Відкрити головне меню

Всеросі́йські устано́вчі збо́ри (рос. Всероссийское учредительное собрание; за тогочасним правописом: укр. Всеросійське Учредительне зібрання[1]) — виборна представницька установа (Установчі збори), на яку різними політичними силами Російської республіки покладалось завдання остаточного вирішення питання про державний устрій Росії після ліквідації монархії.

Всеросійські установчі збори
Розпущено 1918
Тип Установчі збори
Країна Російська СФРР і Flag of Russia (Kremlin.ru).svg Російська демократична федеративна республіка[d]

CMNS: Всеросійські установчі збори на Вікісховищі

Зміст

ПеребігРедагувати

З ідеєю Установчих зборів Тимчасовий уряд пов'язував сподівання на стабілізацію — в своїх інтересах — політичної обстановки, зміцнення своєї влади. Водночас, вказуючи на перспективу Установчих зборів, уряд О. Ф. Керенського всіляко зволікав з відповіддю про автономію України. Установчі збори були формально скликані 5 січня 1918 р. в Петрограді, в умовах, коли влада уже належала більшовицьким Радам, і на першому засіданні розігнані.

Ще після жовтневого перевороту, коли владу фактично захопили більшовики, було вирішено все-таки проводити вибори до Всеросійський Установчих Зборів, як це і було заплановано Тимчасовим урядом. По Росії більшовики отримали 22 % голосів, в Україні — 10,5.

О 10 годині 5 січня 1918 року Установчі Збори розпочали роботу.

Першим питанням, на якому почався конфлікт, було питання про те, хто ж відкриє збори? Однак незважаючи на конфліктність, роботу збори все-таки розпочали. Більшовики, які були в меншості, запропонували прийняти програмний документ «Декларація прав трудящих і експлуатованих». Отримавши відмову, вони покинули залу засідань, давши вказівку охороні випускати всіх охочих, але назад вже нікого не пускати. Збори пропрацювали до самого ранку наступного дня, коли начальник охорони Железняков попросив: «Панове, розходьтеся! Варта втомилася!» («Господа, расходитесь! Караул устал!»). Цього ж дня, вже 6 січня 1918 року, більшовицький уряд оголосив про розпуск представницьких Всеросійських установчих зборів, які, по-суті, проіснували лише добу. До розпуску Зборів Росія ще мала альтернативу свого розвитку: або Ради, або нова Конституція, після ж розпуску ця альтернатива була втрачена і країна почала скочуватися до громадянської війни.

ПриміткиРедагувати

Джерела та літератураРедагувати

  • В. Ф. Верстюк. Всеросійські установчі збори // Енциклопедія історії України: У 10 т.— Т. 1 : А—В./ Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін.— К.: Наук. думка, 2003.— С. 647—648.
  • Годъ русской революциіи (1917—1918 г.г.): Сборникъ статей / А. Н. Бахъ, М. В. Вишнякъ, Ф. А. Даниловъ, А. А. Мининъ, О. С. Миноръ, А. А. Николаевъ, Г. К. Покровскій, Д. С. Розенблюмъ, В. В. Рудневъ, Г. А. Сандомирскій, В. Ф. Сахаровъ, Н. В. Святицкій, П. Н. Фабричный, Б. Н. Черенковъ, В. М. Черновъ. — Московское издательство «Земля и Воля», 1918.— 233 с.

Див. такожРедагувати

ПосиланняРедагувати