Відкрити головне меню

Ер Франс (формально фр. Société Air France SA, стилізоване під AirFrance) — французький національний авіаперевізник зі штаб-квартирою в Трамбле-ан-Франс, (північ Парижу), та одна з найбільших авіакомпаній у світі. Вона є дочірньою компанією Air France-KLM Group та одним із засновників глобального авіаційного альянсу SkyTeam.

Air France
Société Air France
Air France Logo.svg
ІАТА
AF
ІКАО
AFR
Позивний
AIRFRANS
Тип авіакомпанія[1]
Дата заснування 7 жовтня 1933
Базовий аеропорт Міжнародний аеропорт імені Шарля де Голля
Хаби Міжнародний аеропорт Орлі,
Ліонський аеропорт імені Сент-Екзюпері,
Аеропорт Ніцца
Альянс SkyTeam Alliance
Слоган «Робимо небо найкращим місцем на Землі» (фр. "Faire du ciel le plus bel endroit de la terre")
Розмір флоту 253 (+ 33 замовлення) вкл. вантажні
Пунктів призначення 245 вкл. дочірні авіакомпанії
Материнська компанія Air France-KLM
Дочірні компанії Le Méridien[d], HOP!, Servair[d], BlueLink[d], Air France Consulting[d], Air France Cargo[d], Air France Asie[d], Air Inter, Air France Asie Cargo[d] і Joon
Штаб-квартира Руассіполь, Міжнародний аеропорт імені Шарля де Голля, Трамбле-ан-Франс, Франція
Керівник Александр де Жуньяк [2]
Сайт www.airfrance.com
Один з літаків Air France

Станом на 2010 Air France обслуговувала 32 напрямки у Франції і працювала в галузі регулярних пасажирських і вантажних перевезень по всьому світу до 154 пунктів призначення в 91 країнах (включаючи заморські департаменти і території Франції), а кількість перевезених пасажирів склала 71,3 млн. Глобальний хаб авіакомпанії розташований в Міжнародному аеропорті імені Шарля де Голля, а додаткові хаби в Міжнародному аеропорту Орлі, Ліонському аеропорту, та в аеропорту Ніцци.[3] Корпоративна штаб-квартира Air France, що була розташована в районі Монпарнас (Париж),[4] зараз знаходиться на території Міжнародного аеропорту імені Шарля де Голля, на півночі Парижу.[5]

Air France була заснована 7 жовтня 1933 шляхом злиття авіакомпаній Air Orient, Air Union, Compagnie Générale Aéropostale, Compagnie Internationale de Navigation Aérienne (CIDNA), та Société Générale de Transport Aérien (SGTA).

У 1990 авіакомпанія придбала французького внутрішнього авіаперевізника Air Inter та міжнародного конкурента UTA – Union des Transports Aériens. Air France виступала в ролі головного національного авіаперевізника Франції протягом семи десятиліть до свого злиття з KLM у 2003. У період з квітня 2001 по березень 2002 авіакомпанія перевезла 43,3 млн пасажирів і отримала загальний дохід в розмірі 12,53 млрд. У листопаді 2004 Air France оцінювалася як найбільша європейська авіакомпанія з 25,5% загальної частки ринку, і була найкращою авіакомпанією у світі з точки зору операційних доходів.

Air France використовує змішаний флот широкофюзеляжних реактивних авіалайнерів Airbus та Boeing на дальніх маршрутах, та експлуатує літаки сімейства Airbus A320 на коротких. 20 листопада 2009 Air France здійснила перший рейс на новому авіалайнері Airbus A380 з Міжнародного аеропорту імені Шарля де Голля до Міжнародного аеропорту імені Джона Кеннеді[6]. Дочірня регіональна авіакомпанія Régional,[7] працює на більшості її регіональних вітчизняних та європейських регулярних рейсах з парком регіональних реактивних та турбогвинтових літаків.[8]

ІсторіяРедагувати

Створення та ранні рокиРедагувати

 
Церемонія відкриття аеровокзалу в Домі Інвалідів 21 серпня 1951

Air France була сформована 7 жовтня 1933, шляхом злиття авіакомпаній Air Orient, Air Union, Compagnie Générale Aéropostale, Compagnie Internationale de Navigation Aérienne (CIDNA), та Société Générale de Transport Aérien (SGTA). З цих авіакомпаній, SGTA була першою французькою комерційною авіакомпанією, що була заснована як Lignes Aériennes Farman у 1919. Суб'єкти Air France вже мали розгалужену мережу маршрутів по всій Європі, до колоній Франції у Північній Африці та набагато далі. Під час Другої світової війни, Air France перевела свою діяльність в Касабланку (Марокко).

26 червня 1945 всі французькі авіатранспортні компанії були націоналізовані.[9] 29 грудня 1945, декретом Уряду Франції, компанії Air France надано управління всією авіатранспортною мережею Франції.[10]

У 1946 з'явилися перші бортпровідники. У тому ж році авіакомпанія відкрила свій перший аеровокзал в Домі Інвалідів в центрі Парижа. Він був пов'язаний з аеропортом Ле-Бурже, де знаходився перший офіс Air France та інженерна база, автобусним сполученням. На той час загальна протяжність маршрутів компанії досягла 160 000 , та була найдовшою у світі.[11] 1 січня 1946 року було створено Société Nationale Air France.

 
Літак SE-161 Languedoc компанії Air France в Тунісі у 1952

1 липня 1946 відкрила перший регулярний рейс між Парижем та Нью-Йорком із зупинками на дозаправку в Шанноні та в Гандері. Поршневий авіалайнер Douglas DC-4 долав цей маршрут за 20 годин.[11]

У 1948 Air France екплуатувала один з найбільших флотів у світі кількістю у 130 авіалайнерів.[11]

З 1947 по 1965 авіакомпанія використовувала великий флот літаків Lockheed Constellation для пасажирських та вантажних перевезень по всьому світі.[12]

У 1946 і 1948, відповідно, французький уряд санкціював створення двох приватних авіакомпаній: Transports Aériens Internationaux – пізніше Transports Aériens Intercontinentaux – (TAI) та SATI. У 1949 остання стала частиною Union Aéromaritime de Transport (UAT), приватної французької міжнародної авіакомпанії.[11][13]

 
Lockheed Super Constellation компанії Air France в Лондонському аеропорту Хітроу в квітні 1955

16 червня 1948 розпорядженням парламенту створено Compagnie Nationale Air France. Спочатку уряду належало 70%. У наступні роки кількість прямих і непрямих володінь французької держави досягла майже 100%. У середині 2002 державі належало 54%.[11][14]

4 серпня 1948 Макс Імонс (фр. Max Hymans) призначений президентом компанії. Під час свого 13-річного терміну керівництва він буде здійснювати модернізацію, зосереджену на введенні реактивних літаків. У 1949 компанія стала співзасновником Société Internationale de Télécommunications Aéronautiques (SITA), що надавала авіакомпанії телекомунікаційні послуги.[11]

Перехід до реактивної ериРедагувати

 
Висадка пасажирів з літака Sud-Est SE-161

У 1952 Air France перенесла свою діяльність та інженерну базу до нового Південного терміналу паризького аеропорту Орлі. На той час мережа була значно розширена, і досягла 250 000 км.[11] Air France увійшла в реактивну еру в 1953 з оригінальним, але ненадійним De Havilland Comet серії 1, першим у світі реактивним лайнером.

У середині 1950-х вона була також найбільшим оператором турбогвинтових Vickers Viscount, з дванадцятьма літаками, введеними в експлуатацію в період з травня 1953 по серпень 1954, що працювали на європейських маршрутах.

26 вересня 1953 уряд доручив авіакомпанії Air France поділитися далекомагістральними маршрутами з новими приватними авіакомпаніями. За цим слідувало накладення доручення Міністерством транспорту на авіакомпанії Air France, Aigle Azur, TAI та UAT, відповідно до якого деякі маршрути в Африці, Азії та Тихоокеанського регіону були передані приватним перевізникам.[11]

23 лютого 1960, Міністерство громадських робіт та транспорту передало монополію Air France на внутрішні перевезення до Air Inter. Щоб компенсувати втрату внутрішньої мережі, Air France отримала частку в Air Inter. На наступний день, Air France отримала подальші вказівки поділитися африканськими маршрутами з Air Afrique та UAT.[11][14]

Авіакомпанія повністю перейшла на використання реактивних літаків у 1960 з Sud Aviation Caravelle та Boeing 707.[11] Включення реактивних авіалайнерів до маршрутної мережі Air France, скоротило час у дорозі в два рази і підвищило комфорт для пасажирів.[11] Air France пізніше став одним з перших операторів Boeing 747, і в кінцевому підсумку має один з найбільших у світі флотів 747-х.

 
Реактивний лайнер Air France Caravelle у 1977

На 1 лютого 1963 уряд формалізував поділ маршрутів між Air France та її приватними конкурентами. Air France припинила польоти до Західної Африки (за винятком Сенегалу), Центральної Африки (крім Бурунді та Руанди), Південної Африки (включаючи ПАР), Лівії в Північній Африці, Бахрейну та Оману на Середньому Сході, Шрі-Ланки (тоді відомої як Цейлон) у Південній Азії, Індонезії, Малайзії та Сингапуру в Південно-Східній Азії, Австралії, Нової Зеландії а також до Нової Каледонії та Таїті. Ці маршрути були передані до Union des Transports Aériens (UTA), нової приватної авіакомпанії, яка була результатом злиття TAI та UAT. UTA також отримала ексклюзивні права на польоти до Японії, Нової Каледонії та Нової Зеландії, Південної Африки та острова Реюньйон в Індійському океані, а також до Лос-Анджелесу та Таїті.[11][14][15]

З 1974 стала проводити більшу частину операцій у новому аеропорту Шарля де Голля на північ від Парижа. На початок 1980-х лише рейси в Корсику, Мартиніку, Гваделупу, більшість рейсів до Французької Гвіани, Реюньйону, Магрибського регіону, Східної Європи (за винятком СРСР), Південної Європи (крім Греції та Італії), та один щоденний рейс до Нью-Йорку (JFK) залишилися в Орлі.

У 1974 також стала першим у світі експлуатантом широкофюзеляжного літака Airbus A300, першого комерційного авіалайнера компанії Airbus Industrie для якого вона стала стартовим замовником.[16]

Експлуатація Concorde та конкуренціяРедагувати

 
Літак Air France Concorde в аеропорту Шарля де Голля у 2003

21 січня 1976 почала використовувати надзвукові польоти на маршруті з паризького аеропорту Шарля де Голля до Ріо-де-Жанейро (через Дакар) на британо-французькому літаку BAC-Aérospatiale Concorde F-BVFA. Надзвукові польоти з Парижу (CDG) до Вашингтону (Аеропорт Даллеса) стартували 24 травня 1976, також на F-BVFA.

Польоти до Нью-Йорку (JFK) – єдиний маршрут Конкорду, що існував до завершення програми – почалися 22 листопада 1977. Рейс Париж—Нью-Йорк тривав 3 години 23 хвилини, на майже подвійній швидкості звуку. Дозвіл на польоти в США був спочатку відхилений через протести проти шуму. Зрештою, були запущені рейси до Мехіко через Вашингтон (округ Колумбія). Air France була однією з лише двох авіакомпаній (іншою була British Airways), що регулярно виконували надзвукові польоти та продовжувала виконувати щоденні трансатлантичні рейси Конкорду до травня 2003.[17]

 
Air France експлуатувала 33 Boeing 747 у 1983. На фото 747-100 в аеропорту Шарля де Голля у 1978

У 1983, коли Air France святкувала золотий ювілей, кількість працівників досягла 34 000, флот сягнув 100 реактивних авіалайнерів (включаючи 33 Boeing 747), довжина мережі становила приблизно 634 000 км та існувало 150 напрямків у 73 країнах. Це зробило Air France четвертою за величиною регулярною пасажирською авіакомпанією у світі, а також другою за кількістю вантажних перевезень.[11] Air France має код-шерінгові угоди з регіональними французькими авіакомпаніями такими як TAT. ТАТ пізніше працювала на кількох регіональних міжнародних маршрутах від імені Air France.[18] У 1983 році Air France першою з європейських авіакомпаній почала виконувати пасажирські перельоти до Південної Кореї.[19]

У 1986 уряд послабив свою політику поділу комерційних прав на регулярні рейси між Air France, Air Inter і UTA, без дублювання маршрутів між ними. Рішення відкрило деякі з найприбутковіших маршрутів Air France, на яких вона користувалася санкційованою урядом монополією з 1963 і які були у її винятковій сфері впливу, для компаній-конкурентів, зокрема для UTA. Зміни дозволили UTA почати регулярні рейси у нових напрямках в сфері Air France, і конкурувати з цією авіакомпанією.

Рейс Париж-Сан-Франциско став перший безпосадковим маршрутом UTA у конкуренції з Air France. Air France відповіла подовженням деяких безпосадкових маршрутів Париж—Лос-Анджелес до Папеете, Таїті, для конкуренції з маршрутом Лос-Анджелес—Папеете компанії UTA. Здатність UTA до отримання комерційних прав на польоти, за межами її звичної сфери діяльності і конкуренція з Air France стали результатом урядової лобістської кампанії, що дозволило авіакомпанії швидше розвиватися і приносити більший прибуток. Це розлютило Air France.[20]

У 1987 разом з Lufthansa, Iberia та SAS заснували Amadeus, IT-компанію, що створила глобальну дистриб'юторську систему, яка дозволила туристичним агентствам продавати продукти засновників та інших авіакомпаній з однієї системи.

У 1988 стала стартовим замовником для середньомагістрального Airbus A320, разом з Air Inter та British Caledonian. Вона стала першою авіакомпанією, яка отримала A320 в березні 1988, та разом з Air Inter стала першою авіакомпанією, що почала експлуатацію Airbus A320 на близькомагістральних маршрутах.[21]

Поглинання та приватизаціяРедагувати

 
Dassault Mercure авіакомпанії Air Inter що стала частиною Air France у 1990

12 січня 1990 діяльність державної компанії Air France, напівдержавної Air Inter та повністю приватної Union des Transports Aériens (UTA) об'єднано в розширеній Air France.[11] Поглинання Air France компаній UTA та Air Inter було частиною урядового плану початку 1990-х для створення єдиного національного авіаперевізника з економією від масштабу і глобальним охопленням, щоб протистояти потенційним загрозам з лібералізації внутрішнього ринку повітряного транспорту ЄС.[22]

25 липня 1994 указом уряду створена нова холдингова компанія — Groupe Air France, яка розпочала діяльність 1 вересня 1994. Вона стала мажоритарним акціонером Air France та Air Inter (пізніше перейменованої в Air France Europe). 31 серпня 1994 Стівен Вольф, колишній CEO United Airlines, призначений радником Крістіана Блана (Christian Blanc), голови групи Air France. Вольфу приписують введення в Air France зіркової моделі роботи в аеропорту Шарля де Голля. (Вольф пішов у відставку в 1996, щоб обійняти посаду CEO в US Airways.)[23][24]

У 1997 Air France Europe поглинута Air France. 19 лютого 1999 уряд французького прем'єр-міністра Ліонеля Жоспена погодив часткову приватизацію Air France. Її акції були розміщені на Паризькій фондовій біржі 22 лютого 1999. В червні 1999 Air France та Delta Air Lines створили двостороннє трансатлантичне партнерство. 22 червня 2000 воно перетворилося на SkyTeam — глобальний авіаційний альянс.[3][11]

НапрямкиРедагувати

ФлотРедагувати

Air France Passenger Fleet
Тип В дії Замовлено Пасажири Примітки
F J W Y Загалом
Airbus A318-100 18 26 86 112
Airbus A319-100 38 28 115 143 2 борти в оренді Air Côte d'Ivoire.
142 142
Airbus A320-200 38 26 139 165 2 борти під орудою Transavia France.
1 борт під орудою Air Corsica.
6 борти передано Joon.
15 150 165
30 135 165
178 178
Airbus A321-100 5 212 212 Флот колишнього Air Inter
Airbus A321-200 11 212 212
32 168 200
Airbus A330-200 15 40 21 147 208
Airbus A340-300 6 30 21 224 275 Буде замінено на Airbus A350-900.
4 борти будуть передані Joon в 2018.
Airbus A350-900 21[28] TBA Введення в експлуатацію в 2019 році.[29]
Airbus A380-800 10 9 80 38 389 516
Boeing 777-200ER 25 40 24 216 280
Boeing 777-300ER 43 14 32 422 468
42 24 315 381
4 58 28 206 296
4 40 28 250 322
Boeing 787-9 6 11 30 21 225 276
Air France Cargo Fleet
Boeing 777F 2 Вантажні
Разом 217 32

Аварії та інцидентиРедагувати

26 червня 2000 року в літака Air France Конкорд після вильоту загорілося ліве крило. Загинуло 100 пасажирів.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. The World's Airlines: Past, Present & Future
  2. Авіакомпанія Air France-KLM відправила у відставку гендиректора. Корреспондент.нет. 2011-10-18. Архів оригіналу за 2013-07-12. Процитовано 2011-10-29. 
  3. а б Directory: World Airlines. Flight International. 27 березня 2007. с. 56–57. 
  4. Salpukas, Agis (27 грудня 1992). Air France's Big Challenge. The New York Times. Процитовано 31 May 2009. 
  5. Air France – Company Overview. Hoover's. 2009. Архів оригіналу за 2013-07-12. Процитовано 2009-05-31. 
  6. Крупнейший в мире пассажирский самолет совершил первый трансатлантический перелет. Корреспондент.нет. 2009-11-20. Архів оригіналу за 2013-07-12. Процитовано 2011-10-29. 
  7. Відомості про компанію Régional (Compagnie Aérienne Européenne). Архів оригіналу за 14 червень 2012. Процитовано 29 жовтень 2011. 
  8. Флот авіакомпанії Régional. Архів оригіналу за 5 грудень 2011. Процитовано 29 жовтень 2011. 
  9. Ordonnance n°45-1403 du 26 juin 1945 portant nationalisation des transports aériens ((фр.)). Legifrance.gouv.fr. Процитовано 31 травня 2011. 
  10. Air France: History. Corporate.airfrance.com. Архів оригіналу за 2013-07-12. Процитовано 2011-05-31. 
  11. а б в г д е ж и к л м н п р с Air France (Airline, France). Fotw.net. Архів оригіналу за 2013-07-12. Процитовано 2011-05-31. 
  12. Marson, Peter, "The Lockheed Constellation Series", Air-Britain (Historians) Ltd, 1982, ISBN 0-85130-100-2, pages 137–141
  13. Aeroplane – Airline of the Month: UTA – Five-star independent, Vol. 109, No. 2798, p. 4, Temple Press, London, 3 червня 1965
  14. а б в The Changing Nature of French Dirigisme (PDF). Архів оригіналу за 2013-07-12. Процитовано 2011-05-31. 
  15. Aeroplane – Airline of the Month: UTA – Five-star independent, Vol. 109, No. 2798, pp. 4–6, Temple Press, London, 3 June 1965
  16. Airliner Classic: Airbus A300 – the beginning for a giant: key.Aero, Commercial Aviation. Key.aero. Архів оригіналу за 2013-07-12. Процитовано 2011-05-31. 
  17. Decades of safe flying come to an end. The Birmingham Post July 26, 2000. Highbeam.com. 2000-07-26. Архів оригіналу за 2013-07-12. Процитовано 2011-05-31. 
  18. Richard Aplin; Joseph Montchamp (1 квітня 1999). A dictionary of contemporary France. Taylor & Francis. с. 453. ISBN 978-1-57958-115-2. Процитовано 4 серпня 2010. 
  19. Rahn, Kim. "Air France Celebrates 25th Years in Korea." The Korean Times. 25 вересня 2008. Retrieved on 29 червня 2010.
  20. (Business and Finance) – Chargeurs International. Answers.com. Архів оригіналу за 2013-07-12. Процитовано 2011-05-31. 
  21. Evènements aéronautiques de l'année 1988. Aeroweb-fr.net. Архів оригіналу за 2013-07-12. Процитовано 2011-05-31. 
  22. FT.com/Business Life, The Monday Interview, 30 September 2007 – Pilot who found the right trajectory. Financial Times. 2007-09-30. Архів оригіналу за 2013-07-12. Процитовано 2011-05-31. 
  23. Leonhardt, David. The New York Times, 31 August 1994, Air France's New Adviser. Topics.nytimes.com. Архів оригіналу за 2013-07-12. Процитовано 2011-05-31. 
  24. Business Wire, 16 January 1996 – Statement from Air France Group Chairman regarding Stephen M. Wolf. Архів оригіналу за 21 квітень 2011. Процитовано 29 жовтень 2011. 
  25. Profile on Air France. CAPA. Centre for Aviation. Архів оригіналу за 30 October 2016. Процитовано 30 October 2016. 
  26. Air France-KLM Signs Codeshare Agreement with Singapore Airlines and SilkAir. Air France KLM. 13 April 2017. 
  27. Singapore Airlines And SilkAir Sign Codeshare Agreement With Air France-KLM. www.singaporeair.com (en). Архів оригіналу за 9 грудень 2018. Процитовано 13 лютий 2019. 
  28. Airbus Commercial Aircraft (31 August 2017). Orders and Deleveries. Toulouse: Airbus S.A.S. Процитовано 30 September 2017. 
  29. Gubisch, Michael (6 January 2017). KLM to introduce A350 in 2020. flightglobal.com. London, UK: Flight Global. Процитовано 30 September 2017. 

Додаткова літератураРедагувати

ПосиланняРедагувати