Борсу́к, Харсун [1](Meles) — рід ссавців родини мустелових (Mustelidae).

Борсук
Період існування: ранній плейстоценнаш час
Meles (Genus).jpg
Meles meles, M. leucurus, M. anakuma.
Біологічна класифікація редагувати
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клада: Синапсиди (Synapsida)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Ряд: Хижі (Carnivora)
Родина: Мустелові (Mustelidae)
Підродина: Melinae
Рід: Борсук (Meles)
Brisson, 1762
Види
Meles species range map.jpg
Зелений колір — борсук європейський, коричневий — борсук азійський, блакитний — борсук японський
Commons-logo.svg Вікісховище: Meles

Таксономія й етимологіяРедагувати

Систематику борсуків постійно переглядають. Зараз фахівці схильні розподіляти «великий» колишній єдиний у свому роді вид «борсук звичайний» на 4 сучасні види:

Етимологія: Meles — «борсук» на латині. Українська назва борсук — очевидно давньоруське запозичення з тюркських мов[2].

Морфологічна характеристикаРедагувати

Довжина голови й тулуба 560–900 мм, довжина хвоста 115–202 мм, вага зазвичай 10–16 кг, однак старі самці сягаю 30 кг пізньої осені. Верх тіла сіруватий (чи сіро-коричневий у M. anakuma), нижні частини тіла і кінцівки чорні. Є дві темні лицеві смуги, що простягаються від кінчика носа до очей і вище. Тіло огрядне, а кінцівки та хвіст короткі[3].

Поширення й екологіяРедагувати

Борсуки живуть у Європі (у т. ч. Британські й Середземноморські острови) й Азії (середня смуга від Туреччини до Японії). Населяє ліси й місцевості з густою рослинністю. Їх нерідко можна зустріти і в населених пунктах, іноді навіть на околицях міських поселень. Всеїдна дієта включає: малих ссавців, птахів, плазунів, жаб, молюсків, комах у різних стадіях, черви, стерво, горіхи, жолуді, ягоди, фрукти, насіння, бульби, кореневища, гриби. Крім людини, у дорослих борсуків немає природних хижаків. Проте вовки, здичавілі пси, рисі, росомахи та ведмеді іноді можуть бути хижаками, особливо щодо молодших борсуків[3][4][5][6].

Спосіб життяРедагувати

Вони в основному активні в сутінках і вночі. Зазвичай живуть у комунальних самостійно виритих розгалужених норах з кількома виходами й кількома камерами. Нори використовуються як для проживання вдень, так і для вирощування молоді. Борсуки живуть сімейними групами, які зазвичай складаються з однієї або кількох самок з потомством до двох років поспіль[4][5][6].

Самці і самки спарюються з кількома партнерами протягом року. Дітонародження зазвичай відбувається у другій половині зими чи на початку весни (за рахунок відстроченої імплантації). Вагітність триває від 9 до 12 місяців. Народжується 1–4(6) дитинчат. Дитинчата виходять зі свого лігва приблизно через 8–10 тижнів після народження. Вигодовуються молоком 1–2.5 місяця. Самці й самиці досягають статевої зрілості через рік чи два після народження[4][5][6].

Тривалість життя у природі — 6 років. У неволі борсуки можуть дожити до 19 років. Смертність дитинчат протягом першого року життя висока[4][5][6].

ЕволюціяРедагувати

Лінія Meles, схоже, розвивалася в лісах помірного клімату Азії. Можливо, борсуки походять із пліоценового роду Melodon Zdansky в Китаї. Найдавнішими відомими представниками Meles є пізньопліоценовий M. chiai Teilhard de Chardin з Китаю та M. thorali Viret з Франції. M. chiai за морфологією зубів нагадує M. leucurus, а M. thorali має змішану морфологію, але ближчий до M. meles. Meles iberica Arribas et Garrido з пліоплейстоцену Іспанії та M. dimitrius Koufos із раннього плейстоцену Греції виявляються схожими (ймовірно, підвиди) до M. thorali, оскільки присутні Pm1, Pm2 великий і М1 із зовнішньою виїмкою. Meles hollitzeri Rabeder із ранньоплейстоценових відкладів Центральної Європи (Австрія, Німеччина) вже мав характерні для M. meles ознаки (наявність Pm1, великого Pm2, meles-морфотипи Pm4 та М1). Meles мав широке палеарктичне розповсюдження протягом пізнього пліоцену. Палеонтологічні дані підтверджують, що Meles досяг Піренейського півострова до початку льодовиково-міжльодовикових циклів у північній півкулі (близько 2.6 млн років). Наприкінці пліоцену — в ранньому плейстоцені ця Meles мав розділитися на дві лінії: західну чи європейську (meles-canescens), і східну чи азійську (leucurus-anakuma) між 2.87 і 0.55 Ma, ≈ 1.8 Ma через палеокліматичні зміни. Західна лінія еволюціонувала через M. thorali (включаючи M. iberica) до M. hollitzeri, а потім до M. meles і M. canescens. Східна ж лінія еволюціонувала до M. leucurus і M. anakuma. Згідно з даними mtDNA M. canescens і M. meles розділилися 2.37–0.45 Ma, а M. anakuma й M. leucurus — 1.09–0.21 Ma. Таке відокремлення могло бути наслідком гірських зледенінь, розширення Каспійського моря та інших ландшафтних змін протягом льодовикових епох, а також інших палеокліматичних факторів[7].

ГалереяРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Згадки в словниках https://r2u.org.ua/s?w=%D0%A5%D0%B0%D1%80%D1%81%D1%83%D0%BD&scope=all&dicts=all&highlight=on http://slovopedia.org.ua/93/53413/1011715.html
  2. Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982. — Т. 1 : А — Г / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — С. 235.
  3. а б Nowak R. M. Walker's carnivores of the world. — JHU Press, 2005. — С. 164, 165. — ISBN 0801880327. (англ.)
  4. а б в г Wang, A. (2011). Meles meles. Animal Diversity Web. Архів оригіналу за 21 квітня 2020. Процитовано 21.05.2022.  (англ.)
  5. а б в г Oldham, C. (2014). Meles leucurus. Animal Diversity Web. Архів оригіналу за 26 липня 2020. Процитовано 21.05.2022.  (англ.)
  6. а б в г Riney, J. (2011). Meles anakuma. Animal Diversity Web. Архів оригіналу за 2 серпня 2020. Процитовано 21.05.2022.  (англ.)
  7. Abramov, A. V.; Puzachenko, A. Y. The taxonomic status of badgers (Mammalia, Mustelidae) from Southwest Asia based on cranial morphometrics, with the redescription of Meles canescens // Zootaxa. — 2013. — Вип. 3681. — № 1. — С. 44–58. — DOI:10.11646/zootaxa.3681.1.2.