Суспільний стан

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Стан.

Суспільний стан — у соціології та історії — великі угруповання людей, котрі умовно об'єднані своїм правовим та економічним становищем у соціальній ієрархії, тобто соціальній структурі суспільства. Відрізняється від таких понять як суспільний клас, суспільний прошарок, соціальна страта.

Історія

В історії людства, належність до різних соціальних станів юридично затверджується у суспільному праві, законодавстві — як у письмовому («офіційному», «легітимному»), так і в дописьмову епоху у вербальному «Народному праві» — у виді прав, привілеїв, обов'язків. Характерною при цьому є тенденція до інституціонального закріплення щонайменших відмінностей.

Особи, що належать до певного стану, мають як правило однакові спадкові права та обов'язки.

Суспільства центральної та західної Європи, що мали становий розподіл у історичну епоху між раннім феодалізмом та індустріалізацією, називаються «становими суспільствами» (англ. Estates of the realm). В середніх віках у Європі виділялися три основні стани — духовенства (лат. oratores), войовників (лат. bellatores), трудівників (лат. laboratores) — міщан, селян. У ВКЛ різний суспільний статус мали шляхтичі, міщани, селяни (вільні та кріпаки). Починаючи з кінця 15 ст. особливим станом починає вважатись козацтво, яке прагнуло дорівнятись до шляхти, але, за винятком козацької старшини, фактично ніколи не здобуло бажаного визнання ані в Польщі, ані в Московській державі. В певні періоди 16-18 ст. до окремого стану залічували євреїв, які зуміли добитись значних привілеїв від польської влади.^[1].

30 вересня 1919 року Рада народних міністрів УНР на чолі з соціал-демократом Ісаком Мазепою ухвалила законопроєкт про скасування станів в Україні.

Див. також

Примітки

↑ Михайловський В. М. Київська Русь, Галицько-Волинська держава, Польське королівство, ВКЛ і Річ Посполита // Стани. Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 798-799. — ISBN 978-966-00-1290-5.

Джерела та література

Галушко К. Ю. Стани // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 797. — ISBN 978-966-00-1290-5.
І. Бойченко. Стани суспільні // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — С. 607. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.

Посилання

Переміна стану // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1962. — Т. 5, кн. X : Літери Ол — Пер. — С. 1328. — 1000 екз.
Стан // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1965. — Т. 7, кн. XIV : Літери Сен — Сті. — С. 1832. — 1000 екз.
«Маленька людина» // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 9.

[1] Михайловський В. М. Київська Русь, Галицько-Волинська держава, Польське королівство, ВКЛ і Річ Посполита // Стани. Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 798-799. — ISBN 978-966-00-1290-5.

[1]