Водеві́ль (фр. vaudeville) — різновид легкої комедії з куплетами, які виконуються під музику. Водевіль був жанром естрадного концерту, поширеного в Сполучених Штатах і Канаді від початку 1880-х до початку 1930-х. Розвиваючись завдяки концертним барам, мистецтву менестрелів, дешевим музеям, і літературним пародіям, водевіль став одним з найпопулярніших видів розваги в Північній Америці. Видовище кожного вечора було складене з серій окремого висвітлення тем, незв'язаних актів. Види актів включали (серед інших) музикантів (як класичний, так і популярний), танцівників, комедіантів, навчив тварин, магів, жінку і чоловічих творців, акробатів, одноактні ігри або місця дії від ігор, атлетів, прочитавши лекцію знаменитостей, менестрелів, і короткометражних фільмів.

При втраті популярності, більшість представників покинуло театр; на фото професійний підліток танцюрист чечітки Рей Волбрінк (Ray Wollbrinck), одного разу іменований «найталановитішим чечітником на сцені водевіля»

Історія жанруРедагувати

Походить від французького слова vaudeville, яке утворилось від назви долини річки Вір (vau de Vire) у Нормандії, де в XV ст. були розповсюджені народні пісеньки — водевіри. У другій половині XVIII ст. водевіль став у Франції жанром професійного театру. В Росії він з'явився на початку XIX ст. Велике місце в російському водевілі отримала музика — не тільки куплетні пісеньки але й арії романсового типу, дуети іноді хори, а також увертюра. Багато водевілей того часу отримали назву опер-водевілів.
Типовими зразками таких водевілів були «Козак-стихотворец» і «Ломоносов» О. О. Шаховського. «Козак-стихотворец», героєм якого є автор пісні «Їхав козак за Дунай», харківський козак Семен Климовський особливо примітний тим, що першим вийшов на сцену під назвою водевіль.
Проте, зазвичай водевілі перекладалися з французької, мови. «Переробка на російську вдачу» французьких водевілів обмежувалася переважно заміною французьких імен російськими. У другій половині XIX ст. водевіль витісняється зі сцени з одного боку реалістичною комедією, а з іншого оперетою, проте зберігає популярність і гостросатиричне звучання в творчості окремих письменників, насамперед А. Чехова («Про шкідливість тютюну», «Ведмідь», «Пропозиція», «Весілля», «Ювілей»). Блискучими пародіями на російські водевілі середини XIX століття є п'єси-жарти Козьми Пруткова «Фантазія», «Блонди», «Необачний Турка, або Чи приємно бути внуком» тощо.

Водевіль в УкраїніРедагувати

В Україні водевіль має і свої національні джерела, передовсім — інтермедії. Відомі автори водевілів — Іван Котляревський («Москаль-чарівник»), Василь Гоголь-Яновський («Простак, або Хитрощі жінки, перехитрені солдатом»), Леонід Глібов («До мирового»), Марко Кропивницький («По ревізії», «Зальоти соцького Мусія», «За сиротою і бог з калитою»), Степан Васильченко («На перші гулі»), Олександр Олесь («По Мюллеру», «Патріоти», «Морока») та інші.

У водевілі широко використовуються фольклорні мотиви, побутові колізії («По-модному» Михайла Старицького, «На сіножаті» Любові Яновської). Подеколи водевіль трактується як чисто розважальний жанр («Кум-мірошник, або Сатана в бочці» Дмитра Дмитренка, «Бувальщина» Антона Велісовського).

ДжерелоРедагувати

ПосиланняРедагувати