Мартін Лютер Кінг

американський правозахисник і лідер (1929-1968)

Ма́ртін Лю́тер Кінг, моло́дший (англ. Martin Luther King, Jr.; 15 січня 1929 Атланта, штат Джорджія, США — 4 квітня 1968, Мемфіс, штат Теннессі, США) — американський баптистський пастор, громадянський діяч, оратор, лідер руху за громадянські права 1960-х років. Просував тактику ненасильства в боротьбі проти расизму. Нагороджений Нобелівською премією миру 1964 року[7].

Мартін Лютер Кінг
англ. Martin Luther King Jr.
Мартін Лютер Кінг в 1964
Ім'я при народженні англ. Michael King, Jr.
Народився 15 січня 1929(1929-01-15)[1][2][…]
Атланта[1]
Помер 4 квітня 1968(1968-04-04)[1][2][…] (39 років)
Мемфіс, Теннессі, США[1]
·Політичне вбивство
Поховання Martin Luther King Jr. National Historical Parkd
Громадянство США
Національність Афроамериканець
Діяльність проповідник
Відомий завдяки боротьбі за громадянські права
Alma mater Бостонський університет, доктор філософії
Науковий ступінь доктор філософії (18 червня 1955)
Науковий керівник Lotan Harold DeWolfd
Знання мов англійська[2][4]
Заклад Dexter Avenue Baptist Churchd, Ebenezer Baptist Churchd і Амстердамський вільний університет
Членство Американська академія мистецтв і наук, Southern Christian Leadership Conferenced, Alpha Phi Alphad і Progressive National Baptist Conventiond
Напрямок рух за громадянські права, ненасильство, робітничий рух у США[d][5] і рух за громадянські права в США
Головував Конференція керівництва християн Півдня
Конфесія баптизм
Батько Martin Luther King Sr.d
Мати Alberta Williams Kingd
Родичі Батько: англ. Martin Luther King, Sr.
Мати: англ. Alberta Williams King
Брати, сестри Christine King Farrisd і A. D. Kingd
У шлюбі з англ. Coretta Scott King (одр. 1953—1968)
Діти Йоланда Кінг (англ. Yolanda Denise King) (1955—2007)
Мартін Лютер Кінг III (англ. Martin Luther King III) (1957)
Декстер Скотт Кінг (англ. Dexter Scott King) (1961)
Берніс Альбертіні Кінг (англ. Bernice Albertine King) (1963)
Зріст 168,9 см[6]
Автограф
Нагороди

Нобелівська премія миру (1964)
Золота медаль Конгресу (2004, посмертно)

Президентська медаль Свободи
Президентська медаль Свободи
Золотий орден Компаньйонів Олівера Тамбо (ПАР)
IMDb ID 0455052
Сайт thekingcenter.org

Молодість і навчання ред.

Мартін Лютер Кінг народився у родині пастора баптистської церкви. У 1944 році, не закінчивши середньої школи, склав іспити та вступив до коледжу Морхауса для кольорових в Атланті. Тоді ж став членом Національної асоціації прогресу кольорового населення (НАПКН). У 1947 р. Кінг прийняв сан і став помічником батька в церкві. Закінчивши коледж зі ступенем бакалавра соціології в 1948 році, Кінг перейшов на навчання у Теологічну семінарію Крозера в Честері (штат Пенсільванія), де в 1951 р. здобув ступінь бакалавра богослов'я. Призначена йому стипендія дозволила вступити в аспірантуру Бостонського університету, де в 1955 р. Кінг захистив дисертацію і став доктором філософії.

Політична діяльність ред.

Ще раніше, в 1954 році Мартін Лютер Кінг став пастором у баптистській церкві в Монтгомері, штат Алабама, де й організував комітети соціальних дій, збирав кошти для НАПКН. Після інциденту з активісткою Розою Паркс — швачку було заарештовано за відмову поступитися місцем в автобусі білому пасажирові — у грудні 1955 р. у Монтгомері утворюється Асоціація вдосконалення, і Кінг стає її президентом. Під керівництвом Кінга громада афро-американців бойкотувала транспорт Монтгомері 382 дні. У листопаді 1956 р. Верховний суд США визнав закон про сегрегацію в Алабамі неконституційним. У грудні того ж року чорні й білі вперше користувалися автобусами спільно.

Унікальний внесок Кінга в справу захисту прав людини зумовила його схильність до принципів християнської філософії. Прикладом для себе Кінг вважав діяльність Махатми Ґанді, лідера руху пасивного опору, завдяки якому Індія звільнилася від британського панування. «Філософія ненасильницького опору Ґанді, — заявляв Кінг, — єдиний метод, виправданий у боротьбі за волю».

 
Мартін Лютер Кінг та Малколм Ікс

У січні 1957 р. афро-американські лідери півдня створили союз церковних організацій за громадянські права під назвою «Конференція керівництва християн Півдня» (ККХП) й Мартін Лютер Кінг був обраний президентом цієї організації. У вересні 1958 року, під час роздачі автографів у Гарлемі, його поранила ножем у груди психічно хвора.

Використовуючи ККХП як базу, Кінг організував ряд кампаній за громадянські права, націлених на знищення сегрегації у транспорті, у театрах, ресторанах тощо. Він подорожував по всій країні, читаючи лекції, причому 15 разів Кінга заарештовували. У 1960 році за запрошенням прем'єр-міністра Джавахарлала Неру він провів місяць в Індії, де познайомився з діяльністю Ґанді. У березні-квітні 1963 року Кінг очолив масові демонстрації в Бірмінгемі (штат Алабама) проти сегрегації на виробництві та у побуті, одним з гасел яких було створення комітетів громадян різних рас. Поліція розганяла демонстрантів (серед яких було багато дітей) за допомогою собак, водометів і кийків. За порушення заборони на демонстрації Кінг був заарештований на 5 днів. У цей час він написав «Лист із бірмінгемської в'язниці» білим релігійним діячам міста, які дорікали йому за «нерозсудливі й несвоєчасні дії».

«Насправді час не має ніякого значення, — писав Кінг. — Прогрес людства аж ніяк не котиться на колесах неминучості. Він настає внаслідок безнастанних зусиль людей, що творять Божу волю, без яких час стає союзником сил застою в суспільстві». У 1963 р. Кінг разом зі своїм заступником Ральфом Ебернаті, засновником Конгресу расової рівності Байярдом Рустином та іншими лідерами організував найбільшу в історії США демонстрацію за громадянські права.

Уривок з конференції Мартіна Лютера Кінга в Аеропорту Схіпгол (15 серпня 1964)

У 1964 році Кінгу була присуджена Нобелівська премія миру. У вступній промові представник Норвезького нобелівського комітету Гунар Ян відзначив: «Хоча Мартін Лютер Кінг непричетний до міжнародних справ, його боротьба служить справі миру… У західному світі він був першим, хто продемонстрував, що боротьба не обов'язково має на увазі насильство». У своїй Нобелівській лекції Кінг говорив: «Ненасильство означає, що мій народ всі ці роки терпляче переносив страждання, не заподіюючи їх іншим… Це значить, що ми не відчуваємо більше страху. Але із цього не треба робити висновок, що ми хочемо злякати тих або інших або навіть суспільство, частиною якого ми є. Рух не прагне звільнити афро-американців шляхом приниження й поневолення білих. Він не хоче перемоги над кимось. Він бажає звільнення американського».

Залишаючись суперечливою фігурою, Кінг мав багато ворогів — не тільки на півдні, але й в інших частинах країни. Мабуть, найвпливовішим критиком Кінга був директор Федерального бюро розслідувань (ФБР) Едгар Гувер, що називав його комуністом, зрадником і глибоко аморальною людиною. Коли Кінг звинуватив агентів ФБР у невжитті заходів щодо скарг в Олбані (штат Джорджія), пояснюючи це їхнім південним походженням, Гувер не посоромився назвати Кінга «найбільшим брехуном у країні». ФБР прослуховувало телефони Кінга, зібрало велике досьє про його особисте й громадське життя. У 1967 р. Кінг видав книгу «Куди ми підемо звідси?». У квітні він відкрито висловився проти війни у В'єтнамі. Кінг звернувся з посланням до великого антивоєнного мітингу у Вашингтоні; став співголовою організації «Священники й миряни, стривожені подіями у В'єтнамі». В останні роки життя увага Кінга була прикута не тільки до расизму, але й до проблеми безробіття, голоду й бідності у всій Америці.

Убивство ред.

У 1968 році Кінг був поранений снайпером, коли стояв на балконі мемфіського готелю «Лорейн». Від ран він помер у госпіталі Сент-Джозефа і був похований в Атланті.

Особисте життя ред.

 
Мартін Лютер Кінг разом зі своєю дружиною Кореттою Скотт Кінг

У січні 1952 року, проживши в Бостоні близько п'яти місяців, Кінг познайомився зі студенткою консерваторії Кореттою Скотт. Через пів року Кінг запросив дівчину поїхати разом з ним в Атланту. Познайомившись із Кореттою, батьки дали свою згоду на їхній шлюб.

Мартін Лютер Кінг і його дружина Коретта Скотт Кінг повінчалися в будинку її матері 18 червня 1953 року. Вінчав молодят батько нареченого. Коретта отримала диплом з вокалу та скрипки у Консерваторії Нової Англії. Після закінчення консерваторії у вересні 1954 вони з чоловіком переїхали до Монтгомері, столиці штату Алабама.

Подружжя Кінгів мало чотирьох дітей:

Нагороди та відзнаки ред.

  • Кінг був нагороджений принаймні п'ятдесятьма почесними ступенями різних коледжів та університетів.[8]
  • 14 жовтня 1964 р. Кінг став наймолодшим лауреатом Нобелівської премії миру, яка була присуджена йому за очолення ненасильницького опору расовим упередженням в США.[9]

Цікаві факти ред.

  • Його промову «Я маю мрію» (англ. I have a dream) слухало понад 300 000 американців.
  • 16 січня 1986  р. погруддя Кінга було установлено у Великій ротонді Капітолію у Вашингтоні  — темношкірого американця вшанували такою честю вперше.
  • Кінг займався плагіатом при написанні великих розділів своєї дисертації. Бостонський університет створив комітет для визначення ступеня плагіату в дисертації Кінга. Він визначив, що 45 відсотків першої частини і 21 відсоток другої частини були взяті з робіт інших авторів[10]. Навчальні заклади часто скасовують свої рішення з присудження наукового ступеня при виявленні куди менших шахрайств, але значення Кінга для руху за громадянські права завадило скасуванню його богословського ступеня.
  • 20 січня 1986 року американці відзначили перший День Мартіна Лютера Кінга.
  • 2305 Кінг — астероїд, названий на честь діяча.

Вшанування пам'яті ред.

На честь нього названа Вулиця Доктора Мартіна Лютера Кінга у Гарлемі.

Примітки ред.

  1. а б в г д Нитобург Э. Л. Кинг Мартин Лютер // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1973. — Т. 12 : Кварнер — Конгур. — С. 114–115.
  2. а б в г Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. а б в SNAC — 2010.
  4. CONOR.Sl
  5. https://www.psc-cuny.org/clarion/april-2011/martin-luther-king-and-union-rights
  6. https://www.celebheights.com/s/Martin-Luther-King-Jr-49792.html
  7. Martin Luther King Wins The Nobel Prize for Peace. The New York Times. 15 жовтня 1964. 
  8. Warren, Mervyn A. (2001). King Came Preaching: The Pulpit Power of Dr. Martin Luther King, Jr. InterVarsity Press. с. 79. ISBN 0-8308-2658-0. 
  9. Wintle, Justin (2001). Makers of Modern Culture: Makers of Culture. Routledge. с. 272. ISBN 0-415-26583-5. 
  10. Pappas, Т. (1992). A Houdini of Time. Chronicles. November 26-30.

Література ред.

  • В. Пономарьов. Кінґ Мартін Лютер-молодший // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с. ISBN 978-966-611-818-2

Посилання ред.