Вікіпедія

Українська архітектура

Українська архітектура — сукупність українських сучасних та історичних архітектурних об'єктів. Архітектура України породжувалась протягом довгого часу — від Античності (архітектура грецьких колоній у Північному Причорномор'ї) до сучасності. Протягом всього часу свого розвитку українська архітектура утворювалась під впливом різних архітектурних течій — від романського стилю до постмодернізму — та архітектури тих держав, у складі яких перебували ті чи інші землі України.

Стародавня архітектура

ред.
 
Керч, Царський курган, архаїчне склепіння

Архітектурна традиція на теренах України пройшла довгий історичний шлях розвитку. Найдавніші пам'ятки монументальної, мурованої архітектури на українських землях походять із узбережжя Чорного моря — з колишніх грецьких колоній, які сягають VIII — VII ст. до н. е. До таких більших міст належали Тіра над лиманом Дністра, Ольвія над лиманом Південного Буга, Херсонес коло сучасного Севастополя, Феодосія, Пантікапей (сучасна Керч), Фанагорія напроти Керчі, Тамань, Танаїс коло сучасного Ростова-на-Дону й багато інших. Рештки архітектурного комплексу Більського городища (VII—III ст. до н. е.) вчені пов'язують з прадавнім містом Гелон, описаним Геродотом.

Дослідження збережених незначних решток античних будов та інших мистецьких творів вказують, що спочатку у VIII — VI ст. до н. е. Причорномор'я мало вплив т. зв. іонійського стилю, а з V ст. тут поширюються зразки афінського та з початком нової ери до II ст. римського будівництва. Знайдені фундаменти оборонних мурів міст (Ольвія, Пантікапей, Німфей, Горгіппія), житлових будинків, храму Аполлона в Ольвії й різні уламки колон, капітелей тощо вказують на відмінність їх від чисто грецьких зразків — античних і малоазійських. Особливий інтерес мають гробівці (наприклад, у Керчі) зі склепінням, зложеним з клинуватого каміння. Цей новий на той час конструктивний засіб перекриття не був відомий у самій Греції, а лише в деяких грецьких колоніях, наприклад, в Александрії.

Після навали різних кочівників, ще зруйнували грецькі міста, монументальне будівництво починає наново розвиватися в Причорномор'ї у IV — VII ст. за т. зв. старохристиянської й ранньовізантійської доби. Причому християнські храми постають саме в колишніх грецьких містах, а навіть почасти з матеріалів давніших грецьких, античних будов. Найбільшим осередком старохристиянського будівництва був Херсонес. Яких великих розмірів воно досягало, свідчать збережені рештки фундаментів і частин стін 27 церков і каплиць. Найстарші церкви були центричного типу — у формі рівнораменного т. зв. «грецького хреста», що вказує на східні впливи, далі базиліки VII — IX ст. римського типу, що у свій час були поширені на цілому Сході, округлі будови (т. зв. ротонди) V — VI ст., хрестильні каплички й середній між базилікою та хрещатою будовою тип будов. Усі будови перекривалися, очевидно, дерев'яною стелею, а склепіння мали лише апсиди (вівтарне заокруглення) й менші ротонди. Знайдені рештки і фрагменти різних мозаїк і різних деталей указують, що архітектурне мистецтво стояло тут дуже високо та приходило сюди головно з Греції, Малої Азії та Кавказу. Краще збережена церква Св. Івана Предтечі в Керчі (XIII ст.) близько стоїть до вищезгаданого середнього типу, але з виразнішим поділом на три частини (чи т. зв. нави), з чотирма колонами, що підпирають одну середню баню.

Середньовічна архітектура

ред.
 
Софійський собор, Київ, 1017/1037. Спочатку побудований у візантійському стилі, у 18 ст. відновлений у стилі українського бароко

Автентична українська архітектура почала формуватися у IX—X ст., коли на теренах України виникла централізована держава — Київська Русь. Спочатку всі споруди — укріплення, палаци, церкви — будувалися з дерева. Основною структурою будівель спрадавна був зруб, зведений з горизонтально покладених колод із шатровим верхом. Традиція спорудження зрубів збереглася аж до початку XX ст. Навіть сьогодні подібні зруби використовуються під жилі приміщення, їх можна побачити, приміром, у Чернігові.

Разом з прийняттям християнства в Київській Русі з'явилися будівлі візантійського стилю, найкращим прикладом якого є Софійський собор у Києві (XI ст.), що зберігся до нашого часу, зазнавши, втім, суттєвої барокової перебудови. Візантійський стиль на Русі почав активно реформуватися у співдії з автентичними уявленнями про будівництво й орнаментування. Внаслідок такого реформування з'явилися витягнуті вгору бані київських церков, специфічна кольорова гама розписів, фресок і мозаїк.

Найдавнішою церквою України, що збереглася лише у фундаменті, є Десятинна, побудована Володимиром Великим близько 988—996 рр. Це була тринавна будова з широким опасанням (галереями) навколо, всередині пишно прибрана мармуровим обличкуванням, різьбами, кахлями, фресками й мозаїками. З літописів відомо, що вона завалилася в 1240 році під час облоги Києва Батиєм.

Звичайний тип більших церков X — XIII ст. — це тринавні церкви з трьома напівокруглими чи гранчастими апсидами (заокруглення з боку вівтаря), з двома або трьома парами стовпів. Між першою від вівтаря та другою парами стовпів через цілу церкву проходить поперечна неф. Середня найширша нава — такої самої ширини й висоти, як і поперечна нава (прохід); на перехресті їх угорі виводилася найбільша баня з верхньою точкою цілої церкви. Менші церкви були, можливо, однонавні з апсидою зі сходу. В Західній Україні виводилися також ротонди — округлі будови.

Характерною рисою багатьох церков були т. зв. опасання, тобто галерейки, що оточували будову з трьох боків (крім сходу), які зберігалися після в українському дерев'яному будівництві. Нерідко із західного причілку підносилися дві могутні вежі або одна вежа в північно-західному куті будови. Завершували будову одна, рідше 5 (або 9) бань округлої, еліпсової й гранчастої форми. Загальні маси і зв'язаний із ними зовнішній вигляд будови завжди відповідали внутрішнім просторовим формам, так що навіть форма даху й бань назовні точно відповідала внутрішній. Згідно з цим, чисто конструктивним, законом архітектурного мистецтва будови загалом мали мінімальну кількість декоративних прикрас, а де вони й були, то відповідали логічному змісту окремих конструктивних частин будови.

 
Хотинська фортеця у м. Хотин, Чернівецька область, початок 1400 рр., збудована на місці поселення Київської Русі XI ст.

Після татаро-монгольської навали будівництво на території України підпорядковується завданням оборони. У XII—XV ст. будуються переважно фортеці з баштами, укріплені монастирі, замки у Кам'янці-Подільському, Львові, Луцьку, Кременці, Білгороді-Дністровському. Їхні стіни високі та неприступні, але на деяких можна побачити декоративний орнамент у вигляді української плахти або вишиванки, викладений з червоної цегли. Найкращим прикладом є Хотинська фортеця у Чернівецькій області зі стінами 30-35 метрів, який чудово зберігся до сьогодні.

Монастирі-фортеці XV століття теж схожі на замки. Головний собор монастиря стояв або посеред двору, або в системі оборонних стін. Храми були обов'язково пристосовані до оборони, адже нерідко траплялося, що вони ставали притулком від ворога не лише для ченців, але й для мирян.

Готика в Україні

ред.
 
Церква святої Параскеви П'ятниці (Львів)

Один з найцікавіших періодів історії архітектури України — кінець XIV — перша І половина XV століття. На західних землях, які менше за інші потерпіли від монголо-татарської навали, тоді зростають міста, розвиваються ремесла й торгівля. В українські міста прибуває багато поселенців, переважно німців, які принесли в мистецтво, а зокрема в архітектуру, нові стильові форми.

Розквіт катедральної готики в Україні припадає на часи правління короля Владислава II Ягайла (1386–1434).

Серед культових споруд переважали католицькі храми. Вирішальну роль у формуванні нового стилю відіграв Латинський кафедральний собор у Львові — пам'ятка архітектури національного значення. Готичну складову підкреслює високий шип даху. Дзвіниця на головному фасаді має барокове завершення і розташована асиметрично, бо другу дзвіницю недобудували. В інтер'єрі високі сніпчасті колони підтримують стрільчаті арки і склепіння з готичними нервюрами. Стіни і склепіння вкриті численними фресками. Будівництво собору розпочалося 1361 (за іншими даними — 1370) на кошти короля Казимира Великого. Серед будівничих цього храму відомі Нічко, Йоахім Гром, Амброзій Рабіш; одним із найтурботливіших опікунів будови в міських актах названо Петра Штехера. Об'ємну композицію храму витворено завдяки двом головним складовим: пресбітеріуму (вівтарній частині) та корпусу нав (власне молитовній залі).

У 1527 р. під час великої львівської пожежі згоріло практично усе готичне місто. Постраждала також і кафедра — особливо західна її сторона та вежа. Відбудовою храму зайнялися вже ренесансні архітектори, що вплинуло на майбутній вигляд споруди.

На Закарпатті готичні споруди будувались угорською церковною владою. До нашого часу збереглись готичні церкви XIV—XVI ст. — Св. Єлизавети в Хусті, Вознесіння та Св. Франциска у Виноградові, Хрестовоздвиженська у Береговому, cв. Мартина в Мукачеві, Серця Іісуса в Бене, Св. Духа в Четфалві та інші.

Ренесанс

ред.

Ренесанс у Львові

ред.
 
Львів, Міський арсенал і вежа Корнякта, фото 2013 року.
Докладніше: Павло Римлянин

У XVI—XVII ст. в Україні розповсюдився стиль Ренесансу. Найяскравіше він відобразився в архітектурі Львова. На одній з центральних площ цього міста майже повністю зберігся ренесансний ансамбль будинків, естетичною домінантою його є так звана Чорна кам'яниця — чорна будівля в оточенні світлих. Нашарування епох та поєднання різних архітектурних стилів в архітектурному ансамблі Львова роблять місто справжнім музеєм просто неба. Історична центральна частина Львова зарахована ЮНЕСКО до культурної спадщини людства.

  •  
    Городок, Лвівська обл. Францисканський монастир, XV ст.
  •  
    Львів. Монастир ордера Бернардинів. Бічний, південний фасад в стилі Відродження.
  •  
    Замок Олесько. Погруддя королеви Барбари Радзивілл доби Відродження
  •  
    Львів. Монастир ордера Бернардинів, арх. Павло Римлянин Частина західного фасаду, вибудована архітектором.
  •  
    Ліплений декор надгробкової каплиці Адама Єроніма Сенявського, арх. Ян Пфістер, бл. 1640 р. Бережани. Архівне фото.
  •  
    Поморянський замок. Львівська область
  •  
    Поморянський замок. Львівська область, залишки ліпленого декору у інтер'єрі
  •  
    Поморянський замок. Львівська область, портал.

Фортеці та замки

ред.
Докладніше: Замки України

Бароко

ред.
 
Проєкт В. Растреллі. Палац К. Г. Розумовського для Глухова.
 
Палац Санґушків (Ізяслав), поземний план, арх. Паоло та Якуб Фонтана
 
Бучацький монастир, фото 1899 р.
 
Маріїнський палац у стилі бароко, Київ, арх. В. Растреллі, 1750—55 рр. Державна резиденція Президента України
 
Палац Потоцьких, Кристинопіль (Червоноград)
 
Олесько. Католицький храм монастиря капуцинів

Церква Різдва Богородиці, 1793–1806 рр. Бароково-класичний стиль. Прихід Ренесансу мав також велике значення для подальшого розвитку українського зодчества, особливо українського бароко. Барокове мистецтво й архітектура, що були вершиною мистецьких досягнень у західній та східній Європі, отримали високу оцінку в Україні XVII ст. і, поєднавшись тут з місцевим мистецтвом, особливо цегляною кладкою, створили новий неповторний стиль українського бароко. Завдяки активній будівельній діяльності гетьмана Мазепи, стиль бароко в Україні ще називається «Мазепинським стилем». На жаль, більшість шедеврів українського бароко не збереглися — частково через більшовицьку політику руйнації храмів, частково через руйнацію під час Другої світової війни, частково через те, що специфічне відгалуження цього стилю — так зване «козацьке бароко» — було представлене дерев'яними церквами.

У XVIII столітті в українському бароко відбувалися зміни — фасади штукатурили та прикрашали ліпниною, прикладом чого є Покровська церква збудована за проєктом українського архітектора Григоровича-Барського.

Бароко — стиль архітектурних ансамблів. Більшість ансамблів українських монастирів складалося в різні часи, часто — ще в давньоруський період, але їх остаточне формування відбулося в епоху бароко, коли всім будівлям надавалося єдине стильове обличчя (монастирі Придніпров'я та Лівобережжя України, Софійський ансамбль, Видубицький монастир у Києві).

У цей же час за проєктом італійського архітектора Растреллі було збудовано Маріїнський палац, що є сьогодні державною резиденцією Президента України.

Останні взірці бароко споруджалися на початку ХІХ ст., переважно у провінції, де ще не встиг поширитися класицизм, у подеяких випадках спостерігається суміш бароко з класицизмом, наприклад деякі будинки у Одесі, зокрема будинок Рено на початку Рішельєвської вулиці мав характерний для бароко високий дах.

Українське бароко

ред.
Докладніше: Українське бароко

Дерев'яна архітектура XVII—XVIII ст.

ред.
Докладніше: Дерев'яні храми України

Барокові католицькі храми

ред.
Докладніше: Бароко в Україні
Докладніше: Стиль бароко в архітектурі Львова

Класицизм

ред.

Палац міської садиби М. С. Воронцова в Одесі, 1824—1828 рр.

 
Покинута садиба Хомутець. Фото 2008 року
 
Вознесенська церква (Ромни), Сумська обл. унікальна за розплануванням та формою, 1801 р.
 
Міський театр (арх. Тома де Томон, 1804–1809 рр.)

Наприкінці XVIII і в XIX ст. український народ на теренах Російської імперії зазнає найгірших днів, царська влада поступово, але рішуче й жорстоко, ліквідує автономність України, скасовує військо, гетьманат та цілий автономний адміністративний устрій. Національний і культурний гніт відбивається в значній мірі й на мистецькому житті України.

З кінця XVIII ст. в Російську імперію прийшов класицизм, так званий «міський стиль», завдяки якому стало можливим масове будівництво державних споруд при обмеженому кошторисі та органічність міської забудови.

У 1800 р. виходить наказ російської влади, яким зовсім забороняється будувати церкви будь-якого типу, окрім загальних для імперії, зокрема заборонялися церкви українського типу. Типізація була викликана необхідністю масового будівництва церковних споруд та її уніфікації, з іншого боку більшість проєктів церков тих часів не одноманітними.

На межі XVIII—XIX століть визначальними зразками класицизму були величаві палати гетьмана Кирила Розумовського в Почепі (проєкт Де ля Мото, арх. О. Яновецький), Яготині (проєкт Менеласа), Глухові (арх. Андрій Квасов) й Батурині (проєкт Андрія Квасова, арх. Чарльз Камерон). Величезних розмірів палата в Почепі, збудована у 1796 р., дає широку площу спокійних архітектурних мас, але із сухими й одноманітними лініями деталей. Зате справжнім мистецьким витвором є палата в новій столиці України — Батурині, побудована в 1799 — 1803 рр., де вже помітні впливи стилю Людовіка XVI. Не менш цікава величезна садиба Завадовського в Ляличах (арх. Джакомо Кваренгі, 1794—95), де цілий комплекс будов створює колосальне півколо, а головний корпус має витончені форми т. зв. палладіанства — типу Вілла Ротонда поблизу Віченци в Італії.

З церковних будов у стилі ампір найбільше збереглося на Харківщині й особливо Полтавщині (Хорол, Ромни, Лубни, Пирятин, Прилуки). В заложенні вони переважно хрещатої форми.

Досить поширеним був в цей час також ротонд із колонами або без них, яскравих форм класицизму, як церкви в с. Кукавці (1806) і м. Шатові на Поділлі, Різдва на Подолі в Києві (1809), «Аскольдова могила» в Києві (1810), церква Гощівського монастиря (1842) та ін.

На початку 1800-х років були затверджені типові фасади, що були розроблені у Петербурзі і поширювалися у вигляди альбомів. Це сприяло загальній якості проєктів, органічності забудови, яка мала споріднений вигляд, швидкості надання дозволу на будівництво. Спільно з тим залишалася можливість створення окремих коштовних споруд за індивідуальними проєктами, які розглядалися спеціальною комісією. Якість типових (зразкових) фасадів забезпечувалась проєктуванням столичними архітекторами, що виключало можливість виникнення потворних споруд, як то траплялось раніше. Певним недоліком будівництва згідно альбомів Найвеличніше затверджених фасадів була обмежена кількість доступних проєктів та відсутність оновлення альбомів. Наступні випуски альбомів відбулися у 1840-х роках, що призвело до припинення використовування класицизму, адже нові проєкти були виконані у неоренесансній тематиці.

Романтизм

ред.

З виникненням Бідермаєру у Німеччині у 1820-х роках у Європі починається хвиля романтизму. Також масовою була орієнтація на англійську готику. У Російській імперії навіть при наявності фасадів у стилі класицизму окремо затверджувались проєкти у псевдоготичному стилі. Одним з прихильників псевдоготики був граф М. С. Воронцов, який спорудив кілька церков та палац у Криму у формах англійської готики. Також мали популярність і форми венеційської готики, для якої характерне використання килеподібних склепінь. Багато споруд у формах венеційської готики було побудовано одеським архітектором італійського походження Г. І. Торічеллі.

Садиби доби класицизму

ред.
 
Дніпро, колишній палац Потьомкіна (згодом Будинок відпочинку Ім. Ілліча,. фото 1927 р).

Архітектура середини ХІХ ст

ред.

У 1840-х роках класицизм вичерпав себе. У Австро-Угорській імперії у той час став популярним стиль круглої арки (Rundbogen), для якого були властиві аркові вікна, використання елементів неоренесансу та неокласицизму. Найбільша кількість взірців даної архітектури відносяться до споруд залізничних вокзалів — у імперії у той час активно велось будівництво залізниць.

На початку 1840-х років у Петербурзі були затверджені нові альбоми типових фасадів, які ознаменували кінець стилю класицизм. Нові проєкти були виконані у неоренесансних формах. Деякі взірці були подібні стилю Rundbogen у Австро-Угорщині. Дані проєкти використовували до 1857 року, коли була скасована необхідність притримуватися альбомних фасадів. Внаслідок цього стало можливим складання проєктів будь якого рівня гіршості, але з іншого боку відкривались нові горизонти для коштовного будівництва. Однак економічна криза у Російській імперії не сприяла будівництву високоякісних споруд, і лише з 1880-х почалося поступове покращення.

У 1850-х виникли зміни і у церковному будівництві. У Російській імперії у той час постав націоналістичний напрям псевдо-російського стилю, при цьому продовжували ігноруватися особливості сакрального будівництва України. Цей стиль насильно впроваджувався в Україні, як в церковному будівництві (собори в Житомирі, Харкові, Катеринославі та ін.), так і у державних спорудах, а занепад архітектури 1860-х — 1870-х нерідко давав низькоякісні зразки. До цього часу належать урядові «реставрації» дорогоцінних пам'яток будівництва княжої добі", тоді ж були розібрані й знищені будови Херсонеса IV—X ст., Десятинна церква в Києві X ст, перебудовані кафедра у Володимирі-Волинському XII ст., церква в Овручі XII ст. та інші, а на їхньому місці були збудовані безвартісні будови ніби у «псевдовізантійському» стилі.

На західноукраїнських землях, що були під Австро-Угорщиною, течія романтизму впроваджувала переважно форми романського (т. з. Rundbogen) та готичного стилю. Правда, були спроби українських архітекторів додавати деякі мотиви «свої», тобто візантійські, але через брак свого мистецького центру та особливо школи, ці спроби були здебільшого невдалі.

Львівська цитадель (1852—1854 рр.)

ред.

Історизм в Україні

ред.
Докладніше: Історизм
 
Будинок жіночої гімназії, Чернігівська область, Новгород-Сіверський, вул. Майстренка, 2

Застосування історичних стилів спостерігалось ще у І-й половині ХІХ ст. у рамках хвилі романтизму, коли особливу популярність набула неоготика. Однак такі проєкти затверджувались окремо — неоготичні взірці були відсутні у альбомах найвеличніше затверджених фасадів. Якісний ривок відбувся у наслідок затвердження нових альбомів проєктів фасадів у 1840-х роках, де використовувався суцільний руст, аркові вікна, та інше. Черговою віхою було скасування у 1857 році обов'язку притримуватися альбомних фасадів, однак згодом у Російській імперії настала економічна криза, що зовсім не сприяло будівництво багато оздоблених споруд. З 1870-х років все більше з'являється рясно оздоблених будинків заможних домовласників, з другий половини 1890-х певні будинки отримають навіть надмірну кількість оздоблення, отримує популярність необароко, що дозволяє створювати як можна більше рясне оздоблення.

Псевдоросійський стиль

ред.

У наслідок зменшення популярності інтересу до класицизму у 1840-х роках у архітектурі поширюються різноманітні стилізації, у єпархіальній архітектурі це означала заміну класицизму на стилізації з історії російської архітектури. У різні десятиліття були популярними дещо різні стилізації — орієнтація на московсько-суздальську архітектуру, на архітектуру XVII ст. та інше. Таким чином перші споруди у псевдоросійському стилі були єпархіальними, але у деяких регіонах псевдоросійський стиль набув певної популярності у місцевого населення, зокрема на Київщині та Чернігівщині і у ньому зводились і житлові будинки.

На півдні України псевдоросійський стиль популярності не мав, наприклад у Одесі, окрім єпархіальних та благодійних споруд можна згадати типографію Ю. І. Фесенка, який заробляв друком зображень святих.

На початку ХХ ст. новий неоросійський стиль частково замінив псевдоросійський стиль, однак псевдоросійський стиль не втрачав популярності до початку Жовтневої революції.

Неоготика

ред.

Модерн (сецесія)

ред.
 
Будинок В. В. Городецького, Київ, арх. В. В. Городецький, 1901–1902

Наприкінці ХІХ ст. Європі виникає новий напрямок в мистецтві, та, зокрема, в архітектурі — модерн. Основними школами модерну були бельгійська школа Ектора Орта та віденська Отто Вагнера, які мали світовий вплив. Також існувало декілька локальних шкіл, які мали обмежене поширення. В Західній Україні, як складовій частині Австро-Угорської імперії переважала архітектура віденського сецесіону (на місцевому діалекті для стилю використовувалась назва «сецесія»), але у частині королівства Угорщина (ніні Закарпатська область) спільно з тим набув поширення угорський модерн. В частині України, що була підпорядкована Російській імперії були популярні як бельгійська школа, так і віденський сецесіон, причому останній набув більшого поширення ближче до 1910-х років.

У Російській імперії тривалий час модерн був стилем барських будинків, фонова забудова зводилась, як і раніше у стилі історизму або взагалі без ознак стилю. Перші будинки у стилю модерну з'явилися приблизно у 1901 році і це були винятково коштовні споруди. Ситуація щодо бюджетних споруд змінюється наприкінці 1900-х років, але історизм до кінця не втратив своїх позицій у бюджетній архітектурі.

Якість архітектури у Російській імперії продовжувала залишатися низькою, темпи будівництва були високими, а кількість талановитих архітекторів невелика, у більшості міст як Російської так і Австро-Угорької імперії працювало один — два місцевих архітектори, яки виконували вал замовлень Лише такі міста як Одеса, Харків, Київ, Львів мали власні архітектурні школи і велику кількість митців. Однак у Києві серед домовласників не склалася традиція високомистецького будівництва — як і у провінції будинки не штукатурились, що приводило до обмеженості художніх засобів. Серед маси київських архітекторів та інженерів виділялись Кобелев, Зекцер, Брадтман, Альошин, проєкти яких досягали європейського рівня. Одним з перших і найкращих будинків у Києві був власний будинок В. В. Городецького, що відрізняється великою кількістю монументальної скульптури з бетону. Але подалі Городецький виконував проєкти у стилі історизму і це єдина його споруда у стилі модерну високого рівня виконання. Проєкти архітектора О. В. Кобелева, який працював на ПЗЗ збагатили велику кількість залізничних станцій не лише на Київщині, але й у інших губерніях. Також якісна архітектура існувала і на південному узбережжю Криму, де працювало декілька талановитих архітекторів, у тому числі і столичних.

На території України за часів модерну творили такі постаті як академік Олексій Бекетов, Адольф Мінкус, Григорій Артинов, Адам Генріх, Василь Кричевський, Тадей Обмінський, Іван Левинський.

Добре представлена віденська школа Отто Вагнера, окрім приблизного наслідування його школі, у Одесі був скопійований фасад будинку у Флорідсдорфі (арх. фон Діц), у Чернівцях проєкт відділення ощадної каси виконав безпосередньо учень Вагнера Ґуберт Гесснер, що є єдиним відомим зразком сецесіону в Україні від архітектора столичного рівня. Також у Чернівцях віденське бюро «Фельнер і Гельмер» спорудило за повторно проєктом повторного застосування міський театр.

Серед визначних митців, що працювали в стилі модерну (сецесії), низка архітекторів Львова, Харкова, Києва, Вінниці, Одеси, Дніпропетровська, Маріуполя, Ялти, Гурзуфа:

Ретроспективізм

ред.
 
Особняк Аршавського, Київ.

На відміну від Бельгії та Австро-Угорської імперії у Німеччині і скандинавських країнах, місце нового стилю посів ретроспективізм або національній романтизм, що базувався на національних архітектурних особливостях. В Україні ретроспективізм набував популярності завдяки національним меншинам — німцям та полякам, а також перебування Петербургу під впливом культури сусідніх країн. За відсутності чіткої класифікації національний романтизм у ряді випадків відносять до модерну, зокрема у Росії ретроспективізм країн Балтії отримав назву «Північний модерн».

Найбільш сильний вплив ретроспективних течій спостерігався у Одесі, де мешкала велика і заможна німецькомовна діаспора, а також працювало декілька архітекторів — німців. У 1901 році був збудований будинок швейцарця Флоріана Скведера, у 1902—1903 роках у формах німецького необароко було споруджено німецький клуб «Гармонія». Пізніше з'явилися особняки родини Лемме та інші.

У Києві одним з найбільш виразних зразків скандинавської архітектури є особняк Аршавського. Вирізняється постать Владислава Городецького. Він доробив проєкт музею старожитностей і мистецтва, нині Національний художній музей), у стилі неоготики (Католицький храм св. Миколая, нині Національний будинок органної музики), і мавританської архітектури (караїмська кенаса, нині Будинок актора).

Безпосередньо у Російській імперії поступово набував популярності неокласицизм, який успадковував риси, що були характерні для класицизму російської імперії. Таким чином спільно з неоросійським стилем місцеві форми класицизму можна вважати наслідком російського національного відродження, але якщо неоросійський стиль базувався на народній архітектурі, то неокласицизм враховував особливості архітектури панських маєтків і тому мав краще поширення і використовувався при проєктуванні банківських, та інших громадських споруд та коштовних прибуткових будинків.

Український модерн

ред.
Докладніше: Український архітектурний модерн

Розвиток національної самосвідомості привів до появи національних стилів, які у тій або іншій мірі поєднували ретроспективні течії та модерн. Одним найяскравіших зразків був фінський романтизм, який опирався на народну дерев'яну та кам'яну архітектуру. Художні засоби фінського романтизму виявилися достатньо потужними і були використані для утворення стилів інших країн, зокрема України, Угорщини та Росії.

На початку 1900-х років у Російській імперії Харкові виник український модерн, який відтворював особливості українських хат і церков і народне художнє мистецтво. Деякі дослідники називають стиль «Українським архітектурним модерном», спрощено — УАМ і відносять до нього навіть ретроспективізм 1920-х років. Програмним твором українського модерну стала будівля Полтавського губернського земства, арх. В. Кричевський, 1903—1908 рр. Найвідоміші споруди цього стилю були побудовані в Харкові, Полтаві, Києві, але керівництво імперії протидіяло розвитку української культури і, зокрема, національної архітектури. Це було однією з причин, які не сприяли розповсюдженню українського модерна. Замість цього у якості народного стилю впроваджувався неоросійський стиль, який також виник під впливом фінського романтизму. У неоросійському стилі будувалися відділення селянських банків та деякі храми, зокрема у Почаївській лаврі або на місці Полтавської битви. Незважаючи на це українська спільнота у Києві не залишала намагань поширити український стиль і таким чином було споруджено декілька навчальних закладів та прибуткових будинків, зокрема будинок М. С. Грушевського. Поодинокий випадок застосування українського модерну на півдні України зустрічається у Одесі, де архітектор Пономаренко у 1911—1912 роках спорудив кооперативний житловий комплекс Товариства домовласників. Первісний проєкт передбачав набагато більш виражений український стиль, ніж було реалізовано. Для споруд комплексу характерні дахи з великими виступами, наявність специфічного рослинного оздоблення огорож сходів та трапецоїдні форми верхньої частини деяких віконних отворів.

За зразком Харкова у Австро-угорській частині українці намагалися створити національний стиль на базі віденського сецесіону, гуцульських та закопанських мотивів — найбільш відомим твором став будинок страхового товариства «Дністер», арх. Т. Обмінський, І. Левинський, 1905—1906 рр.

Неоросійський стиль

ред.
 
Чернігів. Дворянський банк, арх. О. І. Фон-Гоген, 1910–1913 рр.
 
Новомиргород, міська лікарня, 1910 р.

Ще у ІІ-й половині ХІХ ст. національне у архітектурі Росії визначав псевдоросійський стиль. Він не вважався достатньо шляхетним і на початку ХХ ст. у якості більш мистецької альтернативи під певним впливом фінського романтизму виник неоросійський стиль. У якості взірців бралися мотиви давньої архітектури Новгорода і Пскова, Москви. Важливим була відмова від візерунчатості (рос. «узорочья») притаманного псевдоросійському стилю. У неоросійському стилі будувалися переважно споруди за державним замовленням: відділення селянських банків та деякі храми, зокрема у Почаївській лаврі, та за ініціативою окремих архітекторів — прихильників неоросійського стилю, зокрема столичних: Щусєва, Гогена, Покровського, а два храми цього стилю в Україні мають панно за ескізами М. К. Реріха. Стиль мав нерівномірне поширення, на півдні України він був зовсім не популярним, однак у Одесі за проєктом Ю. М. Дмитренка у формах московської архітектури було споруджено будівлю Селянського поземельного банку.

Дерев'яна архітектура кінця ХІХ — початку ХХ ст

ред.
 
Чернігів, Україна, фігурна лиштва доби сецесії, фото 2013 р.

Серед збережених —

Пересічна і народна архітектура в Україні

ред.
  •  
    Екологічно чиста архітектура українців, село Яновщина, де народився М. Гоголь. Фото 2015 року, стара поштівка
  •  
    Хата-музей письменника Олеся Гончара в селі Суха Кобеляцького району Полтавської області
  •  
    Колишня дерев'яна церква, село Пищики Сквирського району Київської області, 1745 р. Використовується як Музей українського рушника (Переяслав-Хмельницький).
  •  
    Побілена дерев'яна хата з солом'яною стріхою із села Луги на Поділлі
  •  
    Хата священика, крита бляхою
  •  
    Дерев'яна хата із села Таборів
  •  
    У хаті рибалки
  •  
    Воскресенська церква із села Кисоричі, Рівненська область
  •  
    Будинок із села Бехи, Житомирська область
  •  
    Окружний двір із села Солов'ї, Волинська область
  •  
    Пасіка

Архітектура міжвоєнної доби

ред.

на заході України

ред.
Докладніше: Міжвоєнна архітектура Львова

Архітектура польської України визначалася достатньо сухим функціоналізмом, на що імовірно впливало захоплення польськими архітекторами німецькою школою Баухаус. Також набув поширення неокласицизм, а у 1930-х роках — ар-деко.

на Буковині і Буджаку

ред.

Після встановлення румунської влади будівництво велося у дусі функціоналізму та у характерних для Румунії пластичних формах ар-деко. Будівництво велося переважно у Чернівцях, як у історичному центрі, так і у нових кварталах. У 1930-х набув поширеності неорумунський стиль, який відтворював характерні риси давньої румунської архітектури. Особливий вигляж отримали румунські православні церкви із спіралеподібними банями. Наприкінці 1930-х набув поширення тоталітарний стиль, як наприклад у будівлі на Театральній площі.

у Закарпатській області

ред.

Після надходження Закарпаття до Чехословаччині по всій країні почалася активна розбудова міст у характері чеської архітектури, зокрема у стилі кубізму. Проєкти виконували чехословацькі архітектори. Особливо потужною було будівництво у центрі краю — Ужгороді, центральні вулиці якого наповнила кубістична забудова. Був створений новий урядовий центр — Малий Ґалаґов, який отримав радіальне планування. Ближче до 1930-х років все більша перевага віддавалася функціоналізму. Після захоплення Закарпаття Угорщиною характер нової забудови змінився на притаманний цій країні.

у УСРР у 1919—1932 рр.

ред.

Ще на початку ХХ ст. найбільш прогресивні архітектори бачили майбутнє архітектури у повній відмові від ліпного оздоблення. Певних успіхів досягли віденські архітектори Адольф Лоос та Отто Вагнер, який не тільки розробив власну систему художніх засобів модерну, але пішов у дослідженнях далі експериментуючи із зменшенням кількості оздоблення. У Великій Британії у цьому руслі працював архітектор Рене Макінтош. Таким чином перед початком першої світової війни вже були визначені основні художні засоби модернізму, але громадськість ще сприймала його у якості експерименту віддаючи перевагу різноманітним ретроспективним течіям 1910-х років.

Світові експерименти з визначенням нової архітектури були підтримані Харківським архітектором О. Гінзбургом, який спорудив в місті декілька модерністичних будівель, а також будівлю клубу у Дніпропетровську.

У на відміну від західних країн, де ранній модернізм отримав назву функціоналізм, у Радянському союзі використовували термін конструктивізм згідно одним з методів проєктування, певне поширення мав і раціоналізм, художні методи були одні і ті ж самі.

Розвиток архітектури відрізнявся у залежності від міста, але у 1920-х роках найкращі взірці архітектури споруджали у Першій столиці Української республіки — Харкові, який був добре розвиненим містом і де ще до революції склалася потужна архітектурна школа. Перші житлові будинки радянського Харкова дещо нагадували часи імперії — вони мали фасади з червоної цегли, аналогічні пропорції вікон, у інтер'єрах застосовувались пірогранітні кахлі. Деякі житлові будинки мали штукатурені фасади з ліпним оздобленням, яке не поступалось дореволюційному. У місті споруджувалися численні громадській будівлі, зокрема клуби. Символом епохи став будинок Державної промисловості (будинок Держпрому). У 1931 році на Пушкінській, 40 був споруджений один з перших будинків зі стінами з великих блоків.

Цікаві споруди у 1920-х зводились і у Києві, хоч і у меншому об'єми. Після перенесення столиці з Харків у Київ, будівництво у останньому значно пожвавилось. Однією з найцікавіших споруд був будинок лікаря, споруджений архітектором старого покоління Альошиним. Фасади будинку є виразними і пластичними.

Одеса, де за часів Російській імперії було споруджено багато високомистецьких будинків, не відрізнялася значністю споруд. Нові житлові будинки почали масово зводити у 1927 року, однак вони мали просте просторове рішення, а проєкти іноді виконувались повторно зі спрощенням фасадів. Із дореволюційних архітекторів майже ніхто не займався житловим будівництвом, проєкти виконувались архітекторами нової хвилі — Канівським, Любельським та маловідомими архітекторами, які працювали тих установах, що замовляли будівництво. Залишалися працювати архітектори А. Б. Мінкус та Ф. А. Троупянський, перший працював у Шкіртресті і займався проєктуванням споруд шкірзаводів та взуттєвої фабрики. Ф. А. Троупянський працював у курортному управлінні і його авторству належать деякі корпуси санаторіїв і лікарняних споруд. У 1920-х роках активно здійснювалось будівництво індивідуальних будинків у віддалених передмістях таких, як Червона Слобідка, а також дачне будівництво для кооперативів. Одним з самих значних кооперативів був «Науковий працівник» на Французькому бульварі. Місто розвивається у тих же самих межах, що і у Російської імперії, з нових районів можна зазначити залізничне селище у станції «Одеса-Мала», яке було побудовано на місці міських казарм 1911 року побудови і розплановано згідно концепції міста саду. У 1932 році було споруджено військове містечко, яке складалося з кількох п'ятиповерхових будинків, дитячого саду та їдальні. Розпланування містечка було продовженням засвоєння території початому у 1910-х роках будівництвом кооперативних житлових комплексів. З 1929 року фасади будинків проєктуються без будь якого декоративного оздоблення. На початку 1930-х житлове будівництво значно знизилося на користь громадських будівель, таких як інститут зерна, банківський комбінат, будинків відпочинку та санаторіїв.

у УСРР у 1932—1941 рр.

ред.
 
м. Дніпро. Центральний універсальний магазин в стилі ар-деко, 1939 р.
 
Будинок Кабінету міністрів України, 1936-38 р., арх. І. Фомін

В 1932 р., з організацією єдиної Спілки архітекторів, було проголошено єдиний творчий метод — метод соціалістичного реалізму і тотальної орієнтації на класику. Конструктивізм піддали жорстокої критиці, багато архітекторів-конструктивістів було репресовано або страчено. Розпочинається активна політизація архітектурної діяльності та формування архітектури режиму з його пориваннями до гігантоманії та бутафорської помпезності форм, одночасно були активізовані пошуки національного у архітектурі республік. Відразу після постанови 1932 року набув популярності ар деко, який у пошуках соціалістичного стилю збагачували різними неокласичними елементами. Ближче до початку 1940-х архітектура стає все більш монументальною. У радянському союзі не використовували термін ар деко, незважаючи на його застосування, тому що ідеологічно архітектура у радянському союзі вважалася суто соціалістичною, а вр деко таким, що притаманний капіталістичним країнам.

У 1934 році столиця УСРР була перенесена з Харкова до Києва, туди ж переїхали деякі митці. Таким чином з 1934 року найкращі і найвагоміші споруди в Україні будуються саме у Києві. За 1930-і роки була побудована велика кількість державних та громадських споруд — будівля ради народних депутатів, військове міністерство, будинок НКВС та інші. У Києві намагались реалізувати проєкт нового урядового кварталу на місці Михайлівської площі, замість навколишньої забудови планувалося спорудити ансамбль урядових будівель. Однак було зруйновано лише декілька культових споруд і споруджено один новий будинок. Після війни до проєкту не поверталися.

Одним з найбільших прихильників ар деко, найбільш наближеного до європейських зразків був архітектор Й. Ю. Каракіс. Одним з найбільш характерних його творі є будинок на Інститутській вул., 15-17 та на вул. Січневого повстання. За свої погляди архітектор зазнав утисків.

В 1936—1939 рр. були збудовані: будинок ЦК КП(б)У, нині Міністерство закордонних справ України (проєкт П. Лангбарда); будинок НКВС, нині Кабінет міністрів України (проєкт І. Фоміна); будинок Верховної Ради УРСР (проєкт В. Заболотного); штаб Київського особливого військового округу, нині Будівля Офісу Президента України (проєкт С. Григор'єва).

Комуністичний режим зруйнував чимало визначних будівель, які пізніше були внесені до офіційних списків пам'яток архітектури (Михайлівський Золотоверхий і Микільський військовий собори в Києві, Троїцький собор у Глухові тощо). Сьогодні деякі з них, наприклад, Михайлівський Золотоверхий чи Успенський собору, відбудовані.

Друга світова війна

ред.

Після захоплення України німецькими та румунськими військами будівництво цивільних об'єктів практично не здійснювалось, проте зводились інженерні споруди. Також були відновлені деякі важливі споруди. На Одещині за часів Трансністрії було споруджено аеропорт у Татрці у фахверковому стилі. У Одесі була зведена будівля у трамвайному депо № 1, а також були відновлені деякі підірвані більшовиками промислові споруди та інші, зокрема будівля міської ради.

1945—1957 рр

ред.

Після Другої світової війни національно-самобутні ретроспекції відбилися в архітектурній діяльності періоду післявоєнної відбудови міст і сіл України. Особливо це мало значний вплив на грандіозну відбудову зруйнованих міст, зокрема Хрещатик у Києві (архітектори: О. Власов, А. Добровольський та ін.). Багаті традиції українського бароко, які використали автори в забудові столичної вулиці, гармонійно поєднані з міським рельєфом. В архітектурі будинків була активно застосована українська орнаментальна пластика та колорит.

Форми і методи відбудови українських міст зруйнованих під час Другої світової війни визначалися двома головними чинниками: масштабами руйнувань та реальними можливостями радянської системи управління. Період 1946—1949 рр. характеризувався хаотичною відбудовою житла методами «народної будови» і тільки у 1949—1953 рр. можна казати про активну забудову центральних магістралей міст і в той же час наростання кризових явищ, дисонансом у діях великої кількості відомчих забудовників. У процесі відбудови центральних районів міст відбувалася зміна їх екстер'єру, втрата самобутнього, історичного вигляду. У центрах міст панував «сталінський ампір» чи «сталінське бароко». Масштаби робіт, централізація й уніфікація проєктного забезпечення диктували вироблення спрощених, типових проєктів, полегшення приймання об'єктів державними комісіями, шаблонних комплектних виробів для будинків, які будувалися поточно-швидкісними методами призвели до відсутності національних елементів у архітектурі.

Активно впроваджувалась типізація, значна частина споруд будувалася за типовими проєктами або на їх базі. Лише деякі будівля у історичних центрах будувалися за індивідуальними проєктами.

Нові райони створювались за селищною концепцією, це було дешеве житло, яке призначалося переважно для робітників одного з місцевих підприємств. Забудова складалася з проєктів споруд так званого селищного типу, переважно серії 1-228. Це 1-2 поверхові будинки з чотирисхилими дахами, помірним ліпним оздобленням і дерев'яними сходами. Планування районів було периметральним, частково за концепцією міста-саду.

Останні взірці ретроспективного стилю споруджувалися на початку 1960-х років, але переважна кількість забудови у той час вже відносилась до модернізму.

Друга хвиля модернізму

ред.

Початок

ред.

Перші взірці модернізму з'явилися у середині 1950-х роках, коли намагання зменшити кількість ліпнина на фасадах привело до повній відсутності неї на певних взірцях, як наприклад у Одесі у будинках побудованих з типових секцій на розі Успенської та Рішельєвської вулиць. Даний тип секцій мав також збільшений розмір віконних отворів.

З 1957 року переважне значення отримало індустріальне будівництво. У цьому році були введені у дію нові типові проєкти житлових будинків, які відрізнялися малим кошторисом та високою технологічністю споруди з великих панелей, блоків або цегли можна було побудувати менш ніж за рік. Фасади були зроблені у стилі модернізму, однак у деяких випадках завдяки застосуванню суцільного оздоблення рустом та чотирисхилих дахів такі будівлі нагадували ретроспективні споруди 1950-х рр. Деякі типові проєкти житлових будинків розроблялися українськими інститутами, як наприклад серія 1-464. З житлових будинків найбільшою стала великопанельна серія 1-464, що була розроблена московським проєктним інститутом Діпробудіндустрія.

Проєкти кінця 1950-х — І-ї половини 1960-х років відрізнялися гармонійним масштабом, адміністративні споруди мали невеликі об'єми, типові проєкти житлових будинків були п'яти поверховими, у деяких містах застосовувались проєкти 9-і поверхових веж Київпроєкту.

У ІІ-й половині 1960-х почали розробляти проєкти більш масштабних споруд, реалізація проєктів прийшлася переважно на початок 1970-х років. Були покращені наявні серії житлових будинків, які також отримали 9 поверхів, дані споруди можна віднести до другого покоління індустріального будівництва. За новими проєктами у Одесі наприкінці 1960-х почали будувати Таїровський житловий масив.

В 1960—70-ті роки з'являються перші прояви нової образності архітектури, використання сучасних індустріальних конструкцій та прогресивних будівельних матеріалів — Палац спорту в Києві (архітектори: Михайло Гречина, Олексій Заваров); наземні станції Київського метрополітену «Хрещатик» (архітектори: Андрій Добровольський, Віктор Єлізаров та ін.); «Університет» (архітектори: Г. Головко, М. Сиркін та ін.); готель «Тарасова гора» в м. Каневі (архітектори: Н. Чмутіна, Е. Гусєва, В. Штолько та ін.); Палац дітей та юнацтва у Києві (архітектори: Авраам Мілецький, Едуард Більський); кіноконцертний палац «Україна» (архітектори: Є. Маринченко та ін.). Оригінальністю та новизною форм позначена архітектура комплексу Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка (архітектори В. Ладний, А. Буділовський, Л. Коломієць та ін.).

1970-і рр.

ред.

В середині 1970-х років робляться спроби налагодити монолітне будівництво, у Одесі місцевим Діпромістом була створена Т-подібна секція, варіанти блокування яких дозволяли створювати різні за виглядом споруди, вона використовувалась до початку 1990-х років і окрім Одеси її можна зустріти також у Чорноморську. Особливе поширення монолітне будівництво отримало у Криму у зв'язку з сейсмічними умовами.

Наприкінці 1860-х розроблялися нові серії житлових будинків, які мали кардинально покращені характеристики, а саме більші площі квартир, зручне планування, сміттєпроводи, лоджії та великі балкони. Стандартною стала поверховість у дев'ять поверхів. Проєкти були введені у дію всередині 1970-х років, але переобладнання Домобудівних комбінатів тривало певний час і такі проєкти стали основними у 1980-х роках, а якісність проєктів забезпечила їх використання до середини 2000-х років. Значно зростає кількість проєктів розроблених в УРСР, у Києві та Харкові були розроблені серії 87, 94, 96, 163, 134, 161. Застосовані серії панельних будинків змінювались від міста до міста, що дозволяло урізноманітнити вигляд нових районів, також деякими ДБК використовувались модифіковані у бік декоративності вироби. На початку 1980-х у Одесі була введена у дію спеціально розроблена для неї серія 12 та 16 поверхових будинків 141 серії (також ОГ або ОГ-16). Як і у деяких інших столицях СРСР та Ленінграді спеціально для Києва були розроблені окремі серії житлових будинків.

Окремо слід згадати 87 серію, яка містила проєкти житлових будинків та гуртожитків з цегли самої різної поверховості. Дана серія використовувалась майже по всій Україні і була масовою.

В середині 1980-х років у радянському союзі з'явилася нова концепція проєктування, де найменшою одиницею була не панель, а блок-квартира, вона отримала назву Адресан проєктно-виробнича система АПВС. Вона дозволила скоротити номенклатуру виробів та забезпечити більш гнучке проєктування. В Україні були розроблені варіанти АВПС на базі серії 94 та К-134. Перші будинки з'явилися у 1894—1985 рр. у Київі та Чернігові. Пізніше будівництво АПВС було впроваджено у Сімферополі, Іванофранківську, Кривому Розі. Була розроблена АВПС для Одеси, але через закриття на початку 1990-х домобудівного комбінату до її впровадження та і не перейшли.

Також всередині 1980-х була збільшена поверховість поширених проєктів з 9 до 10 поверхів, такі будинки можна зустріти, наприклад, у Одесі, де використовувались 10-і поверхові проєкти 94 та 87 серій.

Зростає значення регіоналізму у архітектурі, на західній Україні у деяких проєктах були втілені традиційні для даного регіону архітектури.

З кінця 1980-х років відновилось будівництво релігійних споруд. Нові православні церкви та собори будують переважно у візантійському стилі, рідко у класичному, готичному або псевдоруському стилях. Унікальним є будівництво у стилі українського бароко (собор Архієпископа Харківського Олександра, збудований у 2004 р.).

Бруталізм і регіоналізм

ред.

У Радянському союзі бруталізм з'явився з великим запізненням — у 1980-х роках і практично витіснив чистий модернізм. На вигляд житлових споруд він практично не вплинув у наслідок того, що проєкти останнього третього покоління індустріального будівництва були розроблені ще у 1970-х роках, але і тут існував певний простір для застосування — на деяких комбінатах, наприклад на Одеському перейшли до використання бетонних огорож балконів і ґрат балконів сходових кліток у 94 та 140 серіях. У 87-серії використовувались пластичні об'єми балконів сходових кліток, які також можна віднести до бруталізму. Більше можливостей для впровадження стилю мало будівництво за індивідуальними проєктами з місцевих матеріалів та монолітного бетону, також яскраво представлений бруталізм у громадських спорудах.

Одночасно у республіці отримала розвиток концепція регіоналізму, за якою пропонувалось використовувати характерні для того чи іншого регіону. Наприклад проєкти індивідуальних житлових будинків розподілялись на групи: північ-схід, захід, південь. Особливо виразною була архітектура західної групи — тобто на Західній України, де будинках різного призначення використовувались елементи карпатської архітектури, черепичні схили дахів.

1990-і роки

ред.
 
Дзвіниця (1996) УГКЦ церкви у Вінниці знизу

У даний період використовуються ті ж самі серії житлових будинків третього покоління індустріального будівництва, що і у радянські часи. 1991 року Україна відновила незалежність, у той час припинилося державне фінансування масового житлового будівництва, один за другим почали зачинятися Домобудівельні комбінати, де вироблялися бетонні панелі. Продовжувати панельне будівництво у більшості стало неможливим і таким чином основною стала 87 серія, яка будувалася з цегли, деякі серії з бетонних блоків, а також придбані у ще діючих комбінатах інших міст набори виробів для будівництва панельних будинків. Продовжував працювати і комбінат Міністерства оборони, де виробляли вироби 101 серії. Також певне поширення отримало і будівництво за індивідуальними проєктами, зокрема монолітне будівництво.

Сучасність, 21 століття

ред.
 
Центр імені Митрополита Андрея Шептицького, номінований на Премію Міс ван дер Рое[1]
 
Житловий комплекс «Арк Палас №1»Одеса. ЖК «Арк Палас», арх. Юнаков

На початку 2000-х років ще використовуються деякі серії радянських часів, але перевагу отримали нові проєкти 10-и поверхових будинків з цегли, вони були збудовані за новими нормами з відкритими балконами незадимлюваних сходів Н1.

Мова сучасної архітектури стає більш глобальною, плюралістичною за творчим спрямуванням, але водночас значущу роль відіграють нові творчі пошуки прогресивних напрямків, принципів та способів вирішення форми та змісту в архітектурі. В творчості київської генерації українських архітекторів все частіше зустрічаються прояви постмодерну та хай-теку як віддзеркалення глобалізації процесу розвитку світової архітектури. В нових будовах стильового спрямування вдало використовуються нові конструктивні та художньо-пластичні можливості як традиційних будівельних матеріалів, так і нових — легкі металопластикові конструкції, вишукані оздоблювальні матеріали (готель «Хрещатик», арх. Л. Філенко; діловий комплекс «Зовнішекспосервіс», архітектор О. Донець та ін.; банк «Україна», архітектор С. Бабушкін та ін.; офісний центр «Київ-Донбас», архітектор В. Жежерін та ін.; готельно-офісний центр «Східний горизонт», арх. О. Комаровський, комплекс «Ексімбанк», архітектор І. Шпара та ін.) і багато інших новітніх будов. Реконструкція та оновлення майдану Незалежності в м. Києві також стала знаковою подією, бо утвердила для архітектурно-художні символами нового іміджу суверенної України.

Завдання сучасної української архітектури — різноманітність у проявах нової естетики, пошук авторської архітектурної своєрідності та врахування наявного історико-культурного середовища.

Цивільна архітектура України зламу XX—XXI ст

ред.
 
Готель «Галицька цитадель», Львів, ревіталізація форту побудови 1852-1854 рр.

Сакральна архітектура України зламу XX—XXI ст

ред.

Старовинні плани деяких міст України

ред.
  •  
    План Маріуполя з проєктом фортечного муру на заході 1784 року.
  •  
    План Сум 1787 року.
  •  
    План Проскурова 1824 року землеміра Екстера (нині Хмельницький).
  •  
    План Одеси 1867 року.
  •  
    План Кам'янця-Подільського 1876 року.
  •  
    План Чернігова 1908 року.

Народна архітектура

ред.

Окремою сторінкою української архітектури можна назвати архітектуру народну. До найпоширеніших зразків української архітектури, що збереглися до наших часів, відносяться дерев'яні храми та хати (див. Хата, Дерев'яні храми України). Оскільки дерев'яні пам'ятки потребують особливого догляду, ці зразки архітектури часто перевозяться до спеціальних заповідників.

Найвідоміші музеї у яких можна побачити відреставровані пам'ятки архітектури XVIII—XIX ст:

та інші.

Ратуші в Україні

ред.

Ротонди в Україні

ред.

Малі архітектурні форми

ред.

Видатні українські архітектори

ред.
  • Паоло Фонтана (* 1696 — †1765) — видатний волинський архітектор доби пізнього бароко.
  • Бернард Меретин (*кінець 17 століття — †1759) — визначний архітектор епохи пізнього бароко та рококо німецького або італійського походження. Будував на західних землях України.
  • Ян де Вітте (8 червня 1707 Кам'янець-Подільський — †24 грудня 1785 там само) — граф, військовий інженер та архітектор епохи пізнього бароко.
  • Степан Ковнір (*1695 — †1786) — український архітектор XVIII ст., майстер українського бароко.
  • Іван Григорович-Барський (1713—1785) — архітектор, представник українського бароко.
  • Петро Ярославський (1750—1810) — український архітектор, представник класицизму.
  • Андрій Тон (1800 — 1858) — український архітектор, представник класицизму і неоренесансу.
  • Іван Левинський (1851—1919) — видатний галицький архітектор, представник стилю сецесія
  • Владислав Городецький (1863—1930) — український та польський архітектор-модерніст, підприємець, меценат.
  • Олексій Бекетов (19 лютого (3 березня) 1862, Харків — †23 листопада 1941, Харків) — український архітектор і педагог. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1941).
  • Олександр Ржепішевський (1879 — 1930) — український архітектор доби сецесії (модерн).
  • Павло Альошин (20 лютого (4 березня) 1881, Київ — †7 жовтня 1961, Київ) — український архітектор і педагог.
  • Володимир Січинський (1894 — 1962) — архітектор, графік і мистецтвознавець.
  • Борис Жежерін (1912—2006) — Заслужений архітектор України, академік архітектури, Лауреат державної премії з архітектури.

Вибрані плани архітектурних споруд України

ред.
 
Франц Мехович. Київ. Католицька церква св. Олександра, план, 1836 р.
 
План Театру Скарбека, 1842 р., Львів.

Архітектурні пам'ятки у законодавстві

ред.

Архітектурними пам'ятками є:[2]

  • Історичні — будинки, споруди, їх комплекси (ансамблі), окремі поховання та некрополі, місця масових поховань померлих та загиблих військовослужбовців (у тому числі іноземців), які загинули у боях, місця бойових дій, місця загибелі бойових кораблів, морських та річкових суден, у тому числі із залишками бойової техніки, озброєння, амуніції тощо, визначні місця, пов'язані з важливими історичними подіями, з життям та діяльністю відомих осіб, культурою та побутом народів;
  • Об'єкти монументального мистецтва — твори образотворчого мистецтва: як самостійні (окремі), так і ті, що пов'язані з архітектурними, археологічними чи іншими пам'ятками або з утворюваними ними комплексами (ансамблями);
  • Об'єкти архітектури — окремі будівлі, архітектурні споруди, що повністю або частково збереглися в автентичному стані і характеризуються відзнаками певної культури, епохи, певних стилів, традицій, будівельних технологій або є творами відомих авторів; { Абзац п'ятий частини другої статті 2 в редакції Закону N 2518-VI (2518-17) від 09.09.2010 }
  • Об'єкти містобудування — історично сформовані центри населених місць, вулиці, квартали, площі, комплекси (ансамблі) із збереженою планувальною і просторовою структурою та історичною забудовою, у тому числі поєднаною з ландшафтом, залишки давнього розпланування та забудови, що є носіями певних містобудівних ідей.

Див. також

ред.

Виноски

ред.
  1. ↑ EUMiesAward. eumiesaward.com. Архів оригіналу за 1 серпня 2021. Процитовано 1 серпня 2021.
  2. ↑ Абзац частини другої статті 2 в редакції Закону N 2518-VI (2518-17) від 09.09.2010

Джерела

ред.

Література

ред.
  • Вечерський, Віктор (2001). Українська дерев'яна архітектура. Київ: Балтія-Друк. с. 120. ISBN 978-966-8137-99-0.
  • Архітектура українського театру. Простір і дія / В. І. Проскуряков; Нац. ун-т «Львів. політехніка». — 2-е вид., виправл. і доповн. — Львів: Срібне слово, 2004. — 583 c. 
  • Архітектурні пам‘ятки України = Architectural monuments of Ukraine / [редкол.: Г. Б. Мунін та ін.]. — К. : Агентство по розповсюдженню друку, 2016. — 304 с. — Текст парал. англ. — ISBN 617-7376-00-1.
  • Асєєв Ю. С. Архітектура Київської Русі. — К., 1969.
  • Бесіди про українську архітектуру / За заг. ред. А. О. Пучкова; Редкол.: З. В. Мойсеєнко-Чепелик, А. О. Пучков, О. В. Чепелик; ІПСМ НАМ України. — К.: Фенікс, 2013. — 224 с.: 155 іл. (PDF-файл)
  • Вечерський В. Пам'ятки архітектури й містобудування Лівобережної України. Виявлення, дослідження, фіксація. — К., 2005.
  • Володимир Тимофієнко.  Зодчі України кінця XVIII — початку XX століть. Біографічний довідник. — Київ, 1999.
  • Давня архітектура українського села: етнографічний нарис / А. Г. Данилюк. — К. : Техніка, 2008. — 256 с. — (Народні джерела). — ISBN 966-575-063-5.
  • Історія архітектури: навч. посібник в 3 ч. Ч. 2: Історія української архітектури / Васильченко В. І., Авдєєва М. С., Солярська І.О, Авдєєва Н. Ю. — К. : Освіта України, 2012. — 300 с.
  • Історія української архітектури / Ю. С. Асєєв [та ін.] ; ред. В. І. Тимофієнко ; Українська академія архітектури. — К. : Техніка, 2003. — 472 с.: іл. — Бібліогр.: с. 457—469. — ISBN 966-575-066-6
  • Пирожкова И. Г. «Образцовые фасады» как нормативный источник регулирования градостроительства в Российской империи // Вестник Тамбовского университета. Серия «Гуманитарные науки». Тамбов: Изд-во ТГУ им. Г. Р. Державина, 2006. Вып. 3 (43). С. 10-12.
  • Київське житло другої половини ХІХ — початку ХХ століття / Олена Сердюк ; [фот.: О. Гончар, С. Марченко] ; М-во культури і туризму України, Держ. служба з питань нац. культ. спадщини, НДІ пам'яткоохорон. дослідж. — Львів: Центр Європи ; Київ, 2010. — 607 с. : портр., фот., кольор. фот. — Рез. рос., англ. — ISBN 978-966-7022-87-7
  • Прибєга Л. В. Дерев'яні храми українських Карпат. — К., 2007.
  • Січинський В. Історія українського мистецтва. — Нью-Йорк: НТШ в Америці, 1956.
Т. 1: Архітектура. — 180 с.
Т. 2: Архітектура. — 11, LXIV с. — Альбом 64 табл. з 300 рисунками.
  • Традиційна архітектура регіонів України: Полісся / А. Г. Данилюк; Львів. нац. ун-т ім. І. Франка. — Львів: Вид. центр ЛНУ ім. І. Франка, 2001. — 147 c. 
  • Українська архітектура і природа. Роль і місце природи в українській архітектурі: навч. посібник для студ. та аспірантів базових напрямів «Архітектура» і «Мистецтво» / І. А. Дида ; Національний ун-т «Львівська політехніка». — Львів: Видавництво Національного ун-ту «Львівська політехніка», 2007. — 128 c.: іл. — ISBN 978-966-553-628-4
  • Українське мистецтво та архітектура кінця XIX — початку XX ст. / П. О. Білецький, Д. О. Горбачов, Е. О. Димшиць та ін.; Відп. ред. Н. Ю. Асєєва; НАН України, Ін-т мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського. — К.: Наук. думка, 2000. — 240 с.: іл. 
  • Шедеври архітектури України / [авт.-упоряд. Л. В. Прибєга (Лучанський)]. — К. : Мистецтво, 2016. — 224 с. — ISBN 966-577-239-2.
  • Lemberg. Lviv: architektur & stadt, architecture & city = 100 Bedeutende Bauwerke : 100 Landmark Buildings / A. Hofer, E. Leitner, B. Tscherkes ; [Architektur und Raumplanung der Technischen Universitat Wien, Universitat Lvivska Polytechnika]. — Wien ; Munster: LIT Verlag, 2012. — 195 p. : il. — Текст: нім., англ. — Bibliogr.: s. 189—191. — ISBN 978-3-643-50429-6

Посилання

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Українська_архітектура&oldid=43737332