воїнам, загиблим в Іловайському котлі.

РодинаРедагувати

Одружений із киянкою Ніною Бурмістровою. Виховує чотирьох дітей — Святополка, Богуслава, Богдану та Софію.

Компаніченко — кум Олега Скрипки. Він хрестив сина Олега — Романа, а Скрипка став хрещеним батьком Тарасової доньки Софії[6].

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати