Відкрити головне меню

І́вниця — село в Україні, в Андрушівському районі Житомирської області. Населення становить 1644 осіб.

село Івниця
Iwanica.jpg
Країна Україна Україна
Область Житомирська область
Район/міськрада Андрушівський район
Рада/громада Івницька сільська рада
Код КОАТУУ 1820384801
Облікова картка Івниця 
Основні дані
Засноване 1683
Населення 1644
Площа 30,606 км²
Густота населення 53,71 осіб/км²
Поштовий індекс 13420
Телефонний код +380 4136
Географічні дані
Географічні координати 50°09′04″ пн. ш. 29°02′15″ сх. д. / 50.15111° пн. ш. 29.03750° сх. д. / 50.15111; 29.03750Координати: 50°09′04″ пн. ш. 29°02′15″ сх. д. / 50.15111° пн. ш. 29.03750° сх. д. / 50.15111; 29.03750
Середня висота
над рівнем моря
210 м
Водойми річка Ів'янка, Міський ставок, Середній ставок, Лісовий ставок, ставок "Польовка"
Найближча залізнична станція Івниця
Місцева влада
Адреса ради 13420, с. Івниця, вул. Миру, 1; тел. 9-71-37
Карта
Івниця. Карта розташування: Україна
Івниця
Івниця
Івниця. Карта розташування: Житомирська область
Івниця
Івниця

Івниця у Вікісховищі?

ГеографіяРедагувати

Селом протікає річка Ів'янка

Історичні відомостіРедагувати

Назва ймовірно походить від річки Ів'янка, що протікає в центрі села.

Перші відомості про Івницю датуються 1456 роком[1]. Село згадується в біографії відомого політичного діяча XVII ст. століття Адама Кисіля як власність одного з його предків — Лазара Браєвича, слуги київського князя Семена Олельковича.

Мешканці села ймовірно брали участь у повстанні під проводом Тараса Федоровича (Трясила). Населення Івниці було винищене військом польського гетьмана Конецпольського надісланим для придушення повстання в квітні 1630 року[1]. Під час визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького мешканці села були в складі Білоцерківського полку. При складанні козацького реєстру 1649—1650 років 50 козаків полку були родом з Івниці [2].

У другій половині XVIII ст. це було досить велике торгово-ремісниче селище з населенням понад 3 тисячі жителів, у 1761 році навіть отримало привілеї від польського короля Августа III. Того ж року, перейменоване у містечко з ініціативи власника Івана-Антона Чарнецького. В 1773 році він будує дерев'яну церкву св. Миколая.

У містечку була також і каплиця, побудована на кладовищі у 1879 році бароном Іваном Максиміліановичем Шодуаром. Діяла церковно-приходська школа (1861 рік) та дві лісопильні.

Станом на 1885 рік у колишньому власницькому містечку Котелянської волості Житомирського повіту Волинської губернії мешкало 1089 осіб, налічувалось 161 дворове господарство, існували православна церква, костел, синагога, 2 єврейських молитовних будинки[2].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 3095 осіб (1509 чоловічої статі та 1586 — жіночої), з яких 2266  — православної віри, 607 — юдейської[3].

 
Брама в'їзних воріт

У 1906 році село Котелянської волості Житомирського повіту Волинської губернії. Відстань від повітового міста 34 верст, від волості 8. Дворів 489, мешканців 2839[4].

Івницький паркРедагувати

 
Івниця (Парк)

У другій половині XVIII сторіччя тут на пологому лівому схилі річки закладається добре спланований ландшафтний парк з традиційною системою ставків зі шлюзами. Як було прийнято за тих часів, парк створювався як антураж садибному комплексу Юзефа Чарнецького. Пізніше, в 1814 році землі разом з маєтком придбав барон Ян Йозеф Шодуар. Тут його син Станіслав створює велику колекцію монет, картинну галерею, бібліотеку, що нараховувала більш ніж 30 000 книг. Онук Станіслава Івановича, Іван Максиміліанович у 1903 році вибудував в місті Житомирі чотириповерховий палац. А в 1908 році в два етапи перевіз цінні колекції в міський палац, продавши маєток в Івниці Михайлу Івановичу Терещенку. Від родової садиби барона Максиміліана де Шодуара до наших днів збергіся лише фрагмент в'їзних воріт та руїни башт з бійницями, стилізовані під сторожеві. Позбавлений протягом тривалого часу догляду, парк перетворився на дрімучий. Замість розпланованих алей місцеві жителі протоптали стежки, але попри це, парк не втратив своєї привабливості. На площі 14 га росте близько 45 видів дерев і кущів, серед яких переважає ясен, ялина, липа, клен та в'яз. У парку збереглося близько 800 дерев, вік яких перевищує два сторіччя.

ПерсоналіїРедагувати

В селі народилися:

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Свято-Успенський Низкиницький монастир        ::фундатор::. monastyrn.narod.ru. Процитовано 2015-10-01. 
  2. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
  3. рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-20)
  4. Список населених місць Волинської губернії. — Житомир: Волинська губернська типографія, 1906. — 219 с.

ПосиланняРедагувати