Пінський повіт (Російська імперія)
Пінський повіт (або Пинський повіт[1]) — історична адміністративно-територіальна одиниця у складі Мінської губернії Російської імперії у 1793—1917 роках і Української Народної Республіки в 1918—1919 роках[1]. Адміністративний центр — місто Пінськ.
| Пінський повіт | ||||
 | ||||
| Губернія | Мінська губернія | |||
|---|---|---|---|---|
| Центр | Пінськ | |||
| Створений | 1793 | |||
| Площа | 992 248 (10840.3 км²) (1886) | |||
| Населення | 230 800 осіб (1897) | |||
| Густота | 21.3 осіб / км² | |||
| Попередники | Пінський повіт (Велике князівство Литовське) | |||
| Наступники | Пінський повіт (II Річ Посполита) | |||
Склад ред.
Станом на 1886 рік налічував 215 сільських громад, 389 поселень у 23 волостях. Населення — 129257 осіб (64713 чоловічої статі та 64544 — жіночої), 3789 дворових господарств[2].
| Площа, десятин | З них орної, десятин | |
|---|---|---|
| Сільських громад | 192805 | 96089 |
| Приватної власності | 646375 | 40861 |
| Казенної власності | 147848 | 2099 |
| Іншої власності | 5220 | 2230 |
| Загалом | 992248 | 141279 |
Адміністративний поділ ред.
Поділявся на 23 волості:
- Доброславська
- Дубойська
- Жабицька
- Кожан-Городецька
- Кухоцковольська
- Логишинська
- Любешевська
- Лунинська
- Лемешевицька
- Морочанська
- Пінковицька
- Погость-Загородська
- Поріцька
- Плотницька
- Радчицька
- Святовольська
- Ставоцька
- Столинська
- Телеханська
- Теребежівська
- Угриницька
- Хотиницька
- Хоїнська
- місто Пінськ зі станцією Паракокс та урочищем Гай.
Населення ред.
За даними етнографічної експедиції 1869—1870 років під керівництвом Павла Чубинського, пінчуки вважалися етнографічною групою українців[3].
За працею російського військового статистика Олександра Ріттіха «Племенной состав контингентов русской армии и мужского населения Европейской России» 1875 року частка українців серед чоловіків призовного віку повіту становила 81,4 %, поляків — 9,9 %, євреїв — 8 %, німців — 0,2 %, татар — 0,05 %[4].
Територія колишнього повіту сьогодні ред.
Територія 6 колишніх волостей сьогодні розташовані на території України — Кухітсько-Вольська, Любешівська, Морочанська повністю, Радчицька - села Бутове, Вичівка, Вовчиці, Дібрівськ, Іванчиці, Сварицевичі, Серники, Теребежівська волость - села Будимля, Городище, Переброди, Смородськ, Тумень, Хоїнська волость - села Гориничі, Комари, Ниговищі, Омит, Прикладники. Зараз це територія Рівненської області - села Біле, Бишляк, Великі Телковичі, Новосілки та Малі Телковичі, Будимля, Городище, Зелень, Переброди, Сварицевичі, Смородськ, Тумень та Волинської області - села Винімок, Волиця, Городок, Нові Червища, Пнівне, Рудка-Червинська, Соснівка, Старі Червища, Тоболи, Фаринки.
Примітки ред.
- ↑ а б Леонюк В. Пинський повіт // Словник Берестейщини. — Львів : Видавнича фірма «Афіша», 1996. — Т. 1. — С. 236. — ISBN 966-95063-0-1.
- ↑ рос. дореф. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ V. Губерніи Литовской и Бѣлорусской областей. СанктПетербургъ. 1886. — XII + 259 с.
- ↑ Труды этнографическо-статистической экспедиціи въ Западно-Русскій Край / собран. П. П. Чубинскимъ. — С.-Петербургъ, 1872. — Т. 7: Евреи. Поляки. Племена немалорусскаго происхожденія. Малоруссы (статистика, сельскій бытъ, языкъ). — С. 361. (рос. дореф.)
- ↑ Риттих А. Ф. Племенной состав контингентов русской армии и мужского населения Европейской России. — СПб. : [Картогр. заведение А. А. Ильина], 1875. — С. 155. (рос. дореф.)
|
Це незавершена стаття з історії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |