Вікіпедія

Ар-деко

(Перенаправлено з Ар деко)

Ар-деко́, також артдеко́, (фр. art déco — дослівно «декоративне мистецтво») — мистецька течія першої половини XX століття. З'явилася і розвивалася в архітектурі, декоративному мистецтві, моді та живописі. Є синтезом модерну і неокласицизму.

Ар-деко
Зображення
Дата створення / заснування 1910-ті і 1925
Значима особа Кассандр (Мурон Адольф)[1]
Сфера роботи декоративно-ужиткове мистецтво, архітектура, дизайн інтер'єру, Промисловий дизайн, мода і Поліграфія[d]
Названо на честь Міжнародна виставка декоративного мистецтва
Країна Flag of France (1794–1815, 1830–1974, 2020–present).svg Франція
Попередник модерн
Зазнав впливу від Société des artistes décorateursd, кубізм, конструктивізм, Функціоналізм, Модерна архітектура, футуризм, Ежен Ґрассе, Жорж Брак і Поль Сезанн
CMNS: Ар-деко у Вікісховищі
Металеві вироби Моріса Аскалона фр. Maurice Ascalon (1913—2003) у стилі ар деко.
Хмарочос компанії «Chrysler» у Нью-Йорку. 1928–1930 роки.
Житлові будинки в Чернівцях. 1930-ті роки.
Ратуша в Баффало, Нью-Йорк.
Кам'яниця Бачевських у Львові

Відмінні ознакиРедагувати

ІсторіяРедагувати

У США, Нідерландах, Франції та деяких інших країнах стиль ар-деко поступово розвинувся в бік функціоналізму, у той час, як у країнах з тоталітарними режимами (Третій Рейх, СРСР тощо) ар-деко перетворюється на «новий ампір». У радянській архітектурі періоду постконструктивізму було запозичено багато елементів артдеко (наприклад, готель «Москва»).

Парижська «Міжнародна виставка сучасних декоративних і промислових мистецтв» (Exposition internationale des arts décoratifs et industriels modernes) 1925 року дала життя термінові «ар-деко». Показані на цій виставці предмети розкоші французького виробництва ще раз довели, що Париж залишався інтернаціональним центром стилю й після Першої світової війни. Золотою медаллю був нагороджений художник Вадим Меллер за своє оформлення вистави в театрі «Березіль».

Сам напрямок ар-деко існував і до відкриття виставки в 1925 році. Це було помітно в європейському мистецтві протягом 1920-х років. Американських берегів воно досягло лише 1928 року, де в 1930-х перетворилося на Streamline Moderne — американізоване відгалуження ар-деко, що стало візитною карткою цього десятиліття.

Париж лишався центром стилю ар-деко. У меблях його втілював Жак-Еміль Рульманн — найвідоміший з дизайнерів меблів тієї епохи. Крім того, характерними є роботи Жана-Жака Рато, продукція компанії «Süe et Mare», ширми Айлін Ґрей, ковані вироби з металу Едґара Брандта, вироби з металу та емалі швейцарця єврейського походження Жана Дюнана, вироби зі скла Рене Лаліка та Моріса Маріно, а також годинники та ювелірні вироби «Cartier».

Символом ар-деко в декоративно-прикладному мистецтві стала скульптура з бронзи і слонової кістки. Під впливом «Російських сезонів» Дяґілєва, мистецтва Єгипту та Сходу, а також технологічних досягнень «століття машин», французькі та німецькі майстри створили унікальний стиль у малій пластиці 1920-х — 1930-х років, котрий підняв статус декоративної скульптури до рівня «високого мистецтва». Класичними представниками артдеко в скульптурі вважаються Дмитро Чіпарус, Клер Жан Робер Коліне, Поль Філіп (  Франція), Фердинанд Прайсс, Отто Поерцель (  Німеччина), Бруно Зак, Дж. Лоренцль (  Австрія).

Хоча термін ар-деко виник у 1925 році, він не був часто вживаним до самої зміни ставлення до цілої епохи у 1960-х роках. Майстри стилю ар-деко не входили до якогось єдиного товариства. Рух вважався еклектичним, хоча він зазнавав впливу таких течій, як, наприклад, Віденська сецесія, кубізм, футуризм, неокласицизм тощо.

Стиль ар-деко набув поширення у міжвоєнний час на західноукраїнських землях. Зокрема у Львові було закладено декілька вілл на вулиці Панаса Мирного, павільйони транспорту та броварів на Східних торгах. У 1920-х роках елементи ар-деко використовувалися для оздоблення ряду житлових будинків на вулицях: Київській 24-28, Архипенка 32, Ольги Басараб 1, Івана Франка 125, 141, Дорошенка 55, Стецька 13 і т. ін. Елементи ар-деко, (балкони, ґрати та інш.) можна побачити в оформленні давніших споруд (Чорна кам'яниця, вітрина на пр. Шевченка 10), елементів фасадів — Кам'яниця Мазанчівська, вул. Галицька 5, 9, двір костелу св. Миколая, могильних пам'ятників Францішка Яворського, Адольфа Едельмана, Кароля Скібінського, Людвіка Казимира Ральського, родини Ґюрковичів (архіт. Людомил Ґюркович) на Личаківському цвинтарі.[джерело?]

Відомі художники та декоратори стилю ар декоРедагувати

Відомі архітектори стилю ар декоРедагувати

ГалереяРедагувати

  • Театр Єлисейських полів, Париж

  • Будинок Мажореля, Париж (1912-1914)

  • Студія, 16-ий район Парижа (1926)

  • Аудиторія і сцена Радіо-сіті-м'юзик холу, Нью-Йорк (1932)

ФранціяРедагувати

  • MK-2 кінотеатр Гамбетта, Париж (1920)

  • Офіс французького посла на виставці декоративного мистецтва, 1925 р., дизайнер П'єр Шарло

  • Фасад універмагу "Самаритянка" (1926–28)

  • Артмузей Палац Токіо (1937)

БельгіяРедагувати

  • Західний портал базиліки святого серця, Кьокельберг

  • Центральний вхід брюссельського центрального вокзалу

  • Колишній національний радіоінститут на площі Флаге

СРСРРедагувати

  • Станція метро Маяковська (1938)

  • Музей ар-деко у Москві

ГалереяРедагувати

Ця стаття містить неперекладені фрагменти іноземною мовою.
Ви можете допомогти проєкту, переклавши їх українською.
 
Antoine Bourdelle, 1910–12, Apollon et sa méditation entourée des 9 muses (The Meditation of Apollo and the Muses), bas-relief, Théâtre des Champs Elysées, Paris. This work represents one of the earliest examples of what became known as Art Deco sculpture

ПосиланняРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • Анна Банцекова До питання визначення стилю ар-деко в архітектурі Львова. Вісник І-ту Укрзахідпроектреставрація 18, Львів 2008
  1. ↑ (unspecified title) — 2018. — С. 008. — ISBN 978-4-09-298316-8
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ар-деко&oldid=37323168