Вікіпедія

Жозефіна Бейкер

американо-французька танцюристка, співачка та акторка
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Бейкер.

Жозефі́на Бе́йкер (англ. Josephine Baker, до шлюбу Фрі́да Джозефі́н МакДо́нальд, англ. Freda Josephine McDonald; 3 червня 1906(19060603), Сент-Луїс, Міссурі, США — 12 квітня 1975, Париж, Франція) — американо-французька танцівниця, співачка та акторка.

Жозефіна Бейкер
Ім'я при народженніангл. Freda Josephine McDonald
Народилася3 червня 1906(1906-06-03) (118 років)
Сент-Луїс, Міссурі, США[3][4][…]
Померла12 квітня 1975(1975-04-12)[1][6][…] (68 років)
Париж, Франція[3][8][5]
  • геморагічний інсульт
    • ПохованняMonaco Cemeteryd[9][10] і Пантеон[11]
    Національністьафроамериканці[12][13][14]
    Громадянство США
     Франція[15][16]
    Релігіякатолицтво
    Діяльністьспівачка, vedette, кіноакторка, вулична виконавиця, танцюристка, джазвумен, модель, акторка, офіцерка, розвідник, письменниця, активістка громадянських прав
    Роки діяльності1921 — 1975
    У шлюбі зJo Bouillond
    ДітиAkio Bouillond
    Членствомасонство (1964)
    IMDbID 0001927
    Автограф
    Нагороди та премії
    Офіцер ордена Почесного легіону
    Офіцер ордена Почесного легіону
    CMNS: Жозефіна Бейкер у Вікісховищі

    Життєпис

    ред.

    Позашлюбна донька музиканта-ударника єврейського походження Едді Карсона (за деякими даними) та чорної прачки Керрі Макдональд. 1907 року народився брат Жозефіни Річард, а батько покинув сім'ю. 1911 року мати Жозефіни вдруге вступила в шлюб, в якому народила ще двох сестер Жозефіни. Вітчим Жозефіни та Річарда Артур Мартін усиновив дітей.

    2 липня 1917 року сім'я Жозефіни пережила різанину, в результаті якої за різними даними в Сент-Луїсі загинуло більше сотні людей. Ці події дуже вплинули на Жозефіну, і згодом вона стала затятою борчинею з расизмом.

    13-річною дівчинкою Жозефіну видали заміж за набагато старшого за неї Віллі Велса ("шлюб" протримався кілька тижнів). Того ж року Жозефіна вперше виступає статисткою в театрі «Букер Вашингтон» (англ. Booker Washington Theatre) в Сент-Луїсі.

    1921 року Жозефіна одружилася з провідником на залізниці Віллі Бейкером. Розлучившись 1925-го, залишила собі прізвище Бейкер.

    1941 року Бейкер народила мертву дитину, після чого була змушена перенести гістеректомію. Протестуючи проти расизму, Бейкер усиновила 12 дітей[17]: Маріанну, народжену у Франції, Стелліну, народжену в Марокко, та 10 хлопчиків: Акіо, корейського походження, Жанно, японського походження, Луїса, колумбійського походження, Ярі, нар. у Фінляндії, французького походження Жана-Клода і Ноеля, Мойса, ізраїльського походження, Брагіма, івуарійського походження та Мара венесуельського походження[18][19]. Певний час Бейкер жила з дітьми та великою кількістю персоналу в замку Шато-де-Міланд у провінції Дордонь.

    Є свідчення бісексуальности Бейкер. Її син Жан-Клод і співавтор Кріс Чейс у книзі «Жозефіна: голодне серце» (англ. Josephine: The Hungry Heart) стверджують, що Жозефіна брала часть у численних лесбійських сценах, як до, так і після весілля. Вони навіть перерахували імена її партнерок: Клара Сміт, Евелін Шеппард, Бейсі Еллісон[en], Ада Сміт[en] і Мілдред Смалвуд були чорношкірими, знайомились під час гастролей. Є докази роману Бейкер з Фрідою Кало[20].

    8 квітня 1975 року відбулась прем'єра шоу «Жозефіна», яким знаменита танцівниця відсвяткувала 50-річчя сценічної діяльності. Незабаром у Жозефіни Бейкер стався крововилив у мозок, від наслідків якого вона померла 12 квітня того ж року[21][22]. Жозефіна Бейкер стала першою американкою, похованою у Франції з військовими почестями, в Монте-Карло[21].

    Кар'єра

    ред.

    Творчу кар'єру Жозефіна Бейкер почала у 16 років у «Стандарт Театрі» (англ. Standard Theatre) у Філадельфії. Пізніше вона переїхала у Нью-Йорк і отримала роботу у водевілі, з яким півроку гастролювала країною. З 1923 по 1924 року Бейкер — хористка в музичній комедії «Shuffle Along» в Нью-Йорку та виступала в чорному ревю «The Chocolate Dandies». Після виступів у нью-йоркському клубі «Plantation Club» Бейкер отримала роботу в «La Revue Nègre», прем'єра якого відбулася в Парижі 2 жовтня 1925 року в «Театрі на Єлисейських полях».

    Своєю хореографією Жозефіна Бейкер стрімко завоювала визнання паризької публіки, яка в її виконанні вперше побачила чарльстон. У 1926—1927 роках Бейкер стала зіркою Фолі-Бержер. Вона виступала в двох ревю у своїй знаменитій банановій спідниці. Після виступу в Берліні німецькі нудисти, для яких Бейкер стала символом свободи, запропонували їй відвідати їх співтовариство, на що отримали ввічливу відмову[23].

     
    Жозефіна Бейкер у банановій спідниці (1927 рік)

    Через неймовірні костюми і танці Бейкер було заборонено виступати у Відні, Празі, Будапешті та Мюнхені, що робило артистку ще привабливішою для публіки. На борту корабля «Джуліо Чезаре» (Giulio Cesare) Бейкер співала в каюті Ле Корбюзьє, який малював її оголеною, а після цього створював свої нові будівлі в дусі її танців. Після зустрічі з Бейкер Корбюзьє побудував віллу «Савой» (фр. Villa Savoye).

    1934 року Бейкер зіграла провідну роль в опері Жака Оффенбаха 1875 року в театрі «Маріні» (фр. Marigny) на Єлисейських Полях у Парижі, прем'єра якої відбулась у грудні того ж року.

    1937 року Бейкер, повернувшись у Францію після гастролей у США, одружилася з Жаном Ліоном, євреєм за походженням, і отримала французьке громадянство[24].

    Бейкер полюбила нову батьківщину, і з початком Другої світової війни погодилась шпигувати на користь Франції в антигітлерівській коаліції. Популярність допомогла їй у розвідці: Бейкер відвідувала кафе, посольства, де завжди могла почути потрібну інформацію.

    Після війни Бейкер за свою підпільну діяльність з рук генерала Шарля де Голля отримала медаль «медаль Опору», а також стала кавалером Ордена Почесного легіону[25].

    У січні 1966 року Фідель Кастро запросив Бейкер на Кубу для виступу в музичному театрі в Гавані. У квітні того ж року на її виступ прийшла рекордна кількість глядачів. 1973 року Бейкер відкрила Карнегі-хол. 1974 року вона з'явилась на вечорі Royal Variety Performance[en] у театрі «Лондон Палладіум».

    Правозахисна діяльність

    ред.

    У Франції Бейкер підтримувала рух за цивільні права у США в 1950-х. Вона усиновила 12 сиріт різного походження, протестуючи проти расизму[17].

    1951 року Бейкер звинуватила Шермана Біллінгслі в Мангеттені за відмову в обслуговуванні[26][27]. Пізніше журналіст газети «Нью-Йорк Таймс» зв'язався з сином Бейкер Жаном-Клодом, який читав справу матері, ведену ФБР, і вважав чутки про інцидент з матір'ю перебільшеними[28].

    Бейкер працювала в Національній асоціації сприяння прогресу кольорового населення (англ. National Association for the Advancement of Colored People). 1963 року вона виступила на марші у Вашингтоні на боці Мартіна Лютера Кінга[29]. Одягнена у форму Вільної Франції, з медаллю ордена Почесного легіону, вона була єдиною жінкою на мітингу[30]. Після вбивства Кінга його вдова Коретта Скотт Кінг запропонувала Бейкер зайняти його місце. Після багатоденних роздумів Бейкер відмовилась з аргументом, що її діти «надто малі, щоб втрачати матір»[31].

    Пам'ять

    ред.

    Місце Жозефіни у Монпарнасі названо її іменем. Її було включено до списку St. Louis Walk of Fame, це список відомих людей з Сент-Луїсу, які зробили внесок у культуру США, а також до Зали відомих людей з Міссурі (Hall of Famous Missourians).

    Фільмографія

    ред.
    • La Sirène des tropiques (1927)
    • Zouzou (1934)
    • Princesse Tam Tam (1935)
    • Fausse alerte (1940)
    • Moulin Rouge (1941)
    • An jedem Finger zehn (1954)
    • Carosello del varietà (1955)
    • Grüsse aus Zürich (1963)

    Примітки

    ред.
    1. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
    2. ↑ Person Profile // Internet Movie Database — 1990.
    3. ↑ а б в Deutsche Nationalbibliothek Record #118506099 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
    4. ↑ http://www.nytimes.com/theater/show/42001/The-Sensational-Josephine-Baker/overview
    5. ↑ а б свідоцтво про смерть — С. 15.
    6. ↑ Encyclopædia Britannica
    7. ↑ SNAC — 2010.
    8. ↑ http://www.tandfonline.com/doi/pdf/10.1080/01439680701443085
    9. ↑ https://www.lepoint.fr/societe/monaco-hommage-a-josephine-baker-avant-son-entree-au-pantheon-29-11-2021-2454330_23.php
    10. ↑ https://www.lefigaro.fr/culture/il-y-a-46-ans-paris-faisait-ses-adieux-a-josephine-baker-20211127
    11. ↑ https://www.elysee.fr/emmanuel-macron/2021/08/23/pantheonisation-de-josephine-baker
    12. ↑ Smith J. C. Notable Black American Women
    13. ↑ BlackPast.org — 2004.
    14. ↑ Southern E. Biographical Dictionary of Afro-American and African Musicians — Greenwood Publishing Group, 1982.
    15. ↑ Review/Design; When America Stole the Runway From Paris Couture
    16. ↑ https://www.servicehistorique.sga.defense.gouv.fr/dossier-individuel/josephine-baker-1906-1975
    17. ↑ а б Josephine Baker. The African American Registry. 2008. Архів оригіналу за 21 січня 2012. Процитовано 20 листопада 2011. (англ.)
    18. ↑ Stephen Papich, Remembering Josephine. pg. 149 [Архівовано 11 жовтня 2013 у Wayback Machine.] (англ.)
    19. ↑ Josephine Baker Biography. Women in History. 2008. Архів оригіналу за 16 липня 2013. Процитовано 20 листопада 2011. (англ.)
    20. ↑ Herrera, Hayden (1983). A Biography of Frida Kahlo. New York: HarperCollins. ISBN 978-0060085896. (англ.)
    21. ↑ а б African American Celebrity Josephine Baker, Dancer and Singer. AfricanAmericans.com. 2008. Архів оригіналу за 2 січня 2009. Процитовано 20 листопада 2011. (англ.)
    22. ↑ Staff writers (13 квітня 1975). Josephine Baker Is Dead in Paris at 68. The New York Times. с. 60. Архів оригіналу за 2 лютого 2012. Процитовано 20 листопада 2011. (англ.)
    23. ↑ Філіпп Пушен, Ів Ріу (Philippe Pouchain, Yves Riou) (2005). Яскрава Жозефіна Бейкер / Josephine Baker En Couleur. Франція: Cinétévé / Lobster. {{cite AV media}}: |archive-url= вимагає |archive-date= (довідка); Cite має пусті невідомі параметри: |accessyear= та |accessmonth= (довідка) Архівована копія. Архів оригіналу за 12 березня 2009. Процитовано 22 листопада 2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) (фр.)
    24. ↑ Josephine Baker by Susan Robinson, Gibbs Magazine [Архівовано 28 травня 2013 у Wayback Machine.] (англ.)
    25. ↑ Ann Shaffer (4 жовтня 2006). Review of Josephine Baker: A Centenary Tribute. blackgrooves. Архів оригіналу за 2 жовтня 2011. Процитовано 20 листопада 2011. (англ.)
    26. ↑ Hinckley, David (9 листопада 2004). Firestorm Incident At The Stork Club, 1951. New York Daily News. Процитовано 20 листопада 2011.[недоступне посилання] (англ.)
    27. ↑ Stork Club Refused to Serve Her, Josephine Baker Claims. Milwaukee Journal. 19 жовтня 1951. Архів оригіналу за 17 жовтня 2015. Процитовано 20 листопада 2011. (англ.)
    28. ↑ Говард Кіссел (3 травня 2000). Stork Club Special Delivery Exhibit at the New York Historical Society recalls a glamour gone with the wind. Daily News. Процитовано 20 листопада 2011.[недоступне посилання]
    29. ↑ Bayard Rustin (28 лютого 2006). Profiles in Courage for Black History Month. National Black Justice Coalition. Архів оригіналу за 20 липня 2011. Процитовано 20 листопада 2011. (англ.)
    30. ↑ Kasher, Steven (1996). The Civil Rights Movement: A Photographic History, 1954-1968. New York: Abbeville Press. ISBN 0789201232. (англ.)
    31. ↑ Baker, Josephine; Bouillon, Joe (1977). Josephine (вид. First). New York: Harper & Row. ISBN 0060102128. (англ.)

    Посилання

    ред.
    Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Жозефіна_Бейкер&oldid=43337988