Краснопіль (Бердичівський район)

село в Чуднівському районі Житомирської області (Україна)

Краснопі́ль — село в Україні, у Чуднівському районі Житомирської області. Населення становить 1226 осіб.

село Краснопіль
Krasnopol.jpg
Країна Україна Україна
Область Житомирська область Житомирська область
Район/міськрада Бердичівський район Бердичівський район
Рада Краснопільська сільська громада
Код КОАТУУ 1825884401
Основні дані
Засноване 1601
Населення 1226
Площа 5,616 км²
Густота населення 218,3 осіб/км²
Поштовий індекс 13264
Телефонний код +380 4139
Географічні дані
Географічні координати 49°50′07″ пн. ш. 28°02′58″ сх. д. / 49.83528° пн. ш. 28.04944° сх. д. / 49.83528; 28.04944Координати: 49°50′07″ пн. ш. 28°02′58″ сх. д. / 49.83528° пн. ш. 28.04944° сх. д. / 49.83528; 28.04944
Середня висота
над рівнем моря
260 м
Місцева влада
Адреса ради 13264 , Житомирська обл., Чуднівський р-н, с. Краснопіль, вул. Центральна, 1
Карта
Краснопіль. Карта розташування: Україна
Краснопіль
Краснопіль
Мапа

CMNS: Краснопіль у Вікісховищі

ГеографіяРедагувати

Селом протікає річка Кобилиха, права притока Тетерева.

ІсторіяРедагувати

У давні часи це було доволі велике місто з укріпленим замком (ХIVст)[1][2].

За часів князя К. Острозького тобто кін. ХV-поч. XVI славився торгівлею, мав 12 православних церков. Краснопіль потерпав від татарських набігів. Під час одного з них замок було зруйновано, саме місто спалено, мешканців вбито, або взято в ясир[2].

За Люблінською унією 1569 відійшов до Польщі. У 1593 краснопільці брали участь у селянсько-козацькому повстанні під проводом Косинського. У 1648 році поблизу Краснополя відбу­валися бої загонів М. Кри­­воноса з поляками.

За Слободищенським трактатом — містечко у складі Речі Посполитої. Після 2-го поділу Польщі 1793 — у скла­­ді Російської імперії. Спочатку входило до Ізяславського намісництва, від 1797 — до Волинської губернії.[1]

У ХVIII ст. містечко було власністю польських магнатів Любомирських, доходи з маєтку йшли на утримання збройних формувань князів Любомирських[2].

Деякий час Краснопіль належав князям Павлові та Янушу Сангушкам, які у 1717 році передали його у власність Бартоломея Гіжицького з синами[3].

Бартоломій Ґіжицький-старший (1672–1768)85 , полковник військ коронних, одружений зі Францишкою з Ромерів[4].

У 1751 році (по іншим даним-у 1754) на кошти місцевого власника каштеляна Вишгородського Бартоломея Гіжицького було збудовано костел парафіяльний[5] на честь Діви Марії[2](тепер Архангела Михаїла)[6], у якому знаходилася чудотворна ікона Матері Божої. Храм було побудовано на місці старовинної церкви, яка існувала у Краснополі ще до татарської навали (приблизно з ХІІІ ст)[2].

1782 року відбувся поділ маєтностей між синами Бартоломія Ґіжицького-старшого. Краснопіль одержав Каєтан, під-

столій овруцький (1767), хорунжий житомирський (1779) і київський (1784), маршалок Барської конфедерації Волинського воєводства(1768), засновник першої лінії роду. Він збудував у Краснополі палац архітектура якого поєднувала венеціансько-готичні риси. У палаці зберігались багаті колекції картин, срібла, порцеляни.[1]

Маєток успадкувала його донька Саломея, яка внесла Краснопіль як посаг до родини чоловіка – Домініка Оскерка, ротмістра кавалерії та кавалера орденів Орла Білого та св. Станіслава[7].

Близько 1880 р. у нащадків Оскерків Краснопіль придбав Вацлав Мазаракі, одружений з княгинею Станіславою Четвертинською.

Станом на 1883 р. у містечку проживало 877 мешканців, 342 буд, 2 церкви, костел, 7 магазинів, 1 ремісників. Власність Вацлава Мазаракі[1] [2]. Кількість парафіян РКЦ у 1883 році налічувала 2928 чол., парафія житомирського деканату РКЦ мала філію у Янушполі (тепер Іванопіль), також були каплиці у Молочках, Стетківцях, Буковцях, Носівці[2].

У 1902 році замість старого костелу коштом Мазаракі був побудований новий мурований. Храм було освячено 29 вересня 1906 року.

У 1906 році містечко Житомирського повіту Волинської губернії. Дворів 532, мешканців 2790.

Син Вацлава Мазаракі, Едвард Мазаракі, овруцький маршалок, був останнім власником Краснополя.

У 1917 р. палац було спалено[8].[9]Костел перетворено на млин, кузню.

Під час Голодомору 1932—1933 років загинуло щонайменше 626 жителів села.[1]

До наших днів зберігся парк, який має назву «Палац». Костел відновлюється.

НаселенняРедагувати

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 1402 особи, з яких 622 чоловіки та 780 жінок.[10]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 1229 осіб.[11]

МоваРедагувати

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[12]

Мова Відсоток
українська 99,02 %
російська 0,90 %

ПерсоналіїРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г д О. В. Бистрицький. КРАСНО́ПІЛЬ. Енциклопедія сучасної України (укр). Інститут енциклопедичних досліджень НАН України. Процитовано 26.07.2019. 
  2. а б в г д е ж Filip Sulimierski i Władysław Walewski (1883). Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. (пол). Warszawa. с. T. IV, с.637. 
  3. Pułaski K. Kronika polskich rodów szlacheckich Podola, Wołynia i Ukrainy. (pol). с. T. 2. – S. 41. 
  4. Dunin-Borkowski J. Almanach Blekitny: Genealogie zyjåcych rodów Polskich (pol). с. – T. 1. –S. 370. 
  5. Єпископ Мар'ян Бучек , Ігор Седельник (14.05.2010 12:00). КРАСНОПІЛЬ. Костел св. Архангела Михаїла. Костели і каплиці України (укр). Процитовано 27.07.2019. 
  6. Україна, карта Римо-Католицьких костелів XIX ст.. genea (укр). Процитовано 27.07.2019. 
  7. Себта Тетяна, Черкаська Наталія. (2003). Фонди магнатських архівів та судово-ад- міністративних установ КЦАДА у контексті взаємних претензій Рейхско- місаріату України та Генерал-губернаторства Польщі. (укр). Журнал «Архіви України». с. Випуск 4–6 (252) с.184–313. 
  8. Aftanazy R. Dzieje rezydencji na dawnych kresach Rzeczypospolitej. Ziemie ruskie Korony. (pol). с. – T. 11: Wojewodztwo kijowskie. – S. 250–253. 
  9. Краснопіль-село з величною історією. Чуднів news (укр). 20.07.2018. Архів оригіналу за 26.07.2019. Процитовано 12.07.2019. 
  10. Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Житомирська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 7 листопада 2019. 
  11. Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Житомирська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 7 листопада 2019. 
  12. Розподіл населення за рідною мовою, Житомирська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 7 листопада 2019. 

ДжерелаРедагувати

  • Адміністративно-територіальний устрій Житомирщини 1795—2006 Довідник. — Житомир: Волинь, 2007—620 с. --  ISBN 966—690 –090 — 4
  • Список населених місць  Волинскої губернії. —  Житомир: Волинська губернська типографія, 1906. —- 219 с.

ПосиланняРедагувати