Лесбійство

жіноча гомосексуальність

Лесбі́йство (англ. Lesbianism) — жіноча гомосексуальність як орієнтація, ідентичність, сексуальна чи романтична поведінка (залежно від контексту). Гомосексуалок називають лесбія́нками або лесбі́йками (англ. lesbian, також англ. gay woman), а їх стосунки — сапфічними (sapphic). Термін походить від назви грецького острова Лесбос, де давньогрецька поетка Сапфо оспівувала романтичні взаємини між жінками.

Історія лесбійства є уривчастою та замовчуваною внаслідок лесбійського стирання, хоча відносини та секс між жінками існують від початку людства і спостерігаються навіть у тваринному світі (між самицями). Переслідувані від часів полювання на відьом і в Третьому рейху, хибно потрактовані раніше сексологами та психоаналітиками як відхилення у рамках жіночої сексуальності, лесбійки почасти й досі є незахищеною групою високого ризику захворювань через гетероцентризм у медичній системі, а лесбофобія та сексизм зумовлюють дискримінацію та невидимість лесбійок, часом навіть у ЛГБТ-спільноті.

Лесбійська історіяРедагувати

Плутарх писав про лесбійські стосунки в стародавній Спарті: «вони надають таке велике значення любові, що дівчата стають еротичними партнерками жінок з благородних сімей»[1]. У поезії та літературі Стародавнього Китаю є згадки про лесбійські стосунки, хоча в описах відсутні подробиці, наявні в текстах про чоловічу гомосексуальність. На базі дослідження еротичних поем, якими обмінювалися японки Періоду Хейан, антропологиня Ліза Далбі (англ. Liza Dalby) висновує, що лесбійські взаємини були звичайні та соціально прийнятні в цій культурі. Літературні джерела згадують про сексуальні стосунки між одалісками гаремів, хоча іноді за це належало покарання.

Дискримінація та переслідування лесбійокРедагувати

Докладніше: Лесбофобія

Частина населення Лесбосу досі вважає використання термінів «лесбійка», «лесбійський» для позначення гомосексуальних жінок образливим для населення острова.[2]

Патологізація в сексології та психоаналізіРедагувати

 
Нашивка чорного трикутника у нацистських концтаборах позначала «асоціальних» осіб: серед них лесбійки, проституйовані жінки та жінки, які не бажали мати дітей

До зміни під впливом сексології наприкінці 19 ст. жіноча гомосексуальність залишалася практично непоміченою у порівнянні з чоловічою, яка заборонялася законом і через це обговорювалася в пресі. Після робіт сексологів Карла Ульріхса, фон Крафт-Ебінга, Гевлока Елліса, Едуарда Карпентера та Магнуса Гіршфельда концепція жіночої гомосексуальності стала більш відомою.

Тільки-но жіноча гомосексуальність стала предметом обговорення, її описали як захворювання. У «Трьох статтях про теорію сексуальності» Фрейд називав жіночу гомосексуальність «інверсією», її суб'єктів «інвертами» та характеризував жінок-інверток як таких, що мають чоловічі характеристики. Фрейд скористався ідеєю Магнуса Гіршфельда про «третє поле» і визнав, що у своїй практиці не зустрічався з такими «ненормальними» пацієнтками, але проте вважав, що лесбійська поведінка викликана психологічними, а не біологічними причинами.

Поєднання сексології та психоаналізу дуже вплинуло на загальний тон лесбійської культури. Яскравим прикладом є роман Редкліфф Голл «Колодязь самотності» (1928), в якому згадані ці сексологи та термін «інверт». Пізніше термін вийшов із загального вживання. Фрейдистська інтерпретація лесбійської поведінки нині заперечується психіатричною спільнотою та більшістю вчених.

Знищення лесбійок нацистамиРедагувати

Каральна психіатрія СРСРРедагувати

Існування любові між жінками в СРСР публічно не обговорювалося, вважалося психічним захворюванням, яке спочатку (у 20-ті) не призводило до примусової госпіталізації та психіатричного лікування, проте пізніше лесбійок стали «лікувати», що було схоже на жорстокі тортури, оскільки застосовувався цілий спектр засобів, що руйнують особистість. Звільнившись з місць «лікування», жінка втрачала не тільки здоров'я, а і взагалі будь-яку надію на облаштування покаліченого життя. Наукові установи досліджували лесбійок з чіткою метою — довести їх ненормальність. Адже в СРСР лесбійок не могло бути, оскільки «здоровий базис» формував «здорове» суспільство без відхилень від «соціалістичного» стандарту. Лише в період перебудови в пресі з'явилися уривчасті повідомлення про лесбійок. Їхнє становище було не кращим за становище геїв, яких ув'язнювали. І хоча лесбійські стосунки не регламентувалися карним кодексом, а партнерські стосунки між жінками розцінювалися як дружба і викликали порівняно менше пліток, молодій жінці, що усвідомлювала свою відмінність, знайти подругу було складніше, ніж геєві знайти друга. Публічне ставлення до лесбійок мало відрізнялося від ставлення до геїв: лесбійок висміювали, переслідували, виключали з університетів, звільняли з роботи, застосовували до них примусове психіатричне лікування, позбавляли права опіки над дитиною[3].

Лесбійська культураРедагувати

 
«І визволи нас від чоловічого, нехай так» (Martin van Maële, 1905)

Лесбійство і мистецтвоРедагувати

У ХХ ст. лесбійки, зокрема, Гертруда Стайн та Барбара Хаммер, були помітними діячками в авангардистському русі США, а Леонтина Саган в німецькому передвоєнному кіно. Книга віршів у прозі «Пісні Білітіс» П'єра Луї вплинула на зображення лесбійства в культурі з 1890-х. Перша культурна та громадська організація лесбійок в США називалася «Доньки Білітіс».

Лесбійство і фемінізмРедагувати

ТакожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Bryn Mawr Classical Review 1999.05.01
  2. Court rules lesbian are not just from Lesbos reuters.com (англ.)
  3. Kon I. Coming out into Chaos in: Kon I. (ed.) The Sexual Revolution in Russia: From the Age of the Czars to Today, New York: Free Press, 1995, р. 251.

ЛітератураРедагувати

  • Gilbert H. Herdt. Same Sex, Different Cultures: Gays and Lesbians Across Cultures. Westview Press Inc (1998). ISBN 978-0-8133-3164-5

ПосиланняРедагувати